Болехів: цікаво та непопсово
Зупинка у Стрию багато часу не зайняла,так,аби пасажири розімяли ноги-спини,попили кави,викурили цигарку та й далі у дорогу.Я ж за цей час встигаю пройтися до залізничного вокзалу,побродити порожнім пероном і зробити декілька знимків.
Наступна моя станція для "виходити" і водночас перший запланований пункт-Болехів.
Містечко Болехів розташоване в передгір'ях Українських Карпат (масив Сколівські Бескиди), на р. Сукіль (басейн Дністра). Раніше це були два села - Болехів Руський та Волоський. Під 1371 р. місто зафіксоване вже як Болехів Волоський.
Залізничний вокзал м.Стрий.Перон
Міський фасад вокзалу в Стрию
Історики схиляются до думки, що слово Болехів утворилось від слів «волох» та «волоський». Раніше цим словом позначали чужинців, а також він пізніше став узагальненим для романських народів і в першу чергу румунів. Поруч з цим існують інші версії походження назви. Так, болоховниками називали колись мисливців на тварин. В польських текстах місто також інколи згадується як Олехів.
Франко навпроти ратуші
Ратуша(1863р.).Майдан І.Франка
Симпатична будівля магістрату
Швидше за все Болехів був закладений волохами ще за часів Галицько-Волнської держави. Довгий час розвиток міста був пов’язаний із солеварінням. В 1546 р. Амалія Гросовська, яка володіла тоді Болеховом побудувала першу промислову жупу. Подбала дідичка і про оборону міста,звівши укріплення.
Храм святих Жон Мироносиць(1909р.) з дзвіницею.Вул.Озаркевича,6
Храм
Церква святих Жон Мироносиць.Тил
В 1603 р. польський король Сигізмунд ІІІ Ваза надав місту Магдебурзьке право.В територію міста не входили Волоське село, Руський Болехів,Довжка,які мали свій гмінний уряд.Так тривало до приходу австрійської адміністрації.Відомо що перехід з "права руського та польського" на "німецьке" передбачав швидкий розвиток міста,торгівлі та ремесел."Німецьке" право надавалось місту,яке мало замок,ратуш,ринок,де проживало багато ремісників,проводились ярмарки.
Синагога / "Клуб шкіряників"
Велика синагога.Профіль
Божниця-клуб.Фасад
У 1759р. 30-ти особовий загін опришків на чолі з І.Бойчуком напав на місто.Опришки пограбували багатих торговців,лихварів та солезавод.Внаслідок перестрілки центральна частина містечка згоріла.
До першого поділу Речі Посполитої місто відігравало роль важливого транзитного пункту у торгівлі на Закарпаття і далі до Словаччини, Угорщини та Румунії. Поруч з торгівлею в Болехові розвивались ремесла. Також тут стояла військова оборона.
Фото
Після Першого поділу Речі Посполитої у 1772 р. місто увійшло до складу Австрії.
За Австро-Угорської держави Болехів втрачає свій статус, бідніє і перетворюється на пересічне галицьке містечко. Солеварна промисловість була монополізована повністю державою. Пожвавлювали життя в містечку німці, які заклали тут два поселення - Колонію та Новий Вавилон.
Симпатичні будиночки центральної частини Болехова
Симпатичні будиночки центральної частини Болехова-2
Симпатичні будиночки центральної частини Болехова-3
Активізується розвиток Болехова вже напр. ХІХ ст. У 1873р.було прокладено через місто залізницю зі Стрия до Станиславова.Землю для колії купив у 162 господарів Болехова купив екзгерцог Альбрехт.Поява залізниці сприяла освоєнню лісових багатств краю.Того ж року в місті організовується Дирекція лісів (1881р.була перенесена до Львова),відкривається школа для підготовки спеціалістів-лісників. В місті існувало декілька промислових підприємств: миловарня, цегельня, фабрика оцту та інші. Вже на той момент Болехів був майже повністю єврейським містечком.
