Теребовля
Теребовля - одне з найстаріших міст України, перша згадка про яке міститься в Іпатіївському літописі 1097 році. Назва міста походить від давньоруського слова "теребівля", що означає місце, випалене в лісі. Найголовніша пам'ятка міста - руїни замку, який вражає п'ятиметровою товщиною стін. Існуючий замок - це вже четверта фортеці в Теребовлі. Першим замком, який відомий з історичних джерел, був давньоруський, споруджений у ХІ - Х століттях. Є гіпотеза, що тодішнє місто знаходилося на 2 км південніше сучасного міста на мисі, який утворює злиття річок Серет і Гнізна.
Наприкінці ХІ ст. Теребовля була центром удільного князівства князя Василька Ростиславовича, правнука Ярослава Мудрого. Василько прагнув створити тут власну резиденцію. Теребовлю за ним закріпили за на Любецькому з'їзді князів у 1097 році. Князування Василька в Теребовлі припало на період міжусобних війн. Київський князь Святополк разом з волинським князем Давидом, побоюючись Василька, запросили його до Звенигорода на День Ангела і підступно осліпили. Після того Василько перебував в ув'язненні на Волині, звідки його визволив його брат, перемишльський князь Володар. Разом вони у 1099 році розгромили війська київського та смоленського князів на Рожному полі біля Золочева, а потім спільно з половцями - угорське військо біля Перемишля.
Статус князівського граду Теребовля втратила у 1139 р., коли увійшла до спочатку до складу Галицького, а згодом - Галицько-Волинського князівства. Пізніше дерев'яні мури почали обкладати каменем. У 1241 році місто зазнало руйнівного нападу татаро-монголів. Фортеця була знищена.
Місто відродилося на початку XIV століття на новому місці на правому березі Гнізни. У 1340 р. збудоване його здобув польський король Казимир Великий. У 1366 році було споруджено замок, після чого Теребовля стала східним форпостом Речі Посполитої. Про цей відомо дуже мало: він був кам'яним зі стінами 1 - 2 метри завтовшки.
Магдебурзьке право Теребовля одержала у 1389 р. від короля Ягайла, а у 1415 отримала дозвіл на будівництво нового міста на лівому березі Гнізни. 1524 року литовсько-українські війська знищили під містом кілька тисяч татар. Протягом XVI ст. постійно фортеця постійно занепадала через численні їх напади. У 1634 році за декілька місяців замок за наказом коронного гетьмана Яна Тарнавського своїм коштом відбудував краківський каштелян Анджей Тенчинський. Наприкінці XVI ст. ремонтує теребовлянський староста Якуб Претвич. У 1594 під час повстання Северин Наливайко здобув замок, але не пошкодив, оскільки місцеві мешканці добровільно відкрили йому браму. Протягом 1605 - 1629 переніс 15 штурмів татар і знову занепав.
Фортецю, що збереглася до сьогоднішнього дня, збудували у 1630-ті роки на біля обриву високого плато (51 метр) на правому березі Гнізни під керівництвом місцевого старости Олександра Балабана. На її спорудження було витрачено 9000 золотих. Замок складений з різного розміру блоків і плиток теребовлянського пісковику. У плані він становить неправильний трикутник. Рештки стін, що збереглися, мають 4 - 5 метрів завтовшки, висоту до 18 метрів, а їх загальна довжина становить 107 метрів.
Мури замку сходяться у мисовій частині плато до величезної еліпсоподібної вежі-бастеї, яка значно виступає за межі оборонних мурів. На мурах і бастеях знаходилися бойові внутрішні дерев'яні галереї, від яких збереглися гнізда для балок.
Дві менші вежі (п'ятигранна і тригранна) збереглися на висоту 2 поверхів.
В'їзд зробили у вигляді арки на рівні 3 метри над землею. Він був додатково укріплений барбаканом, розташованим у східному мурі на значній висоті. Барбакан обрамлений тесаними блоками у стилі ренесансу, покладеними рустом. З внутрішньої сторони він має кам'яні різьблені консолі, на які опирався розвідний міст. Тільки через нього можна було попасти до замку
.
