Одеса. Вулиця Ланжеронівська
Міфи формують уявлення про місто. Іноді спотворюючи об'єктивність. Так, Одеса приречена на те, що символом міста є вулиця Дерибасівська. Чому так і хто це придумав, вже не важливо. Хто любить і цікавиться Одесою, добре знає, що будь-яка вулиця навколо Дерибасівської дасть їй фори за цікавістю розташованій на ній історичних об'єктів. Одна з них - це Ланжеронівська, яка прокладена паралельно Дерибасівській ближче до моря. За кількістю архітектурних пам'яток з Ланжеронівською може конкурувати її сусідка Італійська вулиця (Пушкінська). На Ланжеронівській розташована відома на весь світ Одеська опера, французький сквер Пале-Рояль, неоготичний палац Вітта, палац Гагаріна з двориком скульптур, багато фешенебельних і насиченим декором будинків кінця ХІХ - початку ХХ століття.
З дна Одеси - Деволанівського узвозу до Ланжеронівської веде пішохідний Ланжеронівський узвіз:
На узвозі - пам'ятний знак на честь засновника Одеського порту Франца де Волана:
Ланжеронівська вулиця є однією із найстаріших в Одесі. Саме тут 22 серпня 1794 року був закладений перший будинок сучасної Одеси - будинок генерал-поручника князя Григорія Волконського. Перша згадка про Ланжеронівську з'явилася у 1817 році, коли вона дістала свою сучасну назву. Луї де Ланжерон також мав дім на цій вулиці, за адресою Ланжеронівська 21. За радянських часів, з 1920 по 1991 роки, вулиця була названа на честь революціонера Ласточкіна, однак із здобуттям Україною незалежності вулиці було повернено історичну назву.
Панорама Ланжеронівської:
З боку узвозу Ланжеронівська розпочинається шедевром неоготики - рожевим палацом Вітта (Ланжеронівська, 1). Палац був збудований у першій половині 19 століття для Івана Вітта - ключової фігури російської розвідки у війні 1812 року.
В радянський період та в перші роки незалежності в палаці перебувало Чорноморське морське пароплавства. В моєму житті палац Вітта також відігравав певну роль. Тут зараз розташовується Адміністрація морських портів України. Під час мого перебування на посаді заступника Міністра інфраструктури раз на два тижні я бував тут, проводячи наради з керівництвом морської галузі країни та керівниками морських портів.
Напроти палацу Вітта знаходиться палац князів Гагаріних (Ланжеронівська, 2), збудований архітектором Людвігом Оттоном в 1842-1850 рр. в стилі класицизму. В палаці розташований художній музей. З боку вулиці палац не вражає:
З боку двору палац відрізняється напівциркульними баштами, прикрашеними пілястрами:
Палацовий флігель:
Палац має дуже симпатичний дворик, в якому розташований сад мистецтв. Вхід у дворик не дешевий - 50 грн.
Сад мистецтв являє собою художню експозицію сучасної скульптури, яка символізує образ Одеси. У пам'ятниках, встановлених в експозиції, втілені образи літературних героїв творів про Одесу, одеського міського фольклору, літературних класиків минулого і сучасності, чия доля була пов'язана з Одесою. На сьогодні тут можна побачити більше десятка скульптур: "Рабінович", "Пам'ятник прийдешньому одеському генієві", "Одеса-мама", "Антилопа Гну", "Сашка-музикант", "Джинсовий Дюк", "Одесит Миша", "Зелений фургон", "Пам'ятник невідомому читачеві", "Шаланди, повна кефаль", "Птах-трійка" (пам'ятник Н.В. Гоголеві), "Час великих очікувань" (Пам'ятник К. Паустовскому) і пам'ятник Ильфу і Петрову.
Майже напроти - житловий будинок Лідерса, 1820-ті роки (Ланжеронівська, 3):
На роді з Думською площею привертає увагу класицистична будівля Археологічного музею (вул. Ланжеронівська, 4), зведена у 1883 році. Тут працювало Імператорське Одеське товариство історії і старожитностей, що мало право вести розкопки на півдні Російської імперії.
