Біла Церква
На перші весняні вихідні після 9-річної перерви побував у Білій Церкві. Останній візит туди був не з дуже приємного приводу: повертаючись з весільної подорожі в поїзді в мене схопив апендицит, мене висадили в Білій Церкві і прооперували. Місто - одне з найстаріших в Україні, його у 1032 році під назвою Юр'їв заснував київський князь Ярослав Мудрий. В місті збереглося багато старовинних архітектурних пам'яток: костел, декілька старовинних церков, зимовий палац Браницьких, торгові ряди, 3 синагоги, багато дореволюційної забудови. Але найцікавіші пам'ятки все ж такі природні: неповторний дендропарк "Олександрія" та високі скелясті береги річки Рось.
Почнемо знайомство з місто з Замкової гори - узвишшя над річкою Рось, де до початку ХІХ століття стояв білоцерківський замок. Сьогодні на цьому місці - костел Івана Хрестителя, відбудована Георгіївська церква та пам'ятник Ярославу Мудрому:
Колишній символ міста - "Білу церкву" (або Георгіївську церкву) нещодавно відбудував мій колишній колега на посаді заступника міністра інфраструктури Костянтин Єфименко коштами свого благодійного фонду. Храм відбудовано у кращих традиціях давньоруської архітектури:
Вхідний портал:
Пам'ятник Ярославу Мудрому поруч з церквою:
Найвідоміша пам'ятка Білої Церкви - костел Івана Хрестителя, розташований на Замковій горі поруч з "Білою церквою". Храм заклав у 1796 року новий власник міста Ксаверій Браницький, а його будівництво було закінчене у 1812 році. Є версія, що автором цієї пам'ятки класицизму був італійський архітектор Доменіко Ботані, який певний час перебував як архітектор при Браницьких.
Будівля костелу цегляна, хрещата в плані, з напівкруглою апсидою, однокупольна з двома башточками-дзвіницями, в одній з яких - західній - розміщений годинник-куранти. Урочистий головний фасад, який замикає вулицю Ярослава Мудрого, акцентований портиком з чотирьох колон коринфського ордера.
Деталі фасаду:
Апсида храму:
Велику цінність становлять інтер'єри споруди, представлені витонченими ліпними прикрасами. На них пішло більше коштів, ніж на будівництво самого костелу.
Костел є родинною усипальницею Браницьких:
В наші дні костел слугує і органним залом:
Костел і церква разом:
Неподалік від Георгіївської церкви майже на березі Росі розташований зимовий палац Браницьких. Палац збудований у 1796 р. як житлове зимове приміщення поміщиків Браницьких, а влітку графи жили в літньому палаці парку Олександрія.
Будівля виконана в стилі строгого класицизму. Її двоповерховий об'єм відрізняється підкресленою пластичністю, геометричною визначеністю мас. Стіни прорізані прямокутними вікнами, поверхи розділені профільованою тягою. Перекриття плоскі. Вхідна частина парадно виділяється чотирьохколонним іонічним портиком, що додає будівлі певної урочистості.
Фасад палацу з боку Росі:
Старий будинок в парку поруч з палацом:
Міст через Рось поруч із Замковою горою нагадує мости в Берні і Люксембурзі:
Вид з мосту:
Найкращий вид на Замкову гору відкривається з протилежного берега Росі:
Скелясті береги Росі:
На протилежному від костелу боці Соборної площі знаходиться найбільший православний храм міста - Спасо-Преображенський кафедральний собор. Його збудовано у 1833-1839 роках в дворі напівзруйнованої Микільської церкви на замовлення Олександри Браницької, де вона була похована 15 серпня 1839 року в неосвяченому приділі Олександра Невського, не доживши до завершення будівництва.
Храм було споруджено у стилі класицизму. Будівля цегляна, обштукатурена, хрестовидна в плані, висотою 40 м, перекрита банею на високому барабані. Східний і західний входи оформлені 4-х колонними портиками, південний- шестиколонним. Головний портик відновленний у 90-х рр. XX століття.
