Бахчисарай - Качи-Кальйон - Лаки - Сюйрень - Мангуп - Фіолент - Севастополь
5-8 березня катались по південно-західному Криму. Багато хто побоявся холоду, адже в Києві в цей час було -7 і скрізь сніг, тому поїхало нас лише семеро, з них п*ятеро - дівчата:)У Бахчисараї, де ми вийшли з потягу, погода була вже по справжньому весняна. Отож, поїхали!
станція Бахчисарай
першим пунктом програми є стоянка первісних людей з наскельними малюнками Таш-Аїр(окремий камінь), ось власне і цей камінь:
Поруч з дорогою знаходиться Качинський навіс - стоянка людини верхньопалеолітичного часу (35000 - 11000 тисяч
років тому), далі - стоянка печерних людей Таш Аїр(Окремий камінь). На цій багатошаровій стоянці жили люди з мезоліту (VI тисячоліття до нашої ери) і до раннього середньовіччя.
Тут на стінах рукою людини епохи енеоліту - ранньої бронзи (IV - III тис. до н.е.) були нанесені наскельні малюнки. Червоно-бурого охрою зображені сцени полювання та військових подій, загадкові знаки й фігури людей.
Біля джерела стали свідками татарського велілля, молодий і молода буди у національних татарських строях:
Зовсім поруч з Таш-Аїром знаходиться печерне місто Качи-Кальйон.
Качи-Кальйон - це п*ять гіганських гротів, розмішених один за одним, в яких видовбані рукотворні печери.
панорама четвертого, найбільшого гроту:
в цьому гроті така вистота стелі, що це місце облюбували роуп- і бейс-джампери.(стрибки з природних чи рукотворних об*єтків з мотузкою і парашутом, відповідно)
церква в камені:
на задньому фоні - Тепе-Кермен
підйом по грунтовій дорозі до села Лакі
ночівля неподалік руїн церкви:
потішна історія сталась вночі.
Коли ми вже повечеряли і почали пити чай, до табору підійшло троє з ліхтариками.
Один з них у рясі, два інших на вигляд - два гопніка, що довго живуть в лісі ,як виявилось, послушники:)
Ми привітались:
- Доброго вечора!
- почему вы разговариваете не по русски?
- хороша погода в Криму, чи не так?
- ты что, по разговорнику украинский выучил?
- ні, це моя рідна мова.
з вами крім як про мови поговорити немає про що?
- туристы?
- так, подорожуємо по Криму на велосипедах ,цієї ночі зупинились тут
- если нужна помощь - обращаетесь, можем молока дать.
ночью могут приехать из паломничества наши братья ,если будуть спрашивать почему вы здесь, скажите, что вас благословил отец Ник из Лак на ночевку тут. :))
За 10 хвилин спілквання виявляється що один з них з Богуслава, інший з Києва, чудово не лише розуміють ,а і спілкуються українською.
В Криму люди чомусь часто зазомбовані на питаннях мови, це був наш не єдиний діалог на цю тему на 4 дні.
При тому, з нами їздили дві чудові дівчини, що мешкають у Москві, rubia_morena та segredo_nicole , мовного бар*єру практично не було ніякого, їм навпаки було цікаво трохи вивчити українську.
У Лаках жили греки ще з часів раннього середньовіччя. Зараз села Лаки (пізніше Горянка), не існує. У нього була трагічна доля. У роки ІІ Світової війни село разом з мешканцями, за зв'язок з партизанами, спалили німці.
Страшна історія села, на місці якого розоране поле (нечисленні вцілілі жителі села, що називалось вже Горянка, були виселені звідси в 50-ті роки XX століття в процесі депортації греків)
Ще пів години і ми в селі Високе (колишній Ашага-Керменчик)). Само село отримало свою назву від невеликої фортеці Кермен-Кале, руїни якої ще можна знайти на найближчій горі. Семиметрова ділянка стіни в п'ять метрів висоти - все, що збереглося від середньовічного укріплення. У селі здавна жили православні греки - піддані князівства Феодоро.
Вже 6 років в Лаках живуть монахи ,але за цей час, зі слів послушника Бориса, "жоден камінь не було поставлено на своє місце". Через брак коштів, монахи не реставрують церкву, а будують господарські приміщення навколо неї. От Борис "отримав блаословіння на будівництво трапезної". Але ні, здається готуються зараз до встановлення куполу на дзвінницю:
Звідси ще трохи вгору, до села Високе, а далі - швидкісний 8-кілометровий спуск в Куйбишеве. Це була достойна винагорода за практично піший підйом по болотистій дорозі.
