Архітектурне відкриття в парку «Олександрія»
В білоцерківському парку «Олександрія», всього в 200 метрах від мегапопулярної серед туристів колонади «Луна», знаходиться не менш цінна архітектурна пам’ятка. Проте вона надійно «ховається» за поржавілим парканом та занедбаними чагарями. І поступово руйнується…
Ми й самі не знали про існування цієї будівлі, хоч не раз шпацірували цим чудовим парком. Випадково побачили її знімок на одному з місцевих форумів і відверто здивувались: та це ж чистий український модерн! Ще більше вразила дата спорудження будівлі - 1929 рік. Ця архітектурна знахідка настільки нас зацікавила, що ми не могли про неї не написати. Отож…
Короткий екскурс в УАМ
Асиметрія, великі акцентовані вікна, декор із використанням народних мотивів та рослинних орнаментів - це саме ті «лакмусові папірці», які дозволяють ідентифікувати український архітектурний стиль (скорочено - УАМ). Стиль, додавання до якого приставки «так званий» є відвертим кощунством.
Класичне вікно українського модерну:
УАМ народився на початку ХХ століття. Найбільшими його центрами стали міста Полтава та Харків. «Іконою» даного стилю справедливо вважається будинок Полтавського губернського земства, а його «батьком» - зодчий Василь Кричевський. Архітектор вклав у своє творіння шість років життя. Після завершення будівництва та оздоблення будівлі Полтавського земства у 1908 році, потужна хвиля українського модерну розлилася від Львова і аж до Кубані.
Модернова витівка Даміловського
Підпільний дослідник УАМ Віктор Чепелик за радянських часів по крихтам збирав інформацію про пам’ятки цього стилю, складаючи єдину і цілісну мозаїку. У його праці «Український архітектурний модерн» ми знайшли згадку і про будівлю, що нас зацікавила. Виявилось, що це насосна станція колишнього водогону, що використовувався за призначенням аж до початку 2000-х років. Що цікаво, його було збудовано на фундаменті ще старішого водогону, який забезпечував водою палац та решту споруд Браницьких (колишніх власників парку «Олександрія»).
Загальний вигляд будівлі водогону, 1928-1929 рр. (фото: Катерина Ципенюк):
Як же так сталося, що в часи глибокої радянщини (1929 рік) в 70 кілометрах від Києва була зведена будівля в стилі УАМ? Причому, архітектор зовсім не намагався замаскувати, приховати риси небажаного радянським цензорам стилю, сміливо виставивши їх напоказ. Тут ми чітко бачимо і вікна трапецевидної форми, і дахи з заломами, і шатрову башточку зі шпилем… А над центральним входом архітектор ще й залишив напис: «1928-1929». Щодо достовірності дати спорудження, вказаної на фасаді будівлі, сумніватись не доводиться: цей же рік будівництва зазначає у своїй книзі і Віктор Чепелик.
Головний фасад водогону:
Автором проекту комплексу очисних споруд водогону у парку «Олександрія» є інженер та архітектор Микола Олександрович Даміловський. Звісно, ми почали детально вивчати життєпис зодчого.
Інженер, педагог, архітектор…
Микола Даміловський народився в останній день 1880 року в старовинному селі Козацьке, що на Чернігівщині, в родині дзвонаря та служителя місцевої церкви. Отримав прекрасну освіту, з відзнакою закінчивши у 1909 році Інститут цивільних інженерів у Петербурзі. Тобто, зі своєю майбутньою професією хлопець визначився ще в юні роки.
Автопортрет М.Даміловського:
Починаючи з 1911 року, архітектор створює декілька проектів для міста Києва. Це були як інженерні споруди, так і житлові будинки. У 1918 році Микола Даміловський виступив одним із ініціаторів створення першого в Україні Архітектурного інституту, в якому потім і працював професором.
У 20-х роках архітектор зосереджує свою практичну діяльність на будівництві залізничних об’єктів та інженерно-гідротехнічних споруд. Згідно з біографічними відомостями, що подаються Центральним державним архівом літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ), М.О. Даміловський створив два індивідуальні проекти для насосних станцій водогонів у Кривому Розі (1927 рік) та Білій Церкві (1928-1929 роки), вирішених у стильових формах українського модерну.