Перед будівлею Археологічного музею - мармурова скульптурна група “Лаокоон”. Скульптуру виготовлено на замовлення великого одеського підприємця (згодом - міського голови Одеси) Г. Г. Маразлі для прикраси його дачі, яка розташовувалася в закінченні Французького бульвару, на територіях Одеського ботанічного саду та санаторію імені Чкалова. Подорожуючи Європою, Григорій Маразлі побачив картину Ель Греко «Лаокоон» (нині знаходиться в Вашингтонському музеї) і навіть бажав придбати її, але, відвідавши Ватикан, був вражений давньогрецької скульптурою «Лаокоон», копію якої і замовив собі. Після революції пам'ятник "подорожував" різними місцями Одесі і, нарешті, у 1969 році опинився біля входу в Археологічний музей.
Наступна пам'ятка на правому боці Ланжеронівської - будівля Англійського клубу (Ланжеронівська, 6), зведена у 1842 році за проектом архітектора Торічеллі. В споруді знаходиться Одеський музей морського флоту України.
Найвідоміша будівля не лише Ланжеронівської, а й усієї Одеси - це Одеська опера. Вона є найстарішим оперним театром України і, безумовно, найімпозантнішим. Відкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року архітекторами Ф. Фельнером і Г. Гельмером («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського бароко.
Створити проект нового міського театру запропонували віденським архітекторам Фельнеру і Г.Гельмеру, за проектами яких побудовано театри в багатьох містах Європи (Чернівцях, Відні, Будапешті, Дрездені, Зальцбурзі, Загребі, тощо). Проект був готовий в 1882 році. Зразком послужила зведена чотирма роками раніше Дрезденська опера архітектора Готфріда Земпера. Закладки першого каменя в фундамент будівлі нового театру відбулося 16 вересня 1884. Роботи велися підрядним способом з місцевих будівельних матеріалів, в основному, популярного одеського вапняку - черепашнику. Багато для відкриття театру зробив тодішній головний архітектор Одеси - Олександр Бернардацці, архітектори Юрій Дмитренко та Федір Ґонсіоровський. Урочисте відкриття театру відбулося 1 жовтня 1887 року.
Одеський оперний театр відомий, перш за все, своєю архітектурою, а за своїм плануванням і технічними даними не поступається найкращим у Європі. Будівля театру виконана в стилі віденського бароко. Зовні структурно складається з 3 поверхів. 1-й (цокольний) і 2-й, прикрашені лише колонами тосканського ордеру в лоджіях, утворюють одне ціле, виглядають громіздко й фундаментально, надаючи будівлі статичності. 3-й поверх - легший, ажурний, із витонченою обробкою деталей з арочними лоджіями, колонами та пілястрами іонійського ордеру - приховує тяжкість нижніх поверхів і створює ілюзію легкості.
Додаткові ефекти вносять витончений портик і куполоподібний дах. Будівля ніби «парить» над землею.
Над фасадом підноситься скульптурна група, що зображує музу театральної трагедії Мельпомену в колісниці, запряженій 4 підкореними нею пантерами.
Нижче розташовані дві також міфологічні скульптурні групи: ліворуч Орфей грає на кіфарі для кентавра, праворуч муза танцю Терпсіхора танцює з дівчинкою.
Обабіч центрального входу - скульптурні групи, що втілюють Комедію та Трагедію: ліворуч - фрагмент трагедії Еврипіда «Іполіт», праворуч -епізод із комедії Аристофана «Птахи».
Вздовж фронтону в круглих нішах верхнього поверху встановлені бюсти російських письменників і композиторів: О. Пушкіна, М. Глінки, О. Грибоєдова, М. Гоголя (скульптори - Ф. Неталі і Ф. Фрідль, ліпнина - Л. Стрікциуса під керівництвом Ф. Етеля).
Ліворуч від Опери стоїть імпозантний будинок Навроцького (Ланжеронівська, 8). Будівля прикрашена скульптурою і ліпним декором, побудована у 1891 році за проектом архітектора В. Ф. Яценко.
З перших днів свого існування будинок прикрашав годинник на вежі, і це була одна з небагатьох будівель міста, що мала годинник. На початок 2 ст. від годинникового механізму залишився тільки отвір в ділянці мансарди.
Будівлю створено на місці крамниці купця Карла Меля, який входив в торгові ряди Пале-Рояля. Цього купця пограбувала на велику грошову суму мадам Блювштейн, вона ж кримінальна пані «Сонька Золота ручка». Однак цей інцидент обернувся якоюсь рекламою для Меля і справи його після пограбування, навпаки, пішли в Одесі, жадібної до сандалів, в гору. В будинку з 1897 року знаходилася редакцію газети «Одеський листок», поряд з котрою облаштували друкарню і читальний зал.
Між Оперою і будинком Навроцького знаходиться вхід в сквер Пале-Рояль. В середині ХІХ століття за театром вирішили побудувати торгові ряди для елітарної торгівлі та світських розваг - місце, де заможні одесити могли б гуляти чи здійснювати покупки, уникаючи шуму міських базарів. Одеський Гостинний двір отримав назву «Пале-Рояль» (фр. Palais Royal - «королівський палац») - в наслідування знаменитому палацу в Парижі.
Довга П-подібна будівля торгових рядів, що тяглися вздовж вулиць Ланжеронівської, Катерининської та Біржової (нині провулок Чайковського) побудовано 1842 року на проектом архітектора Торрічеллі. Всі лавки були звернені вітринами у внутрішній двір; площа біля магазинів була вимощена каменем, у дворі поставили зручні лавки.
Сад з акуратними алеями і фонтан в центрі двору Пале-Рояль з'явився в 1847 році. За чутками, фонтан з бронзовою дівчиною на вершині скелі вигадувала сама Єлизавета Воронцова, дружина одеського генерал-губернатора.
Один з будинків Пале-Рояля (торгівельний будинок Страца) з боку вулиця Ланжеронівської:
Прибутковий будинок Григорьєвої, де знаходилося кафе Фанконі (Ланжеронівська, 15). Збудований у 1912 - 1913 роках:
Прибутковий будинок Скаржинської з кафе "Робіна" (Ланжеронівська 21/12), 1906 рік:
Інші статті про Одесу:
Готель Бристоль
Нова біржа
Палац Абази
Пасаж
Палац Бжозовського (Шахський палац)
З дна Одеси - Деволанівського узвозу до Ланжеронівської веде пішохідний Ланжеронівський узвіз:
На узвозі - пам'ятний знак на честь засновника Одеського порту Франца де Волана:
Ланжеронівська вулиця є однією із найстаріших в Одесі. Саме тут 22 серпня 1794 року був закладений перший будинок сучасної Одеси - будинок генерал-поручника князя Григорія Волконського. Перша згадка про Ланжеронівську з'явилася у 1817 році, коли вона дістала свою сучасну назву. Луї де Ланжерон також мав дім на цій вулиці, за адресою Ланжеронівська 21. За радянських часів, з 1920 по 1991 роки, вулиця була названа на честь революціонера Ласточкіна, однак із здобуттям Україною незалежності вулиці було повернено історичну назву.
Панорама Ланжеронівської:
З боку узвозу Ланжеронівська розпочинається шедевром неоготики - рожевим палацом Вітта (Ланжеронівська, 1). Палац був збудований у першій половині 19 століття для Івана Вітта - ключової фігури російської розвідки у війні 1812 року.
В радянський період та в перші роки незалежності в палаці перебувало Чорноморське морське пароплавства. В моєму житті палац Вітта також відігравав певну роль. Тут зараз розташовується Адміністрація морських портів України. Під час мого перебування на посаді заступника Міністра інфраструктури раз на два тижні я бував тут, проводячи наради з керівництвом морської галузі країни та керівниками морських портів.
Напроти палацу Вітта знаходиться палац князів Гагаріних (Ланжеронівська, 2), збудований архітектором Людвігом Оттоном в 1842-1850 рр. в стилі класицизму. В палаці розташований художній музей. З боку вулиці палац не вражає:
З боку двору палац відрізняється напівциркульними баштами, прикрашеними пілястрами:
Палацовий флігель:
Палац має дуже симпатичний дворик, в якому розташований сад мистецтв. Вхід у дворик не дешевий - 50 грн.
Сад мистецтв являє собою художню експозицію сучасної скульптури, яка символізує образ Одеси. У пам'ятниках, встановлених в експозиції, втілені образи літературних героїв творів про Одесу, одеського міського фольклору, літературних класиків минулого і сучасності, чия доля була пов'язана з Одесою. На сьогодні тут можна побачити більше десятка скульптур: "Рабінович", "Пам'ятник прийдешньому одеському генієві", "Одеса-мама", "Антилопа Гну", "Сашка-музикант", "Джинсовий Дюк", "Одесит Миша", "Зелений фургон", "Пам'ятник невідомому читачеві", "Шаланди, повна кефаль", "Птах-трійка" (пам'ятник Н.В. Гоголеві), "Час великих очікувань" (Пам'ятник К. Паустовскому) і пам'ятник Ильфу і Петрову.
Майже напроти - житловий будинок Лідерса, 1820-ті роки (Ланжеронівська, 3):
На роді з Думською площею привертає увагу класицистична будівля Археологічного музею (вул. Ланжеронівська, 4), зведена у 1883 році. Тут працювало Імператорське Одеське товариство історії і старожитностей, що мало право вести розкопки на півдні Російської імперії.
Перед будівлею Археологічного музею - мармурова скульптурна група “Лаокоон”. Скульптуру виготовлено на замовлення великого одеського підприємця (згодом - міського голови Одеси) Г. Г. Маразлі для прикраси його дачі, яка розташовувалася в закінченні Французького бульвару, на територіях Одеського ботанічного саду та санаторію імені Чкалова. Подорожуючи Європою, Григорій Маразлі побачив картину Ель Греко «Лаокоон» (нині знаходиться в Вашингтонському музеї) і навіть бажав придбати її, але, відвідавши Ватикан, був вражений давньогрецької скульптурою «Лаокоон», копію якої і замовив собі. Після революції пам'ятник "подорожував" різними місцями Одесі і, нарешті, у 1969 році опинився біля входу в Археологічний музей.
Наступна пам'ятка на правому боці Ланжеронівської - будівля Англійського клубу (Ланжеронівська, 6), зведена у 1842 році за проектом архітектора Торічеллі. В споруді знаходиться Одеський музей морського флоту України.
Найвідоміша будівля не лише Ланжеронівської, а й усієї Одеси - це Одеська опера. Вона є найстарішим оперним театром України і, безумовно, найімпозантнішим. Відкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року архітекторами Ф. Фельнером і Г. Гельмером («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського бароко.
Створити проект нового міського театру запропонували віденським архітекторам Фельнеру і Г.Гельмеру, за проектами яких побудовано театри в багатьох містах Європи (Чернівцях, Відні, Будапешті, Дрездені, Зальцбурзі, Загребі, тощо). Проект був готовий в 1882 році. Зразком послужила зведена чотирма роками раніше Дрезденська опера архітектора Готфріда Земпера. Закладки першого каменя в фундамент будівлі нового театру відбулося 16 вересня 1884. Роботи велися підрядним способом з місцевих будівельних матеріалів, в основному, популярного одеського вапняку - черепашнику. Багато для відкриття театру зробив тодішній головний архітектор Одеси - Олександр Бернардацці, архітектори Юрій Дмитренко та Федір Ґонсіоровський. Урочисте відкриття театру відбулося 1 жовтня 1887 року.
Одеський оперний театр відомий, перш за все, своєю архітектурою, а за своїм плануванням і технічними даними не поступається найкращим у Європі. Будівля театру виконана в стилі віденського бароко. Зовні структурно складається з 3 поверхів. 1-й (цокольний) і 2-й, прикрашені лише колонами тосканського ордеру в лоджіях, утворюють одне ціле, виглядають громіздко й фундаментально, надаючи будівлі статичності. 3-й поверх - легший, ажурний, із витонченою обробкою деталей з арочними лоджіями, колонами та пілястрами іонійського ордеру - приховує тяжкість нижніх поверхів і створює ілюзію легкості.
Додаткові ефекти вносять витончений портик і куполоподібний дах. Будівля ніби «парить» над землею.
Над фасадом підноситься скульптурна група, що зображує музу театральної трагедії Мельпомену в колісниці, запряженій 4 підкореними нею пантерами.
Нижче розташовані дві також міфологічні скульптурні групи: ліворуч Орфей грає на кіфарі для кентавра, праворуч муза танцю Терпсіхора танцює з дівчинкою.
Обабіч центрального входу - скульптурні групи, що втілюють Комедію та Трагедію: ліворуч - фрагмент трагедії Еврипіда «Іполіт», праворуч -епізод із комедії Аристофана «Птахи».
Вздовж фронтону в круглих нішах верхнього поверху встановлені бюсти російських письменників і композиторів: О. Пушкіна, М. Глінки, О. Грибоєдова, М. Гоголя (скульптори - Ф. Неталі і Ф. Фрідль, ліпнина - Л. Стрікциуса під керівництвом Ф. Етеля).
Ліворуч від Опери стоїть імпозантний будинок Навроцького (Ланжеронівська, 8). Будівля прикрашена скульптурою і ліпним декором, побудована у 1891 році за проектом архітектора В. Ф. Яценко.
З перших днів свого існування будинок прикрашав годинник на вежі, і це була одна з небагатьох будівель міста, що мала годинник. На початок 2 ст. від годинникового механізму залишився тільки отвір в ділянці мансарди.
Будівлю створено на місці крамниці купця Карла Меля, який входив в торгові ряди Пале-Рояля. Цього купця пограбувала на велику грошову суму мадам Блювштейн, вона ж кримінальна пані «Сонька Золота ручка». Однак цей інцидент обернувся якоюсь рекламою для Меля і справи його після пограбування, навпаки, пішли в Одесі, жадібної до сандалів, в гору. В будинку з 1897 року знаходилася редакцію газети «Одеський листок», поряд з котрою облаштували друкарню і читальний зал.
Між Оперою і будинком Навроцького знаходиться вхід в сквер Пале-Рояль. В середині ХІХ століття за театром вирішили побудувати торгові ряди для елітарної торгівлі та світських розваг - місце, де заможні одесити могли б гуляти чи здійснювати покупки, уникаючи шуму міських базарів. Одеський Гостинний двір отримав назву «Пале-Рояль» (фр. Palais Royal - «королівський палац») - в наслідування знаменитому палацу в Парижі.
Довга П-подібна будівля торгових рядів, що тяглися вздовж вулиць Ланжеронівської, Катерининської та Біржової (нині провулок Чайковського) побудовано 1842 року на проектом архітектора Торрічеллі. Всі лавки були звернені вітринами у внутрішній двір; площа біля магазинів була вимощена каменем, у дворі поставили зручні лавки.
Сад з акуратними алеями і фонтан в центрі двору Пале-Рояль з'явився в 1847 році. За чутками, фонтан з бронзовою дівчиною на вершині скелі вигадувала сама Єлизавета Воронцова, дружина одеського генерал-губернатора.
Один з будинків Пале-Рояля (торгівельний будинок Страца) з боку вулиця Ланжеронівської:
Прибутковий будинок Григорьєвої, де знаходилося кафе Фанконі (Ланжеронівська, 15). Збудований у 1912 - 1913 роках:
Прибутковий будинок Скаржинської з кафе "Робіна" (Ланжеронівська 21/12), 1906 рік:
Інші статті про Одесу:
Готель Бристоль
Нова біржа
Палац Абази
Пасаж
Палац Бжозовського (Шахський палац)