Сьогоднішня подорож в зиму: Олесько і околиці
Засніжені замки сьогодні точно не входили в мою програму. Прокинувшись зранку і побачивши, що на вулиці немає дощу (всупереч прогнозам синоптиків) і навіть деінде пробиваються промені сонця, вирішив здійснити піший марафон околицями Олеська. Олеський замок я бачу принаймні пару разів на тиждень, їдучи зі Львова до Бродів і назад. А ось зупинитися і насолодитися видом на замок з траси (а саме звідти - найгарніший вид) не доводилося. Сьогодні вирішив це виправити. Тим більш, я вже давно мріяв оглянути два невідомих палаци поблизу Олеська, а ще - пройтися пішки у Підгірці.
Що з цього вийшло, дивимося далі. Не знаю, чого було більше в цій несподіваній подорожі: негативу чи позитиву. Одне може сказати: романтики вистачало.
Автобусом "Львів - Броди" я доїхав до Йосипівки. Це - приблизно 3 - 4 кілометри від Олеська. Саме звідси Олеський замок виглядає найбільш смачно.
Замок разом із монастирем капуцинів:
Другою ціллю був невідомий палац у Йосипівці (точніше, в присілку Павлики). Садиба з 1790 року належала теребовлянському старості Феліксу Уруському. Його син Ян Уруський побудував і Йосипівці садибний будинок, який оточив парком. Коли-небудь я розповім докладніше про палац і саму Йосипівку, а сьогодні обмежусь короткою пригодою.
Я вже звик до того, що на території колишніх панських маєтків, де, як правило, розташовані лікарні чи різноманітні гериатричні заклади, туристам перешкоджають їх огляду і фотографуванню. Ось і сьогодні на мене накинулася санітарка:
- Що Ви тут робите? Хто дозволив Вам фотографувати? Ви питали дозволу?
В мене це все викликало не більше, ніж усмішку. Господарку ж це виводило з себе:
- Геть звідси! Я зараз викличу кого слід і Вас заберуть!
Це мене вже реально пробило на сміх. А вона таки погукала когось. Вийшов чоловік і до мене:
- Хто Ви такий, документи маєте?
- Звичайно, що маю! (і думаю, яке ж з посвідчень краще показати йому).
Моя "корочка" вимусила його вибачитися. Не знаю точно, хто був той дядька, але санітарка від нього вигребла по повній. А ми ще довго спілкувалися про проблеми лікарні, села. Все закінчилося пригощаннями.
Через декілька хвилин на горизонті з'явилось Олесько. Крім замку і хотів оглянути декілька пам'яток, яких не бачив раніше. Наприклад, синагогу:
Виявилося також, що тут ще й Народний дім є:
Костел Св. Трійці (XVI ст.):
На підході до замку погода почала псуватися. Пішов сніг. На горизонті - монастир капуцинів (1739 р.):
Сніг починає валити не по-дєцькі:
Прийдеться перечекати в замку...
На інтер'єрах і підземеллях замку сьогодні зациклюватися не будемо. Тому лише по одній світлині:
Деякі деталі:
Після години перебування в замку погода лише погіршилася. Але відступати не було куди. На мене чекав італійський парк:
Кульмінація свята:
Ще трохи порозглядаємо засніжений замок:
І на останнє, родзинка Олеська: водостік на костелі монастиря капуцинів:
Що з цього вийшло, дивимося далі. Не знаю, чого було більше в цій несподіваній подорожі: негативу чи позитиву. Одне може сказати: романтики вистачало.
Автобусом "Львів - Броди" я доїхав до Йосипівки. Це - приблизно 3 - 4 кілометри від Олеська. Саме звідси Олеський замок виглядає найбільш смачно.
Замок разом із монастирем капуцинів:
Другою ціллю був невідомий палац у Йосипівці (точніше, в присілку Павлики). Садиба з 1790 року належала теребовлянському старості Феліксу Уруському. Його син Ян Уруський побудував і Йосипівці садибний будинок, який оточив парком. Коли-небудь я розповім докладніше про палац і саму Йосипівку, а сьогодні обмежусь короткою пригодою.
Я вже звик до того, що на території колишніх панських маєтків, де, як правило, розташовані лікарні чи різноманітні гериатричні заклади, туристам перешкоджають їх огляду і фотографуванню. Ось і сьогодні на мене накинулася санітарка:
- Що Ви тут робите? Хто дозволив Вам фотографувати? Ви питали дозволу?
В мене це все викликало не більше, ніж усмішку. Господарку ж це виводило з себе:
- Геть звідси! Я зараз викличу кого слід і Вас заберуть!
Це мене вже реально пробило на сміх. А вона таки погукала когось. Вийшов чоловік і до мене:
- Хто Ви такий, документи маєте?
- Звичайно, що маю! (і думаю, яке ж з посвідчень краще показати йому).
Моя "корочка" вимусила його вибачитися. Не знаю точно, хто був той дядька, але санітарка від нього вигребла по повній. А ми ще довго спілкувалися про проблеми лікарні, села. Все закінчилося пригощаннями.
Через декілька хвилин на горизонті з'явилось Олесько. Крім замку і хотів оглянути декілька пам'яток, яких не бачив раніше. Наприклад, синагогу:
Виявилося також, що тут ще й Народний дім є:
Костел Св. Трійці (XVI ст.):
На підході до замку погода почала псуватися. Пішов сніг. На горизонті - монастир капуцинів (1739 р.):
Сніг починає валити не по-дєцькі:
Прийдеться перечекати в замку...
На інтер'єрах і підземеллях замку сьогодні зациклюватися не будемо. Тому лише по одній світлині:
Деякі деталі:
Після години перебування в замку погода лише погіршилася. Але відступати не було куди. На мене чекав італійський парк:
Кульмінація свята:
Ще трохи порозглядаємо засніжений замок:
І на останнє, родзинка Олеська: водостік на костелі монастиря капуцинів: