Перше знайомство з Кримом: Бахчисарай, Ханський Палац
Минулого разу я почав розповідь про перший день відпочинку в Криму, який виявився надто вітряним і прохолодним для пляжу. Подивившись по карті, що є поблизу з цікавих місць, ми попрямували до Бахчисараю, що знаходиться в 37 км від Миколаївки…
З довідників найбільшою атракцією є Ханський палац, також Чуфут-кале та печерний монастир. З описів найбільше нас приваблював саме Ханський палац, GPS координати N44⁰44’55.90’’, E033⁰52’55.50’’
37 км - це зовсім поруч… Забігаючи наперед, скажу, що Крим мені здався дуже зручним для поїздок. Найдовший шлях з Миколаївки до Судаку зайняв лише 2 години. «Лише», тому що звичайна поїздка з Черкас до Києва займає не менш ніж 2,5 години. Кримські відстані мені сподобались, як і дороги, за весь час я піймав лише одну невелику яму. Дороги якісно відрізняються від іншої України + заправки з нормальним бензином (shell) буквально на кожному кроці. Проте є тут одне «але»: дороги і серпантини - це різні речі ;).
Прочитавши за півгодини шляху інформацію з довідників про Бахчисарай, ми чекали на зустріч з містом, що є перлиною Кримсько-татарської культури.
Чесно зізнаюсь, мене цікавили татари - які вони? Якось незвично, що в країні, де я живу, також живе геть інший етнос, не схожий на нас. Інший народ, інша культура, відчуття наче в іншій країні.
Перша зустріч з іншою культурою була раптовою та не досить приємною. За даними навігатора ми вже наближались до Ханського палацу, аж раптом до машини підбігають двоє хлопців, чимось схожих на циган, розмахують руками і кажуть (швидше кричать) «дальше єхать нєльзя, там нємєцкіє танкі! там нєт парковкі», але емоційно це було близьким до німецьких танків.
Трохи пригальмував, але злякавшись таких емоцій, та побачивши, що жодних заборонних знаків немає, я поїхав далі. Навздогін я почув, що «всьо равно вас аттуда гаі виганіт».
Як виявилося, хлопці, що «контролюють» менш привабливу ділянку дороги - більш віддалену від Палацу, намагалися нас «розвести».
Ми зупинилися майже напроти входу в палац… Відразу підійшов хлопець татарин з бейджем «кондуктор»/ «контролер»/ «фонд допомоги жертвам репресій» (я не розібрав, що написано) і запропонував заплатити за стоянку. Знаків платної парковки не було, але інша культура, чуже місто, краще не зв’язуватися. На думку хлопця ми були винні 20 грн… Я вирішив трохи поторгуватися і знизив апетити до 15 грн… Раптом зовсім неочікувано в діалог втрутилася Олена (моя тиха і скромна дружина) зі словами «давайте за десять». Без жодного слова сперечання, хлопець-татарин погодився. Отака в мене дружина! :) Віддам належне і татарину, виявився не жлобом.
Ханський Палац у Бахчисараї був збудований як родова резиденція династії Ґераїв - правителів Кримського ханату. Протягом двох із половиною століть (з 1532 до 1783 р.) Бахчисарайський Палац був центром політичного, духовного й культурного життя держави кримських татар. - поцупив звідси.
На мене палац справив дуже приємне враження… Реально круто, наче потрапив у якусь східну казку… Для заглиблення в атмосферу слухаємо музику:
Велика палацова мечеть (Хан-Джамі):
Двір засаджений деревами, кущами та квітами - красиво і доглянуто!
«Залізні двері» іменовані також порталом Алевіза. Залізні вони чи дерев’яні - для мене значення не має, а от те, що навколо дверей,- вражає. До речі час спорудження - 1503 рік.
Пам'ятник створений видатним італійським зодчим, відомим на Русі під прізвиськом Фрязін або Алевіз Новий. Цікава історія його створення. Московський князь Іван III вирішив запросити італійських майстрів, зокрема Алевіза, для прикрашання Кремля і будівництва московських соборів. З цією метою було направлене посольство під керівництвом Дмитра Ларіна. Їхав італієць уторованим шляхом через Крим. Тут і прихопив його хан Менглі-Гирей: за його розпорядженням посольство по дорозі до Московії було затримане, і з червня 1503 по вересень 1504 року перебувало в Бахчисараї. У цей час і створювався Алевізом портал залізних дверей. Потім хан відпустив італійського майстра з листом до Івана III: «Менглі-Гирєєво царево слово великому князю Івану, брату моєму, уклін...» Далі хан хвалить Алевіза: «добрий майстер, не як інші майстри, вельми великий майстер».
