Похід Карпатами від ПІЧ до Говерли. День 1
Фотозвіт про мандрівку Чорногірським хребтом Карпат, по дорозі відвідали майже всі двохтисячники України крім Петроса. Мандрівка відбувалася декілька років тому. Відразу напишу, шо я в горах зараз не дуже розбираюся, а тоді під час мандрівки взагалі ніякого уявлення не мав, тому можуть бути деякі неточності в описі.
На скільки я уявляю, маршрут наш мав десь такий вигляд: с.Шибене - оз.Марічейка(ночівля) - г.Піп Іван Чорногірський (ПІЧ) - г.Дземброня - оз.Бребенескул(ночівля) - г.Бребенескул - г.Гутин-Томнатик - г.Ребра - оз.Несамовите(ночівля) - г.Говерла - с/б «Заросляк»
Приїхали зранку до Франківську, годин 4 чекали іншу частину групи. Як з'єдналися - відправилися чарівними гірськими дорогами автобусом до Верховини. Їхали як нормальні туристи - сидячи на наплічниках, в абсолютній тісняві. З Верховини малися їхати в Шибене. На станіції квитки нам не продали чомусь, зате наша група першими встигла втулитися в автобус і позакидувати наплічники. Автобус відверто здивував - такі моделі бачив лише на похоронах років 10 тому, в нас їх називали "труповозки". І от їдемо ми в цій труповозкі повністю затиснені з купою наплічнеків до стелі, а автобус за селом зупиняється біля нової групи туристів. Ми вже тут не вміщалися зовсім, а про десяток нових людей з наплічниками і мови не могло бути. Але все обійшлося - звідкись в автобусі з'явилося місце, туристи проштовхнулися, посідали на гору наплічників і труповозка рушила собі далі.
Десь через 30хв. одній жіночці від задухи стало погано, автобус зупинився, жіночку евакуювали. На знімку нижче більше половини людей вийшло провітритися, інші не хотіли виходити шоб не втратити своє місце.
А ше прикол в карпатських автобусах - інколи вони зупиняються перед горою і шофер каже: Так, виходимо всі і штовхаємо. Таким чином півсотні людей випригує з автобуса і пихає його під гору, інакше труповоз ніяк не вибереться.
Післся трьох годин їзди приїхали в Шибене. Віддали паспорти на КПП (не забувайте їх з собою), ніяких проблем не виникло з цим, тож ми сиділи відпочивали і набиралися сил перед підйомом.
А також фоткали місцевий краєвид. Село дуже красиве, як і кожне в Карпатах.
Тут проходить класична швидка річечка з дуже холодною водою.
Власне, КПП.
Лісовоз.
Місток.
Після процесу довгого крутіння мапи і вияснення куди ж нам треба йти - відправилися в дорогу через село і вверх. Надалі стежка вже була промаркована і заблудитися ставало все тяжче й тяжче.
Далі йде купка трохи одноманітних Карпатських краєвидів.
Підйом перші 5 годин був не важким. Він був неймовірно важким - сил не вистачало зовсім, від незвички ноги боліли, спина нила. Зупинялися через кожні 30хв і падали їсти малину, котрої було вдосталь навколо.
Десь тут знайшли гуцульську хатинку з корівками й купили молоко за неймовірно високу ціну у місцевого пастуха, котрий чомусь розмовляв російською і виявилося, що він взагалі з Миколаєва. Тут же зустріли веселих поляків - купа привітань, обмін фразами, попсові фотки.
Ще трохи одноманітних знімків.
Під вечір дійшли до озера Марічейка і відразу звідкись взялися сили. Поки шукали місце ночівлі, то зовсім стемніло. Зустріли табір людей, котрі вже не перший тиждень живуть біля озера, все було облаштовано як у невеличкому поселенні. Поставили тим часом намети, повечеряли і завалилися спати. Попереду нас чекали найважчі дні мандрівки.
На скільки я уявляю, маршрут наш мав десь такий вигляд: с.Шибене - оз.Марічейка(ночівля) - г.Піп Іван Чорногірський (ПІЧ) - г.Дземброня - оз.Бребенескул(ночівля) - г.Бребенескул - г.Гутин-Томнатик - г.Ребра - оз.Несамовите(ночівля) - г.Говерла - с/б «Заросляк»
Приїхали зранку до Франківську, годин 4 чекали іншу частину групи. Як з'єдналися - відправилися чарівними гірськими дорогами автобусом до Верховини. Їхали як нормальні туристи - сидячи на наплічниках, в абсолютній тісняві. З Верховини малися їхати в Шибене. На станіції квитки нам не продали чомусь, зате наша група першими встигла втулитися в автобус і позакидувати наплічники. Автобус відверто здивував - такі моделі бачив лише на похоронах років 10 тому, в нас їх називали "труповозки". І от їдемо ми в цій труповозкі повністю затиснені з купою наплічнеків до стелі, а автобус за селом зупиняється біля нової групи туристів. Ми вже тут не вміщалися зовсім, а про десяток нових людей з наплічниками і мови не могло бути. Але все обійшлося - звідкись в автобусі з'явилося місце, туристи проштовхнулися, посідали на гору наплічників і труповозка рушила собі далі.
Десь через 30хв. одній жіночці від задухи стало погано, автобус зупинився, жіночку евакуювали. На знімку нижче більше половини людей вийшло провітритися, інші не хотіли виходити шоб не втратити своє місце.
А ше прикол в карпатських автобусах - інколи вони зупиняються перед горою і шофер каже: Так, виходимо всі і штовхаємо. Таким чином півсотні людей випригує з автобуса і пихає його під гору, інакше труповоз ніяк не вибереться.
Післся трьох годин їзди приїхали в Шибене. Віддали паспорти на КПП (не забувайте їх з собою), ніяких проблем не виникло з цим, тож ми сиділи відпочивали і набиралися сил перед підйомом.
А також фоткали місцевий краєвид. Село дуже красиве, як і кожне в Карпатах.
Тут проходить класична швидка річечка з дуже холодною водою.
Власне, КПП.
Лісовоз.
Місток.
Після процесу довгого крутіння мапи і вияснення куди ж нам треба йти - відправилися в дорогу через село і вверх. Надалі стежка вже була промаркована і заблудитися ставало все тяжче й тяжче.
Далі йде купка трохи одноманітних Карпатських краєвидів.
Підйом перші 5 годин був не важким. Він був неймовірно важким - сил не вистачало зовсім, від незвички ноги боліли, спина нила. Зупинялися через кожні 30хв і падали їсти малину, котрої було вдосталь навколо.
Десь тут знайшли гуцульську хатинку з корівками й купили молоко за неймовірно високу ціну у місцевого пастуха, котрий чомусь розмовляв російською і виявилося, що він взагалі з Миколаєва. Тут же зустріли веселих поляків - купа привітань, обмін фразами, попсові фотки.
Ще трохи одноманітних знімків.
Під вечір дійшли до озера Марічейка і відразу звідкись взялися сили. Поки шукали місце ночівлі, то зовсім стемніло. Зустріли табір людей, котрі вже не перший тиждень живуть біля озера, все було облаштовано як у невеличкому поселенні. Поставили тим часом намети, повечеряли і завалилися спати. Попереду нас чекали найважчі дні мандрівки.