Тільки у Львові...Ч.3
Львів найкраще виглядає восени-жовте листя мрійливо шелестить під ногами коли підіймаєшся на Високий замок,не докучає спека та сморід від "розпареної" Полтви...Львів найбільш притягує взимку-аромат свіжої гарячої кави так звабливо лоскоче ніздрі,заманюючи вас у затишну кавярню...а навкруги ярмарки,солодощі,люди,свято! Львів чепуриться навесні,чекаючи гостей.Залишки талого снігу змивають бруд і пил з вулиць,виблискує помолодівша бруківка,течуть потічки..А в парках-співи птахів та закохані пари...Львів чудовий влітку-чи то після грози чи під час неї,чи в сонячних променях чи під захмареним небом... Літом місто молодіє.
Львів найкращий...
Вулиця Б.Хмельницького продовжує демонструвати нам свої цікавинки.Монастир Св.Онуфрія є однією із них.
Церква Св.Онуфрія(пд.-зх. сторона)
Конкретна дата заснування монастиря невідома. Дослідник В. Вуйцик оперує фактами з праці «Lepolis Triplex» знаного хроніста Бартоломея Зіморовича, який згадує про існування монастирської церкви св. Онуфрія в 1453 р. У 1460, 1463 рр. львівський міщанин Степан Дропан зробив пожертвування на монастир (і згадані роки певний час вважалися періодом заснування святоонуфріївської обителі.
Церква Св.Онуфрія(пн.-зх. сторона)
Монастир св. Онуфрія був невід’ємною комунікаційною лінією міста. Королівський акт від 1582 року дозволяв монастиреві користуватись водогоном, який проходив його територією. Перші монастирські будинки були дерев’яні, а в 50-их роках XVI ст. на теперішньому місці збудовано муровану церкву і нові келії. Найбільшими фундаторами нових споруд у XVI - поч. XVII ст. були князь К. Острозький, Олена Понятовська, донька молдовського воєводи Янкули та ін.
Подвіря та вид на монастирський сад
Після пожежі 1672 року, спричиненої турецькою облогою, монастирська будівля була наново перебудована в 1683 році. У 90-их роках XVII ст. було вибудувано мур довкола території монастиря, який разом із муром вірменського монастиря св. Анни творили важливий оборонний простір. Коли монастир в 1762 році став незалежним від Ставропігійського братства, то став уніатським. Відповідно, це позначилося на подальших змінах в архітектурному ансамблі. Теперішній вигляд монастиря датується 1815-1820 роками, коли ця первісна будова була ще на половину видовжена й підвищена на один поверх, оскільки монахи з ліквідованої обителі на Святоюрській горі були змушені перебратися сюди.
Келії.Північна сторона подвіря
З початком XX ст. монастир став центром Галицької Провінції монахів, де був осідок найвищого настоятеля української вітки Чину.
У 1939 році, після першого приходу червоної армії, на територію обителі ступили енкаведисти, вони зайняли частину монастирських приміщень під житло.Тоді ж радянська влада облаштувала в монастирі філію Наукового Товариства ім. Т.Шевченка (згодом Академія наук УРСР), де працювали визначні науковці галицького краю, серед них - Іван Крип’якевич
Надбрамна дзвіниця
У 1946 році радянський режим припиняє діяльність монастиря св. Онуфрія. З 60-их років у келіях монастиря поселили людей, які, добудовуючи перегородки й балкони через брак місця, зіпсували архітектурну цінність недіючого монастиря.
Погляд зверху
З 1977 року у приміщеннях церкви, дзвіниці та монастиря облаштували музей Івана Федорова як філію Галереї мистецтв. На монастирському подвір’ї була встановлена скульптурна композиція «Іван Федоров зі своїми помічниками» (скульптор Анатолій Галян, 1972 р.), яку в 90-их роках перевезли в інше місце.
Церква Св.Онуфрія(пн.-сх.сторона)та дзвіниця
У 1990 р. група ініціативних віруючих УГКЦ вимагала у міської влади повернення монастиря і церкви св. Онуфрія отцям василіанам. Після неодноразових візитів монастирські споруди того ж року стали власністю тоді ще Галицької Провінції ЧСВВ, де й почала діяти управа поки що роздрібнених по різних місцевостях василіанських ченців.