Річка Сукель
Пам*ятний хрест Героям ОУН-УПА
Укртелеком,він же готель та ресторан Брюкеншта(-е?)йна (1900-1905рр.)
У 1874р.Болехівський солезавод,як одне з найуспішніших підприємств галузі в Галичині налічував 49робітників,10 службовців.Завод продукував від 50 до 70тис.центнерів солі,мав свій духовий оркестр,який проіснував до сер.60-их рр.20ст.
На гарбарнях Болехова,станом на 1883р. працювало 260 робітників.На кін.19ст. гарбарський промисел підупадає,проте в Болехові працювало дві фабрики по 40-60 працівників і дві по 10-15,що залишало місто в числі найбільших центрів шкіряних промислів Галичини.
Пам'ятник землякам, полеглим в II світовій війні (1967р.)
Монумент із голубом (?)
У 1883р. в місті утворюється перше лісопереробне підприємство.Виробляються пиломатеріали,які в основному забезпечували потреби Галичини.У 1910р.підприємство купує надвірнянський корчмар Хаїм Гріфель.Він розширює виробництво та починає експортувати продукцію до Німеччини,Англії,Голландії.
Наступного (1884р.) року у містечко приїжджає родина Озаркевичів,в тому числі й Наталія Кобринська(1855-1920) - українська письменниця і громадська діячка, організатор жіночого руху на Прикарпатті. Її батьком був відомий громадський діяч Галичини, член австрійського парламенту Іван Озаркевич.
Особняк Боренштейна / лікувальний заклад (19ст.)
Пологове відділення Болехівської центральної міської лікарні
Симпатичний будиночок з шпилем
Кобринська організувала у місті курси для дівчат, де навчала їх мистецтву ведення домашнього господарства, і займалася культурно-просвітницькою діяльністю. Згодом першою у Галичині подала до віденського парламенту петицію з проханням законодавчо закріпити за українськими жінками право на вищу освіту.Кобринська створила першу українську жіночу організацію і видала жіночий часопис «Перший вінок» із творами сімнадцяти письменниць.
Вілла доктора Кляйнберга (19ст.).Фасад
Вілла під черепицею
Фото
У 1910р.в місті утворюються осередки "Просвіти".Силами Кобринської організовано "Товариство охорони дітей",кілька осіб входило до товариства "Сокіл".
Загальноосвітня школа І-ІІІст. №1
Школа.Профіль
Внутрішній двір школи №1
Симпатичний декор екстер*єру
Під час Першої світової війни в районі Болехова відбувались запеклі бої. Так 31 травня 1915 р., прорвавши австрійські загони 130 бригади, російські війська оточили І курінь УСС біля Болехова. Вихід з оточення був тяжким. Крім убитих і поранених, багато стрільців потрапило в полон. Під прицільним вогнем артилерії ще до початку наступу опинились і позиції в чистому полі під Гузіївом сотень II куреня. Але під час атаки стрільці цього куреня спинили наступ російських військ на залізничному шляху поблизу Болехова. В боях під Болеховом УСС зазнали великих втрат: 15 вбито, 50 поранено, 150 потрапило в полон.
Будиночок
Будиночок-2
Будиночок-3
Болехів увійшов у світову літературу. Про своє рідне місто написав книгу «Загублені: Пошук шести із шести мільйонів» болехівський єврей Даніель Мендельсон. Вона стала світовим бестеллером і її перекладено на 10 мов світу.
Ще один видатний єврей, уродженець Болехова - Бер Біркенталь. Відомий завдяки двом своїм книгам спогадів про диспут з франкістами.
Костел Прсв. Діви Марії / Вознесіння Матері Божої (19ст.)