Високе:
Після затяжного спуску в Куйбишиво, весь бруд, що поналипав на гірських грнтовках як вітром здуло:)
На підйомі до Сюйренської фортеці вперше побачили галявини підсніжників, між плато Сюйрені і Челтер-Коба.
на самому плато були і крокуси:
на плато:
(для масштабу придивіться, на краю урвища стоїть людина)
Сюйренська фортеця стоїть на вузькій столовій горі, власне від фортеці залишилось трохи муру і досить мальовнича вежа, що стоїть над урвищем в сторону Бельбекського каньйону. На краю плато є ніби острів, що з усіх боків обривається п’ятдесяти метровими стінами. З основного плато на нього можна перейти по неширокому перешийку. Краєвиди звідти особливо вражають.
Коли з`явилась ця фортеця єдиної думки у істориків немає. Є версії що вона була закладена візантійцями в VI столітті, є версія що хазарами у VIII - IX. Але чисельні археологічні знахідки біля фортеці дають підставу датувати її вік ХІІ століттям.
Цілком достовірно те, що розквіт Сюйреня припадає на XII - XV століття. В ті часи ця територія належала християнському князівству Феодоро. Столиця цього князівства розміщувалась на Мангупі, що розташований за якихось 5 кілометрів південніше Сюйренської фортеці.
Можливо Сюйрень належала комусь з князів Феодоро як феодальна власність, а можливо це був один з чисельних форпостів князівства, що захищав столицю від набігів північнопричорноморських кочівників. Загальна площа Сюйренських укріплень складає 1,7 гектара. Від самої фортеці залишились дві куртини оборонної стіни ( довжина близько 92 метрів) на стику яких височіє напівзруйнована десятиметрова башта викладена з вапнякових блоків. Діаметр башти близько 8 метрів. Судячи з гнізд для кріплення міжповерхових перекрить вона мала два поверхи.(інформація звідси: http://mskifa.narod.ru/suuren.html)
Знову підсніжники на спуску:
стоянка первісних людей на шляху до Мангупа:
стежка на плато Мангупа повз караїмський цвинтар:
знову підсніжники:)
Третя лінія оборони, ворота в князівську частину міста:
Одразу перед стіною цього печерного по лісу розкидані кам’яні надгробки караїмського цвинтаря. Вже багато століть вони зберігають вибиті в камені імена древніх воїнів, ремісників, селян і князів. Хто знає, що там ще написано на них незрозумілими словами-ієрогліфами.. Порослі мохом і сплетені ліаноподібною лозою, вони мовчки слідкують за всіма, хто проходить повз них.
Перше, неукріплене поселення виникло на Мангупі ще на початку нашої ери. А в шостому столітті, при імператорові Юстініана, тут виросла фортеця Доріс - ланка обширної оборонної системи, що захищала рубежі Візантії від кочівників.
Потім було захоплення фортеці хазарами у восьмому столітті, невдале повстання місцевих жителів під предводітельством єпископа Іоанна Готського, повернення візантійців. Нарешті, в ХІ столітті тут відбувся катастрофічний землетрус, після якого місто на декілька століть обезлюділо.
Але в XIV сторіччі Мангуп відроджується: стара фортеця стала столицею князівства Феодоро. Це, мабуть, найяскравіша сторінка в історії Мангупа. Князівство, що займало південно-західну частину Кримського півострова, мало авторитет на міжнародній арені: молдавський господарь Стефан Великий був одружений на мангупськой княжні Марії, московський князь Іван III теж намагався висватать своєму синові наречену з мангупськой династії, правда, невдало.
У 1475 р. послідувала нова, військова катастрофа - вторгнення турок-осман до Криму. Якщо візантійська столиця Константинополь лягла під ударами турок через два місяці, то Мангуп зумів протриматись пів року. Потім тут була турецька фортеця, що проіснувала до 1774-го, коли Османська імперія втратила Крим. (http://www.krimea.com.ua/mangul.html)
одна з обжитих печер Мангупу:
у 80-х роках почався процес повторного заселення печер. Люди приїздили з великих міст, обирали собі печеру, робили двері, пічку і жили тут. Кілька раз всіх звідси виганяли, але дехто й досі не залишив Мангп, тільки довелось перебратись в дальні гроти і печери.
колишня тюрма в мисі Дірявому:
наша група:
печери:
за Мангупом починається затяжний приємний, швидкісний, красивий, чудовий (і ще всякий дуже-дуже) 7-кілометровий спск до села Хмельницьке:
зупинка на дорозі до Фіоленту:
за попереднім планом ми мали ночувати біля фортеці Чембало у Балаклаві. Ала бажання покупатись повело нас на Фіолент:)
На ночівлю ми стали над Яшмовим пляжем. Не встигли поставити намети ,як у гості завітала лисичка! Я ще не бачив, щоб вони підходили там близько до людей, мабуть влітку туристи часто її підгодовують і вона звикла до людей:
панорама моря з місця ночівлі:
Фіолент також називали мисом Святого Георгія, бо за переказами святий з'явився потерпілим від бурі грецьким морякам на скелі Святого Явління біля мису. Моряки що вижили у 891 році заснували на скелях на схід від мису Свято-Георгіївський монастир. Святому мис зобов'язаний ще однією своєю назвою - Манастир-Бурун .
Назва Фіолент (Фелент, Феолент) вперше з'являється на мапах в 1807 році. Існує кілька версій походження сучасної назви. Згідно з першою з них «Фіолент» - це грецький вираз «Божа країна». Згідно з іншою, назва походить з часів панування генуезців і походить від іт. violente - «несамовитий» (біля мису часті морські шторми). Ще одна етимологія виводить назву від тур. felenk (скат для спуску суден на воду). Російський історик, кримський краєзнавець Олександр Бертьє-Делагард вважав, що назву можна перекласти з турецького як «Тигровий мис», бо на скелястому березі чергуються смуги жовтуватого вапняку і темного трахіта, що нагадує тигрову шкуру.
Монастир:
Легенда про заснування монастиря на Фіоленті:
В 891 році біля мису Філент грецькі моряки боролись зі стихією, був сильний шторм, вони не могли пристати до берега.Тоді почали молитись святому Георгію Переможцю.Він почув їх молитву і врятував від шторму. На цому місці згодом греки і побудували Свято-Георгіївський монастир
Далі - просто багато фото цього райського куточку:
цікаво, що одна зі скель, що входить в море, складається з базальтових стовпів:
До зстрічі, сонячний Крим!
станція Бахчисарай
першим пунктом програми є стоянка первісних людей з наскельними малюнками Таш-Аїр(окремий камінь), ось власне і цей камінь:
Поруч з дорогою знаходиться Качинський навіс - стоянка людини верхньопалеолітичного часу (35000 - 11000 тисяч
років тому), далі - стоянка печерних людей Таш Аїр(Окремий камінь). На цій багатошаровій стоянці жили люди з мезоліту (VI тисячоліття до нашої ери) і до раннього середньовіччя.
Тут на стінах рукою людини епохи енеоліту - ранньої бронзи (IV - III тис. до н.е.) були нанесені наскельні малюнки. Червоно-бурого охрою зображені сцени полювання та військових подій, загадкові знаки й фігури людей.
Біля джерела стали свідками татарського велілля, молодий і молода буди у національних татарських строях:
Зовсім поруч з Таш-Аїром знаходиться печерне місто Качи-Кальйон.
Качи-Кальйон - це п*ять гіганських гротів, розмішених один за одним, в яких видовбані рукотворні печери.
панорама четвертого, найбільшого гроту:
в цьому гроті така вистота стелі, що це місце облюбували роуп- і бейс-джампери.(стрибки з природних чи рукотворних об*єтків з мотузкою і парашутом, відповідно)
церква в камені:
на задньому фоні - Тепе-Кермен
підйом по грунтовій дорозі до села Лакі
ночівля неподалік руїн церкви:
потішна історія сталась вночі.
Коли ми вже повечеряли і почали пити чай, до табору підійшло троє з ліхтариками.
Один з них у рясі, два інших на вигляд - два гопніка, що довго живуть в лісі ,як виявилось, послушники:)
Ми привітались:
- Доброго вечора!
- почему вы разговариваете не по русски?
- хороша погода в Криму, чи не так?
- ты что, по разговорнику украинский выучил?
- ні, це моя рідна мова.
з вами крім як про мови поговорити немає про що?
