Одеса
Нещодавно відбувся мій третій візит до Південної Пальміри. І сьогодні я хотів би розказати про всі ці візити, об'єднавши їх в одну відносно велику розповідь.
Перший раз я відвідав Одесу у листопаді 2008 року. Можливо, через те, що сезон був зовсім не туристичний, мені це місто одразу сподобалось. Туристів майже не було, ніякої метушні, все тихо і спокійно. Чудова можливість спокійно прогулятися знаменитими одеськими вуличками.
Наше знайомство з Одесою розпочалося зі старушки Софії. Насправді, я не знаю яке її справжнє їм'я, але чомусь вирішив для себе, що її звуть саме Софія. Ми з приятелем підійшли до неї, аби спитати де знаходиться вулиця Дерибасівська. «Вы что же, молодые люди, не знаете где в Одессе Дерибасовская? А-ну, за мной!» - сказала вона і бодьоро зашагала по Приморському бульвару. Так, вона нам показала і Оперний, і Дерибасівську, заразом ще і розповідала про історію міста. А коли ми напрапили на ремонтників, які лагодили дорогу, через що прийшлось йти в обхід, вибачилась перед нами за незручності. Просто фантастика!
Цьогорічна подорож розпочалась із залізничного вокзалу. Разом зі мною - мій поки що незмінний тревел-партнер (ка?) Юлія. Ще цікаву дівчину зустрів у поїзді. Виявилось, що ми з нею земляки, а познайомились, виходить, десь під Кіровоградом. Вона була заміжня, от я її і спитав, чи варто воно того, нащо їй той брак (просто іноді цікаво про щось питати у дівчат, якщо цікава відповідь - то може згодитись на майбутнє). Думала вона секунд десять та сказала: «Так, під час дощу є кому обійняти». Хм.. ну, добре, зараховується:)
Привоз. Походили заради традиції, але скуплятись пішли в супермаркет.
По Пушкінській до Дерибасівської
Далі по Дерибасівській.
Здалеку побачили, подумали, що то Ленін.
Шедевр
Парк
Утьосову все найкраще :)
Пасаж
Дерибасівська
У минулому році була тут цікава історія. Йшли ми з друзями по ній, і от один із нас захотів зфотографуватись із Остапом Бендером (той, що трохи вище на фото). Ніхто не забороняє, але в руці у мого приятеля була відкрита пляшка пива. Далі по фотографії самі зрозумієте, що сталося.
От повели його у відділок. Через хвилин 5 виходить він і каже, що хочуть від нього 100 гривень. Кажемо, що то непід'ємна для нас сума (так, в принципі, і було). Нехай складає протокол, так навіть дешевше буде. Знову він заходить і через хвилину вибігає і каже нам: «Біжимо». Ну, нам двічі повторювати не треба. Після того, як відбігли на безпечну відстань, питаємо, ти що, власне, просто вибіг? Але ні, все було набагато краще. Далі з його слів:
«Заходжу, мені кажуть «ну що, дали тобі друзі гроші? Клади їх у книгу» і кладуть переді мною книгу, при чому самі відвертаються. Я кладу туди одну гривню, закриваю і питаю, чи можна йти. Іди і не попадайся більше, кажуть».
І вам до побачення, курви корумповані...
Звертаємо на Катериненську вулицю.
Фото з минулого року, але за цей рік імператриця зовсім не змінилась:)
Одеса кримінальна...
Поруч і дім-стіна.