Костел.Фасад
Один із цікавих особняків
Мабуть, не випадково одна з частин сучасного Болехова має назву Вавилон. У містечку постійно відбувалася мішанина народів. Ще в часи угорської королеви Єлизавети до містечка прибули купці з Німеччини, здебільшого євреї. Напр.16 ст. сюди на 300 возах приїхали чотири сотні осадників з польського Мазовша. В часи татарських набігів в довколишніх селах поселяли полонених кримчаків. За Австрії саме на Вавилоні замешкали родини німецьких колоністів, які зайняли збудовані державним коштом будинки, що їх покинули збіднілі євреї. Тоді ж у місті з’явилися чехи, які належали до секти авраамітів: вони зазнавали релігійних утисків на батьківщині, тому цісар заховав їх на Галичині.
Храм Св.Параскеви(1860р.;1899р.?) з дзвіницею
Церква Параскеви
Храм.Профіль
В роки війни німецькі нацисти знищили більшість болехівських євреїв. Після війни частина тутешніх поляків переселилася до Польщі. Про етнічну строкатість старого міста ще якийсь час нагадували місцеві храми: костел та синагога. Згодом в єврейській божниці зробили клуб шкіряників, куди болехівська молодь ходила на танці. До римо-католицького костелу добудували приміщення трьох магазинів, а храм переобладнали на склад. Була в місті стара німецька євангелистська кірха. Тепер - це спортзал школи-інтернату.
Каплиця на честь Іоанна Хрестителя(1995р.)
"Укрсільпром.Солезавод"
Руїни солеварні
Болехів здавна славився соляними джерелами. Розвиток поселення певною мірою зумовлювався саме наявністю тут покладів солі. Ропа, яку волячими шкурами черпали з криниць, містила близько 30% солі. Ропу виварювали на плоских широких металевих (або мідних) посудинах (черенях), знизу яких горів вогонь. Виварену сіль зішкрябували з череней, досушували і клали в конічної форми посудини. Остаточно висохнувши, сіль набувала там форми пірамідки (топки). Топки були різної ваги; їх фасували і транспортували в бочках.
Сіль перевозилась так званим Соляним шляхом в Угорщину, Польщу, Прибалтику, Східну Україну. Високоякісна прикарпатська сіль дуже цінувалась.
Залишки саліни
Двері в нікуди...
У 1562 р.першу солеварню разом із укріпленим дворищем та сімейством Гросовської знищили татари. До речі, місце, де стояло дворище власниці солеварні, досі відоме під назвою Гросівка. У другій пол. XVI ст. солеварню відбудував поляк М. Гедзінський. У XVII ст., експлуатуючи місцеве населення, Гедзінські отримували на промислах міста (зокрема й на солеварному) немалі прибутки.
Одна із будівель комплексу
Фото
Після завершення панування Гедзінських на поч. XVIII ст. окремими частинами Болехова володіли різні шляхетські роди. Солеварнею володів Йоахім Потоцький. У 1774 р. з герба Потоцьких на міський переходить зображення трьох топок солі. У 1789 р. Йоахім Потоцький віддав частину Болехова разом із солеварнею австрійському уряду, який монополізував тут солеваріння.
Будинок престарілих,в минулому-одна із будівель солеварні
Будинок з ліпниною
Сучасна будівля була зведена в часи розквіту заводу - в сер. XIX ст. Тоді для видобутку ропи стали використовувати свердловини глибиною 150 м. Ропу зберігали в складах у дерев’яних ємностях,звідки вона стікала трубопроводом у ванни виварювання. Через високі комини пара виходила назовні, а сіль, що опадала на дно, вигрібали й сушили.
Після війни в Болехові збереглися лише найбільші заводи і фабрики, підприємства основних промислів, зокрема й солезавод. Підприємство мало свою електростанцію, кузню та слюсарню. За радянської влади, у др. пол. XX ст. солеваріння на заводі було повністю механізовано. У 70-х рр. Болехів експортував сіль у Москву, щоденно відправляючи по одному вагону. Але у зв’язку з подорожчанням природного газу процес солеваріння зробив виробництво надто збитковим; сильнішими конкурентами виявились Донбас і Закарпаття з покладами дешевої кам’яної солі.