Станом на 2011 рік в монастирі проживало 22 ченці, в тому числі 14 єромонахів. При монастирі діє низка релігійних товариств, зокрема, відроджено Марійську дружину молоді.
Висвячення на священників
Благословення владики
Будівництво первинної дзвіниці було розпочате 1554 року, в часи наїздів козаків і турків вона мала оборонне значення - на ній було розміщено гармати. У 1820 році збудовано нову дзвіницю за проектом Ф. Трешера, яка збереглась донині. Зовні на дзвіниці було зроблено розписи Л. Волинським.
Вид на дзвіницю та сходи
Двомаршеві сходи з вулиці, які існують досі, також доставлені на початку XIX ст. По центру в ніші стоїть фігура св. Онуфрія. Сьогодні вежа-дзвіниця знаходиться на центральній осі церкви, служить головним входом до монастиря. З південного боку примикає двоповерховий корпус келій. Сама будівля дзвіниці є квадратної форми, має чотири яруси і накрита наметовим дахом.
Вид на дзвіницю та келії
Церква св. Онуфрія, відбудована 1680 року, стала центральною частиною нинішньої. Її ще називали «великою», а з півдня до неї прилягала каплиця, яку називали «малою церквою». До XVIII ст. вони були окремими храмами. Після невдалої спроби втілити проект перебудови церков в 1776 році їх з’єднали в одне ціле. До 1869 року в церкві було п’ять бічних вівтарів, відтак залишилось тільки три. У період перебудови монастирського комплексу в 20-их роках XIX ст. за проектом Ф. Трешера до храму долучили притвор. З південного боку вмурована плита дочки молдавського господаря Янкули - О. Понятовської. У ті ж роки в храмі була прибудована прямокутна захристія, а також встановлено новий іконостас відомого митця Луки Долинського.
Врешті, остання архітектурна зміна-перебудова святоонуфріївської церкви відбулася в 1902 році, внаслідок якої вона отримала три нави. Усі три нави мають завершені вівтарні апсиди. Щодо облаштування інтер’єру храму, то в 1906 році його розмалював художник-декоратор М. Яблонський поверх уже існуючого стінопису. (Інформація з http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/45512/)
Храм
Зовсім поряд-ще один храм,один із найдавніших храмів Львова-Миколаївська церква,збудований імовірно між 1264 та 1340рр.Існує історична традиція, згідно з якою церква була придворним храмом, княжою усипальницею, і осередком громадсько-політичного життя раннього Львова. Традиція ймовірно навіяна княжим привілеєм наданим храмові(князь Лев грамотою 1292 року надав церкві право довічного володіння землею).
Церква Святого Миколая
З 1544 р., при ній існувало Миколаївське братство, членами якого були українські ремісники. У міських актах вона вперше згадується під 1445 р.
Упродовж XVII ст. церква св. Миколая була одним із найголовніших православних осередків Львова. У 1623 р. храм зазнав пошкоджень від пожежі, а впродовж 1669-1701 р. був відбудований, що засвідчене відповідним написом на арці головної нави. Упродовж століть храм зазнавав не лише природних знищень та руйнувань, але й був свідком численних ворожих нападів та набігів.
Головний фасад
У 1776 р. до храму було добудовано захристію, а після пожежі 1800 р. з храму знято гонтове покриття і зведено дві бані, криті бляхою. Навіть після кількох перебудов, церква все ж зберегла головні риси давньої українсько-візантійської архітектури - план грецького хреста, центральний купол. Подібні до львівської Свято-Миколаївської церкви сакральні споруди були характерні також для теренів Істрії та Далматії. На жаль, не зберігся й давній іконостас церкви, який згорів 1783 р.
Храм
Будівля зведена на старому цвинтарищі, а це, в свою чергу, підтверджує існування на цьому місці давнішої, можливо, дерев‘яної церкви.
З іконографічних пам’яток про духовне життя давнього православного Львова нагадують Ікона Пресвятої Богородиці Одигітрії сер. XVII ст., образ св. Феодора Тірона цього ж часу, перенесений з неіснуючої на сьогодні сусідньої парафіяльної церкви. Особливо у храмі вшановується образ св. Миколая та чудотворні мощі святого, давні різьблені дерев’яні хрести.
Важко знайти вдалий ракурс-всюди дерева
У 1990 р. розписи храму були відреставровані.
Церква св. Миколая Чудотворця у Львові є безцінною перлиною української духовності багатьох століть і поколінь, хранителем автентичних княжих традицій та соборного духу Святого Православ’я. (Інформація з http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/45512/)
Далі буде...
Львів найкращий...
Вулиця Б.Хмельницького продовжує демонструвати нам свої цікавинки.Монастир Св.Онуфрія є однією із них.
Церква Св.Онуфрія(пд.-зх. сторона)
Конкретна дата заснування монастиря невідома. Дослідник В. Вуйцик оперує фактами з праці «Lepolis Triplex» знаного хроніста Бартоломея Зіморовича, який згадує про існування монастирської церкви св. Онуфрія в 1453 р. У 1460, 1463 рр. львівський міщанин Степан Дропан зробив пожертвування на монастир (і згадані роки певний час вважалися періодом заснування святоонуфріївської обителі.
Церква Св.Онуфрія(пн.-зх. сторона)
Монастир св. Онуфрія був невід’ємною комунікаційною лінією міста. Королівський акт від 1582 року дозволяв монастиреві користуватись водогоном, який проходив його територією. Перші монастирські будинки були дерев’яні, а в 50-их роках XVI ст. на теперішньому місці збудовано муровану церкву і нові келії. Найбільшими фундаторами нових споруд у XVI - поч. XVII ст. були князь К. Острозький, Олена Понятовська, донька молдовського воєводи Янкули та ін.
Подвіря та вид на монастирський сад
Після пожежі 1672 року, спричиненої турецькою облогою, монастирська будівля була наново перебудована в 1683 році. У 90-их роках XVII ст. було вибудувано мур довкола території монастиря, який разом із муром вірменського монастиря св. Анни творили важливий оборонний простір. Коли монастир в 1762 році став незалежним від Ставропігійського братства, то став уніатським. Відповідно, це позначилося на подальших змінах в архітектурному ансамблі. Теперішній вигляд монастиря датується 1815-1820 роками, коли ця первісна будова була ще на половину видовжена й підвищена на один поверх, оскільки монахи з ліквідованої обителі на Святоюрській горі були змушені перебратися сюди.
Келії.Північна сторона подвіря
З початком XX ст. монастир став центром Галицької Провінції монахів, де був осідок найвищого настоятеля української вітки Чину.
У 1939 році, після першого приходу червоної армії, на територію обителі ступили енкаведисти, вони зайняли частину монастирських приміщень під житло.Тоді ж радянська влада облаштувала в монастирі філію Наукового Товариства ім. Т.Шевченка (згодом Академія наук УРСР), де працювали визначні науковці галицького краю, серед них - Іван Крип’якевич
Надбрамна дзвіниця
У 1946 році радянський режим припиняє діяльність монастиря св. Онуфрія. З 60-их років у келіях монастиря поселили людей, які, добудовуючи перегородки й балкони через брак місця, зіпсували архітектурну цінність недіючого монастиря.
Погляд зверху
З 1977 року у приміщеннях церкви, дзвіниці та монастиря облаштували музей Івана Федорова як філію Галереї мистецтв. На монастирському подвір’ї була встановлена скульптурна композиція «Іван Федоров зі своїми помічниками» (скульптор Анатолій Галян, 1972 р.), яку в 90-их роках перевезли в інше місце.
Церква Св.Онуфрія(пн.-сх.сторона)та дзвіниця
У 1990 р. група ініціативних віруючих УГКЦ вимагала у міської влади повернення монастиря і церкви св. Онуфрія отцям василіанам. Після неодноразових візитів монастирські споруди того ж року стали власністю тоді ще Галицької Провінції ЧСВВ, де й почала діяти управа поки що роздрібнених по різних місцевостях василіанських ченців.
Станом на 2011 рік в монастирі проживало 22 ченці, в тому числі 14 єромонахів. При монастирі діє низка релігійних товариств, зокрема, відроджено Марійську дружину молоді.
