Ворохта : дерев*яні вілли,віадуки та ... дощ
Червневі вихідні обіцяли бути холодними і дощовими...Але це ж були СПІЛЬНІ вихідні,а це трапляється нечасто!Що там якийсь дощик,туман і низька температура,- в таких випадках ми кладемо у рюкзак пляшечку коньяку та "Amol" для розігріву і гайда по запланованому маршруту.
Львів зустрів нас,як і обіцяли синоптики,похмуро,правда без дощу..Це вселяло надію..
Троянди на липі...То є Львів!
Ніч по сусідству із древніми сервантами і шафами.Терпимо..
Заздалегідь забронювали номер у приватній садибі,-брали дешевий,так як у Ворохті планували залишатись лише на одну ніч.А вдень нам байдуже,-аби душ та чайник був.
Ранок.Вид із вікна
Туман та мряка-добрий початок дня((..
Повантажились у потяг "Львів-Рахів",який відправлявся об 15.57 год. із львівського вокзалу і 5,5 год. слухали стукіт коліс по рейках.Прибули у Ворохту об 21.40год.,-надворі вже було темно..
Вартість проїзду з Львова до Ворохти у плацкарті-50 грн/чол.,ночівля-60грн/чол. за ніч.
Фото 1
Фото 2
Ох вже ці "гуцульські кілометри"! "Так так дитиночко,та то недалечко,а можна й таксі взяти,-нам на вокзалі стоять!",- так щебетала господиня замовленої садиби."Як недалечко то навіщо те таксі,-пройдемось!",-подумали ми..Топати прийшлось довго,-здебільшого підіймались якимось вуличками,попри двори із паскудними злими собаками що все гавкали і гавкали,..Тю,"гуцульські кілометри"!
Фото 3
Один із ворохтинських віадуків
Господиня,-приємна жіночка,років 50-55 все торохтіла,жаліючи нас,бідних,змучених і ,напевне ж,голодних? Погодились на вечерю,надіючись на щось місцево-колоритне(з собою харчі брали,та все ж таки хотілось ЧОГОСЬ!)).
Поки приймали душ-зготували вечерю.І тут,-розчарування №3... Я не назвав двох попередніх? №1-відстань від вокзалу і "самодобирання" до садиби(зазвичай господарі зустрічають вас на вокзалі і везуть куди треба); №2-самі умови проживання(я розумію що 120грн/ніч це не надто дорого,але за такі гроші у Верховині,Лазещині,Чернігові чи ще де ми мали умови набагато кращі).
Вечеря колоритною не була...
Фото 4
Фото 5
На території була альтанка,але її увесь вечір займали інші поселенці(ніби іноземці),компанію яким складала і господиня..Виявилось що телевізор також не працює( "Хм,ще до обіду робив",-почухав голову господар).Добре що ми не телезалежні,-інакше була б халепа)!
А все решту було чудово,-ми були там де ми були,нагодовані,помиті,заряджені і готові до завтрашнього дня..
Фото 6
За легендою назва селища з'явилась з ХVII ст. За переказами, у перших жителів присілка Мочерняків був слуга, дезертир з армії, якого звали Ворохта. Він був дуже здібним, і до нього часто зверталися за порадами, приказуючи «іду до Ворохти». Звідсіля й пішла в народі назва нового гірського поселення- Ворохта.
Австрійський міст-віадук
Один з найдовших камяних залізничних мостів у Європі
Однією із родзинок селища(а вірніше,-одразу двома "родзинками") є його старі австрійські віадуки зведені тут у XIX ст. Один із віадуків у Ворохті входить до низки найдовших кам'яних мостів Європи (130 м), довжина однієї з арок - 25 м.
Арка
Найширший відрізок,-довжина бл.65м.
Міст був збудований у 1895 р. за часів Австро-Угорської імперії полоненими італійцями.ВІн поєднує береги р. Прут. Через особливий ландшафт русла у цьому місці міст довелося будувати таким довгим.
Щоб зберегти пам'ятку історії, у 2000 р. біля історичного було зведено ще один залізничний міст, тому старий зараз не функціонує. Через мальовничий вигін русла річки у цьому місці створюється чудова панорама мосту.Старий та новий залізничні мости
Новий залізничний міст (2000р.)
