Житомир
Потроху викладаю цікавинки, які назбирались аж з березня. Перша з них - найстаріша кам'яна будівля Житомира - колишня єзуїтська юридика 1700 року побудови (за іншими даними - 1724 рік). Місцезнаходження - вулиця Черняхівського, 12. Поруч із зупинкою, де всі стоплять машини в напрямку Старокостянтинова.
Зараз, після кількох пожеж, це цілковита руїна. Єзуїтів спочатку в 1773 році скасувала папська булла, але тут продовжували жити католицькі священники, втім, і їх виштовхала звідти царська влада після одного з повстань поляків у ХІХ столітті.
Як бачимо, пам'яткою намагаються опікуватись. Її законсервовано, а вандалам нагадано державний охоронний номер, згідно з яким вона є недоторканою. Але хіба рагулів цим спинити?
Поруч - офіс КПУ. На подвір'ї, як водиться у шанувальників Ілліча, злий на весь світ вохр, який, маючи бодай мізерний шанс ствердити свою нікчемну владу, хутко й суворо забороняє фотографувати юридику з контрольованої ним території совку.
В 1737 році при монастирі було зведено костел, який після пожежі ХІХ століття був розібраний. Міжнародний інтеграційний центр "Європа" (якщо не помиляюсь) має плани його відбудови. Навіть є вже проект. Але коли то станеться? Два роки минуло, а руїна руйнується і надалі...
Поляки, що крім українців литовців і американців входять до Центру, залишили на паркані свою данину особливо шанованому ними святому Ігнатієві Лойолі - засновнику єзуїтів (орден було відновлено в правах в першій половині ХІХ століття).
А це бонус для тих, хто ніяк не може знайти в Житомирі легендарну "голову Чацького". Ця скеля, що нагадує обличчя лидини з пишними вусами і довгим носом, розташована за курганом Слави (там де вічний вогонь), поруч з греблею. Присвячена вона аж ніяк не головному героєві п'єси Олександра Грібоєдова "Горе від розуму", а засновнику відомого Кременецького ліцею - Тадеушу Чацькому. Щоправда, є ще й казка-легенда про те, що був такий воїн Чацький (читай Сусанін), який відступаючи до скель Тетерева заманював із собою ординців, що оточили Житомир. Згідно з легендарною драматургією він, звісно ж, загинув, але і ворогів добряче із собою взяв до прірви-валгали. Його ж кінь, падаючи кресанув копитом так, що утворилась скеля-голова - портрет потопленого богатиря.
Особисто я був в Житомирі разів зо п'ять, але лише в березні зміг знайти голову, що не давала мені спокою. Майже як в пісні Вія "Літаюча голова".:))