v1snyk
in
ua_travels
Інгулецький степ
Ландшафтний заказник «Інгулецький степ» знаходиться поблизу села Недайвода Дніпропетровської області. Один з небагатьох нерозораних куточків української цілини, який став прихистком для багатьох видів червонокнижних рослин і тварин, плюс має історичне значення. Тут у роки Другої світової проходила лінія оборони, місцевість кілька разів переходила з одних рук у інші. Часто кількість загиблих була настільки великою, що їх просто заривали у оборонних ровах, де їхні останки так і лишились.
А ще зовсім недавно тут були знайдені сліди стоянки стародавніх людей, для яких це місце мало сакральне значення, зокрема ритуальні поховання, кам’яні викладки, антропоморфні стели, ритуальні горщики і т.п.
Трошки видів на Інгулець.
Сон-трава і ковила, червонокнижні рослини.
Вирізаний на камені слоник чи мамонт.
Тут було дитяче поховання.
Іще розкопки.
Жертовний камінь із штучно вирівняною стороною.
Гільзи часів війни.
Із великою ймовірністю ви ніколи не чули про це місце. Ще ймовірніше, що ви не чули, як ми могли його втратити назавжди.
Причина банальна і традиційна для України - жага поживи. Тут, в цій землі, є значні поклади граніту, отже, треба відкрити гранітний кар’єр, і начхати на все. Займалося цим таке собі товариство «Граніт Груп», напряму зав’язане на Партії Регіонів. Відповідно до того, наскільки риги тримали владу у певний момент, настільки і зростала активність компанії.
Зокрема у 2013 році, коли вони були на коні (коли й робились ці всі фото), було чи не найскрутніше. До честі селян (точніше, купки активістів), вони перешкоджали цьому як могли, незважаючи на погрози. Поки наші найчесніші ЗМІ впритул не бачили тут нічого цікавого, вони судились з «Граніт Груп», а коли треба, то й ставали на шляху бульдозерів.
А тим часом творились чарівні речі: на ходу мінялись документи, за якими тут була гола земля, а заказник «переїхав» на селянські городи, спалахували спонтанні пожежі, знімались верхні шари ґрунту, зникали знахідки з розкопок, приручені археологи і краєзнавці робили «потрібні» висновки…
Ось деякі із слідів їхньої діяльності.
Нагадаю, це все робилось без усяких дозволів у межах заказнику.
Станом на 2016 рік селяни таки затягали «Граніт Груп» по судах, і зараз він тут не працює. Цьому сприяє і те, що Партія Регіонів Опозиційний блок поки що у якійсь мірі під шконарем, де і має бути.
Але це не означає, що вони звідти не вилізуть знову - он уже певні люди готові стрічати їх як спасителів. Тому не зайве лишній раз нагадати, що представляє з себе ця мерзота.
Тут було знято верхній шар ґрунту, але за рік рослини відновились.
А так бульдозерами сюди заїхали… археологи.
Унікальна 3-метрова антропоморфна каменюка розбита навпіл.
Декілька червонокнижних видів усе ж було втрачено. Але природа швидко відновлюється після жорстокої людської діяльності. Інша справа, чи дадуть їй змогу це зробити…
А ще зовсім недавно тут були знайдені сліди стоянки стародавніх людей, для яких це місце мало сакральне значення, зокрема ритуальні поховання, кам’яні викладки, антропоморфні стели, ритуальні горщики і т.п.
Трошки видів на Інгулець.
Сон-трава і ковила, червонокнижні рослини.
Вирізаний на камені слоник чи мамонт.
Тут було дитяче поховання.
Іще розкопки.
Жертовний камінь із штучно вирівняною стороною.
Гільзи часів війни.
Із великою ймовірністю ви ніколи не чули про це місце. Ще ймовірніше, що ви не чули, як ми могли його втратити назавжди.
Причина банальна і традиційна для України - жага поживи. Тут, в цій землі, є значні поклади граніту, отже, треба відкрити гранітний кар’єр, і начхати на все. Займалося цим таке собі товариство «Граніт Груп», напряму зав’язане на Партії Регіонів. Відповідно до того, наскільки риги тримали владу у певний момент, настільки і зростала активність компанії.
Зокрема у 2013 році, коли вони були на коні (коли й робились ці всі фото), було чи не найскрутніше. До честі селян (точніше, купки активістів), вони перешкоджали цьому як могли, незважаючи на погрози. Поки наші найчесніші ЗМІ впритул не бачили тут нічого цікавого, вони судились з «Граніт Груп», а коли треба, то й ставали на шляху бульдозерів.
А тим часом творились чарівні речі: на ходу мінялись документи, за якими тут була гола земля, а заказник «переїхав» на селянські городи, спалахували спонтанні пожежі, знімались верхні шари ґрунту, зникали знахідки з розкопок, приручені археологи і краєзнавці робили «потрібні» висновки…
Ось деякі із слідів їхньої діяльності.
Нагадаю, це все робилось без усяких дозволів у межах заказнику.
Станом на 2016 рік селяни таки затягали «Граніт Груп» по судах, і зараз він тут не працює. Цьому сприяє і те, що Партія Регіонів Опозиційний блок поки що у якійсь мірі під шконарем, де і має бути.
Але це не означає, що вони звідти не вилізуть знову - он уже певні люди готові стрічати їх як спасителів. Тому не зайве лишній раз нагадати, що представляє з себе ця мерзота.
Тут було знято верхній шар ґрунту, але за рік рослини відновились.
А так бульдозерами сюди заїхали… археологи.
Унікальна 3-метрова антропоморфна каменюка розбита навпіл.
Декілька червонокнижних видів усе ж було втрачено. Але природа швидко відновлюється після жорстокої людської діяльності. Інша справа, чи дадуть їй змогу це зробити…