Старий залізничний міст (1895р.)
Ранок настав не так вже і рано,-лише десь після 9год. ми змусили себе вийти надвір.Так,ЗМУСИЛИ,бо там крім туману,мряки і подібного їй паскудства ще й був дощ.Періодичний.Ні-ні,він не переставав і починався знову,він йшов безперервно,просто часом дрібненькими холодними голочками,а часом такий,що із капішона капало на носа,а з носа..А з носа також капало..Було препаскудно.Один дощовик не особливо рятував навіть того,хто його одів..
Фото 7
Каплиця на цвинтарі
З часом результати такої погоди стали позначатись не лише на стані сухості одягу і взуття,а й на якості фоток,-10-ти разове протирання лінзи не давало ніякого результату,так як її одразу замочувало водинадцяте..Змирився,-просто здував крупніші краплі і клацав як є.
П.С. На фотках видно результат цього "як є"))
Храм Петра і Павла (Різдва Прсв.Богородиці?) (1924-1925рр.)
Храм Петра і Павла(Різдва Прсв.Богородиці?)з дзвіницею
Ворохта була заснована у 1568 р. В. Янюком, який разом зі своєю худобою покинув рідне с. Космач. Про це стало відомо у 1960-х, коли у центрі селища викопали старовинну пляшку з документами.Ті документи описували історію Ворохти детально.
Ці документи пролили краплі правди на історію Ворохти, але на жаль, їх не вдалося зберегти. До того випадку була версія про заснування Ворохти в 1780р. (ця дата і позначена на інформаційному стенді), і звісно 1690-х, але ці версії не підтверджувались.
Потяг прямує колією,яка розділяє Ворохту на дві частини
Потяг на мості
Інформаційний стенд
З кін. XIX ст. Ворохта розвивалася як спортивно-туристичний центр. Цьому сприяло прокладання у 1894 р. залізниці. У 30-х роках тут будують декілька пансіонатів для багатих туристів, в 1957 р. відкривають гірськолижну школу. Сьогодні Ворохта є одним з основних центрів туризму Івано-Франківської обл., як влітку, так і взимку. Для шанувальників лижного спорту тут діє декілька підйомників.Неподалік від селища розташована спортивно-туристська база «Заросляк», звідки починається маршрут сходження на Говерлу.
Автостанція
Розклад автотранспорту по АС Ворохта
Залізничний вокзал
А тим часом чи човгали по вулицях,надіючись хоч на якесь "пакращення" погодніх умов.Як і всіляке "пакращення",погоднє також не наступило...Зайшли на АС ,взяти квитки -сьогодні ж мали намір виїхати у Верховину. "А я квитків вам не продам,бо маршрутка може й не заїжджати на станцію після обіду,-вони повні йдуть із Франківська то й не заїжджають",-сказала касир.От тобі й раз!
Побрели далі..
Сова як символ чи оберіг?
Готельно-ресторанний комплекс "Оксамит" біля залізничного вокзалу
Садиба "Могул"
Завдяки австрійській армії, Ворохта почала розвиватися як центр зимового спорту: військовослужбовці 9-го корпусу проходили тут узимку курс їзди на нартах. Австрійський уряд бачив у Карпатах насамперед курортну зону, особливо цінувалися мінеральні джерела в самій Ворохті та на її околицях. На поч. XX ст. у Ворохті було створено перший притулок («Чорногірський») для туристів і ресторан.
Між світовими війнами Ворохта стала популярним курортним містечком, тут почали з’являтися вілли заможних людей і пансіонати. У 1960-х рр. у селищі було побудовано туристичну базу «Україна» з добре обладнаним спортзалом і серією лижних трамплінів, де часто проходили спортивну підготовку спортсмени різних збірних команд СРСР.
Пошта
Фото 8
Фото 9
Перший санаторій у Ворохті для лікування хворих туберкульозом з'явився в 1906 р., він і носив назву: «Перша санаторія». За радянських часів його перейменували у «Гірське повітря». Біля цього санаторію є джерело, воду котрого назвали кам'янкою.
У Ворохті виникло ще чимало будинків відпочинку, спортових притулків. Приїжджі, котрих ставало щораз більше винаймали помешкання і на окраїнах. Приїжджали не тільки з Польщі, але і з інших держав Європи.