До Дюка
З Приморським бульваром ще одна минулорічна історія пов'язана. З самого ранку, як тільки ми приїхали, один з приятелів постійно питав, чи знімуть нас у програмі «Голые и смешные». Кажу, власне, з якого дива? А він мені: «Ну як, це ж Одеса, повинні зняти». І от, прогулюючись Приморським бульваром, під час чергового спору, підходить до нас жінка і питає, чи не хотіли б ми знятись у програмі «Голые и смешные». Звичайно, у нас був один бажаючий :) По сюжету, він іде вулицею, а назустріч йому вибігає голий натовп. Голі - то зрозуміло, а що в цьому смішного - це загадка :) До речі, бачив там одного з акторів «Джентльмен - шоу», впевнений, пам'ятаєте таку передачу. Теж голий бігав. На старому компі десь є «телевізійний дебют» мого приятеля, який я знімав на фотік :)
Далі - Морвокзал.
Після цього вирішили ми з Юлією, що треба вже і скупатись. По дорозі на пляж:
В цьому році відпочивали на Ланжероні.
А в минулому десь на плітах. Що то взагалі за відпочинок на плітах, не розумію. Так і перед домом можна на асфальт лягти і загоряти.
Потроху вечоріє
І наступає ніч
Десь біля цього музея ми познайомились із єгиптянином Джоном. Він сам підійшов до нас та запропонував пригостити пивом. Дуже дивна ситуація, але ми погодились. Купив він пива та запросив додому. Ви б пішли? А ми пішли. Виявилося, що живе він у самому центрі, в десятках метрів від Оперного театру. Він накрив на стіл, поставив випивку, ще приніс грузинську чачу. Розмовляли багато про що, я питав про режим Мубарака, він розповідав про свої подорожжі, спільну мову знайшли дуже швидко. І от я нарешті спитав головне. За які заслуги ти нам купуєш пиво, пригощаеш, запрошуєш до хати? На що він мені відповідає: «Тому що я єгиптянин. А ви - мої гості». Мене цілком влаштувала відповідь його, але Юля все ж психанула і пішла на вулицю. Так накрилась наша вписка у центрі Одеси :) Насправді, все правильно зробила, оскільки я вже нормально так напився. І, якби Джон виявився торгівцем людьми, мені в найгіршому випадку світило б галерне рабство, а от її куди-небудь у Турцію відправили б. До Джона ми ще повернемось, а поки ми повернулись на пляж. Вона заснула, а до мене підійшов якийсь «рятівник Малібу» та почав розказувати, як не можна плавати у п'яному вигляді, бо можна потонути. Я йому разів триста сказав, що збираюсь спати, а не тонути, намікаючи на те, що б він звалив кудись. Та врешті він мене доконав, я розбудив Юлю і ми перемістились у парк. Там із темряви до мене підійшла якась жінка і спитала котра година і коли зійде Сонце, бо їй тут дуже моторошно. Я не став вдаватись у подробиці, просто сказав, що ми тут на скамійці поряд будемо сидіти, нехай кричить, якщо вбивати будуть.
Вранці я запропонував сходити на пляж Отрада, бо він недалеко від вокзалу.
По дорозі:
Стадіон Спартак
А от і пляж Отрада. Там пробули кілька годин, після чого повернулись на вокзал.
Цього року не дійшли, а у минулому році ще погуляли по вулиці Єврейській. Правда фотографій майже немає.
Місцева листівка
За годину до відправлення поїзда приїхав Джон і знову пригостив нас пивом. Образився, коли я йому хотів двадцятку дати (насправді, не так вже і хотів). Запрошував до себе. Не знаю, не звик я до такого. Невже та славнозвісна гостинність людей зі Сходу (не з нашого Донбасу:) і справді існує...
У будь-якому випадку, знайомство було приємним і справа, звичайно, не у безкоштовному пиві (у нас і у самих його було більш ніж достатньо:). Що я в ньому ще помітив - про яке б українське місто ми не починали розмову, він казав: «А-а-а-а, Львів (Харків, Миколаїв, Херсон і т.д.) - чудові міста, дуже красиві, люди добрі, клас!" Мені здалося, що він Україну любить більше, ніж деякі українці. Може, і побачимось коли-небудь.
От такі спогади про Одесу. Чудове місто, чудові люди. Сподіваюсь, ще не раз сюди приїхати. А наостанок - от вам чайка у морі. Приємних подорожей!
Любіть Україну!
Перший раз я відвідав Одесу у листопаді 2008 року. Можливо, через те, що сезон був зовсім не туристичний, мені це місто одразу сподобалось. Туристів майже не було, ніякої метушні, все тихо і спокійно. Чудова можливість спокійно прогулятися знаменитими одеськими вуличками.
Наше знайомство з Одесою розпочалося зі старушки Софії. Насправді, я не знаю яке її справжнє їм'я, але чомусь вирішив для себе, що її звуть саме Софія. Ми з приятелем підійшли до неї, аби спитати де знаходиться вулиця Дерибасівська. «Вы что же, молодые люди, не знаете где в Одессе Дерибасовская? А-ну, за мной!» - сказала вона і бодьоро зашагала по Приморському бульвару. Так, вона нам показала і Оперний, і Дерибасівську, заразом ще і розповідала про історію міста. А коли ми напрапили на ремонтників, які лагодили дорогу, через що прийшлось йти в обхід, вибачилась перед нами за незручності. Просто фантастика!
Цьогорічна подорож розпочалась із залізничного вокзалу. Разом зі мною - мій поки що незмінний тревел-партнер (ка?) Юлія. Ще цікаву дівчину зустрів у поїзді. Виявилось, що ми з нею земляки, а познайомились, виходить, десь під Кіровоградом. Вона була заміжня, от я її і спитав, чи варто воно того, нащо їй той брак (просто іноді цікаво про щось питати у дівчат, якщо цікава відповідь - то може згодитись на майбутнє). Думала вона секунд десять та сказала: «Так, під час дощу є кому обійняти». Хм.. ну, добре, зараховується:)
Привоз. Походили заради традиції, але скуплятись пішли в супермаркет.
По Пушкінській до Дерибасівської
Далі по Дерибасівській.
Здалеку побачили, подумали, що то Ленін.
Шедевр
Парк
Утьосову все найкраще :)
Пасаж
Дерибасівська
У минулому році була тут цікава історія. Йшли ми з друзями по ній, і от один із нас захотів зфотографуватись із Остапом Бендером (той, що трохи вище на фото). Ніхто не забороняє, але в руці у мого приятеля була відкрита пляшка пива. Далі по фотографії самі зрозумієте, що сталося.
От повели його у відділок. Через хвилин 5 виходить він і каже, що хочуть від нього 100 гривень. Кажемо, що то непід'ємна для нас сума (так, в принципі, і було). Нехай складає протокол, так навіть дешевше буде. Знову він заходить і через хвилину вибігає і каже нам: «Біжимо». Ну, нам двічі повторювати не треба. Після того, як відбігли на безпечну відстань, питаємо, ти що, власне, просто вибіг? Але ні, все було набагато краще. Далі з його слів:
«Заходжу, мені кажуть «ну що, дали тобі друзі гроші? Клади їх у книгу» і кладуть переді мною книгу, при чому самі відвертаються. Я кладу туди одну гривню, закриваю і питаю, чи можна йти. Іди і не попадайся більше, кажуть».
І вам до побачення, курви корумповані...
Звертаємо на Катериненську вулицю.
Фото з минулого року, але за цей рік імператриця зовсім не змінилась:)
Одеса кримінальна...
Поруч і дім-стіна.
До Дюка
З Приморським бульваром ще одна минулорічна історія пов'язана. З самого ранку, як тільки ми приїхали, один з приятелів постійно питав, чи знімуть нас у програмі «Голые и смешные». Кажу, власне, з якого дива? А він мені: «Ну як, це ж Одеса, повинні зняти». І от, прогулюючись Приморським бульваром, під час чергового спору, підходить до нас жінка і питає, чи не хотіли б ми знятись у програмі «Голые и смешные». Звичайно, у нас був один бажаючий :) По сюжету, він іде вулицею, а назустріч йому вибігає голий натовп. Голі - то зрозуміло, а що в цьому смішного - це загадка :) До речі, бачив там одного з акторів «Джентльмен - шоу», впевнений, пам'ятаєте таку передачу. Теж голий бігав. На старому компі десь є «телевізійний дебют» мого приятеля, який я знімав на фотік :)
Далі - Морвокзал.
