w_at_w
in
ua_travels
Балаклава у Березні
Вже кілька вечорів поспіль пишу цей звіт. Принаймні роблю спроби. Мозок після роботи забитий і майже нічого не виходить. Але сьогодні навіть втома після двогодинного дзвінка з клієнтом не перебила мого бажання і я його таки закінчив. Відео буде вже пізніше трохи. І, чомусь, напередодні цієї поїздки, мені на думки прийшов вірш який я вчив іще у школі(склалося так, що з них я мало пам'ятаю, та цей запав мені у душу) і він якось таки став епіграфом, а потім, навіть, і більше. Тож, Байрон, Джордж.
Хотів би жити знов у горах
Дитям безжурним, як колись,
Блукать між скель, в морях суворих
Між хвиль розбурханих нестись.
Моя ж душа, мов птах прип'ятий,
Що прагне скель і висоти,
Страждає в Англії пихатій,
В краю лукавства й німоти.
Почалося усе з того, що поїхали ми великою дружньою компанією на природу і там промовились про Крим на восьме березня та іще й пішки. Хутко узяли квитки.
Робота не хотіла відпускати до останнього, до тієї самої миті, коли вже треба виходити на потяг і всередині мене вже почали грати трохи істеричні настрої як мені вдалося вирватися із її пут.
Батько підкинув до вокзалу, виявляється, що Ярік, як звичайно, десь запізнюється, Джокер із Настьоною іще навіть не виїхали)
Все як завжди. Майже в останній момент пакуємося у потяг і наша мандрівка стартує)
Все це було в ніч з сьомого на восьме березня. Разом із нами їхало іще кілька груп(піші та вело), усім хотілося отримати шматочок весни саме тоді, коли нас іще оточувала зима.
Ранком...
Дай утекти мені, талане,
На лано урвищ і горбів,
Забудь всі титули й кайдани,
Лакуз вельможних і рабів.
Веди мене на хмурі скелі,
Де стогне грізний океан,-
Верни в дитинства дні веселі,
Дай серцю відпочить од ран.
Прокинулися з Максом майже одночасно і почали потроху будити оточуючих своїми балачками). А за вікном змінювалися краєвиди.
Як приїхали в Сімферополь одразу купили квитки на електричку до Севастополя і майже одразу у неї ж і сіли.
Настрій сам по собі почав підійматися, ми наближалися до Моря.
У Севастополі на 5-му км зкупилися і сіли на маршрутку до Балаклави.
У Балаклаві були десь об четвертій та почали йти у бік пляжу Василі. Для цього нам необхідно було піднятися на гору. Пройшли повз входу до музею підводних лодок.
Повітря було вологим, хмари закривали від сонце яке вже мало заходити.
Якщо повернутися у бік Балаклави то відкривався цікавий краєвид.
І так доволі швидко ми дісталися моря, подолавши, при цьому, 225 сходинок униз)
На пляжі вже було людно: величенька компанія каякерів відігрівалася після водяних процедур. Після знайомства ми вирішили стати біля них.
Облаштували табір, приготували їсти, покуштували молодого вина.
Перед сном, як то часто у нас буває, грали у преф, а як почався дощ, то вирішили, що час вже йти спати.
А дощ лив довго, майже увесь залишок ночі.
Але ранок таки був добрий. Чи то того, що ми прокинулося у номері люкс із видом на море
Чи то того, що у мене із вечора іще залишилося вино у пляшці)
Мене переповнювали згадки про минулі подорожі Кримом. Переповнювала радість за те, що я знову бачу ці краєвиди, що я знову націлюю свій об'єктив на якісь так гаряче любими пейзажі. І з цими думками я просто дивився на море. Це дійсно задоволення.
Я мало жив, та відчуваю:
Чужий я в цьому світі лжі.
Навіщо ж темрява ховає
Той знак останньої межі?