Більше року пропрацював майстер на Герая і, мабуть, створив не тільки цей багато орнаментований, пишний портал у традиціях венеціанського Ренесансу. На жаль, про інше ми навряд чи колись дізнаємося. Час безслідно поглинув багато споруд палацового комплексу. Більше почитати можна тут
Інший ракурс з нами «в нагрузку»:
Добре, що ми їздили з друзями (які люблять, щоб їх фотали і фотають у відповідь), тому проблем з тим, щоб нас сфотали, не було.
Ці 2 будівлі - дюрбе (усипальні), в яких поховані 16 ханів:
Ми обліпили засохлий фонтан у гаремі:
Поруч з цікавим деревом, що плететься по стіні:
Далі трошки інтер’єрів.
Такі мушарабі прикрашали будинки заможних городян. Ці різьблені дерев'яні грати не лише надзвичайно декоративні: в умовах південного клімату вони затінюють вікна, створюючи прохолоду усередині приміщення. Крім того, вони приховували обличчя жінок, які мали проводити життя в затворництві.
Частина інтер’єру малої палацової мечеті (XVI століття): міхраб (ніша у стіні мечеті), вказує напрям, де знаходиться Кааба в Мецці. Під час молитви до міхраба повертаються обличчям.
Цікаво, звідки там зірка Давида нагорі?
Інтер'єр літньої альтанки:
У центрі альтанки - квадратний мармуровий басейн з фонтаном, схожим на кришталеву квітку: струменями води, що сильно б'ють на чотири сторони, він наповнює чотирикутний мармуровий басейн. Кожен струмінь має символічне значення. Верхній, найсильніший струмінь оповідає про розквіт життєвих сил в молодості. Три струмені нижче говорять про різноманітність життєвих устремлінь і турбот: сили і енергії не позичати, але це вже не те нестримне молоде завзяття, що б'є через край. Нижні струмені говорять про в'янення і мудрість, вони величаво спокійні.
Дивлюсь на фото і думаю, яким чином хан покарав би прибиральників за такий срач у фонтані і навколо?
Наступне фото - легендарний фонтан сліз, відомий значною мірою завдяки твору О.Пушкіна «Бахчисарайський фонтан», а також поезії А.Міцкевича і Л.Українки.
Зі шкільних часів в мене сформувався образ бахчисарайського фонтану як такої досить великої споруди в радянських традиціях фонтанобудування… Насправді фонтан невеличкий і водичка там не струменить, а крапає згори до низу. Існує красива легенда, яку і використав Пушкін, про те, що фонтан побудовано на честь загиблої улюбленої дружини хана… Краплі - то сльози за загиблою. Ця легенда є досить сумнівною.
Справа в тому, що якщо це дійсно так, чому написи на фонтані зовсім про інше: верхній напис на фонтані вихваляє хана-будівника, який «тонкістю розуму знайшов воду і влаштував чудовий фонтан». Нижній напис свідчить: «Там, в райському саду, праведні питимуть воду з джерела «Сельсебіль». У написах немає жодної згадки, кому присвячено фонтан.
Крім того подібна споруда знаходиться неподалік у Басейному дворику. Натрапили на неї випадково, відбившись від екскурсії, підозрюю, що екскурсовод навмисно оминула цей фонтан, щоб не пояснювати, чому є дублікат :)
Екскурсовод розповідала цікаві факти, але на жаль монотонним роботоподібним голосом. Відмічу, що інформація подавалася в позитивному ключі. Наприклад, багатоженство виправдовувалося тим, що всі дружини мали рівні умови і хан повинний був однаково добре забезпечувати кожну з них. Деякі хани мали менше 4-х дозволених дружин, бо не могли всіх забезпечити.
Під час екскурсії ми з групою на чолі з екскурсоводом весь час поспішали, ледь встигали фотати. У розділі культури кримсько-татарського народу екскурсовод помітно прискорилась, шкода, там багато цікавих експонатів… По закінченні розповіді, екскурсовод почала пропонувати якісь афродізіаки… На прохання пояснити, як йти до печерного монастиря, лише відмахнулася у непевному напрямку вигукнувши нахєр! «туда», з емоціями на обличчі відповідно до першого варіанту.