Багатосімейний дерев*яний будинок
Стара вілла
Колоритний дерев*яний будинок
За р. Прут навпроти першого санаторію з'явилася ще одна будова: санаторій Каси хворих. Фінансувало її об'єднане Товариство каси хворих Станіслава і Дрогобича. Цей санаторій споруджений у 1921 р. з дерева, мав гарне архітектурне рішення. На превеликий жаль, ця будівля згоріла під час війни від прямого влучання артилерійського снаряда.
Треба згадати і про будинок відпочинку Товариства польських урядовців «Скарбівка» споруджений на горбочку навпроти польського костелу. Дерев'яний, покритий черепицею. «Скарбівкою» управляв пан Маєвський.
Санаторій
Цікавий деревяний лікувальний комплекс
Звідти неслись смачні запахи!
До 1780 р. Ворохта не мала своєї церкви. Лише на роздоріжжі, де дорога повертає до Вороненки. біля нинішнього Народного дому, в 1602 р. була освячена богослужебна каплиця. Ця каплиця була знищена; потім, за часів Австро-Угорщини, відновлена у зменшеному вигляді, як пам'ятка, а вдруге її знищили за радянських часів у 1940 р.
Монумент пам*яті
Житловий будинок
Інформаційний стенд
Зараз у селищі два дерев*яних храми. У багатьох джерелах з дерев’яної архітектури, ворохтянська церква Різдва Богородиці вважається найдосконалішою за формою і пропорціями серед усіх гуцульських. Вона була побудована ще 1615 р. в с. Яблуниця того ж району, а в 1780 р. її перенесли у Ворохту і поставили на пагорбі.
Кафе і не тільки
Готельно-ресторанний комплекс "Стара Ворохта"
Цей же комплекс з іншого боку
Первісна композиція храму дійшла до нашого часу незмінною. Вона відбиває хрещату схему з одним центрально розташованим верхом. Чотири зруби (бабинець, вівтар і два бічні рамена), які прилягають до просторого, високого й добре освітленого четверика нави, помітно поступаються йому за висотою й мають прямокутну, витягнуту в поздовжньому напрямку форму.
За радянських часів в 1979 р.церкву реставрували архітектори Б. Кіндзельський, Г. Крук, І. Могитич. У часи незалежності молитва у храмі відродилася завдяки монахам Студитського Уставу (УГКЦ) із с. Дора поблизу Яремче.
Фото 10
Фото 11
У зв’язку зі збільшенням населення Ворохти латинського віровизнання в 1900 р. вирішено спорудити тут костел. Для реалізації проекту Товариство Взаємної Допомоги Капеланів, представлене в Ворохті Домом Здоров’я священиків, створило комітет будови костелу на чолі з священиком Владиславом Алоїзом Йоуганом. Проект костелу виконав професор Ю. В. Белтовський, а керував будівництвом Лазорський, який в процесі будови дещо відступив від первинного задуму.
Патріотичне графіті
Героїчне графіті
Костел Успіння Прсв.Діви Марії.Фасад
1 липня 1906 р. костел Успіння Божої Матері був посвячений. Згодом функції душпастиря виконував парох Делятинського парафіального костелу о. Йосип Чернятович, йому допомагали священики, які відпочивали в санаторії "Księżówka".
Храм був у віданні Товариства Взаємної Допомоги Капеланів м. Львова, але підпорядковувався парафіальному костелу в Делятині.
Храм і змоклі туристи
Група відчалила...
Споруда.Тил
Після Другої Світової війни храм закрили, проте іншого призначення йому не знайшли. Будівля простояла пустою і після падіння комуністичного режиму опинилась у сильно пошкодженому стані. У другій пол. 90-х рр. її отримали п'ятидесятники, котрі частково відремонтували храм. Проте пізніше костел знову став римсько-католицькою святинею. Завдяки зусиллям колишнього багаторічного настоятеля нині костел у Ворохті поступово повертається до життя.
Костел.Фото
Водонапірна вежа-кафе
Ще одна група дочекалась "погоди"
А ми тим часом обходивши всі потрібні нам об*єкти(другий віадук не сфотографував,на жаль) взяли курс на повернення у садибу для мінімального відпочинку і висушування речей.
