Берегом Дніпра. Спроба 2
Через 2 місяці після першої спроби дослідити лівий берег Дніпра від Києва до Переяслава-Хмельницького, була здійснена спроба 2.
1. Виїжджаю з Жовтневого і прямую добре відомою дорогою до Переяслава
2.
3. Дорогою нічого цікавого не сталося, і вже хвилин через 50 я був у Переяславі
4.
5.
6.
7.
8. Пам'ятник єднаню українського і російського народів
9.
10.
11.
12.
13. Велопарковки у Переяслав доволі поширені (тільки у кадрі дві), але для прив'язування зовсім не годяться
14.
15.
16.
17.
Їхав-їхав, нарешті до Канівського моря доїхав
18. В центрі - Трахтемирівський півострів
19. Вдалині видніються орієнтири фарватеру
20. Правобережні кручі
21. Острівець
22.
Стояла спека, хотілося скупатися. Рухаючись на захід, спочатку вздовж дороги були пляжі з купою народу, куди іти не хотілося, потім почалися зарослі
23.
24. Бузько
25.
26.
27. Затока біля якогось дачного поселення
28.
Звідти ліс мене привів до чудового малолюдного купального місця
29.
30. Щоб скупатися тут, іти треба далеко. Зате біля берега дуже мілко, через що вода приємно тепла.
31.
32. Далі лісом починають траплятися люди, потім багато людей. Там само пам'ятник невідомому солдату, що воював за Букринський плацдарм
33.
34.
35. Туристи
36. Надивившись на все це, я повернувся на бетонку, яка їде сюди аж з Переяслава, і поїхав нею
37. Бетонка скоро закінчилась, не перешйовши навіть у стежку
38. Далі недовгі блукання лісом за випадково обраним азимутом
39. І потрапляю на дорогу. Нікудишню, піщану, їхати важко. На щастя, недовгу
40. Тут вже починається щось типу полігона військової частини. Полігонів тут багато, розкидані вздовж берега Дніпра
41. Але там багато піску, я поїхав туди, де менше
42. Дорога привела до смт. Дівички
43.
44.
45. Робити там було нічого, звідти приїхав до військової частини А-0473. На в'їзді КПП, я з переляку вирішив його об'їхати дворами. Але проблем у мене там би не виникло, можна було б проїжджати напряму
46. Все це, як я чомусь раніше думав, називається Дівички-2. А тепер навіть не знаю звідки я таку назву взяв, навіть гугл не знає такої
47. Дивне явище: далеко від будь-якої цивілізації стоїть райончик 5-поверхівок. Кіоски, навіть парк/ліс. Тут, очевидно, живуть військові з сім'ями
48.
49.
Розвідка, удар, вогонь - все заради перемоги!
На сторожі в мирний час, на війні ж ми просто - боги!
50. Майданчик самохідної артилерії, згідно з картою полігону
51. Біля в'їзду на полігон
На в'їзді на полігон КПП, після кожної машини закривається. Я під'їхав до чергового і спитав, чи можна. Він сказав, що я велосипедист, тому можна:)
52. Клас балістичної підготовки. Та ще кілька схожих будівель вздовж дороги. А так - навколо дерева, і інколи машини їздять туди-сюди
53. Мені до с. Старе. Видніється будка ще одного КПП, знову чогось боюсь
54. Будка виявилась пустою, ворота - зачиненими. Навколо воріт - перекопано, довелось з великом перестрибувати
Їду, тихо навколо, і тільки одна машина назустріч. Думаю: зараз же зупиняться і питатимуть хто такий і чого тут лажу. Так і є, машина блимає фарами, зупиняється біля мене. В машині - мужичок, обкладений купою карт, починає мене питати, як що і до чого, куди тут їхати:) Виявилось, він, як і я, просто їздить і досліджує місцевість.
55. Поговорили трохи і роз'їхались. Але він машиною через ті зачинені ворота проїхати не зміг, довелось розвертатись. Потім ще з ним пару разів перетиналися
56. Біля дороги знайшовся такий собі оглядовий майданчик артилерійського полігону
57. Залазити на нього треба обережно, сходи розсипаються
58. З майданчика
59.
Так і їздив-блукав. Користувався топографічною картою (електронною і паперовою). В одному місці карта стверджувала, що я їду дорогою з покриттям, я ж їхав стежкою. Спочатку думав, що карта помиляється, через деякий час помітив таки рештки покриття під травою! Дивно, за років 20 асфальтована дорога просто зникла.
З дороги я таки звернув, і піщаною дорогою поїхав з полігону у цивілізацію
60. Сошників, село, ура. Знаки нагадують про сніг і дощ у найближчі 5 км
61.
62.
63.
64.
65. Автобусна зупинка "Стовп (бетонний)"
66.
67. Дорога на Вороньків
68.
69.
70. Над Вороньковим постійно літають літаки
71. Вороньківська гіпножаба.
72.Озеро у Воронькові
73. Ще одне, посеред дороги
74. Знову літаки
75. Пройшов дощик, приємно
76. За горизонтом - Українка
77.
78.
79. М'ячик
80. Далі була довга дорога без особливостей, дуже малолюдна
81.
З наближенням до Києва кількість машин вперто зростала, біля Бортничів їх взагалі стало забагато
82. Сонце заходить. Бортничі, Київ
83. Тут, хоч я і не просив, батьки мене забрали машиною, якраз їдучи з того ж села
Міг і сам доїхати, хоча Київ - найдослідженіша і найменш цікава частина сьогоднішнього маршруту.
За майже 11 годин проїхав 126 км і побачив багато нових місцевостей. Хоча ще є над чим працювати, треба буде полігоном проїхатися ще раз, але вже берегом.
Карта проїханого