Водогін у Кривому Розі, збудований за проектом М.Даміловського (малюнок В.Чепелика):
Сучасний стан білоцерківської пам’ятки
Модернова пам’ятка розташована в центральній частині парку, на березі річки Рось (одразу за Поповичевим ставом). Територія оточена парканом, проте ближче до берега ріки в ньому можна відшукати солідну діру, яка дозволить підійти безпосередньо до будівлі.
Праве крило будівлі з башточкою:
Сама будівля в плані неправильна, асиметрична. Дах її покритий листовим залізом. Праве крило споруди увінчане елегантною башточкою з крівлею шатрового типу, і прикрашене маленьким декоративним балкончиком (нині він напівзруйнований). Ліве крило спотворене химерною прибудовою більш пізнього віку. Видно, що невідомі «майстри» намагались змавпувати загальний стиль будівлі формою вікон.
Всередині будівлі:
Стан, у якому перебуває пам’ятка на сьогоднішній день, можна назвати критичним. Вікна місцями вибиті, деякі перекриття обвалились, а на дахах вже повиростали кількаметрові берізки! Всередині будівлі треба бути вкрай обачними: сходи іржаві і вже серйозно прогнили. Навколо споруди теж варто ходити обережно, бо у густій траві можна не помітити відкриті дірки-колодязі.
Дах правого крила, з молодою берізкою:
Будівля насосної станції водогону в парку «Олександрія», судячи з усього, не входить до списків архітектурних пам’яток, а тому державою не охороняється. Пам’ятка справді вмирає на очах, і про її збереження треба було думати ще «учора». А зберегти її - необхідно. Бо ж не так багато в нашій країні будівель, зведених у стилі українського модерну, що вже казати про ті з них, що були збудовані за радянських часів.
Чудове арочне вікно на рівні цокольного поверху:
P.S.
Була архітектурна «витівка» Даміловського у парку «Олександрія» спонтанною? Чи, може, це був свідомий і цілеспрямований акт для національно-культурного відродження України? Тепер сказати важко. Проте необхідність збереження цієї унікальної споруди ні в кого не має викликати сумнівів.
Трохи більше інформації про архітектора і стиль український модерн читайте тут.
Ми й самі не знали про існування цієї будівлі, хоч не раз шпацірували цим чудовим парком. Випадково побачили її знімок на одному з місцевих форумів і відверто здивувались: та це ж чистий український модерн! Ще більше вразила дата спорудження будівлі - 1929 рік. Ця архітектурна знахідка настільки нас зацікавила, що ми не могли про неї не написати. Отож…
Короткий екскурс в УАМ
Асиметрія, великі акцентовані вікна, декор із використанням народних мотивів та рослинних орнаментів - це саме ті «лакмусові папірці», які дозволяють ідентифікувати український архітектурний стиль (скорочено - УАМ). Стиль, додавання до якого приставки «так званий» є відвертим кощунством.
Класичне вікно українського модерну:
УАМ народився на початку ХХ століття. Найбільшими його центрами стали міста Полтава та Харків. «Іконою» даного стилю справедливо вважається будинок Полтавського губернського земства, а його «батьком» - зодчий Василь Кричевський. Архітектор вклав у своє творіння шість років життя. Після завершення будівництва та оздоблення будівлі Полтавського земства у 1908 році, потужна хвиля українського модерну розлилася від Львова і аж до Кубані.
Модернова витівка Даміловського
Підпільний дослідник УАМ Віктор Чепелик за радянських часів по крихтам збирав інформацію про пам’ятки цього стилю, складаючи єдину і цілісну мозаїку. У його праці «Український архітектурний модерн» ми знайшли згадку і про будівлю, що нас зацікавила. Виявилось, що це насосна станція колишнього водогону, що використовувався за призначенням аж до початку 2000-х років. Що цікаво, його було збудовано на фундаменті ще старішого водогону, який забезпечував водою палац та решту споруд Браницьких (колишніх власників парку «Олександрія»).
Загальний вигляд будівлі водогону, 1928-1929 рр. (фото: Катерина Ципенюк):
Як же так сталося, що в часи глибокої радянщини (1929 рік) в 70 кілометрах від Києва була зведена будівля в стилі УАМ? Причому, архітектор зовсім не намагався замаскувати, приховати риси небажаного радянським цензорам стилю, сміливо виставивши їх напоказ. Тут ми чітко бачимо і вікна трапецевидної форми, і дахи з заломами, і шатрову башточку зі шпилем… А над центральним входом архітектор ще й залишив напис: «1928-1929». Щодо достовірності дати спорудження, вказаної на фасаді будівлі, сумніватись не доводиться: цей же рік будівництва зазначає у своїй книзі і Віктор Чепелик.
Головний фасад водогону:
Автором проекту комплексу очисних споруд водогону у парку «Олександрія» є інженер та архітектор Микола Олександрович Даміловський. Звісно, ми почали детально вивчати життєпис зодчого.
Інженер, педагог, архітектор…
Микола Даміловський народився в останній день 1880 року в старовинному селі Козацьке, що на Чернігівщині, в родині дзвонаря та служителя місцевої церкви. Отримав прекрасну освіту, з відзнакою закінчивши у 1909 році Інститут цивільних інженерів у Петербурзі. Тобто, зі своєю майбутньою професією хлопець визначився ще в юні роки.
Автопортрет М.Даміловського:
Починаючи з 1911 року, архітектор створює декілька проектів для міста Києва. Це були як інженерні споруди, так і житлові будинки. У 1918 році Микола Даміловський виступив одним із ініціаторів створення першого в Україні Архітектурного інституту, в якому потім і працював професором.
У 20-х роках архітектор зосереджує свою практичну діяльність на будівництві залізничних об’єктів та інженерно-гідротехнічних споруд. Згідно з біографічними відомостями, що подаються Центральним державним архівом літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ), М.О. Даміловський створив два індивідуальні проекти для насосних станцій водогонів у Кривому Розі (1927 рік) та Білій Церкві (1928-1929 роки), вирішених у стильових формах українського модерну.
Водогін у Кривому Розі, збудований за проектом М.Даміловського (малюнок В.Чепелика):
Сучасний стан білоцерківської пам’ятки
Модернова пам’ятка розташована в центральній частині парку, на березі річки Рось (одразу за Поповичевим ставом). Територія оточена парканом, проте ближче до берега ріки в ньому можна відшукати солідну діру, яка дозволить підійти безпосередньо до будівлі.
Праве крило будівлі з башточкою:
Сама будівля в плані неправильна, асиметрична. Дах її покритий листовим залізом. Праве крило споруди увінчане елегантною башточкою з крівлею шатрового типу, і прикрашене маленьким декоративним балкончиком (нині він напівзруйнований). Ліве крило спотворене химерною прибудовою більш пізнього віку. Видно, що невідомі «майстри» намагались змавпувати загальний стиль будівлі формою вікон.
Всередині будівлі:
Стан, у якому перебуває пам’ятка на сьогоднішній день, можна назвати критичним. Вікна місцями вибиті, деякі перекриття обвалились, а на дахах вже повиростали кількаметрові берізки! Всередині будівлі треба бути вкрай обачними: сходи іржаві і вже серйозно прогнили. Навколо споруди теж варто ходити обережно, бо у густій траві можна не помітити відкриті дірки-колодязі.
Дах правого крила, з молодою берізкою:
Будівля насосної станції водогону в парку «Олександрія», судячи з усього, не входить до списків архітектурних пам’яток, а тому державою не охороняється. Пам’ятка справді вмирає на очах, і про її збереження треба було думати ще «учора». А зберегти її - необхідно. Бо ж не так багато в нашій країні будівель, зведених у стилі українського модерну, що вже казати про ті з них, що були збудовані за радянських часів.
Чудове арочне вікно на рівні цокольного поверху:
P.S.
Була архітектурна «витівка» Даміловського у парку «Олександрія» спонтанною? Чи, може, це був свідомий і цілеспрямований акт для національно-культурного відродження України? Тепер сказати важко. Проте необхідність збереження цієї унікальної споруди ні в кого не має викликати сумнівів.
Трохи більше інформації про архітектора і стиль український модерн читайте тут.