Автобус вирішили зупиняти не на автостанції(повертатись туди аж ніяк не хотілось),а на іншій селищній зупинці.П.С.Нам це таки вдалося,і транспорт аж ніяк не був "забитим" людьми..
Фото 12
Різьблений декор деревяної садиби
Церква Різдва Прсв.Богородиці
Із прокладенням залізниці горяни Ворохти та навколишніх сіл потягнулися до освіти. У Ворохті в 1906 р. Львівський народний інститут побудував учительську оселю. При оселі діяли
кімнати відпочинку,одна кімната “Просвіти” і однокласна школа.
Потім, за часів другої окупації Польщею Західної України у 20-30-х рр., вже існувала школа "повшехна". Це була польська школа, де вчилися польські і жидівські діти, 6-класова школа, а в "руській", як тоді називали - чотири класи.
Дзвіниця
Капличка
Дерев*яний храм.Фасад
У 1910 р. австрійський уряд побудував у Ворохті невеликий розпиловочний цех на дві пилорами. Спочатку ліс підвозили кіньми. Згодом побудували вузькоколійку на 7км. Два маленькі паровози тягали спеціальні візочки для перевезення лісу. Вантажили ліс вручну, спершу естакаду, до котрої возили його кіньми, а вже з неї перевантажували на візочки. Ця колійка мала і пасажирські вагончики, які називали "сальонками". Ними їздили робітники та туристи.
Отже, з'явилася робота. Але місцевим гуцулам гордість не дозволяла іти на роботу під чужоземний примус. Тому на роботу в Ворохту наїхало багато чужих людей.
Місцевий люд займався традиційним промислом: ткацтвом, кушнірством,вишиванням кептарів, кожухів, петек, виготовляв драниці.
Дзвіниця / церковний музей
Вид від храму
Гори парують -"ведмідь люльку курить"!)
Ворохта сподобалась своїми дерев*яними будинками та старими віадуками.Ще б погода була більш сприятливою для прогулянки селищем....
Храм Різдва Прсв.Богородиці
Комплекс
Чебрець
Повернувшись і відпочивши годинку-другу прощаємось із господарями і прямуємо на зупинку.
А дощик все падав і падав..
Прощай,дощова Ворохто,можливо колись зустрінемось у сонячну днину!
Фото 13
Фото 14
Фото 15
Львів зустрів нас,як і обіцяли синоптики,похмуро,правда без дощу..Це вселяло надію..
Троянди на липі...То є Львів!
Ніч по сусідству із древніми сервантами і шафами.Терпимо..
Заздалегідь забронювали номер у приватній садибі,-брали дешевий,так як у Ворохті планували залишатись лише на одну ніч.А вдень нам байдуже,-аби душ та чайник був.
Ранок.Вид із вікна
Туман та мряка-добрий початок дня((..
Повантажились у потяг "Львів-Рахів",який відправлявся об 15.57 год. із львівського вокзалу і 5,5 год. слухали стукіт коліс по рейках.Прибули у Ворохту об 21.40год.,-надворі вже було темно..
Вартість проїзду з Львова до Ворохти у плацкарті-50 грн/чол.,ночівля-60грн/чол. за ніч.
Фото 1
Фото 2
Ох вже ці "гуцульські кілометри"! "Так так дитиночко,та то недалечко,а можна й таксі взяти,-нам на вокзалі стоять!",- так щебетала господиня замовленої садиби."Як недалечко то навіщо те таксі,-пройдемось!",-подумали ми..Топати прийшлось довго,-здебільшого підіймались якимось вуличками,попри двори із паскудними злими собаками що все гавкали і гавкали,..Тю,"гуцульські кілометри"!
Фото 3
Один із ворохтинських віадуків
Господиня,-приємна жіночка,років 50-55 все торохтіла,жаліючи нас,бідних,змучених і ,напевне ж,голодних? Погодились на вечерю,надіючись на щось місцево-колоритне(з собою харчі брали,та все ж таки хотілось ЧОГОСЬ!)).
Поки приймали душ-зготували вечерю.І тут,-розчарування №3... Я не назвав двох попередніх? №1-відстань від вокзалу і "самодобирання" до садиби(зазвичай господарі зустрічають вас на вокзалі і везуть куди треба); №2-самі умови проживання(я розумію що 120грн/ніч це не надто дорого,але за такі гроші у Верховині,Лазещині,Чернігові чи ще де ми мали умови набагато кращі).