- туристы?
- так, подорожуємо по Криму на велосипедах ,цієї ночі зупинились тут
- если нужна помощь - обращаетесь, можем молока дать.
ночью могут приехать из паломничества наши братья ,если будуть спрашивать почему вы здесь, скажите, что вас благословил отец Ник из Лак на ночевку тут. :))
За 10 хвилин спілквання виявляється що один з них з Богуслава, інший з Києва, чудово не лише розуміють ,а і спілкуються українською.
В Криму люди чомусь часто зазомбовані на питаннях мови, це був наш не єдиний діалог на цю тему на 4 дні.
При тому, з нами їздили дві чудові дівчини, що мешкають у Москві, rubia_morena та segredo_nicole , мовного бар*єру практично не було ніякого, їм навпаки було цікаво трохи вивчити українську.
У Лаках жили греки ще з часів раннього середньовіччя. Зараз села Лаки (пізніше Горянка), не існує. У нього була трагічна доля. У роки ІІ Світової війни село разом з мешканцями, за зв'язок з партизанами, спалили німці.
Страшна історія села, на місці якого розоране поле (нечисленні вцілілі жителі села, що називалось вже Горянка, були виселені звідси в 50-ті роки XX століття в процесі депортації греків)
Ще пів години і ми в селі Високе (колишній Ашага-Керменчик)). Само село отримало свою назву від невеликої фортеці Кермен-Кале, руїни якої ще можна знайти на найближчій горі. Семиметрова ділянка стіни в п'ять метрів висоти - все, що збереглося від середньовічного укріплення. У селі здавна жили православні греки - піддані князівства Феодоро.
Вже 6 років в Лаках живуть монахи ,але за цей час, зі слів послушника Бориса, "жоден камінь не було поставлено на своє місце". Через брак коштів, монахи не реставрують церкву, а будують господарські приміщення навколо неї. От Борис "отримав блаословіння на будівництво трапезної". Але ні, здається готуються зараз до встановлення куполу на дзвінницю:
Звідси ще трохи вгору, до села Високе, а далі - швидкісний 8-кілометровий спуск в Куйбишеве. Це була достойна винагорода за практично піший підйом по болотистій дорозі.
Високе:
Після затяжного спуску в Куйбишиво, весь бруд, що поналипав на гірських грнтовках як вітром здуло:)
На підйомі до Сюйренської фортеці вперше побачили галявини підсніжників, між плато Сюйрені і Челтер-Коба.
на самому плато були і крокуси:
на плато:
(для масштабу придивіться, на краю урвища стоїть людина)
Сюйренська фортеця стоїть на вузькій столовій горі, власне від фортеці залишилось трохи муру і досить мальовнича вежа, що стоїть над урвищем в сторону Бельбекського каньйону. На краю плато є ніби острів, що з усіх боків обривається п’ятдесяти метровими стінами. З основного плато на нього можна перейти по неширокому перешийку. Краєвиди звідти особливо вражають.
Коли з`явилась ця фортеця єдиної думки у істориків немає. Є версії що вона була закладена візантійцями в VI столітті, є версія що хазарами у VIII - IX. Але чисельні археологічні знахідки біля фортеці дають підставу датувати її вік ХІІ століттям.
Цілком достовірно те, що розквіт Сюйреня припадає на XII - XV століття. В ті часи ця територія належала християнському князівству Феодоро. Столиця цього князівства розміщувалась на Мангупі, що розташований за якихось 5 кілометрів південніше Сюйренської фортеці.
Можливо Сюйрень належала комусь з князів Феодоро як феодальна власність, а можливо це був один з чисельних форпостів князівства, що захищав столицю від набігів північнопричорноморських кочівників. Загальна площа Сюйренських укріплень складає 1,7 гектара. Від самої фортеці залишились дві куртини оборонної стіни ( довжина близько 92 метрів) на стику яких височіє напівзруйнована десятиметрова башта викладена з вапнякових блоків. Діаметр башти близько 8 метрів. Судячи з гнізд для кріплення міжповерхових перекрить вона мала два поверхи.(інформація звідси: http://mskifa.narod.ru/suuren.html)
Знову підсніжники на спуску:
стоянка первісних людей на шляху до Мангупа:
стежка на плато Мангупа повз караїмський цвинтар:
знову підсніжники:)
Третя лінія оборони, ворота в князівську частину міста:
Одразу перед стіною цього печерного по лісу розкидані кам’яні надгробки караїмського цвинтаря. Вже багато століть вони зберігають вибиті в камені імена древніх воїнів, ремісників, селян і князів. Хто знає, що там ще написано на них незрозумілими словами-ієрогліфами.. Порослі мохом і сплетені ліаноподібною лозою, вони мовчки слідкують за всіма, хто проходить повз них.
