Клевань. І трохи завіконних пейзажів вздовж траси Луцьк-Рівне
Взагалі-то, я зовсім не збирався їхати до Клевані - я мав намір навідатись до Луцька.
Хоча ні - до Луцька я спершу також не планував їхати. Але так вийшло, що здавши вранці аналізи на медкомісію у мене весь день виявився вільним, тож я й вирішив гайнути до сусіднього обл.центру задля культурної прогулянки.
Та завдяки обставинам мені ще випала нагода спинитися на півгодинки у Клевані. Добре, що вона якраз на луцькій трасі знаходиться.
Отож, сьогодні поговоримо про архітектурні принади Клевані та завіконні пейзажі з тієї мандрівки. А про Луцьк напишу якось іншим разом.
1.
Але розпочну свою розповідь із Рівного. Оскільки автовокзал знаходиться аж на східній околиці міста, а їхати мені потрібно в протилежному напрямку, вирушаю ловити автобус на Луцьке кільце.
Перша ж луцька маршрутка виявилась заповненою, тож не спиняючись поїхала далі. Зате слідом за нею їхав автобус до Клевані. Тож вирішую, щоб марно не чекати на зупинці, навідатись до Клеванського замку. Тим паче, що там я вже був і добре орієнтуюсь на місцевості. А всі архітектурні домінанти містечка розташовані якраз над луцькою трасою. Тож застрибую до рейсового "Еталону" та прямую до Клевані.
2.
Дорогою не забуваю фотографувати всілякі цікавинки крізь вікно. Це до об'єктиву потрапила центральна площа села Зоря із пам'ятником двічі герою соц.праці - Плютинському Володимиру Антоновичу.
До речі, саме село Зоря - не таке вже й село. Тут проживає понад п'ять тисяч жителів, височіють багатоквартирні будинки, діють спортивна школа із стадіоном, дитсадки, будинок культури, і т.д. Цьому зростанню село Зоря зобов'язане саме Володимиру Плютинському, при головуванні якого місцевий укрупнений колгосп переріс в потужний агропромисловий комплекс. Помічали на базарі помідори із Зорі? - так от, батьківщина цих помідор саме тут.
3.
Із Зорі в'їжджаємо до Клевані Другої, де я фотографую Свято-Миколаївську церкву із недоречними золотими куполами, які зовсім не гармонують із загальною "хатньою" архітектурою храму.
Десь неподалік звідси в зеленій гущавині заховався славнозвісний Тунель Кохання. На жаль, він зовсім не входив в мої плани, адже від Тунелю Кохання до клеванського замку десь близько шести кілометрів, тож мені не хотілось витрачати зайвий час на добирання від Другої Клевані до Першої.
4.
Доїхавши до кінцевої зупинки маршрутки, вискакую із автобусу та узявши курс на Церкву Різдва Христового прямую вздовж луцької траси до клеванського замку.
З'їзд із асфальтового шосе ліворуч, якраз приведе нас повз церкву до замку. Але я поки що зверну сусідньою доріжкою вниз, яка настільки заросла кущами, що її навіть і непомітно на знімку. Адже через півсотні метрів тієї секретної доріжки на мене чекатиме справжнє диво.
5.
Величний мурований міст-віадук настільки несподівано з'являється серед зелених хащів, що спершу здається якщо не міражем, то залишками від якогось міфічного міста загубленого в густих джунглях Індії.
6.
Натомість старовинні фото переконують нас, що міст дійсно справжній, і справді знаходиться в Клевані.
До речі, як на мене, зарослий хащами віадук виглядає набагато красивіше та романтичніше, аніж міст на "лисій" горі, зображений на чорно-білій світлині.
7.
А ось як виглядав замковий міст та сам замок на гравюрі з малюнка Наполеона Орди.
8.
Щоб подивитись на замок за прикладом Наполеона Орди з іншого боку річки Стубла, іду далі дорогою під віадуком та переходжу на інший берег таким пішохідним містком.