Вечеря колоритною не була...
Фото 4
Фото 5
На території була альтанка,але її увесь вечір займали інші поселенці(ніби іноземці),компанію яким складала і господиня..Виявилось що телевізор також не працює( "Хм,ще до обіду робив",-почухав голову господар).Добре що ми не телезалежні,-інакше була б халепа)!
А все решту було чудово,-ми були там де ми були,нагодовані,помиті,заряджені і готові до завтрашнього дня..
Фото 6
За легендою назва селища з'явилась з ХVII ст. За переказами, у перших жителів присілка Мочерняків був слуга, дезертир з армії, якого звали Ворохта. Він був дуже здібним, і до нього часто зверталися за порадами, приказуючи «іду до Ворохти». Звідсіля й пішла в народі назва нового гірського поселення- Ворохта.
Австрійський міст-віадук
Один з найдовших камяних залізничних мостів у Європі
Однією із родзинок селища(а вірніше,-одразу двома "родзинками") є його старі австрійські віадуки зведені тут у XIX ст. Один із віадуків у Ворохті входить до низки найдовших кам'яних мостів Європи (130 м), довжина однієї з арок - 25 м.
Арка
Найширший відрізок,-довжина бл.65м.
Міст був збудований у 1895 р. за часів Австро-Угорської імперії полоненими італійцями.ВІн поєднує береги р. Прут. Через особливий ландшафт русла у цьому місці міст довелося будувати таким довгим.
Щоб зберегти пам'ятку історії, у 2000 р. біля історичного було зведено ще один залізничний міст, тому старий зараз не функціонує. Через мальовничий вигін русла річки у цьому місці створюється чудова панорама мосту.Старий та новий залізничні мости
Новий залізничний міст (2000р.)
Старий залізничний міст (1895р.)
Ранок настав не так вже і рано,-лише десь після 9год. ми змусили себе вийти надвір.Так,ЗМУСИЛИ,бо там крім туману,мряки і подібного їй паскудства ще й був дощ.Періодичний.Ні-ні,він не переставав і починався знову,він йшов безперервно,просто часом дрібненькими холодними голочками,а часом такий,що із капішона капало на носа,а з носа..А з носа також капало..Було препаскудно.Один дощовик не особливо рятував навіть того,хто його одів..
Фото 7
Каплиця на цвинтарі
З часом результати такої погоди стали позначатись не лише на стані сухості одягу і взуття,а й на якості фоток,-10-ти разове протирання лінзи не давало ніякого результату,так як її одразу замочувало водинадцяте..Змирився,-просто здував крупніші краплі і клацав як є.
П.С. На фотках видно результат цього "як є"))
Храм Петра і Павла (Різдва Прсв.Богородиці?) (1924-1925рр.)
Храм Петра і Павла(Різдва Прсв.Богородиці?)з дзвіницею
Ворохта була заснована у 1568 р. В. Янюком, який разом зі своєю худобою покинув рідне с. Космач. Про це стало відомо у 1960-х, коли у центрі селища викопали старовинну пляшку з документами.Ті документи описували історію Ворохти детально.
Ці документи пролили краплі правди на історію Ворохти, але на жаль, їх не вдалося зберегти. До того випадку була версія про заснування Ворохти в 1780р. (ця дата і позначена на інформаційному стенді), і звісно 1690-х, але ці версії не підтверджувались.
Потяг прямує колією,яка розділяє Ворохту на дві частини
Потяг на мості
Інформаційний стенд
З кін. XIX ст. Ворохта розвивалася як спортивно-туристичний центр. Цьому сприяло прокладання у 1894 р. залізниці. У 30-х роках тут будують декілька пансіонатів для багатих туристів, в 1957 р. відкривають гірськолижну школу. Сьогодні Ворохта є одним з основних центрів туризму Івано-Франківської обл., як влітку, так і взимку. Для шанувальників лижного спорту тут діє декілька підйомників.Неподалік від селища розташована спортивно-туристська база «Заросляк», звідки починається маршрут сходження на Говерлу.
Автостанція
Розклад автотранспорту по АС Ворохта
Залізничний вокзал
А тим часом чи човгали по вулицях,надіючись хоч на якесь "пакращення" погодніх умов.Як і всіляке "пакращення",погоднє також не наступило...Зайшли на АС ,взяти квитки -сьогодні ж мали намір виїхати у Верховину. "А я квитків вам не продам,бо маршрутка може й не заїжджати на станцію після обіду,-вони повні йдуть із Франківська то й не заїжджають",-сказала касир.От тобі й раз!
Побрели далі..
Сова як символ чи оберіг?
Готельно-ресторанний комплекс "Оксамит" біля залізничного вокзалу
Садиба "Могул"
Завдяки австрійській армії, Ворохта почала розвиватися як центр зимового спорту: військовослужбовці 9-го корпусу проходили тут узимку курс їзди на нартах. Австрійський уряд бачив у Карпатах насамперед курортну зону, особливо цінувалися мінеральні джерела в самій Ворохті та на її околицях. На поч. XX ст. у Ворохті було створено перший притулок («Чорногірський») для туристів і ресторан.
Між світовими війнами Ворохта стала популярним курортним містечком, тут почали з’являтися вілли заможних людей і пансіонати. У 1960-х рр. у селищі було побудовано туристичну базу «Україна» з добре обладнаним спортзалом і серією лижних трамплінів, де часто проходили спортивну підготовку спортсмени різних збірних команд СРСР.
Пошта
Фото 8
Фото 9
Перший санаторій у Ворохті для лікування хворих туберкульозом з'явився в 1906 р., він і носив назву: «Перша санаторія». За радянських часів його перейменували у «Гірське повітря». Біля цього санаторію є джерело, воду котрого назвали кам'янкою.
У Ворохті виникло ще чимало будинків відпочинку, спортових притулків. Приїжджі, котрих ставало щораз більше винаймали помешкання і на окраїнах. Приїжджали не тільки з Польщі, але і з інших держав Європи.
Багатосімейний дерев*яний будинок
Стара вілла
Колоритний дерев*яний будинок
За р. Прут навпроти першого санаторію з'явилася ще одна будова: санаторій Каси хворих. Фінансувало її об'єднане Товариство каси хворих Станіслава і Дрогобича. Цей санаторій споруджений у 1921 р. з дерева, мав гарне архітектурне рішення. На превеликий жаль, ця будівля згоріла під час війни від прямого влучання артилерійського снаряда.
Треба згадати і про будинок відпочинку Товариства польських урядовців «Скарбівка» споруджений на горбочку навпроти польського костелу. Дерев'яний, покритий черепицею. «Скарбівкою» управляв пан Маєвський.
Санаторій
Цікавий деревяний лікувальний комплекс
Звідти неслись смачні запахи!
До 1780 р. Ворохта не мала своєї церкви. Лише на роздоріжжі, де дорога повертає до Вороненки. біля нинішнього Народного дому, в 1602 р. була освячена богослужебна каплиця. Ця каплиця була знищена; потім, за часів Австро-Угорщини, відновлена у зменшеному вигляді, як пам'ятка, а вдруге її знищили за радянських часів у 1940 р.
Монумент пам*яті
Житловий будинок
Інформаційний стенд
Зараз у селищі два дерев*яних храми. У багатьох джерелах з дерев’яної архітектури, ворохтянська церква Різдва Богородиці вважається найдосконалішою за формою і пропорціями серед усіх гуцульських. Вона була побудована ще 1615 р. в с. Яблуниця того ж району, а в 1780 р. її перенесли у Ворохту і поставили на пагорбі.
Кафе і не тільки
Готельно-ресторанний комплекс "Стара Ворохта"
Цей же комплекс з іншого боку
Первісна композиція храму дійшла до нашого часу незмінною. Вона відбиває хрещату схему з одним центрально розташованим верхом. Чотири зруби (бабинець, вівтар і два бічні рамена), які прилягають до просторого, високого й добре освітленого четверика нави, помітно поступаються йому за висотою й мають прямокутну, витягнуту в поздовжньому напрямку форму.
За радянських часів в 1979 р.церкву реставрували архітектори Б. Кіндзельський, Г. Крук, І. Могитич. У часи незалежності молитва у храмі відродилася завдяки монахам Студитського Уставу (УГКЦ) із с. Дора поблизу Яремче.