Перше, неукріплене поселення виникло на Мангупі ще на початку нашої ери. А в шостому столітті, при імператорові Юстініана, тут виросла фортеця Доріс - ланка обширної оборонної системи, що захищала рубежі Візантії від кочівників.
Потім було захоплення фортеці хазарами у восьмому столітті, невдале повстання місцевих жителів під предводітельством єпископа Іоанна Готського, повернення візантійців. Нарешті, в ХІ столітті тут відбувся катастрофічний землетрус, після якого місто на декілька століть обезлюділо.
Але в XIV сторіччі Мангуп відроджується: стара фортеця стала столицею князівства Феодоро. Це, мабуть, найяскравіша сторінка в історії Мангупа. Князівство, що займало південно-західну частину Кримського півострова, мало авторитет на міжнародній арені: молдавський господарь Стефан Великий був одружений на мангупськой княжні Марії, московський князь Іван III теж намагався висватать своєму синові наречену з мангупськой династії, правда, невдало.
У 1475 р. послідувала нова, військова катастрофа - вторгнення турок-осман до Криму. Якщо візантійська столиця Константинополь лягла під ударами турок через два місяці, то Мангуп зумів протриматись пів року. Потім тут була турецька фортеця, що проіснувала до 1774-го, коли Османська імперія втратила Крим. (http://www.krimea.com.ua/mangul.html)
одна з обжитих печер Мангупу:
у 80-х роках почався процес повторного заселення печер. Люди приїздили з великих міст, обирали собі печеру, робили двері, пічку і жили тут. Кілька раз всіх звідси виганяли, але дехто й досі не залишив Мангп, тільки довелось перебратись в дальні гроти і печери.
колишня тюрма в мисі Дірявому:
наша група:
печери:
за Мангупом починається затяжний приємний, швидкісний, красивий, чудовий (і ще всякий дуже-дуже) 7-кілометровий спск до села Хмельницьке:
зупинка на дорозі до Фіоленту:
за попереднім планом ми мали ночувати біля фортеці Чембало у Балаклаві. Ала бажання покупатись повело нас на Фіолент:)
На ночівлю ми стали над Яшмовим пляжем. Не встигли поставити намети ,як у гості завітала лисичка! Я ще не бачив, щоб вони підходили там близько до людей, мабуть влітку туристи часто її підгодовують і вона звикла до людей:
панорама моря з місця ночівлі:
Фіолент також називали мисом Святого Георгія, бо за переказами святий з'явився потерпілим від бурі грецьким морякам на скелі Святого Явління біля мису. Моряки що вижили у 891 році заснували на скелях на схід від мису Свято-Георгіївський монастир. Святому мис зобов'язаний ще однією своєю назвою - Манастир-Бурун .
Назва Фіолент (Фелент, Феолент) вперше з'являється на мапах в 1807 році. Існує кілька версій походження сучасної назви. Згідно з першою з них «Фіолент» - це грецький вираз «Божа країна». Згідно з іншою, назва походить з часів панування генуезців і походить від іт. violente - «несамовитий» (біля мису часті морські шторми). Ще одна етимологія виводить назву від тур. felenk (скат для спуску суден на воду). Російський історик, кримський краєзнавець Олександр Бертьє-Делагард вважав, що назву можна перекласти з турецького як «Тигровий мис», бо на скелястому березі чергуються смуги жовтуватого вапняку і темного трахіта, що нагадує тигрову шкуру.
Монастир:
Легенда про заснування монастиря на Фіоленті:
В 891 році біля мису Філент грецькі моряки боролись зі стихією, був сильний шторм, вони не могли пристати до берега.Тоді почали молитись святому Георгію Переможцю.Він почув їх молитву і врятував від шторму. На цому місці згодом греки і побудували Свято-Георгіївський монастир
Далі - просто багато фото цього райського куточку:
цікаво, що одна зі скель, що входить в море, складається з базальтових стовпів:
До зстрічі, сонячний Крим!