Після цього вирішили ми з Юлією, що треба вже і скупатись. По дорозі на пляж:
В цьому році відпочивали на Ланжероні.
А в минулому десь на плітах. Що то взагалі за відпочинок на плітах, не розумію. Так і перед домом можна на асфальт лягти і загоряти.
Потроху вечоріє
І наступає ніч
Десь біля цього музея ми познайомились із єгиптянином Джоном. Він сам підійшов до нас та запропонував пригостити пивом. Дуже дивна ситуація, але ми погодились. Купив він пива та запросив додому. Ви б пішли? А ми пішли. Виявилося, що живе він у самому центрі, в десятках метрів від Оперного театру. Він накрив на стіл, поставив випивку, ще приніс грузинську чачу. Розмовляли багато про що, я питав про режим Мубарака, він розповідав про свої подорожжі, спільну мову знайшли дуже швидко. І от я нарешті спитав головне. За які заслуги ти нам купуєш пиво, пригощаеш, запрошуєш до хати? На що він мені відповідає: «Тому що я єгиптянин. А ви - мої гості». Мене цілком влаштувала відповідь його, але Юля все ж психанула і пішла на вулицю. Так накрилась наша вписка у центрі Одеси :) Насправді, все правильно зробила, оскільки я вже нормально так напився. І, якби Джон виявився торгівцем людьми, мені в найгіршому випадку світило б галерне рабство, а от її куди-небудь у Турцію відправили б. До Джона ми ще повернемось, а поки ми повернулись на пляж. Вона заснула, а до мене підійшов якийсь «рятівник Малібу» та почав розказувати, як не можна плавати у п'яному вигляді, бо можна потонути. Я йому разів триста сказав, що збираюсь спати, а не тонути, намікаючи на те, що б він звалив кудись. Та врешті він мене доконав, я розбудив Юлю і ми перемістились у парк. Там із темряви до мене підійшла якась жінка і спитала котра година і коли зійде Сонце, бо їй тут дуже моторошно. Я не став вдаватись у подробиці, просто сказав, що ми тут на скамійці поряд будемо сидіти, нехай кричить, якщо вбивати будуть.
Вранці я запропонував сходити на пляж Отрада, бо він недалеко від вокзалу.
По дорозі:
Стадіон Спартак
А от і пляж Отрада. Там пробули кілька годин, після чого повернулись на вокзал.
Цього року не дійшли, а у минулому році ще погуляли по вулиці Єврейській. Правда фотографій майже немає.
Місцева листівка
За годину до відправлення поїзда приїхав Джон і знову пригостив нас пивом. Образився, коли я йому хотів двадцятку дати (насправді, не так вже і хотів). Запрошував до себе. Не знаю, не звик я до такого. Невже та славнозвісна гостинність людей зі Сходу (не з нашого Донбасу:) і справді існує...
У будь-якому випадку, знайомство було приємним і справа, звичайно, не у безкоштовному пиві (у нас і у самих його було більш ніж достатньо:). Що я в ньому ще помітив - про яке б українське місто ми не починали розмову, він казав: «А-а-а-а, Львів (Харків, Миколаїв, Херсон і т.д.) - чудові міста, дуже красиві, люди добрі, клас!" Мені здалося, що він Україну любить більше, ніж деякі українці. Може, і побачимось коли-небудь.
От такі спогади про Одесу. Чудове місто, чудові люди. Сподіваюсь, ще не раз сюди приїхати. А наостанок - от вам чайка у морі. Приємних подорожей!
Любіть Україну!