Бона Сфорца, польська королева італійського походження, навряд задумувалась над тим, як неоднозначно у нас звучатиме назва міста Бар, коли давала йому таке ім’я. Насправді вона усього лиш увіковічила так свій рідний Барі. Пройшли віки, і колись одне з крупних та ключових міст Поділля перетворилось у тиху провінційну заводь, у якій лише численні архітектурні пам’ятки нагадують про давно забуте величне минуле.
Місто, передусім, відоме своїми сакральними спорудами та, у меншій мірі, руїнами замку, але збереглось на його вуличках трохи і просто старовинної архітектури. З неї і почнемо.
Особнячок 1913 року вписався між 5-поверхівками у центрі.
Явно дореволюційна школа.
І ще один цікавий будиночок.
Просто за ним знаходиться один із двох католицьких монастирів міста. Комплекс собору та келій будувався в 1701-87 роках, після єзуїтів тут господарювали василіани, а зараз це просто греко-католицька церква.
Від монастиря зовсім близько до парку, значну частину якого займають замкові руїни. За королеви Бони все починалось з дерев’яної фортеці, а от коронний гетьман Станіслав Конєцпольський у 1630-47 роках за проектом інженера Гійома де Боплана будує тут кам’яний замок.
Колись одна з ключових твердинь Поділля, вона згасла разом з Річчю Посполитою у другій половині 18 ст. і з тих пір тільки руйнувалася. На даний момент являє собою фрагменти мурів і бастіонів, місцями досить високі, які простежуються по всьому периметру. Але їх погано видно у зелені, та і кому то потрібно у нас.
Південно-західною стороною парк виходить на став на річці Рів, і живописні руїни тут підкріпляються пейзажами урвища над водою. Люди сучасні користають ці місця як смітник/туалет, звісно ж.
На тій стороні - село Чемериси-Барські:
Вид на монастир кармелітів:
Іще досить довгий та непогано збережений мур.
За парком компактно розташовані головні пам’ятки Бару. Найперше, це неоготичний костьол Святої Анни 1811 року, один з небагатьох діючих в області у повоєнні роки.
Костьол, звісно, розкішний, як вцілому, так і в деталях. Чи не найгарніший у області.
Успенська церква 1755-57 років відносно недавно обзавелась залатииимі купаламі, без яких виглядала трошки симпатичніше.
Зате вирізняється шикарними дверима.
Костьол та церква дуже гармонійні разом, і з різних ракурсів:
А це не просто якийсь бомжсарай, а так званий будинок Коцюбинського (його винаймав батько письменника, а він сам жив там у дитинстві роки зо три). Пам’ятка архітектури, такі справи.
Нарешті, монастир, бачений ще з парку. Основна споруда кляштору з вбудованим костьолом веде історію з 1787 року. Після усього, що їй випало на долю, виглядає не надто презентабельно. Дзвіниця з’явилась у 1908 році, коли святиню передали православним. Стилістично вона помітно відрізняється від основної споруди.
У радянські часи тут були квартири, а зараз наче знову монастир, сестер-бенедиктинок.
А затим Бар закінчується. Дорога тягнеться на південь понад ставом, паралельно їй зроблено на диво пристойний і широкий тротуар, думаю, його можна назвати навіть набережною. Непогане місце для прогулянок з хорошими краєвидами.
Порадувало біле латаття, а то у нас чомусь тільки жовте скрізь.
Став просто кишить птаством. Я навіть поліз у гугол шукати, як вони називаються, а то з ходу знав тільки чайок.
Водяна курочка.
Лиска.
Пірникоза велика - чудовий пірнальник, зникала у воді на хвилину-дві, після чого спливала в геть іншому місці.
Зі сторони Чемерисів-Барських добре видно місто.
Якщо заглибитись у село першою ж вулицею за ставком, можна видертись на мальовничий пагорб.
Саме із нього найкращі види, весь Бар як на долоні:
Новобудований жіночий монастир на крайній західній околиці.
Ну як же із Бару не привезти жодного «п’яного» фото:)
Багатоповерхова забудова 16-тисячного міста.
І основні пам’ятки.
Оригінал статті