Меджибіж
Багато років з незрозумілих для себе причин я відкладав поїздку до Меджибожу. Лише влітку цього року довелося нарешті на власні очі побачити другу за величчю фортецю на Поділлі. Автобуси з Хмельницького ходять з двох автовокзалів, але більшість з них зупиняється на трасі Хмельницький-Вінниця в селі Требухівці, звідки до Меджибозького замку йти більше двох кілометрів пішки.
Замок в Меджибожі розташований у північно-східній частині містечка на невисокому пологому мисі, що підноситься на 15 м над колись багнистою заплавою при злитті річок Буг і Бужок. У плані - це видовжений багатокутник, звернений східним гострим кутом до заплави. Початкові етапи будівництва замку сягають давньоруських часів. У літописах Межибоже (стара назва поселення) згадується у 1146 році. На початку XIII ст. Меджибіж належав галицько-волинському князеві Данилові Галицькому, згодом перебував у складі Болохівських земель. Залишки замчища ХІ-ХШ ст., що займало східну частину замкового мису, підтверджують військове значення Меджибожа. У 1241 р. Меджибіж здобули татари. У середині 13 ст., в період боротьби з ними Данила Галицького, замок був зруйнований.
Замок давньоруської доби належав до мисового типу. Його тогочасна площа не перевищувала 0,25 га. Вірогідно, він мав муровану круглу башту, тип якої можна виводити від волинських веж-стовпів, поширення яких пов’язують з оборонним будівництвом Данила Галицького.
До середини XIV ст. Меджибіж перебував під владою татар, а з 1362 р. увійшов до складу Великого князівства Литовського. Його власниками, за різними версіями, були або подільські князі Корятовичі, або волинський князь Любарт. У 1393 р. великий литовський князь Вітовт, підкоривши Поділля, продав його польському королю Ягеллу, який 1395 р. віддав Меджибіж у числі кількох подільських замків краківському воєводі Спиткові з Мельштина, відомому військовим будівництвом на Поділлі.
Є підстави припускати, що мурований периметр укріплень давнього ядра меджибізького замку сформувався саме в 2-й половині XIV ст. На східному кінці трикутного в плані укріплення в цей час існувало дві башти: кругла та прямокутна. Прямокутна башта була добудована до круглої зі сходу, на зламі оборонних мурів, і повністю висунута в бік поля, внаслідок чого кругла башта опинилася всередині замку. Замкову церкву, розміщену між західним муром давнього ядра замку та сучасним західним муром, теж пов’язують з періодом XIV ст.
З 1444 р. Меджибіж, що лежав на з’єднанні двох татарських військових шляхів - Кучманського та Чорного, увійшов до складу Королівства Польського. Первісне укріплення було розбудоване в західному напрямку. Добудовано чотири прясла оборонних мурів заввишки до 21 м з численними бійницями, а також наріжні башти: з півночі - круглу (зберігся лише нижній ярус, верхні перебудовано в ХК ст. на восьмигранні); на північному заході - п’ятигранну; третя, південно-західна башта (Г.Логвин вважає її надбраммою) не збереглася. Різні дослідники датують башти в широкому хронологічному діапазоні - від 15 до 17 ст. Площа замку в 15 - 16 ст. становила понад 1 га.
Повністю збережена північно-західна (Лицарська) башта належить до типу пунтонів - протобастіонних п’ятигранних башт, відомих на Поділлі з 3 чверті XV ст. Особливістю меджибізького пунтону є бійниці (двоканальні та з великими внутрішніми камерами), внутрішньостінні канали для відведенн гарматних випалів, а також центральний стовп для спирання балок перекриттів.
Наприкінці XV ст. замкову церкву перероблено на костел. Крипта під його кам’яною підлогою є залишком первісної церкви.