Поруч розташована маленька Микільська церква, закладена 25 серпня 1706 року гетьманом Іваном Мазепою та білоцерківським полковником Костянтином Мокієвським:
За межами історичного центру в мікрорайоні Заріччя розташований ще один храм - церква св. Марії Магдалини. Його добре видно з замкового мосту:
Храм був зведений в 1843 році, кошти на будівництво святині виділив Владислав Браницький. Храм чотирьохстовпний, однокупольний, хрещатий у плані. Стилістично відноситься до класицизму. Прямо до церкви примикає дзвіниця.
Дорога до церкви веде через мільовничий місток з греблею;
На березі річки поряд з греблею стоїть старовинний млин:
Історичний центр Білої Церква розташувався навколо Торгової площі (історична назва - Базарна площа). В її центрі знаходиться комплекс торгових рядів, побудований у 1809-1814 рр. графом Ксаверієм Браницьким.
Автор проекту Торгових рядів - відомий архітектор Луїджі Руска. Деякі документи відносять будівництво їх на кінець XVIII ст. Припускають, що тоді були закладені підмурки цієї споруди, яка мала важливе значення для формування забудови Білої Церкви: на прилеглих до неї територіях виросли одно- та двоповерхові будівлі житлового, торгового та громадського призначення. Оригінально вирішений торговий комплекс площею близько 5000 м² був розрахований на 85 крамниць.
Квадратні в плані Торгові ряди утверджували конфігурацію майдана, а чотири аркових входи - напрями основних осей забудови, які сформували архітектурно-планувальну структуру нового центру міста. Вирішені у стилі раннього класицизму, торгові ряди звернуті на площу відкритими аркадами, які перериваються парадно оформленими портиками, розміщеними по осі чотирьох фасадів. Ці портики відігравали велику композиційну роль, замикаючи перспективу чотирьох взаємоперпендикулярних вулиць, розпланованих по осях квадратної Базарної площі.
До пожежі 1963 року призначення Торгових рядів не мінялося, і відновилося в останні роки. Після пожежі, коли згорів дах рядів і перекриття галерей, надходили пропозиції знести будівлю, щоб звільнити місце для майбутнього театру, однак за сприяння голови республіканського товариства охорони пам’яток історії і культури (УТОПІК) П. Тронька вдалося відстояти цю місцеву пам’ятку, яка творить своєрідне та історичне обличчя центру міста.
Історична забудова Базарної площі і околиць:
Околиці Базарної площі у ХІХ столітті були заселені переважно євреями, яких до міста запросили власники Браницькі, віддавши їм в оренду торгові ряди. З тих часів в Білій Церкві розташовані аж 3 (!) історичних синагоги. Найбільша з них - Хоральна синагога (кін. ХІХт - поч. ХХ) на розі вул. Ярослава Мудрого і Театральної:
За нею заховалася не менш цікава купецька синагога:
Найменша з божниць - реміснича синагога, розташована на вул. Спартаківській:
Колишній єврейській готель, ХІХ ст.:
Єврейська релігійна школа - хедер, 1901 рік:
Один з найгарніших будинків історичного центру - будинок купця Таубіна:
На західній околиці історичного середмістя зберігся комплекс споруд пошти. Ансамбль був зведений в 1825-1833 рр. на поштовій дорозі Москва-Біла Церква-Одеса на кошти Браницьких за індивідуальним проектом невідомого архітектора. Ансамбль займає площу близько 1,5 га і складається з двох частин. Перша частина споруд - будівлі поштової станції, готелю і заїзду (ямщицька). В другій знаходились служби - каретне приміщення, кузня і стайня. Всі споруди ансамблю стриманого і простого класичного стилю. Станційний будинок, готель і ямщицька, вирішені в стилі класицизму, утворюють курдонер. Решта споруд ансамблю розміщені на схід від ямщицької.
