Кривче
Село Кривче (Борщівський р-н) лежить на крутих схилах річки Циганки на старовинному шляху з Борщова до Мельниці, і далі до Кам’янця. Деякі джерела повідомляють про стару назву Оплакана (О.Мацюк) і Красногора (В.Мороз), та назва поселення, певне, походить від крутих звивистих поворотів, які утворював старий гостинець (шлях). Такі звивини були обумовлені, перш за все, рельєфом місцевості. В околицях навіть існувала приказка про межі на городах: «В тебе така межа, як у Кривчому гостинець».
Вперше Кривче згадується у 1565 році в переліку поселень Подільського воєводства, як власність землевласника Закревського. Але вже у 1569 році селом володів пан Хоцимірський.
У 1627 році польський король Сигізмунд Ваза дозволив містечку проводити торги і ярмарки. У 1639 році магнати Миколай-Станіслав та Войцех Контські на високому лівому березі Циганки між двома її притоками розпочали зведення регулярного замку. Форпост мав контролювати важливий шлях, що вів до Дністра. Збудований з місцевого вапняку і пісковику, замок був прямокутний в плані з чотирма баштами, що виступали за лінію мурів. Збережені вежі мають по три яруси. В перших двох ярусах розташовані великі прямокутні бійниці (по одній на кожну грань і кожний ярус). В третьому ярусі під самим дахом - маленькі стрільниці, що за своєю формою нагадують перевернутий отвір для ключа. Непогано зберігся підвальний ярус, що знаходиться нижче рівня землі.
Башти з’єднувалися між собою муром 7 метрів заввишки та 2 метри завтовшки. В середній частині східного муру знаходилася чотиригранна надбрамна вежа (не збереглася). В’їзні ворота вели до палацу (також не зберігся), що був прибудований до західного замкового муру. З трьох боків фортецю оточували сухі рови, а з північного боку її захищало стрімке урвище. Замок вважався одним з найкраще укріплених на Західному Поділлі. Та це не врятувало його від кількох нападів татар, козаків і турків.
Не пройшло і десятиліття з часу закладення замку, як його у 1648 році захопили козаки, вигнавши звідти польську залогу. У 1672 році фортецю разом з усім Поділлям захопили турки. У жовтні цього ж року в Кривчому перебував турецький султан Магомет IV зі своїм військом, коли повертався з Бучача після підписання ганебного для Речі Посполитої Бучацького миру. Згідно цього документу Поділля переходило під владу Великої Порти. Та польський сейм цю угоду не ратифікував, що спричинило продовження війни.
Вже у 1675 році Річ Посполита частково повертає собі контроль над Західним Поділлям. За наказом короля Яна ІІІ Собєського в замку ненадовго розміщується польська залога. Незабаром вона залишила фортецю, а її захопив польський перебіжчик Кричинський із загоном татарів-липків. Про те, яким був цей Кричинський, нам відомо з романів Генріха Сенкевича. Так, він зробив замок своєї базою для грабування околиць і переїжджих. А своїх «неприятелів» карав страшною смертю, здираючи з живого шкіру. Пізніше, у 1684 - 1699 роках, замок був одним із важливих форпостів Речі Посполитої для відвоювання Кам’янця. Ще раз турки здобули твердиню у 1687 році після героїчної оборони захисників замку.
Після звільнення Поділля від турків у 1699 році для Кривчого настали мирні часи. На початку XVIII століття відбудовується замок. З цього часу і аж до середини XIX століття ним володіли шляхтичі Голеєвські. Після першого поділу Польщі у 1772 році містечко переходить під владу Австрії, а замок втрачає оборонне значення і слугує Голеєвським житловою резиденцію. Неподалік від замку знаходиться скромний костел-усипальниця Голеєвських, перероблений у 1723 році із замкової порохівниці.
Всередині XIX століття Ян Беатрик Голеєвський (1789-1862) продав замок єврею-перекупщику Лазару Зейдману (Сейдману). Той почав розбирати укріплення на будівельні матеріали для спорудження ґуральні і господарських будинків, не опікуючись збереженням пам’ятки. Австрійській установі з охорони пам’яток вдалося зупинити це варварство лише на півшляху: любитель халявних будматеріалів встиг таки розібрати північну, західну, східну вежі та 2 башти. Збереглися лише дві вежі з південної сторони і мур між ними. Після Зейдманів замком володіли євреї Соломон Шуцман і Лазар Мельцер.
У 20-ті роки ХХ століття Подільське туристично-краєзнавче товариство зробило спробу реставрації замку. До 1939 року в одній з веж діяла турбаза-готель товариства. Хто бачив цю вежу як ззовні так і зсередини слабо уявляє собі існування там готелю (хіба що для 3 - 4 людей). Вже за совітів у 1946 році для будівництва дороги розібрали фортечні стіни та виїзну вежу, і зараз на місці південного рову проходить автомобільне шосе.
На початку 90-х років врятуванням та реставрацією замку опікувався місцевий колгосп. Башти розчистили від землі і сміття, відбудували між ними мур товщиною 1,3 метри і висотою 4 метри, а північно-західну башту вкрили ґонтовим дахом. Під час розчистки перших ярусів веж київські археологи відкопали в них кілька польських та литовських монет XVII ст., козацькі люльки, леміш від плуга, чавунну гарматну бомбу (зараз це все знаходиться в музеї Києво-Печерського заповідника).
Завдяки книзі О.Крушинської та Д.Малакова "Два береги Збруча" ми маємо можливість дізнатися про подальшу долю роду фундаторів замку у Кривчому шляхтичів Контських. Нащадки Контських, брати Кароль, Аполлінарій і Антоній, уславилися у XIX столітті. Перші двоє були відомими скрипалями, а Антоній (1817-1899) - композитором, піаністом, автором фортепіанного капризу «Пробудження лева». Останній був знайомий з Тарасом Шевченком.
Ну і на останнє, легенда. Який же замок без неї? Замок в Кривчому - не виключення. Кривченська легенда розповідає про скарб, який зібрав у замку турецький паша. Та назбирав він його стільки, що не міг і вивести, коли поляки повертались, відвойовуючи свої землі. Паша тоді наказав скласти все награбоване золото у бричку і закопати її «під п’ятою кривченською скелею, напроти Яськового млина» для того, щоб колись повернутися за своїм добром. За скарбом так ніхто і не повернувся, та місцеві жителі займаються його пошуками вже не одне століття. Якщо бричка з золотом і була, то вона може знаходитися в одній з декількох печер, розташованих в околицях села.
Головною цікавинкою Кривче, заради якої сюди їдуть з усієї країни, безумовно, є печера Кришталева. Вважається, що печеру відкрив монах єзуїтського ордену Габріель Жанжинський (1664 - 1737). У виданій ним у 1721 році книзі "Натуральна історія королівська Польського" вперше згадується печера. Дослідження печери продовжувалися протягом ХІХ і на початку ХХ століть. Але детальне її вивчення проведено спелеологами лише у 1961 - 1971 роках. Тоді ж було здійснено і картування печери.
Хоча ні граму кришталю в печері немає, вона отримана назву "Кришталева" (або "Кристальна") завдяки гипсовим утворенням - різнокольоровим кристалам. Загальна довжина розвіданих на сьогодні ходів печери - близько 23 кілометрів. Довжина туристичного маршруту лабіринтами печери складає 2,5 кілометри, тривалість - близько півтора годин.
Печера є сухою і легкою для проходження. Маршрут має електричне освітлення. Тут немає шкідливих для людини мікроорганізмів. Постійна температура всередині печери - 10,6 градусів.
Вперше Кривче згадується у 1565 році в переліку поселень Подільського воєводства, як власність землевласника Закревського. Але вже у 1569 році селом володів пан Хоцимірський.
У 1627 році польський король Сигізмунд Ваза дозволив містечку проводити торги і ярмарки. У 1639 році магнати Миколай-Станіслав та Войцех Контські на високому лівому березі Циганки між двома її притоками розпочали зведення регулярного замку. Форпост мав контролювати важливий шлях, що вів до Дністра. Збудований з місцевого вапняку і пісковику, замок був прямокутний в плані з чотирма баштами, що виступали за лінію мурів. Збережені вежі мають по три яруси. В перших двох ярусах розташовані великі прямокутні бійниці (по одній на кожну грань і кожний ярус). В третьому ярусі під самим дахом - маленькі стрільниці, що за своєю формою нагадують перевернутий отвір для ключа. Непогано зберігся підвальний ярус, що знаходиться нижче рівня землі.
Башти з’єднувалися між собою муром 7 метрів заввишки та 2 метри завтовшки. В середній частині східного муру знаходилася чотиригранна надбрамна вежа (не збереглася). В’їзні ворота вели до палацу (також не зберігся), що був прибудований до західного замкового муру. З трьох боків фортецю оточували сухі рови, а з північного боку її захищало стрімке урвище. Замок вважався одним з найкраще укріплених на Західному Поділлі. Та це не врятувало його від кількох нападів татар, козаків і турків.
Не пройшло і десятиліття з часу закладення замку, як його у 1648 році захопили козаки, вигнавши звідти польську залогу. У 1672 році фортецю разом з усім Поділлям захопили турки. У жовтні цього ж року в Кривчому перебував турецький султан Магомет IV зі своїм військом, коли повертався з Бучача після підписання ганебного для Речі Посполитої Бучацького миру. Згідно цього документу Поділля переходило під владу Великої Порти. Та польський сейм цю угоду не ратифікував, що спричинило продовження війни.