Я спав, я снив про щастя, доки
Не заступив тих марень гніт,-
То, Правдо, промінь твій жорстокий
Вернув мене у ниций світ.
З вечора минулого дня зідзвонився із Славою, він також був у Криму - у Севастополі, і ми домовилися, що цього дня ми разом прогуляємося від Балаклави у бік миса Айя.
Зпакувалися, та рушили у дорогу.
Піднявшись на гору зустрілися із Славою і далі рушили у бік закинутої військової бази, що знаходилася поряд.
Звідтіль було добре видно саму Балаклаву
Оглянули територію бази, в два заходи пройшлися її підземеллями.
Після почали спускатися до Балаклави. Густий томат оточив нас з усіх боків і зовнішній шар одягу в мить став вологим.
На набережній було багацько рибалок біля яких терлися вже перекормлені коти.
Трохи далі засіли у кафешці і смачно пообідали.
А потім рушили далі.
Кого любив - давно нема вже,
Та й друзі розійшлись, як дим.
Надію втративши назавше,
Вже й серце стало крижаним.
Хай інколи тамує келих
Скорботу й біль, нехай уста
Сміються між питців веселих,-
Я серцем завжди сирота.
Наш шлях лежав вздовж берегової лінії. Нас оточували просто незабутні краєвиди. не дарма ця стежка вважається однією із найгарніших у Криму.
Саме за такі моменти я люблю активний туризм - він дозволяє побачити те, що тобі не покажуть екскурсоводи, що ти не побачиш з-за керма своєї машини минаючи якийсь населений пункт.
Невдовзі ми пересіклися з іншою групою полтавчан, яка гуляла трохи іншим маршрутом. Привітавшись ми рушили далі.
Як слухать ляси разуразні
Не друзів і не ворогів,
Кого у тлум строкатий блазнів
Маєтність або сан привів!
Де ж друзів коло? Чом не склалась
Та приязнь вірна і свята?
Набрид мені вертепний галас
I втіх нещирих марнота.
Доволі скоро розпочався наш спуск до золотого пляжу.
А ти, о Жінко, світоч вроди,
Й тобі розрада і любов,
Та в серці в мене стільки льоду,
Що я й до тебе охолов.
Цей світ лукавства і облуди
Я б промінять на край хотів,
В якому вільно дишуть груди
Між темних урвищ і хребтів.
Тут ми вийшли на берег і вже низом рушили далі, у бік урочища Айя, де і планували зупинитися на ніч.
Місце для стоянки знайшли швидко, попрощалися із Славою(він побіг у бік Балаклави, бо мав плани іще у цей же день повернутися у Севастополь)
Ми зібралися і рушили до джерела. Як вже виявилося потім, то воно знаходилося на позначці у 200 метрів над рівнем моря і дертися до нього доводилося по дуже крутому градієнту)
А ввечері нас чекала каша і смачний глінтвейн)
Цієї ночі дощик також був, але символічний і короткий.
Прокинулися рано. бо іще попереднього дня домовилися із місцевим за те, що він за нами припливе до сусідного пляжу і забере.
Я раніше вже діставався так сюди. Як добігли до "пірсу" розгорнули пальник і приготували чаю.
У морі було видно кілька катерів. Щоправда хвилі почали підійматися і через деякий час наш рікша подзвонив і сказав, що забрати не зможе через хвилю.
То ж ми пішки рушили у бік Балаклави. Добре що запас часу у нас був.
До Балаклави ми добігли дуже вже швидко.
Завітали до тієї самої кафешки. Покуштували чебуреків. Зібралися та рушили до зупинки. Так ми повторили зворотній шлях до Симферополя де зустріли друзів із Полтави які теж блукали пішки у горах.
Ось так пройшли просто незабутні вихідні у Криму)
Взагалі цей маршрут можна рекомендувати як один із найживописніших майже у будь-яку пору року.
За два дні ми проходили пішки максимум 30 км.
Виношу велику подяку усім, хто блукав разом із нами)
Туди б, з незлобним серцем, в бурю,
На те безлюддя, до стихій!
Волію пустку дику й хмуру,
Таку ж, як дух похмурий мій.
О, як мені з душного світу,
Мов голуб до свого кубла,
У небо грозове злетіти,
В кочівлю сонця та орла!Усі мої фото можна знайт тут.
Хотів би жити знов у горах
Дитям безжурним, як колись,
Блукать між скель, в морях суворих
Між хвиль розбурханих нестись.
Моя ж душа, мов птах прип'ятий,
Що прагне скель і висоти,
Страждає в Англії пихатій,
В краю лукавства й німоти.
Почалося усе з того, що поїхали ми великою дружньою компанією на природу і там промовились про Крим на восьме березня та іще й пішки. Хутко узяли квитки.
Робота не хотіла відпускати до останнього, до тієї самої миті, коли вже треба виходити на потяг і всередині мене вже почали грати трохи істеричні настрої як мені вдалося вирватися із її пут.
Батько підкинув до вокзалу, виявляється, що Ярік, як звичайно, десь запізнюється, Джокер із Настьоною іще навіть не виїхали)
Все як завжди. Майже в останній момент пакуємося у потяг і наша мандрівка стартує)
Все це було в ніч з сьомого на восьме березня. Разом із нами їхало іще кілька груп(піші та вело), усім хотілося отримати шматочок весни саме тоді, коли нас іще оточувала зима.
Ранком...
Дай утекти мені, талане,
На лано урвищ і горбів,
Забудь всі титули й кайдани,
Лакуз вельможних і рабів.
Веди мене на хмурі скелі,
Де стогне грізний океан,-
Верни в дитинства дні веселі,
Дай серцю відпочить од ран.
Прокинулися з Максом майже одночасно і почали потроху будити оточуючих своїми балачками). А за вікном змінювалися краєвиди.
Як приїхали в Сімферополь одразу купили квитки на електричку до Севастополя і майже одразу у неї ж і сіли.
Настрій сам по собі почав підійматися, ми наближалися до Моря.
У Севастополі на 5-му км зкупилися і сіли на маршрутку до Балаклави.
У Балаклаві були десь об четвертій та почали йти у бік пляжу Василі. Для цього нам необхідно було піднятися на гору. Пройшли повз входу до музею підводних лодок.
Повітря було вологим, хмари закривали від сонце яке вже мало заходити.
Якщо повернутися у бік Балаклави то відкривався цікавий краєвид.
І так доволі швидко ми дісталися моря, подолавши, при цьому, 225 сходинок униз)
На пляжі вже було людно: величенька компанія каякерів відігрівалася після водяних процедур. Після знайомства ми вирішили стати біля них.
Облаштували табір, приготували їсти, покуштували молодого вина.
Перед сном, як то часто у нас буває, грали у преф, а як почався дощ, то вирішили, що час вже йти спати.
А дощ лив довго, майже увесь залишок ночі.
Але ранок таки був добрий. Чи то того, що ми прокинулося у номері люкс із видом на море
Чи то того, що у мене із вечора іще залишилося вино у пляшці)
Мене переповнювали згадки про минулі подорожі Кримом. Переповнювала радість за те, що я знову бачу ці краєвиди, що я знову націлюю свій об'єктив на якісь так гаряче любими пейзажі. І з цими думками я просто дивився на море. Це дійсно задоволення.
Я мало жив, та відчуваю:
Чужий я в цьому світі лжі.
Навіщо ж темрява ховає
Той знак останньої межі?
Я спав, я снив про щастя, доки
Не заступив тих марень гніт,-
То, Правдо, промінь твій жорстокий
Вернув мене у ниций світ.
З вечора минулого дня зідзвонився із Славою, він також був у Криму - у Севастополі, і ми домовилися, що цього дня ми разом прогуляємося від Балаклави у бік миса Айя.
Зпакувалися, та рушили у дорогу.