Не обійшли новозбудований замок події Визвольної війни середини XVII століття. Дізнавшись про перемогу Богдана Хмельницького під Пилявцями, з міста втекла вся шляхта, а міщани перейшли на бік козаків. Разом з бургомістром вони організували життя міста за так званим "за козацьким звичаєм", вигнали з Теребовлі усіх католиків, нападали на панські маєтки. Протягом 1650-х років замок витримав ще дві облоги козаків, місцевих повстанців і татар, а також напад загону опришків у 1656 році. У 1672 році його таки здобули козаки гетьмана Петра Дорошенка.
У 1674 враховуючи небезпеку подальших нападів турків, польський сейм ухвалив рішення додатково зміцнити фортецю. Її комендантом було призначено Яна Хшановського. Наступного року його дружина Софія Хшановська (справжнє ім'я Анна Дорота фон Фрезен) відзначилася неабиякою мужністю при обороні замку від турків. Коли захоплення фортеці бусурманами було вже фактично неминучим, дружина коменданта пообіцяла вбити його, а потім саму себе, якщо той здасть твердиню туркам. мужність хороброї жінки виправдала себе: замок протримався до приходу військ Яна ІІІ Собєського і турки відійшли.
У XVIII столітті вдячні мешканці поставили під замковими мурами пам'ятник Софії Хшановській. Він зник приблизно у 1829 році. У міжвоєнний період його було відновлено, але під час Другої світової війни сам пам'ятник хтось вкрав. До наших днів зберігся лише постамент.
За іншою легендою місто врятувала від турків ікона Матері Божої Теребовлянської. Турки облягали Теребовлю вже два тижні, в місті почався голод. Одна жіночка постійно молилася до ікони Божої Матері, а згодом до неї приєдналися інші мешканці. Двоє молдавських воєвод, які знаходилися в турецькому стані, розповідали, що Діва Марія ходила мурами фортеці і відвертала кулі від стін. Сьогодні ця ікона зберігається у соборі Св. Юра у Львові.
У 1687 році турки захопили і остаточно зруйнували замок, після чого він вже ніколи не відновлювався. А після вигнання турків у 1699 році потреба в фортеці взагалі зникла. Австрійці збудували на території фортеці казарми, знесені у 1880 році. Пізніше замкові мури почали розбирати на будівництво доріг. Наприкінці ХІХ століття залишки почистили і прибрали.
В кінці 20-х років ХХ століття з ініціативи комісара міста Сильвестра Комісевича і бургомистра Казимира Міссоні на замку проведено реставраційні роботи. Головну вежу-бастею розчистили і відкрили в ній корчму. У 1930 учні Теребовлянської гімназії влаштували у фортеці театр просто неба.
В радянські часи аж до останніх років руїни фортеці поступово захаращувалися, і згодом замок взагалі не можна було побачити з міста. Пару років тому рештки замку частково очистили від дерев і трохи впорядкували територію. Тепер мальовничі руїни колись неприступної твердині добре проглядаються з сусіднього пагорбу.
А з вежі-бастеї відкривається дивовижна панорама міста:
Кляштор кармелітів з ренесансним костелом Успіння Діви Марії - друга після замку за розмірами і значущістю історична споруда Теребовлі. І хоча він не міг бути серйозною перешкодою для ворогів, а, скоріш за все, призначався для оборони від невеликих загонів татар, озброєних загонів селян, наїздів магнатів і шляхти, його сміливо можна назвати невеликою фортецею.
Кармеліти прибули до Теребовлі у 1617 році на запрошення старости міста Петра Ожги, який подарував землю для костелу і кляштору. У 1624 році на кошти Миколи Осінського отці-кармеліти збудували дерев'яний костел та монастир, який у 1672 році спалили турки. У 1635 році власний с. Лошнів Адам Коморовський подарував пробудував на будівництво мурованого костелу і кляштору 6 тис. золотих. Саме з цього періоду можна вважати, що в Теребовлі постав мурований комплекс монастиря кармелітів. Монастир неодноразово руйнувався протягом XVII століття: під час Хмельниччини, а також численних нападів татар і турків. Відновлений костел у 1781 році освятив львівський єпископ-помічник Криспін Цешковський.
Костел Успіння Діви Марії, в якому поєднано ренесансні і барокові риси, являє собою чотиристовпну базиліку з видовженою гранчастою вівтарною частиною. Його середня нава вдвічі ширша від низьких бічних. Вона сполучається з вівтарною частиною високою і широкою аркою. Із заходу до нави примикає притвор, на якому влаштовані хори. Найбільшу товщину (3 метри) мають стіни головного західного фасаду
.