Після 1540 р. нові власники Меджибожа - Сенявські здійснили модернізацію замку. Східний оборонний вузол було підсилено з боку поля потужною й унікальною за типом наріжною чотириярусною бастеєю зі стінами завтовшки 2,3-2,9 м, яка підковою охопила зі сходу прямокутну башту. Це споріднило Меджибіж з групою подільських замків з “наріжниками” (Язловець, Скала-Подільська, Бучач, Теребовля, Сидорів), проте ані в подільській, ані в східноєвропейській фортифікації прямих аналогій меджибізькій бастеї немає.
Вона являє собою тупокутний наріжник з двома парами симетричних до нього сегментних виступів, які в плані розміщені по підковоподібній кривій, описаній навколо квадратної башти. Три бойові яруси бастеї розчленовані за ренесансною традицією білокам’яними горизонтальними гуртами й обладнані багатоканальними бійницями з арковими перемичками; 4-й ярус - відкритий бойовий майданчик. Тут простежується певний типологічний зв’язок з італійською фортифікаційною школою (зокрема зі шкіцами фланкувальних укріплень Леонардо да Вінчі).
У комплексі з бастеєю до північно-східного муру ззовні прибудовано казематну куртину з чотирма бойовими ярусами аналогічної архітектури, надбудовано круглу та квадратну башти, до південного муру прибудовано невеличку круглу башту (не збереглася).
Водночас з боку замкового двору до цього ж муру примкнув двоповерховий ренесансний палац, а до північного та східного мурів - одноповерхові кордегардії.
Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. південні мури замку, в місці прилягання палацу, ззовні підсилюють потужними контрфорсами, долішні яруси замкових укріплень забутовують землею, на подвір’ї будують нові кордегардії, стайні, будинок коменданта. Церква набуває барокового декору.
З середини XIX ст. замок втрачає оборонну функцію, перебудовується в стилі неоготики і набуває палацового вигляду.
До складу комплексу фортечних споруд входять три башти, два палацових корпуси, чотири службових приміщення, замкова церква, в’їзна брама, арковий міст перед брамою та мури. У плані замок має форму видовженого трикутника, який упирається вершиною у злиття річок на сході, а основою звернений на захід. Із західного боку був в’їзд до фортеці. Замок-фортеця - це подвір’я, оточене кам’яними зубчастими мурами з наріжними баштами. З середини до мурів примикають будівлі - різноманітні господарські та житлові корпуси. Посеред замкового двору знаходиться церква.
Фортечні мури, що містяться між баштами, вимурувані з каменю-вапняку на вапняному розчині. В обороні замку вони відігравали значну роль, бо були дуже міцними, а зовні - укріплені потужними контрфорсами і мали безліч амбразур для стрільби, розташованих у три яруси. Нижній ярус містився при землі, два верхні мали підмостки, про що свідчать гнізда від дерев’яних брусів, на яких було влаштовано бойовий майданчик. Про початок спорудження мурів у XIX ст. свідчать структура нижнього ярусу стін, їх масивність, характер мурування, склад вапняного розчину та тип стрільниць. Прибудови й укріплення стін проводилися у XVI - XVII і XIX ст. Нині перебувають у незадовільному стані.
Брама прорізана у західному мурі, за архітектурою належить до XIX ст. Можливо, на її місці була брама давнішого походження, пов’язана з давнім арковим мостом.
П’ятигранна (Лицарська) башта знаходиться ліворуч від брами, у плані має неправильну п’ятикутну форму і розташована у вигляді бастіону. Башта двоярусна, під шатровою покрівлею, стіни вимуровані з каменю-вап-няку на вапняному розчині, потиньковані. Фасади - гладенькі, з арковими прорізами і численними стрільницями різноманітних розмірів та призначення. З боку двору - два віконні отвори (сліди пізніших переробок). Документи не містять відомостей про спорудження башти, але за характером мурування, аналізом розчинів, типом стрільниць та особливостями архітектури башту можна віднести до XV - початку XVI ст. Значні руйнування і перебудови відбилися на її зовнішньому вигляді.
Восьмигранна башта міститься між північним і південним корпусами. Видовжений по осі північ - південь восьмигранник стоїть на міцному круглому стилобаті (залишки давнішої споруди). За межі фортеці виходять 5 із 8 граней башти; зовні - балкон з чавунною огорожею. Вимурована з цегли на вапняному розчині і потинькована хередини і ззовні. Віконні прорізи стрілчасті, фланковані напівколонами тосканського ордера. Над віконними прорізами є декоративні квадратні ніші. В інтер’єрі башти усі кути оформлені напівкруглими пілястрами. У західній і східній стінах збереглися каміни. Основний об’єм башти, збудований на давнішому стилобаті, може датуватися не раніш як XIX ст. На початок реставрації перебувала в аварійному стані.
Замкова церква належить до комплексу фортечних споруд як невід’ємна частина усього архітектурного ансамблю замку-фортеці. У плані - прямокутна однонефна мурована споруда, з однією гранчастою вівтарною частиною, орієнтованою на схід; має два входи з півдня і заходу. Стіни зсередини і зовні потиньковані. Перекриття церкви - стрілчасті склепіння. Судячи з плану, пропорцій та строгих архітектурних форм, початок будівництва припадає на XIII - XVI ст. Церква зберегла сліди романського та готичного стилів. У XVIII ст. готичні форми фронтону замінюються бароковими; церква стає костелом, 1831 р. костел знову перебудовується на православну церкву, яка набуває псевдоготичних рис.
Приміщення замкового палацу:
Музей в замкових стінах:
Вид з Лицарської вежі і мурів замку:
На жаль, у місті нині збереглося дуже мало історичних пам'яток, а ті, що лишилися, перебувають в аварійному стані. Вже по другій світовій війні населення почало розтягати на цеглу для нових будівель мурування костелу XVII сторіччя (тепер він стоїть руїною), втратив історичний вигляд будинок біля нього, спотворено торгові ряди, розібрано ратушу. Зруйновані пам'ятники на католицькому, православному та хасидському кладовищах, які були в задовільному стані ще на початку століття. Знищено вщент церкву Успіння з чудовими фресками XV сторіччя, що стояла на пагорбі з мальовничим краєвидом і напередодні війни була ще в доброму стані. На місці її поставили туалет.
Костел св.Трійці датують 1632 р., зв'язуючи фундацію з іменем Адама-Гієроніма Сенявського. Розташований на піднесеності, укріпленою кам'яною опорною стіною. Входив в ансамбль кам'яних споруджень міста. Кам'яний, хрестовий в плані (гілки - п'ятигранні). Побудований у стилі бароко. Із заходу примикає прямокутний об'єм притвору. Перекриття були склепінчастими, високі ґонтові по дерев'яних кроквах дахи завершувалися невеликий главкою на восьмигранному барабані. Пластичність гранованих об'ємів пам'ятника підкреслена високими, стрілчастими вікнами.
В Меджибожі збереглися дві колони: у верхній частині Старого міста і в низинній місцевості, на південний захід від фортеці. Відносяться до часу перебування в Меджибоже турецького гарнізону (1672-1699 рр.). Є стовпами-обелісками, що квадратні в плані, поступово звужуються вгору, з трьохскатним завершенням. Обеліск верхньої частини Старого міста складнішої конфігурації : на високому постаменті встановлений ствол колони, багатоярусний, круглий в плані, підкреслений поярусними поясочками. Обидві колони мають ніші. Спочатку стояли над могилами турецьких воєначальників, згодом служили каплицями.
Крім того, в містечку збереглося ще декілька старих споруд.
Електростанція:
Млин:
Кам'яниця єпископів:
Будинки в центрі містечка:
Церква св.Іоана Богослова у сусідньому селі Трибухівці збудована у 1818 р. на місці старої церкви - кам'яна одноверха. Окрема 3-ярусна дзвіниця збудована у 1840-х рр.
Взято за основу текст О.Пламеницької (Пам'ятки архітектури та містобудування України. - К. : Техніка, 2000 р., с. 268 - 269) та В.Цяука (З історії української реставрації. - К. : Українознавство, 1996 р., с. 134 - 139).
Замок в Меджибожі розташований у північно-східній частині містечка на невисокому пологому мисі, що підноситься на 15 м над колись багнистою заплавою при злитті річок Буг і Бужок. У плані - це видовжений багатокутник, звернений східним гострим кутом до заплави. Початкові етапи будівництва замку сягають давньоруських часів. У літописах Межибоже (стара назва поселення) згадується у 1146 році. На початку XIII ст. Меджибіж належав галицько-волинському князеві Данилові Галицькому, згодом перебував у складі Болохівських земель. Залишки замчища ХІ-ХШ ст., що займало східну частину замкового мису, підтверджують військове значення Меджибожа. У 1241 р. Меджибіж здобули татари. У середині 13 ст., в період боротьби з ними Данила Галицького, замок був зруйнований.
Замок давньоруської доби належав до мисового типу. Його тогочасна площа не перевищувала 0,25 га. Вірогідно, він мав муровану круглу башту, тип якої можна виводити від волинських веж-стовпів, поширення яких пов’язують з оборонним будівництвом Данила Галицького.
До середини XIV ст. Меджибіж перебував під владою татар, а з 1362 р. увійшов до складу Великого князівства Литовського. Його власниками, за різними версіями, були або подільські князі Корятовичі, або волинський князь Любарт. У 1393 р. великий литовський князь Вітовт, підкоривши Поділля, продав його польському королю Ягеллу, який 1395 р. віддав Меджибіж у числі кількох подільських замків краківському воєводі Спиткові з Мельштина, відомому військовим будівництвом на Поділлі.
Є підстави припускати, що мурований периметр укріплень давнього ядра меджибізького замку сформувався саме в 2-й половині XIV ст. На східному кінці трикутного в плані укріплення в цей час існувало дві башти: кругла та прямокутна. Прямокутна башта була добудована до круглої зі сходу, на зламі оборонних мурів, і повністю висунута в бік поля, внаслідок чого кругла башта опинилася всередині замку. Замкову церкву, розміщену між західним муром давнього ядра замку та сучасним західним муром, теж пов’язують з періодом XIV ст.
З 1444 р. Меджибіж, що лежав на з’єднанні двох татарських військових шляхів - Кучманського та Чорного, увійшов до складу Королівства Польського. Первісне укріплення було розбудоване в західному напрямку. Добудовано чотири прясла оборонних мурів заввишки до 21 м з численними бійницями, а також наріжні башти: з півночі - круглу (зберігся лише нижній ярус, верхні перебудовано в ХК ст. на восьмигранні); на північному заході - п’ятигранну; третя, південно-західна башта (Г.Логвин вважає її надбраммою) не збереглася. Різні дослідники датують башти в широкому хронологічному діапазоні - від 15 до 17 ст. Площа замку в 15 - 16 ст. становила понад 1 га.
Повністю збережена північно-західна (Лицарська) башта належить до типу пунтонів - протобастіонних п’ятигранних башт, відомих на Поділлі з 3 чверті XV ст. Особливістю меджибізького пунтону є бійниці (двоканальні та з великими внутрішніми камерами), внутрішньостінні канали для відведенн гарматних випалів, а також центральний стовп для спирання балок перекриттів.
Наприкінці XV ст. замкову церкву перероблено на костел. Крипта під його кам’яною підлогою є залишком первісної церкви.
Після 1540 р. нові власники Меджибожа - Сенявські здійснили модернізацію замку. Східний оборонний вузол було підсилено з боку поля потужною й унікальною за типом наріжною чотириярусною бастеєю зі стінами завтовшки 2,3-2,9 м, яка підковою охопила зі сходу прямокутну башту. Це споріднило Меджибіж з групою подільських замків з “наріжниками” (Язловець, Скала-Подільська, Бучач, Теребовля, Сидорів), проте ані в подільській, ані в східноєвропейській фортифікації прямих аналогій меджибізькій бастеї немає.
