Окремо після відвідування Києва хотілось би розповісти про його скульптури і стріт-арт. Почну з самісінького центру.
Україна дивиться в ЄС, себто десь на 25 років поперед себе.
Тут усе так чи інакше пов’язане з останньою революцією.
Звертаю з гамірного Хрещатика на тиху і акуратну вулицю Городецького. Зустрічаю такого мураху.
Площа Івана Франка. Пам’ятник актору Миколі Яковченку у сценічному образі.
За його спиною саме активно цвіла сакура.
Жабка.
І на цій же площі - пам’ятник іще одному актору, Гнату Юра в образі солдата Швейка. На свою ганьбу, у мене доволі смутне уявлення про них обох.
Один із сусідніх будинків охороняють дуже цицькасті дракончики.
«Скованные одной цепью»?
Венеціанський острів. Коли одразу розумієш, що сьогодні тобі пощастить:)
Окрім живих котиків, тут ще є багато намальованих.
Пішохідний перехід під Європейською площею став зосередженням найрізноманітніших вуличних картин.
На жаль, мій фотик не завжди може у напівтемряві.
Будка понад набережною.
Дуже цінна думка, як на мене.
Окремо заслуговують уваги київські мурали - великі, на всю стіну будинку картини (є і наше рідне слово для них - стінопис), котрих останнім часом з’являється все більше, так що навіть
карту в Інтернеті завели. Я не ходив цілеспрямовано по карті, бо це зайняло б забагато часу, а фотографував тільки те, що зустрічав випадково. Та навіть так фотографій вийшло настільки багато, що не всі влізли у звіт.
Ось цей знаходиться поруч з Контрактовою площею.
На Андріївському узвозі.
Хвилинка соціальної реклами.
Так я забрів на Пейзажну алею. Раз уже вище була сакура, то ось їй до компанії магнолія.
Мозаїка там же.
Пейзажна алея - справжня знахідка для усяких наркоманів і інших поціновувачів сучасного мистецтва.
Наша відповідь пісяючому хлопчику.
Усякі милі створіння.
Одне з численних місцевих янголяток явно подивилось фільм «Дзвінок».
На закоулках алеї.
Покидаю Пейзажну алею і рухаюсь у напрямку вулиці Олеся Гончара.
Трошки національної тематики.
Птах, що вирвався з клітки.
А це не намальоване фарбами, а мозаїка. Навіть не знаю, що складніше.
Виходжу на вулицю Стрілецьку, де концентрація усякого такого особливо висока.
У небі літають казкові створіння та предмети.
У тому ж дворику є і скульптури. Балерина, наприклад.
І інші статуї із вторсировини.
Там же.
Стінка внизу останньої фотки заслуговує на окремий пост:)
Один з найвідоміших стінописів Києва.
Повертаю у бік Золотих Воріт. Незвична лавка.
У Золото-Ворітському сквері є пам’ятник Пантюші - як виявилось, коту, який справді існував і був талісманом одного з місцевих кафе. А я думав (і не тільки я), що то Кіт-Бегемот.
Іще один котик, із одноразових виделок. Має бути і третій, але я його не знайшов.
Мадама з фотоапаратом біля палацу «Україна».
І наостанок - так званий «Глобус Києва». Як розумієте, це далеко не все цікаве, що є у нашій столиці, та вже був час чимчикувати на вокзал.
Фото зроблені 16-17 квітня 2016.