Основне місце займала в ансамблі пошта. Це прямокутна в плані будівля, центральна частина якої - одноповерхова, фланкована двоповерховими ризалітами з чотирьохколонними портиками тосканського ордера. Кутки другого поверху прикрашені пілястрами. З боку двору і до ризалітів примикають одноповерхові прибудови. Тут нині знаходиться 17-те міське відділення зв'язку.
Готель - прямокутна в плані одноповерхова будівля з портиками по головному фасаду. У 1846 р. в готелі поштової станції перебував Т. Г. Шевченко під час роботи у складі історико-археографічної комісії. У повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» він описує свій приїзд до Білої Церкви, де спинився спочатку в т. зв. «заїзді», який виконував спрощену роль поштового двору. Нині готель зіпсований перебудовами до невпізнаності.
Будинок станційного доглядача:
Ще далі за межами старого міста в середині міської забудови заховалися склади Браницьких. Щоб їх відшукати, треба з головної вулиці міста - Олександрівського бульвару, повернути на вул.Фастівську, і відразу ж повернути праворуч в арку 9-поверхового будинку.
Склади були збудовані на замовлення Францішека Браницького в 1788 році. У той час вони називались «Владельческим экономическим магазином» чи «хлібним складом», в якому зберігався резервний запас зерна на випадок неврожаю. У магазин засипалось селянське і поміщицьке збіжжя. Після скасування кріпосництва син Ксаверія Браницького Владислав вирішив продати магазин під казарми VI саперного батальйону, який прославився в ході оборони Севастополя під час Кримської війни і був розквартирований у Білій Церкві. Прямокутна в плані споруда, понад 100 м у довжину, заввишки в два поверхи, покрита вальмовим дахом. Внутрішній простір розділений у подовжньому напрямі спареними опорами на три відсіки. На торцях влаштовано входи в будівлю, відмічені двоколонним портиком тосканського ордера. Посередині подовжньої сторони - в'їзд, підкреслений чотирьохколонним портиком того ж ордера. Рідко розставлені вікна прорізають гладкі стіни.
І наостанок - декілька фото, зроблених у 2007 році в дендропарку "Олександрія" під час перебування в лікарні Білої Церкви:
Почнемо знайомство з місто з Замкової гори - узвишшя над річкою Рось, де до початку ХІХ століття стояв білоцерківський замок. Сьогодні на цьому місці - костел Івана Хрестителя, відбудована Георгіївська церква та пам'ятник Ярославу Мудрому:
Колишній символ міста - "Білу церкву" (або Георгіївську церкву) нещодавно відбудував мій колишній колега на посаді заступника міністра інфраструктури Костянтин Єфименко коштами свого благодійного фонду. Храм відбудовано у кращих традиціях давньоруської архітектури:
Вхідний портал:
Пам'ятник Ярославу Мудрому поруч з церквою:
Найвідоміша пам'ятка Білої Церкви - костел Івана Хрестителя, розташований на Замковій горі поруч з "Білою церквою". Храм заклав у 1796 року новий власник міста Ксаверій Браницький, а його будівництво було закінчене у 1812 році. Є версія, що автором цієї пам'ятки класицизму був італійський архітектор Доменіко Ботані, який певний час перебував як архітектор при Браницьких.
Будівля костелу цегляна, хрещата в плані, з напівкруглою апсидою, однокупольна з двома башточками-дзвіницями, в одній з яких - західній - розміщений годинник-куранти. Урочистий головний фасад, який замикає вулицю Ярослава Мудрого, акцентований портиком з чотирьох колон коринфського ордера.
Деталі фасаду:
Апсида храму:
Велику цінність становлять інтер'єри споруди, представлені витонченими ліпними прикрасами. На них пішло більше коштів, ніж на будівництво самого костелу.