Піднявшись на гору зустрілися із Славою і далі рушили у бік закинутої військової бази, що знаходилася поряд.
Звідтіль було добре видно саму Балаклаву
Оглянули територію бази, в два заходи пройшлися її підземеллями.
Після почали спускатися до Балаклави. Густий томат оточив нас з усіх боків і зовнішній шар одягу в мить став вологим.
На набережній було багацько рибалок біля яких терлися вже перекормлені коти.
Трохи далі засіли у кафешці і смачно пообідали.
А потім рушили далі.
Кого любив - давно нема вже,
Та й друзі розійшлись, як дим.
Надію втративши назавше,
Вже й серце стало крижаним.
Хай інколи тамує келих
Скорботу й біль, нехай уста
Сміються між питців веселих,-
Я серцем завжди сирота.
Наш шлях лежав вздовж берегової лінії. Нас оточували просто незабутні краєвиди. не дарма ця стежка вважається однією із найгарніших у Криму.
Саме за такі моменти я люблю активний туризм - він дозволяє побачити те, що тобі не покажуть екскурсоводи, що ти не побачиш з-за керма своєї машини минаючи якийсь населений пункт.
Невдовзі ми пересіклися з іншою групою полтавчан, яка гуляла трохи іншим маршрутом. Привітавшись ми рушили далі.
Як слухать ляси разуразні
Не друзів і не ворогів,
Кого у тлум строкатий блазнів
Маєтність або сан привів!
Де ж друзів коло? Чом не склалась
Та приязнь вірна і свята?
Набрид мені вертепний галас
I втіх нещирих марнота.
Доволі скоро розпочався наш спуск до золотого пляжу.
А ти, о Жінко, світоч вроди,
Й тобі розрада і любов,
Та в серці в мене стільки льоду,
Що я й до тебе охолов.
Цей світ лукавства і облуди
Я б промінять на край хотів,
В якому вільно дишуть груди
Між темних урвищ і хребтів.
Тут ми вийшли на берег і вже низом рушили далі, у бік урочища Айя, де і планували зупинитися на ніч.
Місце для стоянки знайшли швидко, попрощалися із Славою(він побіг у бік Балаклави, бо мав плани іще у цей же день повернутися у Севастополь)
Ми зібралися і рушили до джерела. Як вже виявилося потім, то воно знаходилося на позначці у 200 метрів над рівнем моря і дертися до нього доводилося по дуже крутому градієнту)
А ввечері нас чекала каша і смачний глінтвейн)
Цієї ночі дощик також був, але символічний і короткий.
Прокинулися рано. бо іще попереднього дня домовилися із місцевим за те, що він за нами припливе до сусідного пляжу і забере.
Я раніше вже діставався так сюди. Як добігли до "пірсу" розгорнули пальник і приготували чаю.
У морі було видно кілька катерів. Щоправда хвилі почали підійматися і через деякий час наш рікша подзвонив і сказав, що забрати не зможе через хвилю.
То ж ми пішки рушили у бік Балаклави. Добре що запас часу у нас був.
До Балаклави ми добігли дуже вже швидко.
Завітали до тієї самої кафешки. Покуштували чебуреків. Зібралися та рушили до зупинки. Так ми повторили зворотній шлях до Симферополя де зустріли друзів із Полтави які теж блукали пішки у горах.
Ось так пройшли просто незабутні вихідні у Криму)
Взагалі цей маршрут можна рекомендувати як один із найживописніших майже у будь-яку пору року.
За два дні ми проходили пішки максимум 30 км.
Виношу велику подяку усім, хто блукав разом із нами)
Туди б, з незлобним серцем, в бурю,
На те безлюддя, до стихій!
Волію пустку дику й хмуру,
Таку ж, як дух похмурий мій.
О, як мені з душного світу,
Мов голуб до свого кубла,
У небо грозове злетіти,
В кочівлю сонця та орла!Усі мої фото можна знайт тут.