Музей історії м.Болехова ім.Р.Скворія
Музей історії та пам*ятник на честь політичного діяча і скульптора М.Гаврилка
Музей та монумент Н.Кобринської
У 1996 р. припинилось виробництво на Долинському солекомбінаті. Основне виробництво переїхало до Болехова. Там працювало удвічі більше солеварів. Болехівці виробляли сіль, а долиняни - фасували. Була надія на серйозне відновлення солевиробництва і відродження колишньої слави цього стародавнього промислу, але не так сталося...
Солеварний промисел Болехова, який існував століттями не витримав непростих часів переходу України на ринкову економіку і закрився. Виробничі цехи колишнього виробничого гіганта зараз стоять пусткою і майже повністю зруйновані,залишки розбирають на цеглу(сам бачив)..
Дитяча бібліотека та пам*ятник зв*язковій УПА
Фото
Перший костел у місті був збудований в 1607 р.шляхтичем М. Гедзінським. Протягом 1730-1738 рр., після пожежі, яка знищила костел, споруджено нову муровану святиню за кошти С. Понятовського. У 1739р. архієпископ М.Вижицький освятив новий головний вівтар храму Успіння Пресвятої Діви Марії. У 1785 р., через поганий фундамент костел завалився.
Точної дати будівництва нового мурованого храму немає. Відомо, що це було бл. 1820-1826 рр. 1838 р. відбулось посвячення храму.
Протягом 1945-1990 р. костел зазнавав руйнувань. Функціонував до 1956 р. В радянські часи приміщення костелу використовували як спортзал для школи, згодом - книжковий склад, а ще пізніше в 1971 р. радянські чиновники добудували до нього три магазини. З настанням демократичних змін в Україні костел повернуто мирянам. У 1992р. архієпископ М.Яворський освятив костел Успіння Діви Марії. У 1994-2000 рр. храм відреставровано всередині.
Фото
Фото-2
Фото-3
Наступна моя станція для "виходити" і водночас перший запланований пункт-Болехів.
Містечко Болехів розташоване в передгір'ях Українських Карпат (масив Сколівські Бескиди), на р. Сукіль (басейн Дністра). Раніше це були два села - Болехів Руський та Волоський. Під 1371 р. місто зафіксоване вже як Болехів Волоський.
Залізничний вокзал м.Стрий.Перон
Міський фасад вокзалу в Стрию
Історики схиляются до думки, що слово Болехів утворилось від слів «волох» та «волоський». Раніше цим словом позначали чужинців, а також він пізніше став узагальненим для романських народів і в першу чергу румунів. Поруч з цим існують інші версії походження назви. Так, болоховниками називали колись мисливців на тварин. В польських текстах місто також інколи згадується як Олехів.
Франко навпроти ратуші
Ратуша(1863р.).Майдан І.Франка
Симпатична будівля магістрату
Швидше за все Болехів був закладений волохами ще за часів Галицько-Волнської держави. Довгий час розвиток міста був пов’язаний із солеварінням. В 1546 р. Амалія Гросовська, яка володіла тоді Болеховом побудувала першу промислову жупу. Подбала дідичка і про оборону міста,звівши укріплення.
Храм святих Жон Мироносиць(1909р.) з дзвіницею.Вул.Озаркевича,6
Храм
Церква святих Жон Мироносиць.Тил
В 1603 р. польський король Сигізмунд ІІІ Ваза надав місту Магдебурзьке право.В територію міста не входили Волоське село, Руський Болехів,Довжка,які мали свій гмінний уряд.Так тривало до приходу австрійської адміністрації.Відомо що перехід з "права руського та польського" на "німецьке" передбачав швидкий розвиток міста,торгівлі та ремесел."Німецьке" право надавалось місту,яке мало замок,ратуш,ринок,де проживало багато ремісників,проводились ярмарки.
Синагога / "Клуб шкіряників"
Велика синагога.Профіль
Божниця-клуб.Фасад
У 1759р. 30-ти особовий загін опришків на чолі з І.Бойчуком напав на місто.Опришки пограбували багатих торговців,лихварів та солезавод.Внаслідок перестрілки центральна частина містечка згоріла.
До першого поділу Речі Посполитої місто відігравало роль важливого транзитного пункту у торгівлі на Закарпаття і далі до Словаччини, Угорщини та Румунії. Поруч з торгівлею в Болехові розвивались ремесла. Також тут стояла військова оборона.
Фото
Після Першого поділу Речі Посполитої у 1772 р. місто увійшло до складу Австрії.
За Австро-Угорської держави Болехів втрачає свій статус, бідніє і перетворюється на пересічне галицьке містечко. Солеварна промисловість була монополізована повністю державою. Пожвавлювали життя в містечку німці, які заклали тут два поселення - Колонію та Новий Вавилон.
Симпатичні будиночки центральної частини Болехова
Симпатичні будиночки центральної частини Болехова-2
Симпатичні будиночки центральної частини Болехова-3
Активізується розвиток Болехова вже напр. ХІХ ст. У 1873р.було прокладено через місто залізницю зі Стрия до Станиславова.Землю для колії купив у 162 господарів Болехова купив екзгерцог Альбрехт.Поява залізниці сприяла освоєнню лісових багатств краю.Того ж року в місті організовується Дирекція лісів (1881р.була перенесена до Львова),відкривається школа для підготовки спеціалістів-лісників. В місті існувало декілька промислових підприємств: миловарня, цегельня, фабрика оцту та інші. Вже на той момент Болехів був майже повністю єврейським містечком.
Річка Сукель
Пам*ятний хрест Героям ОУН-УПА
Укртелеком,він же готель та ресторан Брюкеншта(-е?)йна (1900-1905рр.)
У 1874р.Болехівський солезавод,як одне з найуспішніших підприємств галузі в Галичині налічував 49робітників,10 службовців.Завод продукував від 50 до 70тис.центнерів солі,мав свій духовий оркестр,який проіснував до сер.60-их рр.20ст.
На гарбарнях Болехова,станом на 1883р. працювало 260 робітників.На кін.19ст. гарбарський промисел підупадає,проте в Болехові працювало дві фабрики по 40-60 працівників і дві по 10-15,що залишало місто в числі найбільших центрів шкіряних промислів Галичини.
Пам'ятник землякам, полеглим в II світовій війні (1967р.)
Монумент із голубом (?)
У 1883р. в місті утворюється перше лісопереробне підприємство.Виробляються пиломатеріали,які в основному забезпечували потреби Галичини.У 1910р.підприємство купує надвірнянський корчмар Хаїм Гріфель.Він розширює виробництво та починає експортувати продукцію до Німеччини,Англії,Голландії.
Наступного (1884р.) року у містечко приїжджає родина Озаркевичів,в тому числі й Наталія Кобринська(1855-1920) - українська письменниця і громадська діячка, організатор жіночого руху на Прикарпатті. Її батьком був відомий громадський діяч Галичини, член австрійського парламенту Іван Озаркевич.
Особняк Боренштейна / лікувальний заклад (19ст.)
Пологове відділення Болехівської центральної міської лікарні
Симпатичний будиночок з шпилем
Кобринська організувала у місті курси для дівчат, де навчала їх мистецтву ведення домашнього господарства, і займалася культурно-просвітницькою діяльністю. Згодом першою у Галичині подала до віденського парламенту петицію з проханням законодавчо закріпити за українськими жінками право на вищу освіту.Кобринська створила першу українську жіночу організацію і видала жіночий часопис «Перший вінок» із творами сімнадцяти письменниць.
