Тараканів форт
Одного теплого осіннього дня, вдалось мені таки здійснити давню мрію і побачити на власні очі місце, за фотографіями котрого давно полювала в неті. Тараканів форт. Те, що на фотографіях виглядало загадковим і вражаючим, у житті виявилось просто фантастичним. Про його історичні перипетії можна розповідати довго, але я цього робити не буду з двох причин: по-перше, історія, хоч і порівняно недовга (форт почав будуватись у 1873р.), але достатньо насичена подіями, щоб я могла почати трошки прибріхувати, а по-друге, історичну довідку, точну і коротку можна знайти у Вікіпедії. Тому, будемо вважати цей пост таким собі фотозвітом з коментарями.
Отже, Ду́бенський форт, Тараканівський форт, Нова Дубенська фортеця - архітерктурна пам'ятка 19 століття, розташована неподалік від села Тараканів Дубенського району Рівненської області. Зі Львова можна добратись електричкою Львів-Здолбунів приблизно за 3,5 год. Від вокзалу у Дубно до самого форту дійти можна за хв.30-40, головне знати куди рухатись=))
Маючи замість карти тільки доволі заплутані вказівки роздруковані з інтернету, трошки поблукавши по лісі, і декілька разів звернувши не туди,ми, випадково, натрапили на якусь стежинку. І тільки після того як протоптались по ній взад-вперед декілька хвилин, побачили на чому ми стоїмо...
Як виявилось, ми, під час свого блукання у лісі, випадково знайшли боковий вхід у форт, який через гілки дерев нагадував міраж - на перший погляд нічого нема, але якщо дуже захотіти побачити...
До речі, примітка для людей, які захочуть відвідати форт влітку - рослина, якої було так багато в нас під ногами, виявилась отруйним борщовиком і росте вона навколо всього форту. Її періодично намагаються викорінювати, але повністю позбутись не вдається, і тому завжди знайдеться декілька "щасливчиків", котрі на своєму досвіді взнають, чому борщовик такий небезпечний.
Так от, з моменту, коли ми нарешті попали у фортецю, мене не покидало враження, що ми у якомусь паралельному вимірі - від захвату просто відбирало мову.
На території центральної споруди форту знаходяться два вікна висотою у декілька метрів, котрі за своїх кращих часів мали вітражі у всю висоту і закривались металевими віконницями. Хоча, навіть зараз, не зважаючи на цеглу, яка осипається зі стелі, вони виглядають велично.
Про цеглу, до речі, я не жартувала. Правда, кажуть, місцеві пейнтболісти люблять влаштовувати ігри у фортеці. Мабуть, краса навколишніх місць, разом із ризиком відбити цеглину головою, додають особливої гостроти відчуттям...
Цікаво, що головним ідеологом будівництва був генерал-ад'ютант Едуард Тотлебен (який вніс свій вклад і у модернізацію Брестськох фортеці). Форт будувався як оборонна фортеця на межі Російської та Австрійської імперій. А тепер, на місцях минулої слави, на дахах ростуть дерева
На перший погляд, сама центральна частина форту виглядає не такою вже і великою, але обходили ми її декілька годин, бо за кожним поворотом відкривалось щось нове і захоплююче.
Чесно кажучи, намотувати кола по території форту було злегка моторошно. Перші годину взагалі виглядало так, ніби серед всіх цих руїн крім нас не було ні душі. Потім з'ясувалось, що паралельно з нами на екскурсію приїхали чоловік 30 з Маріуполя, але, оскільки, гіда вони знайшли швидше за нас, то одразу перейшли до підземної частини форту. До речі, про підземну частину, як виявилось, Тараканів мав не тільки декілька поверхів над землею, але і парочку під. На наше щастя, ми зустріли помічника коменданта форту, який провів нам дуже цікаву екскурсію підземними казематами, куди без нього ми не наважилися б зайти.
Знову ж таки примітка для бажаючих відвідати Тараканів. Раджу таки відшукати коменданта форту, або знаючих людей, і "за скільки не шкода" напроситись на екскурсію. По-перше тому, що слухати гіда було, насправді, одне задоволення - людина, як справжній фанат своєї справи, розказувала про форт з такою любов'ю і захопленням, що не заразитись ентузіазмом було не можливо, по-друге, історію форту знає досконало і може розказати багато чого корисного, по-третє, казематами форту може пройтись без ліхтаря, знаючи його як своїх п'ять пальців, а це, ті хто побував на підземних поверхах знають, дуже і дуже вражає.
На стінах збереглись автентичні записи. На фотографії зліва нумерація казарм, зправа - кімната, де зберігались боєприпаси.
Зверху наведені ще дві причини прогулятись з гідом. Насправді, підступних декількаметрових ям на території є декілька, а, враховуючи, що освітлення до казематів не потрапляє взагалі, напоротись на них - елементарно (особливо, якщо не знати куди іти). Нещасні випадки трапляються тут періодично, і, на жаль, не всі вони закінчуються добре. Поки форт ще функціонував, на території навіть були дві ями-пастки, які перевертались на 180 градусів, і ворожі солдати падали на дерев'яні кілки. На сьогодні, Тараканів є власністю Міністерства оборони і ями замуровані, все що залишилось - натяки на них .
І на закінчення. Фотографія головного входу в форт, до якого ми, в свій особливий спосіб, добрались аж в самому кінці:)
За іронією долі, за свою довгу-недовгу історію, Дубенська фортеця не пережила жодної серйозної битви. Ну, це якщо не вважати битви екстрасенсів, одну з яких, за словами нашого гіда, знімали у цих місцях...
От така вийшла історія - мало фактів, але багато вражень. Взагалі, розказувати про Тараканів форт можна довго. Набагато-набагато довше, ніж це вдалось мені:) Скільки всього, ще залишилось несказаним і незгаданим. Хоча, не дарма ж кажуть - краще один раз побачити, ніж десять разів почути. Чого і Вам бажаю, а Тараканів вже Вас не розчарує!
Отже, Ду́бенський форт, Тараканівський форт, Нова Дубенська фортеця - архітерктурна пам'ятка 19 століття, розташована неподалік від села Тараканів Дубенського району Рівненської області. Зі Львова можна добратись електричкою Львів-Здолбунів приблизно за 3,5 год. Від вокзалу у Дубно до самого форту дійти можна за хв.30-40, головне знати куди рухатись=))
Маючи замість карти тільки доволі заплутані вказівки роздруковані з інтернету, трошки поблукавши по лісі, і декілька разів звернувши не туди,ми, випадково, натрапили на якусь стежинку. І тільки після того як протоптались по ній взад-вперед декілька хвилин, побачили на чому ми стоїмо...
Як виявилось, ми, під час свого блукання у лісі, випадково знайшли боковий вхід у форт, який через гілки дерев нагадував міраж - на перший погляд нічого нема, але якщо дуже захотіти побачити...
До речі, примітка для людей, які захочуть відвідати форт влітку - рослина, якої було так багато в нас під ногами, виявилась отруйним борщовиком і росте вона навколо всього форту. Її періодично намагаються викорінювати, але повністю позбутись не вдається, і тому завжди знайдеться декілька "щасливчиків", котрі на своєму досвіді взнають, чому борщовик такий небезпечний.
Так от, з моменту, коли ми нарешті попали у фортецю, мене не покидало враження, що ми у якомусь паралельному вимірі - від захвату просто відбирало мову.
На території центральної споруди форту знаходяться два вікна висотою у декілька метрів, котрі за своїх кращих часів мали вітражі у всю висоту і закривались металевими віконницями. Хоча, навіть зараз, не зважаючи на цеглу, яка осипається зі стелі, вони виглядають велично.
Про цеглу, до речі, я не жартувала. Правда, кажуть, місцеві пейнтболісти люблять влаштовувати ігри у фортеці. Мабуть, краса навколишніх місць, разом із ризиком відбити цеглину головою, додають особливої гостроти відчуттям...
Цікаво, що головним ідеологом будівництва був генерал-ад'ютант Едуард Тотлебен (який вніс свій вклад і у модернізацію Брестськох фортеці). Форт будувався як оборонна фортеця на межі Російської та Австрійської імперій. А тепер, на місцях минулої слави, на дахах ростуть дерева
На перший погляд, сама центральна частина форту виглядає не такою вже і великою, але обходили ми її декілька годин, бо за кожним поворотом відкривалось щось нове і захоплююче.
Чесно кажучи, намотувати кола по території форту було злегка моторошно. Перші годину взагалі виглядало так, ніби серед всіх цих руїн крім нас не було ні душі. Потім з'ясувалось, що паралельно з нами на екскурсію приїхали чоловік 30 з Маріуполя, але, оскільки, гіда вони знайшли швидше за нас, то одразу перейшли до підземної частини форту. До речі, про підземну частину, як виявилось, Тараканів мав не тільки декілька поверхів над землею, але і парочку під. На наше щастя, ми зустріли помічника коменданта форту, який провів нам дуже цікаву екскурсію підземними казематами, куди без нього ми не наважилися б зайти.
Знову ж таки примітка для бажаючих відвідати Тараканів. Раджу таки відшукати коменданта форту, або знаючих людей, і "за скільки не шкода" напроситись на екскурсію. По-перше тому, що слухати гіда було, насправді, одне задоволення - людина, як справжній фанат своєї справи, розказувала про форт з такою любов'ю і захопленням, що не заразитись ентузіазмом було не можливо, по-друге, історію форту знає досконало і може розказати багато чого корисного, по-третє, казематами форту може пройтись без ліхтаря, знаючи його як своїх п'ять пальців, а це, ті хто побував на підземних поверхах знають, дуже і дуже вражає.
На стінах збереглись автентичні записи. На фотографії зліва нумерація казарм, зправа - кімната, де зберігались боєприпаси.
Зверху наведені ще дві причини прогулятись з гідом. Насправді, підступних декількаметрових ям на території є декілька, а, враховуючи, що освітлення до казематів не потрапляє взагалі, напоротись на них - елементарно (особливо, якщо не знати куди іти). Нещасні випадки трапляються тут періодично, і, на жаль, не всі вони закінчуються добре. Поки форт ще функціонував, на території навіть були дві ями-пастки, які перевертались на 180 градусів, і ворожі солдати падали на дерев'яні кілки. На сьогодні, Тараканів є власністю Міністерства оборони і ями замуровані, все що залишилось - натяки на них .
І на закінчення. Фотографія головного входу в форт, до якого ми, в свій особливий спосіб, добрались аж в самому кінці:)
За іронією долі, за свою довгу-недовгу історію, Дубенська фортеця не пережила жодної серйозної битви. Ну, це якщо не вважати битви екстрасенсів, одну з яких, за словами нашого гіда, знімали у цих місцях...
От така вийшла історія - мало фактів, але багато вражень. Взагалі, розказувати про Тараканів форт можна довго. Набагато-набагато довше, ніж це вдалось мені:) Скільки всього, ще залишилось несказаним і незгаданим. Хоча, не дарма ж кажуть - краще один раз побачити, ніж десять разів почути. Чого і Вам бажаю, а Тараканів вже Вас не розчарує!