9.
Наскільки я зрозумів, порівнюючи теперішню місцевість із старовинними фото, зараз русло Стубли навмисне пустили до штучно прокопаного прямого каналу, аби запобігти таким розливам річки.
Звісно ж, вода стала більш безпечною, але таких мальовничих кадрів тепер навряд чи побачиш.
10.
Та й сам замок нині заріс настільки, що для того, щоб побачити з-за дерев бодай одну його вежу, доведеться походити вздовж річки-каналу.
11.
Допоки до Клевані не дісталось газове опалення, дерева регулярно вирубувались для обігріву помешкань, тож замок було видно як на долоні.
12.
Тепер же із-за хащів визирає лише одна-єдина вежа.
13.
Переходжу містком річку Стублу назад, та пробираюся стежками до замкових стін, намагаючись впіймати гарний ракурс для фото. Але щоб показати увесь замок, потрібно, мабуть, фотографувати його взимку.
14.
Повз вежу нагору в'ється стежка, якою я здираюся на замковий пагорб. Стежка тим часом звертає до одного із вибитих вікон.
15.
В приміщенні за вікном відкривається картина руїни та запустіння. Більш того, застрибуючи на підвіконня, на мені від краю до краю репаються шорти. Мабуть для того, щоб мій зовнішній вигляд гармоніював із навколишнім :)
Переказувати свої матюки на адресу шортів я вам не буду. Натомість коротко розповім історію клеванського замку:
Перші відомості про замок з'явились ще в середині п'ятнадцятого сторіччя, коли фортеця була іще дерев'яною. Протягом наступного сторіччя князі Чарторийські суттєво перебудовують замок, зводячи нові муровані вежі.
Із переносом резиденції Чарторийських до іншого міста, замок в Клевані деякий час стоїть пусткою. Потім його віддають для потреб госпіталю, а згодом тут розмістилась Єзуїтська колегія.
Після поділу Польщі, єзуїти залишають замкові стіни, і клеванський замок знову пустує протягом півсотні років, допоки на початку ХІХ століття його не перебудовують для потреб повітового шестикласного училища. Втім, 1831 року училище закривають, мотивуючи таке рішення участю учнів в польському повстанні супроти царського режиму. Тож наступні півсторіччя замок більшу частину часу стоїть пусткою, з перервами на нетривалі розміщення в ньому гімназії та училища. Врешті-решт, наприкінці ХІХ століття до замкових приміщень переводять духовне училище, яке проіснувало до початку Першої світової війни.
Протягом воєнних років місто перебувало у прифронтовій зоні, тож в замку розташовується ветеринарний евакопункт. Перші повоєнні роки замкові приміщення заселяють постраждалі від першої світової та громадянської воєн, яким не було де жити. Згодом, в замку починає діяти семикласна школа, а потім - школа-інтернат для сиріт.
В роки Другої світової замок спершу використовується НКВС-никами в якості пересильного пункту, який в сорок першому році змінили каральні органи німецької окупаційної служби.
За радянських часів замок відбудовується і в п'ятидесятих роках тут розміщують школу механізації, яка згодом "переросла" в профтехучилище. А наприкінці сімдесятих на зміну петеушникам приходять алкоголіки, позаяк в замку розміщують лікувально-трудовий профілакторій, що проіснував близько десяти років і був згодом переведений до Городка.
З кінця восьмидесятих і понині клеванський замок стоїть пусткою, потроху руйнуючись від пожежі, погодніх умов та від мисливців за брухтом...
16.
А поки ви читали про історію замку, я пройшов крізь порожній корпус на замкове подвір'я.
17.
В будинку посеред замкового подвір'я тридцять років назад містилось адміністративне приміщення лікувально-трудового профілакторію
18.
Тепер же всі приміщення стоять пусткою, сумно дивлячись на мене порожніми чорними вікнами.
19.