Вілла доктора Кляйнберга (19ст.).Фасад
Вілла під черепицею
Фото
У 1910р.в місті утворюються осередки "Просвіти".Силами Кобринської організовано "Товариство охорони дітей",кілька осіб входило до товариства "Сокіл".
Загальноосвітня школа І-ІІІст. №1
Школа.Профіль
Внутрішній двір школи №1
Симпатичний декор екстер*єру
Під час Першої світової війни в районі Болехова відбувались запеклі бої. Так 31 травня 1915 р., прорвавши австрійські загони 130 бригади, російські війська оточили І курінь УСС біля Болехова. Вихід з оточення був тяжким. Крім убитих і поранених, багато стрільців потрапило в полон. Під прицільним вогнем артилерії ще до початку наступу опинились і позиції в чистому полі під Гузіївом сотень II куреня. Але під час атаки стрільці цього куреня спинили наступ російських військ на залізничному шляху поблизу Болехова. В боях під Болеховом УСС зазнали великих втрат: 15 вбито, 50 поранено, 150 потрапило в полон.
Будиночок
Будиночок-2
Будиночок-3
Болехів увійшов у світову літературу. Про своє рідне місто написав книгу «Загублені: Пошук шести із шести мільйонів» болехівський єврей Даніель Мендельсон. Вона стала світовим бестеллером і її перекладено на 10 мов світу.
Ще один видатний єврей, уродженець Болехова - Бер Біркенталь. Відомий завдяки двом своїм книгам спогадів про диспут з франкістами.
Костел Прсв. Діви Марії / Вознесіння Матері Божої (19ст.)
Костел.Фасад
Один із цікавих особняків
Мабуть, не випадково одна з частин сучасного Болехова має назву Вавилон. У містечку постійно відбувалася мішанина народів. Ще в часи угорської королеви Єлизавети до містечка прибули купці з Німеччини, здебільшого євреї. Напр.16 ст. сюди на 300 возах приїхали чотири сотні осадників з польського Мазовша. В часи татарських набігів в довколишніх селах поселяли полонених кримчаків. За Австрії саме на Вавилоні замешкали родини німецьких колоністів, які зайняли збудовані державним коштом будинки, що їх покинули збіднілі євреї. Тоді ж у місті з’явилися чехи, які належали до секти авраамітів: вони зазнавали релігійних утисків на батьківщині, тому цісар заховав їх на Галичині.
Храм Св.Параскеви(1860р.;1899р.?) з дзвіницею
Церква Параскеви
Храм.Профіль
В роки війни німецькі нацисти знищили більшість болехівських євреїв. Після війни частина тутешніх поляків переселилася до Польщі. Про етнічну строкатість старого міста ще якийсь час нагадували місцеві храми: костел та синагога. Згодом в єврейській божниці зробили клуб шкіряників, куди болехівська молодь ходила на танці. До римо-католицького костелу добудували приміщення трьох магазинів, а храм переобладнали на склад. Була в місті стара німецька євангелистська кірха. Тепер - це спортзал школи-інтернату.
Каплиця на честь Іоанна Хрестителя(1995р.)
"Укрсільпром.Солезавод"
Руїни солеварні
Болехів здавна славився соляними джерелами. Розвиток поселення певною мірою зумовлювався саме наявністю тут покладів солі. Ропа, яку волячими шкурами черпали з криниць, містила близько 30% солі. Ропу виварювали на плоских широких металевих (або мідних) посудинах (черенях), знизу яких горів вогонь. Виварену сіль зішкрябували з череней, досушували і клали в конічної форми посудини. Остаточно висохнувши, сіль набувала там форми пірамідки (топки). Топки були різної ваги; їх фасували і транспортували в бочках.
Сіль перевозилась так званим Соляним шляхом в Угорщину, Польщу, Прибалтику, Східну Україну. Високоякісна прикарпатська сіль дуже цінувалась.