Вона являє собою тупокутний наріжник з двома парами симетричних до нього сегментних виступів, які в плані розміщені по підковоподібній кривій, описаній навколо квадратної башти. Три бойові яруси бастеї розчленовані за ренесансною традицією білокам’яними горизонтальними гуртами й обладнані багатоканальними бійницями з арковими перемичками; 4-й ярус - відкритий бойовий майданчик. Тут простежується певний типологічний зв’язок з італійською фортифікаційною школою (зокрема зі шкіцами фланкувальних укріплень Леонардо да Вінчі).
У комплексі з бастеєю до північно-східного муру ззовні прибудовано казематну куртину з чотирма бойовими ярусами аналогічної архітектури, надбудовано круглу та квадратну башти, до південного муру прибудовано невеличку круглу башту (не збереглася).
Водночас з боку замкового двору до цього ж муру примкнув двоповерховий ренесансний палац, а до північного та східного мурів - одноповерхові кордегардії.
Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. південні мури замку, в місці прилягання палацу, ззовні підсилюють потужними контрфорсами, долішні яруси замкових укріплень забутовують землею, на подвір’ї будують нові кордегардії, стайні, будинок коменданта. Церква набуває барокового декору.
З середини XIX ст. замок втрачає оборонну функцію, перебудовується в стилі неоготики і набуває палацового вигляду.
До складу комплексу фортечних споруд входять три башти, два палацових корпуси, чотири службових приміщення, замкова церква, в’їзна брама, арковий міст перед брамою та мури. У плані замок має форму видовженого трикутника, який упирається вершиною у злиття річок на сході, а основою звернений на захід. Із західного боку був в’їзд до фортеці. Замок-фортеця - це подвір’я, оточене кам’яними зубчастими мурами з наріжними баштами. З середини до мурів примикають будівлі - різноманітні господарські та житлові корпуси. Посеред замкового двору знаходиться церква.
Фортечні мури, що містяться між баштами, вимурувані з каменю-вапняку на вапняному розчині. В обороні замку вони відігравали значну роль, бо були дуже міцними, а зовні - укріплені потужними контрфорсами і мали безліч амбразур для стрільби, розташованих у три яруси. Нижній ярус містився при землі, два верхні мали підмостки, про що свідчать гнізда від дерев’яних брусів, на яких було влаштовано бойовий майданчик. Про початок спорудження мурів у XIX ст. свідчать структура нижнього ярусу стін, їх масивність, характер мурування, склад вапняного розчину та тип стрільниць. Прибудови й укріплення стін проводилися у XVI - XVII і XIX ст. Нині перебувають у незадовільному стані.
Брама прорізана у західному мурі, за архітектурою належить до XIX ст. Можливо, на її місці була брама давнішого походження, пов’язана з давнім арковим мостом.
П’ятигранна (Лицарська) башта знаходиться ліворуч від брами, у плані має неправильну п’ятикутну форму і розташована у вигляді бастіону. Башта двоярусна, під шатровою покрівлею, стіни вимуровані з каменю-вап-няку на вапняному розчині, потиньковані. Фасади - гладенькі, з арковими прорізами і численними стрільницями різноманітних розмірів та призначення. З боку двору - два віконні отвори (сліди пізніших переробок). Документи не містять відомостей про спорудження башти, але за характером мурування, аналізом розчинів, типом стрільниць та особливостями архітектури башту можна віднести до XV - початку XVI ст. Значні руйнування і перебудови відбилися на її зовнішньому вигляді.
Восьмигранна башта міститься між північним і південним корпусами. Видовжений по осі північ - південь восьмигранник стоїть на міцному круглому стилобаті (залишки давнішої споруди). За межі фортеці виходять 5 із 8 граней башти; зовні - балкон з чавунною огорожею. Вимурована з цегли на вапняному розчині і потинькована хередини і ззовні. Віконні прорізи стрілчасті, фланковані напівколонами тосканського ордера. Над віконними прорізами є декоративні квадратні ніші. В інтер’єрі башти усі кути оформлені напівкруглими пілястрами. У західній і східній стінах збереглися каміни. Основний об’єм башти, збудований на давнішому стилобаті, може датуватися не раніш як XIX ст. На початок реставрації перебувала в аварійному стані.
Замкова церква належить до комплексу фортечних споруд як невід’ємна частина усього архітектурного ансамблю замку-фортеці. У плані - прямокутна однонефна мурована споруда, з однією гранчастою вівтарною частиною, орієнтованою на схід; має два входи з півдня і заходу. Стіни зсередини і зовні потиньковані. Перекриття церкви - стрілчасті склепіння. Судячи з плану, пропорцій та строгих архітектурних форм, початок будівництва припадає на XIII - XVI ст. Церква зберегла сліди романського та готичного стилів. У XVIII ст. готичні форми фронтону замінюються бароковими; церква стає костелом, 1831 р. костел знову перебудовується на православну церкву, яка набуває псевдоготичних рис.
Приміщення замкового палацу:
Музей в замкових стінах:
Вид з Лицарської вежі і мурів замку:
На жаль, у місті нині збереглося дуже мало історичних пам'яток, а ті, що лишилися, перебувають в аварійному стані. Вже по другій світовій війні населення почало розтягати на цеглу для нових будівель мурування костелу XVII сторіччя (тепер він стоїть руїною), втратив історичний вигляд будинок біля нього, спотворено торгові ряди, розібрано ратушу. Зруйновані пам'ятники на католицькому, православному та хасидському кладовищах, які були в задовільному стані ще на початку століття. Знищено вщент церкву Успіння з чудовими фресками XV сторіччя, що стояла на пагорбі з мальовничим краєвидом і напередодні війни була ще в доброму стані. На місці її поставили туалет.
Костел св.Трійці датують 1632 р., зв'язуючи фундацію з іменем Адама-Гієроніма Сенявського. Розташований на піднесеності, укріпленою кам'яною опорною стіною. Входив в ансамбль кам'яних споруджень міста. Кам'яний, хрестовий в плані (гілки - п'ятигранні). Побудований у стилі бароко. Із заходу примикає прямокутний об'єм притвору. Перекриття були склепінчастими, високі ґонтові по дерев'яних кроквах дахи завершувалися невеликий главкою на восьмигранному барабані. Пластичність гранованих об'ємів пам'ятника підкреслена високими, стрілчастими вікнами.
В Меджибожі збереглися дві колони: у верхній частині Старого міста і в низинній місцевості, на південний захід від фортеці. Відносяться до часу перебування в Меджибоже турецького гарнізону (1672-1699 рр.). Є стовпами-обелісками, що квадратні в плані, поступово звужуються вгору, з трьохскатним завершенням. Обеліск верхньої частини Старого міста складнішої конфігурації : на високому постаменті встановлений ствол колони, багатоярусний, круглий в плані, підкреслений поярусними поясочками. Обидві колони мають ніші. Спочатку стояли над могилами турецьких воєначальників, згодом служили каплицями.
Крім того, в містечку збереглося ще декілька старих споруд.
Електростанція:
Млин:
Кам'яниця єпископів:
Будинки в центрі містечка:
Церква св.Іоана Богослова у сусідньому селі Трибухівці збудована у 1818 р. на місці старої церкви - кам'яна одноверха. Окрема 3-ярусна дзвіниця збудована у 1840-х рр.
Взято за основу текст О.Пламеницької (Пам'ятки архітектури та містобудування України. - К. : Техніка, 2000 р., с. 268 - 269) та В.Цяука (З історії української реставрації. - К. : Українознавство, 1996 р., с. 134 - 139).