Фото 10
Фото 11
У зв’язку зі збільшенням населення Ворохти латинського віровизнання в 1900 р. вирішено спорудити тут костел. Для реалізації проекту Товариство Взаємної Допомоги Капеланів, представлене в Ворохті Домом Здоров’я священиків, створило комітет будови костелу на чолі з священиком Владиславом Алоїзом Йоуганом. Проект костелу виконав професор Ю. В. Белтовський, а керував будівництвом Лазорський, який в процесі будови дещо відступив від первинного задуму.
Патріотичне графіті
Героїчне графіті
Костел Успіння Прсв.Діви Марії.Фасад
1 липня 1906 р. костел Успіння Божої Матері був посвячений. Згодом функції душпастиря виконував парох Делятинського парафіального костелу о. Йосип Чернятович, йому допомагали священики, які відпочивали в санаторії "Księżówka".
Храм був у віданні Товариства Взаємної Допомоги Капеланів м. Львова, але підпорядковувався парафіальному костелу в Делятині.
Храм і змоклі туристи
Група відчалила...
Споруда.Тил
Після Другої Світової війни храм закрили, проте іншого призначення йому не знайшли. Будівля простояла пустою і після падіння комуністичного режиму опинилась у сильно пошкодженому стані. У другій пол. 90-х рр. її отримали п'ятидесятники, котрі частково відремонтували храм. Проте пізніше костел знову став римсько-католицькою святинею. Завдяки зусиллям колишнього багаторічного настоятеля нині костел у Ворохті поступово повертається до життя.
Костел.Фото
Водонапірна вежа-кафе
Ще одна група дочекалась "погоди"
А ми тим часом обходивши всі потрібні нам об*єкти(другий віадук не сфотографував,на жаль) взяли курс на повернення у садибу для мінімального відпочинку і висушування речей.
Автобус вирішили зупиняти не на автостанції(повертатись туди аж ніяк не хотілось),а на іншій селищній зупинці.П.С.Нам це таки вдалося,і транспорт аж ніяк не був "забитим" людьми..
Фото 12
Різьблений декор деревяної садиби
Церква Різдва Прсв.Богородиці
Із прокладенням залізниці горяни Ворохти та навколишніх сіл потягнулися до освіти. У Ворохті в 1906 р. Львівський народний інститут побудував учительську оселю. При оселі діяли
кімнати відпочинку,одна кімната “Просвіти” і однокласна школа.
Потім, за часів другої окупації Польщею Західної України у 20-30-х рр., вже існувала школа "повшехна". Це була польська школа, де вчилися польські і жидівські діти, 6-класова школа, а в "руській", як тоді називали - чотири класи.
Дзвіниця
Капличка
Дерев*яний храм.Фасад
У 1910 р. австрійський уряд побудував у Ворохті невеликий розпиловочний цех на дві пилорами. Спочатку ліс підвозили кіньми. Згодом побудували вузькоколійку на 7км. Два маленькі паровози тягали спеціальні візочки для перевезення лісу. Вантажили ліс вручну, спершу естакаду, до котрої возили його кіньми, а вже з неї перевантажували на візочки. Ця колійка мала і пасажирські вагончики, які називали "сальонками". Ними їздили робітники та туристи.
Отже, з'явилася робота. Але місцевим гуцулам гордість не дозволяла іти на роботу під чужоземний примус. Тому на роботу в Ворохту наїхало багато чужих людей.
Місцевий люд займався традиційним промислом: ткацтвом, кушнірством,вишиванням кептарів, кожухів, петек, виготовляв драниці.
Дзвіниця / церковний музей
Вид від храму
Гори парують -"ведмідь люльку курить"!)
Ворохта сподобалась своїми дерев*яними будинками та старими віадуками.Ще б погода була більш сприятливою для прогулянки селищем....
Храм Різдва Прсв.Богородиці
Комплекс
Чебрець
Повернувшись і відпочивши годинку-другу прощаємось із господарями і прямуємо на зупинку.
А дощик все падав і падав..
Прощай,дощова Ворохто,можливо колись зустрінемось у сонячну днину!
Фото 13
Фото 14
Фото 15