Костел є родинною усипальницею Браницьких:
В наші дні костел слугує і органним залом:
Костел і церква разом:
Неподалік від Георгіївської церкви майже на березі Росі розташований зимовий палац Браницьких. Палац збудований у 1796 р. як житлове зимове приміщення поміщиків Браницьких, а влітку графи жили в літньому палаці парку Олександрія.
Будівля виконана в стилі строгого класицизму. Її двоповерховий об'єм відрізняється підкресленою пластичністю, геометричною визначеністю мас. Стіни прорізані прямокутними вікнами, поверхи розділені профільованою тягою. Перекриття плоскі. Вхідна частина парадно виділяється чотирьохколонним іонічним портиком, що додає будівлі певної урочистості.
Фасад палацу з боку Росі:
Старий будинок в парку поруч з палацом:
Міст через Рось поруч із Замковою горою нагадує мости в Берні і Люксембурзі:
Вид з мосту:
Найкращий вид на Замкову гору відкривається з протилежного берега Росі:
Скелясті береги Росі:
На протилежному від костелу боці Соборної площі знаходиться найбільший православний храм міста - Спасо-Преображенський кафедральний собор. Його збудовано у 1833-1839 роках в дворі напівзруйнованої Микільської церкви на замовлення Олександри Браницької, де вона була похована 15 серпня 1839 року в неосвяченому приділі Олександра Невського, не доживши до завершення будівництва.
Храм було споруджено у стилі класицизму. Будівля цегляна, обштукатурена, хрестовидна в плані, висотою 40 м, перекрита банею на високому барабані. Східний і західний входи оформлені 4-х колонними портиками, південний- шестиколонним. Головний портик відновленний у 90-х рр. XX століття.
Поруч розташована маленька Микільська церква, закладена 25 серпня 1706 року гетьманом Іваном Мазепою та білоцерківським полковником Костянтином Мокієвським:
За межами історичного центру в мікрорайоні Заріччя розташований ще один храм - церква св. Марії Магдалини. Його добре видно з замкового мосту:
Храм був зведений в 1843 році, кошти на будівництво святині виділив Владислав Браницький. Храм чотирьохстовпний, однокупольний, хрещатий у плані. Стилістично відноситься до класицизму. Прямо до церкви примикає дзвіниця.
Дорога до церкви веде через мільовничий місток з греблею;
На березі річки поряд з греблею стоїть старовинний млин:
Історичний центр Білої Церква розташувався навколо Торгової площі (історична назва - Базарна площа). В її центрі знаходиться комплекс торгових рядів, побудований у 1809-1814 рр. графом Ксаверієм Браницьким.
Автор проекту Торгових рядів - відомий архітектор Луїджі Руска. Деякі документи відносять будівництво їх на кінець XVIII ст. Припускають, що тоді були закладені підмурки цієї споруди, яка мала важливе значення для формування забудови Білої Церкви: на прилеглих до неї територіях виросли одно- та двоповерхові будівлі житлового, торгового та громадського призначення. Оригінально вирішений торговий комплекс площею близько 5000 м² був розрахований на 85 крамниць.
Квадратні в плані Торгові ряди утверджували конфігурацію майдана, а чотири аркових входи - напрями основних осей забудови, які сформували архітектурно-планувальну структуру нового центру міста. Вирішені у стилі раннього класицизму, торгові ряди звернуті на площу відкритими аркадами, які перериваються парадно оформленими портиками, розміщеними по осі чотирьох фасадів. Ці портики відігравали велику композиційну роль, замикаючи перспективу чотирьох взаємоперпендикулярних вулиць, розпланованих по осях квадратної Базарної площі.
До пожежі 1963 року призначення Торгових рядів не мінялося, і відновилося в останні роки. Після пожежі, коли згорів дах рядів і перекриття галерей, надходили пропозиції знести будівлю, щоб звільнити місце для майбутнього театру, однак за сприяння голови республіканського товариства охорони пам’яток історії і культури (УТОПІК) П. Тронька вдалося відстояти цю місцеву пам’ятку, яка творить своєрідне та історичне обличчя центру міста.