До костелу з півночі примикає двоповерховий комплекс келій.
Костел і келії ховаються за величезним муром, який має форму прямокутника. На кутах розташовані чотири кам'яні вежі. З їхніх бійниць можна було стріляти не лише з мушкетів, але й з гармат. Під монастирем є підземелля, в яких в давнину ховали знатних мешканців Теребовлі.
С приходом австрійської влади монастир не закрили, оскільки його ченці здійснювали душепасторську працю на парафії, яка на початку ХІХ століття лишилася без свого храму. Але кармелітський костел, який з 1810 року став парафіяльним, починає занепадати. Справжнім скарбом храму був образ Матері Божої Святого Скапулярію XVIII ст., який у 1945 році забрали з собою ченці, виїжджаючи до Польщі (зараз знаходиться в Гданську).
За радянських часів у кармелітському костелі розмістили фабрику ялинкових прикрас. У 1987 році храм сильно постраждав від пожежі. У 1990 році колишній кляштор передали громаді Української автокефальної православної церкви. Костел переробили на церкву і переосвятили під титулом Св. Володимира. Сьогодні в приміщеннях колищнього монастиря кармелітів діє духовна семінарія УАПЦ.
Елементи декору:
Мур кляштору:
Річка Гнізна ділить Теребовлю на дві частини: Старе та Нове місто. У 1415 отримала дозвіл на будівництво Нового міста на лівому березі річки. Саме тут сьогодні знаходяться більшість пам'яток Теребовлі, серед яких є оборонний кляштор кармелітів, ратуша, оборонна церква, парафіяльний костел та цікаві будинки товариств "Просвіта", "Сокіл" та ін. Прогулянку центру місто почнемо від мосту через Гнізну.
Напроти колишнього кляштора кармелітів знаходиться двоповерховий будинок ратуші. Споруду магістрату у Теребовлі збудовано ХІХ столітті. На її вежі було встановлено годинник. Крім резиденції бурмістра тут до 1890 року містилася чотирикласна школа для хлопчиків з польською мовою навчання, яка пізніше стала шестикласною. У Першу світову війну будинок магістрату було зруйновано, а потім відновлено з дещо зміненою вежею і без годинника.
На верхівці вежі встановили флюгер у вигляді герба Теребовлі, а на фасадній стіні - ядро, знайдене на фортеці. У холі магістрату на стінах висіли давні пам'ятки: два королівські дипломи з привілеями для міста від 1660 року, стара карта Теребовлі, ярмаркові привілеї, надані австрійським цісарем Йосифом ІІ.
Через дорогу від ратуші - пам'ятник Герою України Степанові Бандері (1999 рік, скульптор Р.Вільгушинський, арх. В.Харченко):
В самому центрі міста біля перехрестя головних вулиць Теребовлі - Шевченка і Князя Василька, стоїть одна з найстаріших споруд - оборонна Миколаївська церква. Перша згадка про неї відноситься до 1614 року. Наступного разу церква згадується у 1662 році, коли король Ян Казимир підтвердив священникові Гелофрегові Римбалі право на попівство при ній та право виробляти горілку, ситити мед, ловити рибу, рубати дрова в королівських лісах Теребовлянського староства. У 1752 році король Август підтверджує згаданий привілей.
Первісно церква була досить великою мурованою спорудою з трьома банями, дві з яких були криті білою бляхою, а третя над входом - гонтом. У 1734 році за отця Антона Римбали храм реконструювали. У серпні 1784 році львівський єпископ Петро Білянський освятив церкву. Завдяки турботам Римбали навколо храму і цвинтаря збудовано мур з подвійною брамою та дзвіницею із сімома дзвонами, з яких один важив три центнери. Біля церкви було споруджено дякарню, яка початково служила для дяківської школи. У 1890-х роках в них містилися Руська читальня. Поряд зведено шпиталь.
У 1896 році від старої церкви залишилися лише вівтарна частина. На її готичне походження вказує зірчасте ребристе склепіння. Було залишено і закритий бойовий ярус із бійницями, що донедавна ще нагадував про ті часи. На жаль, остання "реставрація" храму не залишила ніяких слідів її оборонного минулого.
Біля перехрестя збереглося декілька старих кам'яниць:
Від церкви трохи пройдемося вулицею Шевченка до залізничного переїзду. На правому боці улиці в двоповерховому приміщенні військкомату до Другої світової війни містилося Товариство св. Апостолів Петра і Павла, яке об'єднувало всіх греко-католицьких священників Теребовлянського повіту.
