Оригинал взят у
v1snyk в
Почаїв: дві святині за один візитСтародавнє волинське містечко Почаїв у всіх асоціюється, у першу чергу, з однойменною лаврою, яку добре видно ще звіддаля, із вікна автобуса. А от друга тутешня цікавинка - Святодухівський скит - куди менш відома, бо знаходиться на околиці міста. Отже, хоч лавра - ось вона, рукою простягнути, для початку прогуляємось до скиту-монастиря.
Здається, уся сутність містечка просякнута християнськими святинями. Дорогою нам трапляється іще ціла купа релігійних пам’яток (заради справедливості слід зазначити, що більше у Почаєві дивитись нема чого).
Духовна семінарія, наприклад.
Каплиця просто у стовбурі мертвого дерева.
Церква Миколи Чудотворця.
Барокова церква Всіх Святих (1775) на аскетичному монастирському кладовищі.
Зелена уквітчана стіна кладовища личила б і більш веселим місцям.
Скит, хоч і має почаївську прописку, знаходиться за добрі 3 кілометри від найближчих міських будівель.
Брама.
Скит (це поняття означає чернецьку обитель, що живе за більш суровими і аскетичними законами, ніж звичайний монастир) виник тут ще у 1203 році - ще раніше, ніж місто чи лавра. Його існування кілька разів переривалось із-за нападів татар чи епідемій. З 60-х років минулого століття тут влаштували притулок для душевнохворих.
Але з часом обитель усе одно повертала собі своє первісне призначення. Так сталось і в 1990 році.
На території є декілька виразних красивих церков.
Собор Святого Духа.
У Преподобного Онуфрія шикарнюща борода.
Тут все зелено і доглянуто.
За стіною - монастирські сади і городи.
Вертаємось до міста. Першою на горизонті з’являється лавра (вона стоїть на пагорбі), звіддаля схожа на казковий замок.
Статус лаври мають лише історично найвизначніші та найбільші монастирі. В Україні таких три православних (ще є Києво-Печерська і Святогірська) та одна греко-католицька (Унівська).
Перші ченці з’явились тут ще у 1240 році, рятуючись від монголо-татарської навали. Спочатку вони мешкали в печерах, з часом з’явилась дерев’яна церква.
У 16 ст. зводиться мурований монастир. Кошти на це виділила Ганна Гойська, тодішня власниця цих земель, вона ж подарувала ченцям чудотворну ікону Богоматері. У 1712-1831 роках монастир належав уніатам, після чого його повернули православним.
Таким чином, переважну більшість періоду свого існування святиня залишалась одним з найпотужніших форпостів православ’я в Україні, не поступившись ні польському окатоличуванню, ні войовничому радянському атеїзму.
Дві різні християнські течії залишили по собі і виразний архітектурний слід. Тутешні храми стилістично різноманітні і несхожі один на одного.
Успенський собор виник якраз в уніатські часи за проектом архітектора Г. Гофмана.
Святі ворота - головний вхід до лаври. Безумовним її мінусом є маса прошаків, особливо циганок, які і досить нахабно жебракують, і дивляться, що де можна сперти. Якщо зсередини їх випроваджує охорона, то за воротами вони геть нарвані.
Дзвіниця - одна з домінант обителі, її видно майже звідусіль.
Збудована в 1861-71 роках за проектом архітектора Раструханова. Є третьою за висотою в Україні - 65 метрів.
Новобудована каплиця на честь 2000-річчя Христового.
Вежа Успенського собору.
Інтер’єр.
«Благословення» на фотографування всередині храмів можна купити гривень за 5 у лавці одразу за воротами.
Двері як витвір мистецтва.
Обходимо собор. З його тильної сторони можна потрапити в підземну церкву святого Іова Почаївського.
Розписи підземної церкви.
У Святого Іоанна Руського вираз обличчя, ніби завтра понеділок і йому треба на роботу.
У церкві є кімнатка з мощами Святого Іова, але її ми оминули із-за великої черги та браку часу.
Дзвіночок.
Преображенський собор, 2011-13 рр. Збудований, аби можна було умістити прочан у випадку реставрації у старих соборах.
Водонапірна вежа.
Троїцький собор має староруський стиль. Архітектор - А. Щусєв, роки будівництва - 1910-13.
Розписи.
Один з фасадів.
Хе-хе:)
Іще трошки лаври в деталях - ліпнина та інше.
Вид на Почаїв із лаврської стіни.
Цікаве оформлення паркану дорогою до автостанції.