Зате квітуча природа потрохи відвойовує собі колишній асфальтовий простір.
А вцілілий асфальт тим часом використовується місцевими підлітками для потреб баскетбольного майданчика.
20.
Гуляючи порожніми корпусами задивляюся на розпалубку над головою та на товщину стін.
21.
Навіть в теперішньому стані замкові споруди виглядають могутньо та велично.
22.
А я тим часом іду крізь браму на вихід із замку.
23.
Кидаю прощальний погляд на замкове подвір'я, та виходжу до мосту.
24.
А це фото трирічної давнини, коли я вперше навідався до Клевані. За цей час тут зовсім нічого не змінилось
25.
Сотні півтори років тому клеванський замок із вхідного боку виглядав так.
26.
А це вже замок часів лікувально-трудового профілакторію. Як бачимо, в'їзна брама тоді була перекрита КПП із великими залізними ворітьми.
27.
А зараз вхід до замку виглядає так.
До речі, через високі дерева навколо зовсім не відчувається, що ти стоїш на височенному мосту. А між іншим, там внизу є ще ого-го скільки метрів падати.
28.
На всяк випадок нагадаю, як виглядає замковий міст від його підніжжя.
29.
За мостом проходимо повз друге КПП - як бачимо, підопічних трудового профілакторію охороняли ретельно.
30.
Одразу ж за КПП (чи точніше "перед КПП", якщо йти до замку, а не від нього) височіє церква Різдва Христового.
31.
На жаль, церковне подвір'я було замкнене на висячий замок, а лізти через паркан у порваних шортах я посоромився, тож фотографую храм лише в одному ракурсі крізь грати на воротах.
32.
Церковна дзвіниця тим часом сором'язливо ховалась від мене в деревах, хоча вона є пам'яткою архітектури, і мала б вже звикнути до уваги з боку фотографів :)
33.
А я ж вертаюсь вздовж дороги назад до автобусної зупинки. Але час від часу таки обертаюсь, щоб знову сфотографувати церкву.
34.
А це вже центр Клевані Першої із численними магазинчиками, та визираючим із-за них Благовіщенським костьолом.
Навідатись до костьолу в мене так і не вийшло, позаяк я першим ділом пішов до найближчого магазину купляти собі нові шорти. А коли вийшов із крамниці, то до зупинки якраз під'їжджала маршрутка на Луцьк. Тож я не став гаяти часу та застрибнув до автобуса. Тим більше, що в мене було фото костьолу з минулої поїздки.
35.
Зблизька ж костьол виглядає так. Чи принаймні виглядав так в 2011-му році.
36.
А завдяки Вікіпедії можемо ще й побачити, як костьол виглядає зсередини.
37.
А я тим часом їду до Луцька, милуючись краєвидами за вікном.
38.
На в'їзді до Луцька мене зустрічає новозбудована церква, та трохи дивує мене тим, що куполи в неї не золоті. Бо ж в нас золочені бані важливіші самого храму - приміщення церкви може ще взагалі не бути, але блискучі сяючі куполи мають стояти!
Далі була кількагодинна прогулянка Луцьком, від якої на згадку залишилось кілька сотень фотографій та ціле море позитивних емоцій. Можливо я колись таки зберуся із силами, та напишу кілька гарних дописів про це класнюче місто. Але спершу мені потрібно завершити ще цей пост, тож поділюся іще кількома світлинами, що були зроблені із вікна автобуса під час зворотньої дороги до Рівного.
39.
Серед буйних зелених хвиль Покровська церква в Піддубцях біліє могутнім кам'яним островом.
40.
Ближче до Рівного в Бронниках трапляється ще одна Покровська церква, цього разу дерев'яна.
41.
І наприкінці подорожі, десь вже під Обаровим на картатому килимі полів зручно вмостився іще один храм, який мені так і не вдалось ідентифікувати.
Час і мені вже вертатись додому, і вмостившись на картатому покривалі дивану передивлятися фото з мандрівки. Тож гарного всім настрою!
Хоча ні - до Луцька я спершу також не планував їхати. Але так вийшло, що здавши вранці аналізи на медкомісію у мене весь день виявився вільним, тож я й вирішив гайнути до сусіднього обл.центру задля культурної прогулянки.
Та завдяки обставинам мені ще випала нагода спинитися на півгодинки у Клевані. Добре, що вона якраз на луцькій трасі знаходиться.
Отож, сьогодні поговоримо про архітектурні принади Клевані та завіконні пейзажі з тієї мандрівки. А про Луцьк напишу якось іншим разом.
1.
Але розпочну свою розповідь із Рівного. Оскільки автовокзал знаходиться аж на східній околиці міста, а їхати мені потрібно в протилежному напрямку, вирушаю ловити автобус на Луцьке кільце.
Перша ж луцька маршрутка виявилась заповненою, тож не спиняючись поїхала далі. Зате слідом за нею їхав автобус до Клевані. Тож вирішую, щоб марно не чекати на зупинці, навідатись до Клеванського замку. Тим паче, що там я вже був і добре орієнтуюсь на місцевості. А всі архітектурні домінанти містечка розташовані якраз над луцькою трасою. Тож застрибую до рейсового "Еталону" та прямую до Клевані.
2.
Дорогою не забуваю фотографувати всілякі цікавинки крізь вікно. Це до об'єктиву потрапила центральна площа села Зоря із пам'ятником двічі герою соц.праці - Плютинському Володимиру Антоновичу.
До речі, саме село Зоря - не таке вже й село. Тут проживає понад п'ять тисяч жителів, височіють багатоквартирні будинки, діють спортивна школа із стадіоном, дитсадки, будинок культури, і т.д. Цьому зростанню село Зоря зобов'язане саме Володимиру Плютинському, при головуванні якого місцевий укрупнений колгосп переріс в потужний агропромисловий комплекс. Помічали на базарі помідори із Зорі? - так от, батьківщина цих помідор саме тут.
3.
Із Зорі в'їжджаємо до Клевані Другої, де я фотографую Свято-Миколаївську церкву із недоречними золотими куполами, які зовсім не гармонують із загальною "хатньою" архітектурою храму.
Десь неподалік звідси в зеленій гущавині заховався славнозвісний Тунель Кохання. На жаль, він зовсім не входив в мої плани, адже від Тунелю Кохання до клеванського замку десь близько шести кілометрів, тож мені не хотілось витрачати зайвий час на добирання від Другої Клевані до Першої.
4.
Доїхавши до кінцевої зупинки маршрутки, вискакую із автобусу та узявши курс на Церкву Різдва Христового прямую вздовж луцької траси до клеванського замку.
З'їзд із асфальтового шосе ліворуч, якраз приведе нас повз церкву до замку. Але я поки що зверну сусідньою доріжкою вниз, яка настільки заросла кущами, що її навіть і непомітно на знімку. Адже через півсотні метрів тієї секретної доріжки на мене чекатиме справжнє диво.
5.
Величний мурований міст-віадук настільки несподівано з'являється серед зелених хащів, що спершу здається якщо не міражем, то залишками від якогось міфічного міста загубленого в густих джунглях Індії.
6.
Натомість старовинні фото переконують нас, що міст дійсно справжній, і справді знаходиться в Клевані.
До речі, як на мене, зарослий хащами віадук виглядає набагато красивіше та романтичніше, аніж міст на "лисій" горі, зображений на чорно-білій світлині.
7.
А ось як виглядав замковий міст та сам замок на гравюрі з малюнка Наполеона Орди.
8.
Щоб подивитись на замок за прикладом Наполеона Орди з іншого боку річки Стубла, іду далі дорогою під віадуком та переходжу на інший берег таким пішохідним містком.
9.
Наскільки я зрозумів, порівнюючи теперішню місцевість із старовинними фото, зараз русло Стубли навмисне пустили до штучно прокопаного прямого каналу, аби запобігти таким розливам річки.
Звісно ж, вода стала більш безпечною, але таких мальовничих кадрів тепер навряд чи побачиш.
10.
Та й сам замок нині заріс настільки, що для того, щоб побачити з-за дерев бодай одну його вежу, доведеться походити вздовж річки-каналу.
11.
Допоки до Клевані не дісталось газове опалення, дерева регулярно вирубувались для обігріву помешкань, тож замок було видно як на долоні.
12.
Тепер же із-за хащів визирає лише одна-єдина вежа.
13.
Переходжу містком річку Стублу назад, та пробираюся стежками до замкових стін, намагаючись впіймати гарний ракурс для фото. Але щоб показати увесь замок, потрібно, мабуть, фотографувати його взимку.
14.
Повз вежу нагору в'ється стежка, якою я здираюся на замковий пагорб. Стежка тим часом звертає до одного із вибитих вікон.
15.
В приміщенні за вікном відкривається картина руїни та запустіння. Більш того, застрибуючи на підвіконня, на мені від краю до краю репаються шорти. Мабуть для того, щоб мій зовнішній вигляд гармоніював із навколишнім :)
Переказувати свої матюки на адресу шортів я вам не буду. Натомість коротко розповім історію клеванського замку:
Перші відомості про замок з'явились ще в середині п'ятнадцятого сторіччя, коли фортеця була іще дерев'яною. Протягом наступного сторіччя князі Чарторийські суттєво перебудовують замок, зводячи нові муровані вежі.
Із переносом резиденції Чарторийських до іншого міста, замок в Клевані деякий час стоїть пусткою. Потім його віддають для потреб госпіталю, а згодом тут розмістилась Єзуїтська колегія.
Після поділу Польщі, єзуїти залишають замкові стіни, і клеванський замок знову пустує протягом півсотні років, допоки на початку ХІХ століття його не перебудовують для потреб повітового шестикласного училища. Втім, 1831 року училище закривають, мотивуючи таке рішення участю учнів в польському повстанні супроти царського режиму. Тож наступні півсторіччя замок більшу частину часу стоїть пусткою, з перервами на нетривалі розміщення в ньому гімназії та училища. Врешті-решт, наприкінці ХІХ століття до замкових приміщень переводять духовне училище, яке проіснувало до початку Першої світової війни.
Протягом воєнних років місто перебувало у прифронтовій зоні, тож в замку розташовується ветеринарний евакопункт. Перші повоєнні роки замкові приміщення заселяють постраждалі від першої світової та громадянської воєн, яким не було де жити. Згодом, в замку починає діяти семикласна школа, а потім - школа-інтернат для сиріт.
В роки Другої світової замок спершу використовується НКВС-никами в якості пересильного пункту, який в сорок першому році змінили каральні органи німецької окупаційної служби.
За радянських часів замок відбудовується і в п'ятидесятих роках тут розміщують школу механізації, яка згодом "переросла" в профтехучилище. А наприкінці сімдесятих на зміну петеушникам приходять алкоголіки, позаяк в замку розміщують лікувально-трудовий профілакторій, що проіснував близько десяти років і був згодом переведений до Городка.
З кінця восьмидесятих і понині клеванський замок стоїть пусткою, потроху руйнуючись від пожежі, погодніх умов та від мисливців за брухтом...
16.
А поки ви читали про історію замку, я пройшов крізь порожній корпус на замкове подвір'я.
17.
В будинку посеред замкового подвір'я тридцять років назад містилось адміністративне приміщення лікувально-трудового профілакторію
18.
Тепер же всі приміщення стоять пусткою, сумно дивлячись на мене порожніми чорними вікнами.
19.
Зате квітуча природа потрохи відвойовує собі колишній асфальтовий простір.
А вцілілий асфальт тим часом використовується місцевими підлітками для потреб баскетбольного майданчика.
20.
Гуляючи порожніми корпусами задивляюся на розпалубку над головою та на товщину стін.
21.
Навіть в теперішньому стані замкові споруди виглядають могутньо та велично.
22.
А я тим часом іду крізь браму на вихід із замку.
23.
Кидаю прощальний погляд на замкове подвір'я, та виходжу до мосту.
24.
А це фото трирічної давнини, коли я вперше навідався до Клевані. За цей час тут зовсім нічого не змінилось
25.
Сотні півтори років тому клеванський замок із вхідного боку виглядав так.
26.
А це вже замок часів лікувально-трудового профілакторію. Як бачимо, в'їзна брама тоді була перекрита КПП із великими залізними ворітьми.
27.
А зараз вхід до замку виглядає так.
До речі, через високі дерева навколо зовсім не відчувається, що ти стоїш на височенному мосту. А між іншим, там внизу є ще ого-го скільки метрів падати.
28.
На всяк випадок нагадаю, як виглядає замковий міст від його підніжжя.
29.
За мостом проходимо повз друге КПП - як бачимо, підопічних трудового профілакторію охороняли ретельно.
30.
Одразу ж за КПП (чи точніше "перед КПП", якщо йти до замку, а не від нього) височіє церква Різдва Христового.
31.
На жаль, церковне подвір'я було замкнене на висячий замок, а лізти через паркан у порваних шортах я посоромився, тож фотографую храм лише в одному ракурсі крізь грати на воротах.
32.
Церковна дзвіниця тим часом сором'язливо ховалась від мене в деревах, хоча вона є пам'яткою архітектури, і мала б вже звикнути до уваги з боку фотографів :)
33.
А я ж вертаюсь вздовж дороги назад до автобусної зупинки. Але час від часу таки обертаюсь, щоб знову сфотографувати церкву.
34.
А це вже центр Клевані Першої із численними магазинчиками, та визираючим із-за них Благовіщенським костьолом.
Навідатись до костьолу в мене так і не вийшло, позаяк я першим ділом пішов до найближчого магазину купляти собі нові шорти. А коли вийшов із крамниці, то до зупинки якраз під'їжджала маршрутка на Луцьк. Тож я не став гаяти часу та застрибнув до автобуса. Тим більше, що в мене було фото костьолу з минулої поїздки.
35.
Зблизька ж костьол виглядає так. Чи принаймні виглядав так в 2011-му році.
36.
А завдяки Вікіпедії можемо ще й побачити, як костьол виглядає зсередини.
37.
А я тим часом їду до Луцька, милуючись краєвидами за вікном.
38.
На в'їзді до Луцька мене зустрічає новозбудована церква, та трохи дивує мене тим, що куполи в неї не золоті. Бо ж в нас золочені бані важливіші самого храму - приміщення церкви може ще взагалі не бути, але блискучі сяючі куполи мають стояти!
Далі була кількагодинна прогулянка Луцьком, від якої на згадку залишилось кілька сотень фотографій та ціле море позитивних емоцій. Можливо я колись таки зберуся із силами, та напишу кілька гарних дописів про це класнюче місто. Але спершу мені потрібно завершити ще цей пост, тож поділюся іще кількома світлинами, що були зроблені із вікна автобуса під час зворотньої дороги до Рівного.
39.
Серед буйних зелених хвиль Покровська церква в Піддубцях біліє могутнім кам'яним островом.
40.
Ближче до Рівного в Бронниках трапляється ще одна Покровська церква, цього разу дерев'яна.
41.
І наприкінці подорожі, десь вже під Обаровим на картатому килимі полів зручно вмостився іще один храм, який мені так і не вдалось ідентифікувати.
Час і мені вже вертатись додому, і вмостившись на картатому покривалі дивану передивлятися фото з мандрівки. Тож гарного всім настрою!