Історична забудова Базарної площі і околиць:
Околиці Базарної площі у ХІХ столітті були заселені переважно євреями, яких до міста запросили власники Браницькі, віддавши їм в оренду торгові ряди. З тих часів в Білій Церкві розташовані аж 3 (!) історичних синагоги. Найбільша з них - Хоральна синагога (кін. ХІХт - поч. ХХ) на розі вул. Ярослава Мудрого і Театральної:
За нею заховалася не менш цікава купецька синагога:
Найменша з божниць - реміснича синагога, розташована на вул. Спартаківській:
Колишній єврейській готель, ХІХ ст.:
Єврейська релігійна школа - хедер, 1901 рік:
Один з найгарніших будинків історичного центру - будинок купця Таубіна:
На західній околиці історичного середмістя зберігся комплекс споруд пошти. Ансамбль був зведений в 1825-1833 рр. на поштовій дорозі Москва-Біла Церква-Одеса на кошти Браницьких за індивідуальним проектом невідомого архітектора. Ансамбль займає площу близько 1,5 га і складається з двох частин. Перша частина споруд - будівлі поштової станції, готелю і заїзду (ямщицька). В другій знаходились служби - каретне приміщення, кузня і стайня. Всі споруди ансамблю стриманого і простого класичного стилю. Станційний будинок, готель і ямщицька, вирішені в стилі класицизму, утворюють курдонер. Решта споруд ансамблю розміщені на схід від ямщицької.
Основне місце займала в ансамблі пошта. Це прямокутна в плані будівля, центральна частина якої - одноповерхова, фланкована двоповерховими ризалітами з чотирьохколонними портиками тосканського ордера. Кутки другого поверху прикрашені пілястрами. З боку двору і до ризалітів примикають одноповерхові прибудови. Тут нині знаходиться 17-те міське відділення зв'язку.
Готель - прямокутна в плані одноповерхова будівля з портиками по головному фасаду. У 1846 р. в готелі поштової станції перебував Т. Г. Шевченко під час роботи у складі історико-археографічної комісії. У повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» він описує свій приїзд до Білої Церкви, де спинився спочатку в т. зв. «заїзді», який виконував спрощену роль поштового двору. Нині готель зіпсований перебудовами до невпізнаності.
Будинок станційного доглядача:
Ще далі за межами старого міста в середині міської забудови заховалися склади Браницьких. Щоб їх відшукати, треба з головної вулиці міста - Олександрівського бульвару, повернути на вул.Фастівську, і відразу ж повернути праворуч в арку 9-поверхового будинку.
Склади були збудовані на замовлення Францішека Браницького в 1788 році. У той час вони називались «Владельческим экономическим магазином» чи «хлібним складом», в якому зберігався резервний запас зерна на випадок неврожаю. У магазин засипалось селянське і поміщицьке збіжжя. Після скасування кріпосництва син Ксаверія Браницького Владислав вирішив продати магазин під казарми VI саперного батальйону, який прославився в ході оборони Севастополя під час Кримської війни і був розквартирований у Білій Церкві. Прямокутна в плані споруда, понад 100 м у довжину, заввишки в два поверхи, покрита вальмовим дахом. Внутрішній простір розділений у подовжньому напрямі спареними опорами на три відсіки. На торцях влаштовано входи в будівлю, відмічені двоколонним портиком тосканського ордера. Посередині подовжньої сторони - в'їзд, підкреслений чотирьохколонним портиком того ж ордера. Рідко розставлені вікна прорізають гладкі стіни.
І наостанок - декілька фото, зроблених у 2007 році в дендропарку "Олександрія" під час перебування в лікарні Білої Церкви: