Весняна подорож на Дунай, ч.1
Маршрут: Одеса - Вилково - Дунайський біосферний заповідник, подорож по рукавах Дунаю до «нульового кілометру» та на Єрмаків острів. Блогерський тур. Квітень 2014р.
Справжні блогерські подорожі на Дунай ми проводимо кожної весни, і цій традиції у квітні виповниться вже сім років. Мандрівники і фотографи приїжджають з усіх куточків України, щоб зустрічати весну саме там, куди вона приходить найраніше. Цього разу з нами було багато учасників, які приїхали вдруге чи втретє, адже ми дещо змінили маршрут, відвівши максимум часу для перебування на території Дунайського біосферного заповідника. Подорож на Єрмаків острів до цього взагалі не пропонувалась заїжджим туристам, а тепер це повноцінний екотуристичний маршрут.
Я хочу представити вашій увазі дещо нестандартний фотозвіт: свій текст я буду ілюструвати фотографіями, зробленими різними учасниками подорожі. Хоч ми всі були на одному маршруті, але кожний фотохудожник побачив і намалював по своєму :)
фото: Лариса Ломоносова
Так, мене часто запитують - чому саме в квітні? Причин багато, спробую пояснити детально. По перше, календар мандрівок по заповідниках і національних парках ми розписуємо на цілий рік, і неможливо всі поїздки здійснити лише в травні або червні. Зрештою, а куди іще їхати на початку квітня (іноді навіть в кінці березня), як не туди, де тепло? По друге, саме в цю пору найбільш відчутний кліматичний контраст - в Києві нерідко ще метр снігу лежить, а у Вилковому масово цвітуть вишні й абрикоси. По третє, весна тут особлива. Це відчувають всі, починаючи від базарних котів, закінчуючи кулінарними гурманами, які з'їжджаються сюди саме в цей час - численні косяки дунайського оселедця вже рушили вгору, силою прадавнього могутнього інстинкту спрямовані назустріч Великій Воді.
фото: Яна Потапович
Поза кадром залишаються одеський вокзал, рибні ряди на Привозі, перевірка документів на молдовській транзитній ділянці і годування песиків біля придорожнього кафе. Їдемо майже без зупинок - нас вже зустрічає Вилкове.
фото: Леся Кирпич
Півтори години на огляд міста. Йдемо "традиційним" маршрутом, від причалу до старообрядних храмів, вздовж вузьких каналів-єриків і до широкого, як проспект, Білгородського каналу. Обід в ресторані "Венеція" радує смаженим свіжовиловленим дунайським оселедцем, і для багатьох із нас це перше знайомство з рибною кухнею вилківчан. Далі ця риба буде нам являтись в соленому, копченому і відварному варіантах.
Білгородський канал ділить місто на дві частини: материкову та острівну. Прихожани старовірської церкви св. Миколая мешкають на островах.
фото: Лариса Ломоносова
Ближче до центру міста ще один храм старообрядників, церква Різдва Богородиці. Не кожному фотографу вдається вмістити його в кадр повністю.
фото: Леся Кирпич
Вулиці-канали, збірно-розбірні місточки та круті розв'язки. Всюди - вражаюча чистота.
фото: Надія Клос
фото: Леся Кирпич, Лариса Ломоносова
На присадибних ділянках - суцільні квітники. Кожного року Дунай приносить мільйони тон намулу, який осідає в єриках. Вилківчани вибирають намул з каналів, укріплюють "борти" єриків, а родючий намул розкидують по ділянках. Після тюльпанів, нарцисів, абрикосів та персиків, настане час полуниць - вже в середині травня тут збирають перший врожай ягід.
фото: Надія Клос
Вчительська родина: фізрук та історичка :)
фото: Леся Кирпич
Так виглядає "сходи за батоном" по-вилківськи:
фото: Яна Потапович
Колоритна парковка бази "Пелікан". Залишаємо тут наш автобус, прийшов час пересідати на водний транспорт. Речі заносимо в номери, беремо з собою лише все необхідне (тричі нагадую, що за чотири години водної подорожі можна чотири рази зголодніти), і група вирушає на кільцевий маршрут по Дунаю.
фото: Євгенія Кутальова
Велика група комфортно розміщується на теплоході. Плавзасобів тут "до кольору, до вибору", від 4-місних швидкісних катерів, до великих прогулянкових корабликів. Наш 60-місний "Пелікан" є оптимальним варіантом, адже швидкісні катери дуже дорогі, а мотоботи меншої місткості йдуть повільно, особливо проти течії.
Фотографи в очікуванні птахів.
фото: Ярослав Козак
До моря й назад ми будемо рухатись по кільцевому маршруту, тобто побачимо по різні рукави й протоки Дунаю (переглянути картосхему), що зручно для фотографів.
Зиновій Когут за роботою.
фото: Ярослав Козак
Стартувавши у широчезному Старостамбульському гирлі, робимо розворот майже на 180 градусів і входимо у доволі вузьку протоку - Анкудінове гирло.
фото: Леся Кирпич
Перші кілометри дороги виглядають саме так: дачні ділянки вилківчан, де вони вирощують виноград і полуницю. Землю удобрюють намулом, який приносить Дунай. Єрики акуратно вичищені, береги укріплені, човни-бабайки просмолені.
фото: Леся Кирпич
Вилківчани так люблять туристів, що готові приймати їх "безвозмездно, тобто даром"
фото: Яна Потапович
Десь на середині дороги верби починають змінюватись очеретом.
фото: Леся Кирпич
А дачні ділянки - тимчасовими хатинками рибалок. Сотні років Дунай щедро обдаровував рибою тих, хто знайшов прихисток на його берегах.
фото: Надія Клос
Тут живе пустельник.
фото: Леся Кирпич
Робота рибалок не просто складна, а ще й вимагає погоджень і в прикордонної служби, і в адміністрації заповідника, який встановлює ліміти на вилов риби. З прикордонниками погоджують терміни перебування на островах, з природоохоронцями - об'єми можливого вилову риби.
фото: Леся Кирпич
Весна це пора, коли в дунайські плавні повертаються з вирію птахи.
І чим ближче до моря, тим частіше вони пролітають прямо над нами.
Фотографи нарешті знаходять застосування своїм півметровим об’єктивам.
Баклан.
Фото: Віталій Шарапов
Чапля сіра
фото: Віталій Шарапов
Поблизу нульового кілометра причалюємо до берега.
фото: Ярослав Козак
Йдемо на прогулянку до моря
фото: Надія Клос
Комусь і квітень - розпал купального сезону.
фото: Ярослав Козак
Рожеві пелікани. Вони завжди чекають на місці, де Дунай вливається в море.
фото: Ольга Савіна
Чапля біла.
Фото: Ольга Савіна
Рибалочка.
Фото: Ольга Савіна
Цей же птах в польоті.
Фото: Віталій Шарапов
Йдемо вгору по Дунаю. На цій вербі міг би висіти дорожній знак: наліво Анкудінове гирло, направо - Полуденне, по якому ми й продовжимо наш маршрут.
фото: Ольга Савіна
Рибалки снують туди-сюди наче мурахи, вибираючи найзручніші місця, і розставляють свої сіті на оселедця.
фото: Ольга Савіна
"Тяжело запивать дунайку красным вином, как это делают вилковчане" - писав ресторанний критик в журналі "Еда и жизнь".
Саме тому ми завбачливо приберегли пива до цієї прогулянки.
фото: Тереза Старух
Полуденною протокою виходимо в широке й судноплавне Очаківське гирло, яким ми повернемось до бази.
Місто і база розташовані приблизно в 17-ти кілометрах від устя ріки.
фото: Ольга Савіна
Вечоріє, треба поспішати. В сутінках важко буде обходити рибальські сіті.
фото: Лариса Ломоносова
Ось таке вечірнє освітлення на базі Пелікан, де романтики можуть прогулюватись по набережній Дунаю хоч до ранку.
Вікна котеджів, що розташовані на береговій лінії, виходять прямо на воду.
фото: Лариса Ломоносова
На базі нас чекала святкова вечеря з оригінальними рибними стравами, місцевим вином і трав'яним чаєм з самовару.
Про неї, і про саму базу розповім у другій частині репортажу. В продовженні також - подорож вгору по рукавах Дунаю, на Єрмаків острів, де наші фотографи знайшли справжній пташиний рай.
далі буде
Справжні блогерські подорожі на Дунай ми проводимо кожної весни, і цій традиції у квітні виповниться вже сім років. Мандрівники і фотографи приїжджають з усіх куточків України, щоб зустрічати весну саме там, куди вона приходить найраніше. Цього разу з нами було багато учасників, які приїхали вдруге чи втретє, адже ми дещо змінили маршрут, відвівши максимум часу для перебування на території Дунайського біосферного заповідника. Подорож на Єрмаків острів до цього взагалі не пропонувалась заїжджим туристам, а тепер це повноцінний екотуристичний маршрут.
Я хочу представити вашій увазі дещо нестандартний фотозвіт: свій текст я буду ілюструвати фотографіями, зробленими різними учасниками подорожі. Хоч ми всі були на одному маршруті, але кожний фотохудожник побачив і намалював по своєму :)
фото: Лариса Ломоносова
Так, мене часто запитують - чому саме в квітні? Причин багато, спробую пояснити детально. По перше, календар мандрівок по заповідниках і національних парках ми розписуємо на цілий рік, і неможливо всі поїздки здійснити лише в травні або червні. Зрештою, а куди іще їхати на початку квітня (іноді навіть в кінці березня), як не туди, де тепло? По друге, саме в цю пору найбільш відчутний кліматичний контраст - в Києві нерідко ще метр снігу лежить, а у Вилковому масово цвітуть вишні й абрикоси. По третє, весна тут особлива. Це відчувають всі, починаючи від базарних котів, закінчуючи кулінарними гурманами, які з'їжджаються сюди саме в цей час - численні косяки дунайського оселедця вже рушили вгору, силою прадавнього могутнього інстинкту спрямовані назустріч Великій Воді.
фото: Яна Потапович
Поза кадром залишаються одеський вокзал, рибні ряди на Привозі, перевірка документів на молдовській транзитній ділянці і годування песиків біля придорожнього кафе. Їдемо майже без зупинок - нас вже зустрічає Вилкове.
фото: Леся Кирпич
Півтори години на огляд міста. Йдемо "традиційним" маршрутом, від причалу до старообрядних храмів, вздовж вузьких каналів-єриків і до широкого, як проспект, Білгородського каналу. Обід в ресторані "Венеція" радує смаженим свіжовиловленим дунайським оселедцем, і для багатьох із нас це перше знайомство з рибною кухнею вилківчан. Далі ця риба буде нам являтись в соленому, копченому і відварному варіантах.
Білгородський канал ділить місто на дві частини: материкову та острівну. Прихожани старовірської церкви св. Миколая мешкають на островах.
фото: Лариса Ломоносова
Ближче до центру міста ще один храм старообрядників, церква Різдва Богородиці. Не кожному фотографу вдається вмістити його в кадр повністю.
фото: Леся Кирпич
Вулиці-канали, збірно-розбірні місточки та круті розв'язки. Всюди - вражаюча чистота.
фото: Надія Клос
фото: Леся Кирпич, Лариса Ломоносова
На присадибних ділянках - суцільні квітники. Кожного року Дунай приносить мільйони тон намулу, який осідає в єриках. Вилківчани вибирають намул з каналів, укріплюють "борти" єриків, а родючий намул розкидують по ділянках. Після тюльпанів, нарцисів, абрикосів та персиків, настане час полуниць - вже в середині травня тут збирають перший врожай ягід.
фото: Надія Клос
Вчительська родина: фізрук та історичка :)
фото: Леся Кирпич
Так виглядає "сходи за батоном" по-вилківськи:
фото: Яна Потапович
Колоритна парковка бази "Пелікан". Залишаємо тут наш автобус, прийшов час пересідати на водний транспорт. Речі заносимо в номери, беремо з собою лише все необхідне (тричі нагадую, що за чотири години водної подорожі можна чотири рази зголодніти), і група вирушає на кільцевий маршрут по Дунаю.
фото: Євгенія Кутальова
Велика група комфортно розміщується на теплоході. Плавзасобів тут "до кольору, до вибору", від 4-місних швидкісних катерів, до великих прогулянкових корабликів. Наш 60-місний "Пелікан" є оптимальним варіантом, адже швидкісні катери дуже дорогі, а мотоботи меншої місткості йдуть повільно, особливо проти течії.
Фотографи в очікуванні птахів.
фото: Ярослав Козак
До моря й назад ми будемо рухатись по кільцевому маршруту, тобто побачимо по різні рукави й протоки Дунаю (переглянути картосхему), що зручно для фотографів.
Зиновій Когут за роботою.
фото: Ярослав Козак
Стартувавши у широчезному Старостамбульському гирлі, робимо розворот майже на 180 градусів і входимо у доволі вузьку протоку - Анкудінове гирло.
фото: Леся Кирпич
Перші кілометри дороги виглядають саме так: дачні ділянки вилківчан, де вони вирощують виноград і полуницю. Землю удобрюють намулом, який приносить Дунай. Єрики акуратно вичищені, береги укріплені, човни-бабайки просмолені.
фото: Леся Кирпич
Вилківчани так люблять туристів, що готові приймати їх "безвозмездно, тобто даром"
фото: Яна Потапович
Десь на середині дороги верби починають змінюватись очеретом.
фото: Леся Кирпич
А дачні ділянки - тимчасовими хатинками рибалок. Сотні років Дунай щедро обдаровував рибою тих, хто знайшов прихисток на його берегах.
фото: Надія Клос
Тут живе пустельник.
фото: Леся Кирпич
Робота рибалок не просто складна, а ще й вимагає погоджень і в прикордонної служби, і в адміністрації заповідника, який встановлює ліміти на вилов риби. З прикордонниками погоджують терміни перебування на островах, з природоохоронцями - об'єми можливого вилову риби.
фото: Леся Кирпич
Весна це пора, коли в дунайські плавні повертаються з вирію птахи.
І чим ближче до моря, тим частіше вони пролітають прямо над нами.
Фотографи нарешті знаходять застосування своїм півметровим об’єктивам.
Баклан.
Фото: Віталій Шарапов
Чапля сіра
фото: Віталій Шарапов
Поблизу нульового кілометра причалюємо до берега.
фото: Ярослав Козак
Йдемо на прогулянку до моря
фото: Надія Клос
Комусь і квітень - розпал купального сезону.
фото: Ярослав Козак
Рожеві пелікани. Вони завжди чекають на місці, де Дунай вливається в море.
фото: Ольга Савіна
Чапля біла.
Фото: Ольга Савіна
Рибалочка.
Фото: Ольга Савіна
Цей же птах в польоті.
Фото: Віталій Шарапов
Йдемо вгору по Дунаю. На цій вербі міг би висіти дорожній знак: наліво Анкудінове гирло, направо - Полуденне, по якому ми й продовжимо наш маршрут.
фото: Ольга Савіна
Рибалки снують туди-сюди наче мурахи, вибираючи найзручніші місця, і розставляють свої сіті на оселедця.
фото: Ольга Савіна
"Тяжело запивать дунайку красным вином, как это делают вилковчане" - писав ресторанний критик в журналі "Еда и жизнь".
Саме тому ми завбачливо приберегли пива до цієї прогулянки.
фото: Тереза Старух
Полуденною протокою виходимо в широке й судноплавне Очаківське гирло, яким ми повернемось до бази.
Місто і база розташовані приблизно в 17-ти кілометрах від устя ріки.
фото: Ольга Савіна
Вечоріє, треба поспішати. В сутінках важко буде обходити рибальські сіті.
фото: Лариса Ломоносова
Ось таке вечірнє освітлення на базі Пелікан, де романтики можуть прогулюватись по набережній Дунаю хоч до ранку.
Вікна котеджів, що розташовані на береговій лінії, виходять прямо на воду.
фото: Лариса Ломоносова
На базі нас чекала святкова вечеря з оригінальними рибними стравами, місцевим вином і трав'яним чаєм з самовару.
Про неї, і про саму базу розповім у другій частині репортажу. В продовженні також - подорож вгору по рукавах Дунаю, на Єрмаків острів, де наші фотографи знайшли справжній пташиний рай.
далі буде