Відразу за залізницею - красивий будиночок, де до Другої світової війни знаходилася українська захоронка. У березні 1909 року парох Теребовлі о. І. Залуцький записав перед смертю поряд іншими дарами великий дім вартістю 30 тис. австрійських крон для українських дітей-сиріт. Таку ж суму для потреб захоронки він передав і готівкою. Урочисте відкриття захоронки відбулося навесні 1912 року.
Роботу захоронки перервав вступ радянських військ у 1939 році. Але влітку 1941 року повернулися сестри-василіанки, які до того опікувалися притулком, і захоронка знову запрацювала. У 1944 році з приходом совітів захоронка припинила своє існування, сестри покинули Теребовлю, дітей розібрали добрі люди.
Повернемося до перехрестя і пройдемося центральною вулицею Теребовлі, яка носить ім'я найвідомішої її історичної постаті - князя Василька. Незабаром з лівого боку вулиці побачимо триповерховий будинок у модерновом стилі, в якому у міжвоєнний період знаходилося товариство "Просвіта".
В приватному особняку, збудованому у 1929 році, зараз розміщується центральна районна бібліотека і офіс самої головної партії.
Напроти - колишній будинок спортивного товариства "Сокіл", збудований у 1905 році. Сьогодні в будинку розташована дитяча спортивна школа.
В симпатичній віллі з башточкою засідає районний суд.
Найвеличніша споруда центральної вулиці - комплекс костелу св. Апостолів Петра і Павла. Перший парафіяльний костел Пресвятої Діви Марії у Теребовлі відомий принаймні з 1396 року. У 1423 році королем Владиславом Ягайлом повторно засновано римо-католицьку парафію, права якої повністю підтвердив 1588 року король Стефан Баторій. Дерев'яний парафіяльний костел Пресвятої Трійці, який описується у 1784 році, як дуже бідний, згорів під час наполеонівських війн. Вірні збиралися на богослужіння в костелі кармелітів.
Лише в 1908 році споруджено новий храм під титулом свв. Казимира і Ядвіги, проте і його було знищено в Першу світову війну. У 1917 році о. Коженьовський встиг збудувати тимчасову каплицю перед своєю смертю. У вересні 1924 року архієпископ Болеслав Твардовський освятив наріжний камін під першу у Польщі святиню у стилі римських базилік.
Костел зведено у 1924 - 1929 роках за проектом арх. Адольфа Жижке-Богуша (один з реставраторів королівської резиденції Вавель в Кракові), як зменшену копію римської базиліки св. Павла за Мурами. Храм утворює прямокутник 40 х 20 м. Оточений дорійською колонадою, яка зв'язана зверху залізобетонним поясом. Костел освятили у квітні 1928 року костел під титулом свв. Петра і Павла.
Храм закрили у 1946 році, зруйнували 2 вежі і пристосували під зерносховище, а пізніше - під будинок культури. Після розвалу СРСР у 1992 році передали віруючим.В костелі можна побачити мистецьку хресну дорогу, яку віруючі багато десятиліть переховували. Біля вівтаря є дерев'яна скульптура св. Станіслава Щепанського, єпископа Краківського, який докоряв польському королю Болеславу Сміливому за його негідну поведінку під час походу на Русь. За це він прийняв мученицьку смерть від короля в костелі Св. Михаїла в Скалці. У 1253 році єпископа канонізували.
У сквері за костелом у липні 1997 року до 900-річного ювілею Теребовлі відкрито пам'ятник князю Васильку Ростиславовичу.
Закінчуємо екскурсію Новим містом біля залізничного вокзалу, збудованого наприкінці ХІХ століття.
Стара частина міста, яка знаходиться під замковими мурами, існувала з часів заснування третього теребовлянського замку королем Казимиром Великим в 40-х роках XIV століття. На сьогоднішній день на території так званого Старого міста залишилося не багато цікавого: перебудована синагога, кам'яниці, в яких у австрійських і польський періоди розмішувалися різні міські установи, а також декілька ошатних вілл.
На початку XV на сусідньому з замком пагорбі монахи-домініканці збудували домініканський костел св. Миколая. Перша згадка про нього датується 1413 роком. Костел руйнували татари у 1503 та 1508 роках, після чого згадок про нього вже немає. Вже в наш час на місці костелу будується сучасна церква, а з пагорба відкривається найкраща панорама замку і міста.
Центр Старого міста - площа Шевченка (колишній Великий ринок), в центрі якої стоїть пам'ятник Великому Кобзарю. Урочисте закладання першого каменя відбулося 14 червня 1914 року біля церкви св. Миколая, де первісно мав постати пам'ятник. Кам'яний стовпець з надписом "На цьому місці буде стояти пам'ятник Т. Г. Шевченку. 1914 рік", які відкопали під час реконструкції вулиці у 1960-х роках. Встановленню пам'ятника завадила Перша світова війна. Нинішній пам'ятник було споруджено у 1954 році. Спочатку він стояв у сквері, а на місце колишнього Великого ринку його перенесли у 1991 році.
На західному боці площі - двоповерховий будинок, збудований у 1930-х роках, як резиденція повітового старости. С приходом совітів тут розмістилися райком партії та райвиконком, а в наші дні - травматологічне відділення районної лікарні.
Східний бік площі займає будинок друкарні. В польські часи вона була відома, як друкарня Геллєса (заснована наприкінці ХІХ ст.). З іншого боку будинку проживала родина власників друкарні. З приходом більшовиків у 1939 році постійними виданнями друкарні були газети "Сталінським шляхом" і "Ленінський шлях", а з липня 1990 року - газета "Воля".
Майже поруч, на вул. Івана Франка збереглася перебудована двоповерхова споруда колишньої синагоги. Дві колони, що виступають зі стіни - все, що залишилося від первісного будинку божниці.
На цій же вулиці у двоповерховій будівлі діяла українська пекарня Санітели.
Напроти пекарні - перебудований млин Санітели.
Біля мосту через Гнізну на східному боці колишнього Великого ринку стоїть стара аптека, закладена аптекарем Шпунарем із Кракова у першій половині 1920-х років.
Від площі на захід веде вулиця Родини Юрчаків, на якій збереглося декілька цікавих особняків. Будинок №4 споруджено наприкінці ХІХ століття за проектом архітектора Геваніцького, який і був його власником. Фасад будинку облицьований червоною цеглою і прикрашений двоповерховою вежею. Шпилястий дах вежі завершується декоративно-художньою кованою решіткою, шпиль якої служить і громовідводом. Під подвір'ям цього будинку бере початок великий кам'яний тунель, яким під Старим містом протікає потік Пичинія до свого впадіння в Гнізну. Тунель споруджено ще за австрійських часів.
Будинок № 6 поруч спроектував тій же самий архітектор Геваніцький. Зведено його у стилі класицизму з елементами готики. Приваблює ажурний аркатурний пояс, що відділяє фасад від даху, в якому облаштовано мансарди. Своєрідного вигляду будинку надають різьблені дерев'яні конструкції фіціятів і покриття з червоної черепиці.
В віллі, що стоїть під номером 17, наприкінці ХІХ - початку ХХ століття мешкала багатодітна родина будівельника Степана Малієвича. Його руками споруджено немало будинків в Теребовлі. Одна з його дочок, Ганна Юрчакова, стала видатною актрисою українського театру, одним з її вчителів був знаменитий Лесь Курбас. Друга донька Малієвича, акторка Юлія Шустакевич, розпочинала свою кар'єру в театрі "Руська бесіда".
Будинок № 19, напевне, найкращий в Теребовлі. Його спорудив наприкінці ХІХ століття архітектор Закржевський, який в ньому і мешкав. Будинок двоповерховий, з триповерховим виступаючим правим крилом. Головний фасад оздоблено декоративним ліпленням. Дах - ламаної форми, критий залізом, увінчаний вежею.
Трохи вище, на вул. Зазамче, зберігся одноповерховий будинок теребовлянської пошти (1862 рік).
Вулиця Зазамче приведе нас до західного схилу Замкової гори. Тут знаходиться відкритий плавальний басейн, що утворився внаслідок перекриття потоку Пичинії. Спорудили його у 1930-х роках. Від обладнаний зручними роздягальнями. Планувалося звести над ними і другий поверх, обладнати кафе і кімнати для відпочинку, але перешкодила Друга світова... Басейн знаходиться у надзвичайно гарній ущелині, де краєвиди нагадують карпатські.
При підготовці розповіді використані матеріали книжки Л.Городиського та І.Зінчишина "Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині".