Світанок на морі...
Хто не бачив сходу і заходу сонця,той втратив половину свого життя... Це таки правда,в цей час сонце,небо,хмари,-особливі,вони зачаровують,вони дивують,вони вражають..
А що може бути кращим за схід-захід?Хіба що світанок чи надвечіря на озері або морі...
Світанок... Особливий час,коли ранкові сутінки пробивають перші несміливі промінці..небо рожевіє,червоніє,набирає відтінку-скоро над горизонтом випливе жовто-гаряче або червоне коло-Сонце.
Несміливо та лагідно пестячи ніжними промінцями лице,руки,очі..На це величезне коло можна дивитись сміливо-це не полудневий пекельний яскраво-біло-гарячий шар,на який і не глянеш.Ранкове сонце інакше-воно саме ще сонне,величезне,окутане хмаринками немов ковдрою,направляє свої промінці на всі боки-розвідати та "прощупати" територію..Все гаразд,можна підійматись вище..
По воді прокладає золотистий місток-до самісінького берега,немов запрошуючи: "Давай,не вагайся,в тебе є лічені хвилини для цієї прогулянки!" .Боязко ступати на цей примарний небесний килим.Тривожу воду рукою- і долоня набирає позолоти,зачерпнув пригоршу-а може вдасться принести додому частинку Сонця?
Ранкове море притихло,слухаючи як його пестять ніжні промінці,ковзаючи по водній поверхні немов грайливі пальчики по тілу...Море слухає..
А тим часом навколо все потроху набирає барв.Спочатку з відтінком рожево-червоного,потім жовто-червоного,згодом жовтого...Схід сонця це таки ціле дійство.
Хмари на небі також міняють забарвлення: набравши по периметру жовто-золотого,всередині від цього вони стають ще темнішими.
Вдалині повільно рухаються кораблі.Немов якісь примари,темні,мовчазні і недосяжні.Ніби стадо величезних нічних хижаків,що повертаються з полювання-тікають побачивши світло..Фантазія малює в голові різноманітні картинки..
Під легесенький плюскіт води об камені споглядаю зачаровано вдалечінь,ніби дитя,яке вперше побачило ЩОСЬ,дивлюсь як сходить Сонце... Скільки ж неймовірної краси,такої природньої і водночас надзвичайної не бачить людина через свою повсякденну метушню,буденні справи,сон..
Ми не помічаємо того,що діється навколо.У нас свої буденні справи,проблеми,клопоти.А природа живе своїм життям,-їй байдуже хто переможе на виборах-у неї період цвітіння каштанів,їй байдуже курс долара-у неї буяння трав,їй не до революцій та піару-вона справжня,вона вічна,вона всюди...
Кольори навколо стають все більш натуральними-жовтуватий відтінок пропадає по мірі підіймання сонечка над горизонтом.Новий день народжується у нас на очах.
Крики чайок допомагають ранковим променям розганяти нічні сутінки,заганяючи їх під камені,робиваючи в повітрі на дрібні шматочки,витісняючи звідусіль...Перемога беззаперечна.
Вода,холодна після ночі,чекає коли її наситять гарячі сонячні посланці.Ближче до вечора море найтепліше.Акумулюючи накопичене за день тепло воно запрошує в свої обійми,ніжно лиже хвильками пальці на ногах,немов вірне цуценя,запрошуючи до гри...
На березі появились перші рибалки(як і ми),мружачись розмотують снасті.Починають день... Світає в Криму раніше ніж у нас,на Заході,та й заходить сонечко раніше.
Світає,край неба палає... А над морем біла чайка новий день стрічає..
І так кожного ранку,невтомне Сонечко сходить,щоб дарувати нам увесь день тепло і світло,радість і надію,сходить красиво,неповторно,виконуючи цей небесний ритуал сотні,тисячі років..
І кожного разу,дивлячись на захід сонця,подумки промовляєш: "Надобраніч сонечко,повертайся завтра,ти нам потрібне..."
І воно повертається!
А що може бути кращим за схід-захід?Хіба що світанок чи надвечіря на озері або морі...
Світанок... Особливий час,коли ранкові сутінки пробивають перші несміливі промінці..небо рожевіє,червоніє,набирає відтінку-скоро над горизонтом випливе жовто-гаряче або червоне коло-Сонце.
Несміливо та лагідно пестячи ніжними промінцями лице,руки,очі..На це величезне коло можна дивитись сміливо-це не полудневий пекельний яскраво-біло-гарячий шар,на який і не глянеш.Ранкове сонце інакше-воно саме ще сонне,величезне,окутане хмаринками немов ковдрою,направляє свої промінці на всі боки-розвідати та "прощупати" територію..Все гаразд,можна підійматись вище..
По воді прокладає золотистий місток-до самісінького берега,немов запрошуючи: "Давай,не вагайся,в тебе є лічені хвилини для цієї прогулянки!" .Боязко ступати на цей примарний небесний килим.Тривожу воду рукою- і долоня набирає позолоти,зачерпнув пригоршу-а може вдасться принести додому частинку Сонця?
Ранкове море притихло,слухаючи як його пестять ніжні промінці,ковзаючи по водній поверхні немов грайливі пальчики по тілу...Море слухає..
А тим часом навколо все потроху набирає барв.Спочатку з відтінком рожево-червоного,потім жовто-червоного,згодом жовтого...Схід сонця це таки ціле дійство.
Хмари на небі також міняють забарвлення: набравши по периметру жовто-золотого,всередині від цього вони стають ще темнішими.
Вдалині повільно рухаються кораблі.Немов якісь примари,темні,мовчазні і недосяжні.Ніби стадо величезних нічних хижаків,що повертаються з полювання-тікають побачивши світло..Фантазія малює в голові різноманітні картинки..
Під легесенький плюскіт води об камені споглядаю зачаровано вдалечінь,ніби дитя,яке вперше побачило ЩОСЬ,дивлюсь як сходить Сонце... Скільки ж неймовірної краси,такої природньої і водночас надзвичайної не бачить людина через свою повсякденну метушню,буденні справи,сон..
Ми не помічаємо того,що діється навколо.У нас свої буденні справи,проблеми,клопоти.А природа живе своїм життям,-їй байдуже хто переможе на виборах-у неї період цвітіння каштанів,їй байдуже курс долара-у неї буяння трав,їй не до революцій та піару-вона справжня,вона вічна,вона всюди...
Кольори навколо стають все більш натуральними-жовтуватий відтінок пропадає по мірі підіймання сонечка над горизонтом.Новий день народжується у нас на очах.
Крики чайок допомагають ранковим променям розганяти нічні сутінки,заганяючи їх під камені,робиваючи в повітрі на дрібні шматочки,витісняючи звідусіль...Перемога беззаперечна.
Вода,холодна після ночі,чекає коли її наситять гарячі сонячні посланці.Ближче до вечора море найтепліше.Акумулюючи накопичене за день тепло воно запрошує в свої обійми,ніжно лиже хвильками пальці на ногах,немов вірне цуценя,запрошуючи до гри...
На березі появились перші рибалки(як і ми),мружачись розмотують снасті.Починають день... Світає в Криму раніше ніж у нас,на Заході,та й заходить сонечко раніше.
Світає,край неба палає... А над морем біла чайка новий день стрічає..
І так кожного ранку,невтомне Сонечко сходить,щоб дарувати нам увесь день тепло і світло,радість і надію,сходить красиво,неповторно,виконуючи цей небесний ритуал сотні,тисячі років..
І кожного разу,дивлячись на захід сонця,подумки промовляєш: "Надобраніч сонечко,повертайся завтра,ти нам потрібне..."
І воно повертається!