Висвячення на священників
Благословення владики
Будівництво первинної дзвіниці було розпочате 1554 року, в часи наїздів козаків і турків вона мала оборонне значення - на ній було розміщено гармати. У 1820 році збудовано нову дзвіницю за проектом Ф. Трешера, яка збереглась донині. Зовні на дзвіниці було зроблено розписи Л. Волинським.
Вид на дзвіницю та сходи
Двомаршеві сходи з вулиці, які існують досі, також доставлені на початку XIX ст. По центру в ніші стоїть фігура св. Онуфрія. Сьогодні вежа-дзвіниця знаходиться на центральній осі церкви, служить головним входом до монастиря. З південного боку примикає двоповерховий корпус келій. Сама будівля дзвіниці є квадратної форми, має чотири яруси і накрита наметовим дахом.
Вид на дзвіницю та келії
Церква св. Онуфрія, відбудована 1680 року, стала центральною частиною нинішньої. Її ще називали «великою», а з півдня до неї прилягала каплиця, яку називали «малою церквою». До XVIII ст. вони були окремими храмами. Після невдалої спроби втілити проект перебудови церков в 1776 році їх з’єднали в одне ціле. До 1869 року в церкві було п’ять бічних вівтарів, відтак залишилось тільки три. У період перебудови монастирського комплексу в 20-их роках XIX ст. за проектом Ф. Трешера до храму долучили притвор. З південного боку вмурована плита дочки молдавського господаря Янкули - О. Понятовської. У ті ж роки в храмі була прибудована прямокутна захристія, а також встановлено новий іконостас відомого митця Луки Долинського.
Врешті, остання архітектурна зміна-перебудова святоонуфріївської церкви відбулася в 1902 році, внаслідок якої вона отримала три нави. Усі три нави мають завершені вівтарні апсиди. Щодо облаштування інтер’єру храму, то в 1906 році його розмалював художник-декоратор М. Яблонський поверх уже існуючого стінопису. (Інформація з http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/45512/)
Храм
Зовсім поряд-ще один храм,один із найдавніших храмів Львова-Миколаївська церква,збудований імовірно між 1264 та 1340рр.Існує історична традиція, згідно з якою церква була придворним храмом, княжою усипальницею, і осередком громадсько-політичного життя раннього Львова. Традиція ймовірно навіяна княжим привілеєм наданим храмові(князь Лев грамотою 1292 року надав церкві право довічного володіння землею).
Церква Святого Миколая
З 1544 р., при ній існувало Миколаївське братство, членами якого були українські ремісники. У міських актах вона вперше згадується під 1445 р.
Упродовж XVII ст. церква св. Миколая була одним із найголовніших православних осередків Львова. У 1623 р. храм зазнав пошкоджень від пожежі, а впродовж 1669-1701 р. був відбудований, що засвідчене відповідним написом на арці головної нави. Упродовж століть храм зазнавав не лише природних знищень та руйнувань, але й був свідком численних ворожих нападів та набігів.
Головний фасад
У 1776 р. до храму було добудовано захристію, а після пожежі 1800 р. з храму знято гонтове покриття і зведено дві бані, криті бляхою. Навіть після кількох перебудов, церква все ж зберегла головні риси давньої українсько-візантійської архітектури - план грецького хреста, центральний купол. Подібні до львівської Свято-Миколаївської церкви сакральні споруди були характерні також для теренів Істрії та Далматії. На жаль, не зберігся й давній іконостас церкви, який згорів 1783 р.
Храм
Будівля зведена на старому цвинтарищі, а це, в свою чергу, підтверджує існування на цьому місці давнішої, можливо, дерев‘яної церкви.
З іконографічних пам’яток про духовне життя давнього православного Львова нагадують Ікона Пресвятої Богородиці Одигітрії сер. XVII ст., образ св. Феодора Тірона цього ж часу, перенесений з неіснуючої на сьогодні сусідньої парафіяльної церкви. Особливо у храмі вшановується образ св. Миколая та чудотворні мощі святого, давні різьблені дерев’яні хрести.
Важко знайти вдалий ракурс-всюди дерева
У 1990 р. розписи храму були відреставровані.
Церква св. Миколая Чудотворця у Львові є безцінною перлиною української духовності багатьох століть і поколінь, хранителем автентичних княжих традицій та соборного духу Святого Православ’я. (Інформація з http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/45512/)
Далі буде...