Залишки саліни
Двері в нікуди...
У 1562 р.першу солеварню разом із укріпленим дворищем та сімейством Гросовської знищили татари. До речі, місце, де стояло дворище власниці солеварні, досі відоме під назвою Гросівка. У другій пол. XVI ст. солеварню відбудував поляк М. Гедзінський. У XVII ст., експлуатуючи місцеве населення, Гедзінські отримували на промислах міста (зокрема й на солеварному) немалі прибутки.
Одна із будівель комплексу
Фото
Після завершення панування Гедзінських на поч. XVIII ст. окремими частинами Болехова володіли різні шляхетські роди. Солеварнею володів Йоахім Потоцький. У 1774 р. з герба Потоцьких на міський переходить зображення трьох топок солі. У 1789 р. Йоахім Потоцький віддав частину Болехова разом із солеварнею австрійському уряду, який монополізував тут солеваріння.
Будинок престарілих,в минулому-одна із будівель солеварні
Будинок з ліпниною
Сучасна будівля була зведена в часи розквіту заводу - в сер. XIX ст. Тоді для видобутку ропи стали використовувати свердловини глибиною 150 м. Ропу зберігали в складах у дерев’яних ємностях,звідки вона стікала трубопроводом у ванни виварювання. Через високі комини пара виходила назовні, а сіль, що опадала на дно, вигрібали й сушили.
Після війни в Болехові збереглися лише найбільші заводи і фабрики, підприємства основних промислів, зокрема й солезавод. Підприємство мало свою електростанцію, кузню та слюсарню. За радянської влади, у др. пол. XX ст. солеваріння на заводі було повністю механізовано. У 70-х рр. Болехів експортував сіль у Москву, щоденно відправляючи по одному вагону. Але у зв’язку з подорожчанням природного газу процес солеваріння зробив виробництво надто збитковим; сильнішими конкурентами виявились Донбас і Закарпаття з покладами дешевої кам’яної солі.
Музей історії м.Болехова ім.Р.Скворія
Музей історії та пам*ятник на честь політичного діяча і скульптора М.Гаврилка
Музей та монумент Н.Кобринської
У 1996 р. припинилось виробництво на Долинському солекомбінаті. Основне виробництво переїхало до Болехова. Там працювало удвічі більше солеварів. Болехівці виробляли сіль, а долиняни - фасували. Була надія на серйозне відновлення солевиробництва і відродження колишньої слави цього стародавнього промислу, але не так сталося...
Солеварний промисел Болехова, який існував століттями не витримав непростих часів переходу України на ринкову економіку і закрився. Виробничі цехи колишнього виробничого гіганта зараз стоять пусткою і майже повністю зруйновані,залишки розбирають на цеглу(сам бачив)..
Дитяча бібліотека та пам*ятник зв*язковій УПА
Фото
Перший костел у місті був збудований в 1607 р.шляхтичем М. Гедзінським. Протягом 1730-1738 рр., після пожежі, яка знищила костел, споруджено нову муровану святиню за кошти С. Понятовського. У 1739р. архієпископ М.Вижицький освятив новий головний вівтар храму Успіння Пресвятої Діви Марії. У 1785 р., через поганий фундамент костел завалився.
Точної дати будівництва нового мурованого храму немає. Відомо, що це було бл. 1820-1826 рр. 1838 р. відбулось посвячення храму.
Протягом 1945-1990 р. костел зазнавав руйнувань. Функціонував до 1956 р. В радянські часи приміщення костелу використовували як спортзал для школи, згодом - книжковий склад, а ще пізніше в 1971 р. радянські чиновники добудували до нього три магазини. З настанням демократичних змін в Україні костел повернуто мирянам. У 1992р. архієпископ М.Яворський освятив костел Успіння Діви Марії. У 1994-2000 рр. храм відреставровано всередині.
Фото
Фото-2
Фото-3