Вже у 1675 році Річ Посполита частково повертає собі контроль над Західним Поділлям. За наказом короля Яна ІІІ Собєського в замку ненадовго розміщується польська залога. Незабаром вона залишила фортецю, а її захопив польський перебіжчик Кричинський із загоном татарів-липків. Про те, яким був цей Кричинський, нам відомо з романів Генріха Сенкевича. Так, він зробив замок своєї базою для грабування околиць і переїжджих. А своїх «неприятелів» карав страшною смертю, здираючи з живого шкіру. Пізніше, у 1684 - 1699 роках, замок був одним із важливих форпостів Речі Посполитої для відвоювання Кам’янця. Ще раз турки здобули твердиню у 1687 році після героїчної оборони захисників замку.
Після звільнення Поділля від турків у 1699 році для Кривчого настали мирні часи. На початку XVIII століття відбудовується замок. З цього часу і аж до середини XIX століття ним володіли шляхтичі Голеєвські. Після першого поділу Польщі у 1772 році містечко переходить під владу Австрії, а замок втрачає оборонне значення і слугує Голеєвським житловою резиденцію. Неподалік від замку знаходиться скромний костел-усипальниця Голеєвських, перероблений у 1723 році із замкової порохівниці.
Всередині XIX століття Ян Беатрик Голеєвський (1789-1862) продав замок єврею-перекупщику Лазару Зейдману (Сейдману). Той почав розбирати укріплення на будівельні матеріали для спорудження ґуральні і господарських будинків, не опікуючись збереженням пам’ятки. Австрійській установі з охорони пам’яток вдалося зупинити це варварство лише на півшляху: любитель халявних будматеріалів встиг таки розібрати північну, західну, східну вежі та 2 башти. Збереглися лише дві вежі з південної сторони і мур між ними. Після Зейдманів замком володіли євреї Соломон Шуцман і Лазар Мельцер.
У 20-ті роки ХХ століття Подільське туристично-краєзнавче товариство зробило спробу реставрації замку. До 1939 року в одній з веж діяла турбаза-готель товариства. Хто бачив цю вежу як ззовні так і зсередини слабо уявляє собі існування там готелю (хіба що для 3 - 4 людей). Вже за совітів у 1946 році для будівництва дороги розібрали фортечні стіни та виїзну вежу, і зараз на місці південного рову проходить автомобільне шосе.
На початку 90-х років врятуванням та реставрацією замку опікувався місцевий колгосп. Башти розчистили від землі і сміття, відбудували між ними мур товщиною 1,3 метри і висотою 4 метри, а північно-західну башту вкрили ґонтовим дахом. Під час розчистки перших ярусів веж київські археологи відкопали в них кілька польських та литовських монет XVII ст., козацькі люльки, леміш від плуга, чавунну гарматну бомбу (зараз це все знаходиться в музеї Києво-Печерського заповідника).
Завдяки книзі О.Крушинської та Д.Малакова "Два береги Збруча" ми маємо можливість дізнатися про подальшу долю роду фундаторів замку у Кривчому шляхтичів Контських. Нащадки Контських, брати Кароль, Аполлінарій і Антоній, уславилися у XIX столітті. Перші двоє були відомими скрипалями, а Антоній (1817-1899) - композитором, піаністом, автором фортепіанного капризу «Пробудження лева». Останній був знайомий з Тарасом Шевченком.
Ну і на останнє, легенда. Який же замок без неї? Замок в Кривчому - не виключення. Кривченська легенда розповідає про скарб, який зібрав у замку турецький паша. Та назбирав він його стільки, що не міг і вивести, коли поляки повертались, відвойовуючи свої землі. Паша тоді наказав скласти все награбоване золото у бричку і закопати її «під п’ятою кривченською скелею, напроти Яськового млина» для того, щоб колись повернутися за своїм добром. За скарбом так ніхто і не повернувся, та місцеві жителі займаються його пошуками вже не одне століття. Якщо бричка з золотом і була, то вона може знаходитися в одній з декількох печер, розташованих в околицях села.
Головною цікавинкою Кривче, заради якої сюди їдуть з усієї країни, безумовно, є печера Кришталева. Вважається, що печеру відкрив монах єзуїтського ордену Габріель Жанжинський (1664 - 1737). У виданій ним у 1721 році книзі "Натуральна історія королівська Польського" вперше згадується печера. Дослідження печери продовжувалися протягом ХІХ і на початку ХХ століть. Але детальне її вивчення проведено спелеологами лише у 1961 - 1971 роках. Тоді ж було здійснено і картування печери.
Хоча ні граму кришталю в печері немає, вона отримана назву "Кришталева" (або "Кристальна") завдяки гипсовим утворенням - різнокольоровим кристалам. Загальна довжина розвіданих на сьогодні ходів печери - близько 23 кілометрів. Довжина туристичного маршруту лабіринтами печери складає 2,5 кілометри, тривалість - близько півтора годин.
Печера є сухою і легкою для проходження. Маршрут має електричне освітлення. Тут немає шкідливих для людини мікроорганізмів. Постійна температура всередині печери - 10,6 градусів.