Палацовий комплекс поєднує різноманіття стилів: господарі добудовували, перебудовували палац у відповідності з модними течіями свого часу. На жаль, сьогодні можна побачити палац далеко не таким, яким він був за часів ханів. Багато споруд знищено, змінені інтер’єри і причиною тому зовсім не війна, оскільки при захопленні Криму російськими військами у 1783 році, останній хан - Шагін Ґерай геть не чинив опору, оскільки вважав росіян своїми союзниками…
Мене завжди цікавили історії розквіту і занепаду держав. Вирішив прочитати про Шагін Ґерая. Поблукавши просторами інтернету, знайшов скан цікавої книги дореволюційного видавництва …
Далі невеликий історичний екскурс, що проллє світло на особистість останнього кримського хана, а також на політичну ситуацію, що склалася наприкінці існування кримсько-татарської держави.
В середині XVIII століття Крим знаходився під сюзеренітетом оттоманської Порти, іншими словами був залежним державним утворенням. Росія домагалася незалежності Криму від Порти для того, щоб ослабити останню. У 1774 році, ще за попередника Шагіна Ґерая, внаслідок черги військових поразок Порта змушена була визнати незалежність Криму…
Під час перебування у Санкт-Петербурзі в якості посла від Кримського ханства, Шагін Ґерай (брат діючого хана) здобув прихильність імператриці, справивши на Єкатерину II дуже позитивне враження. В своїх листах до Вольтера Єкатерина зазначала (мовою оригіналу): «у нас здесь в настоящее время паша султан, брат независимого хана крымского; этот молодой человек 25 лет, умный и желающий себя образовать». В іншому листі: «крымский дофин - самый любезный татарин; он хорош собою, умен, образован не по-татарски; пишет стихи, хочет всё видеть и всё знать; все полюбили его».
Прийшовши до влади у 1777 році на російських багнетах, хан почав реформувати країну. Європейська освіта та життя у Петербурзі вплинули на хана, який захопився західною культурою і вирішив будувати незалежну (у дружбі з Росією) державу на європейський зразок.
Він залучив західних консультантів, вирішив перенести столицю з Бахчисараю у приморську Кафу (Феодосію), оскільки затишний та віддалений Бахчисарай не відповідав його амбітним планам… Почав розбудову регулярної армії, увівши загальну військову повинність. Побудував фабрику з виробництва пороху, планував у Кафі збудувати сталеливарний завод. Намагався реформувати систему державного управління, зменшивши роль беїв - крупних феодалів, що традиційно мали великий вплив на ханів та обмежували їхню владу, часом навіть скидали, приводячи до влади більш поступливих. Почав чеканити власні гроші, водночас посилив податковий тиск, оскільки нова армія, як і будівництво нової столиці потребували додаткових доходів. Хан захоплювався західним мистецтвом та віддавав перевагу європейському стилю життя - почав стригти бороду, їздив в кареті, а не на коні, як всі попередники. Він скасував шариатський суд і ввів цивільний, повністю зрівняв у правах представників усіх релігійних громад у державі.
Та хан-реформатор виявився незручним практично для всіх:
- для простих кримчаків, яких лякали спроби хана змінити традиційний уклад життя, не задовольняла військова повинність та підвищення податків;
- для місцевої еліти, що не хотіла поступатися впливом на владу в країні;
- для Порти, яка бачила Крим своїми землями.
(Шагін Ґерай чимось нагадує гетьмана Скоропадського, що прийшовши на німецьких багнетах заходився будувати незалежну державу, але місцева еліта його не сприйняла.)
Із союзників залишалася тільки Росія…
Підбурювані беями та турецькими емісарами в країні почалися заворушення… Порта призначила свого хана (нагадує лівобережних і правобережних гетьманів), Шагін змушений був рятуватися в російському гарнізоні. Росіяни під приводом відновлення законної ханської влади увели в Крим війська, розігнавши бунтівників та полонивши організаторів. Але після проведення операції придушення заворушень, Шагіна як то кажуть «попросілі».
Мотивуючи тим, що невдячне населення не може зрозуміти таку прогресивну людину якою є хан, а також вказуючи на неспроможність ханом в подальшому контролювати ситуацію, росіяни запропонували відмовитися від ханства, запропонувавши навзамін матеріальне утримання 200 000 рублів на рік та в подальшому ханство у Персії… Слід зазначити, що представники роду Ґераїв були в великій шані не лише в Криму, але й за межами країни - адже рід Чинґіз-хана, до якого вони належали, був давнішим та шляхетнішим від багатьох інших династій Сходу - в тому числі й від турецької династії Османів. Тому можливість призначити Шагіна Ґерая ханом в Персії розглядалась урядом Єкатерини II як реальна перспектива.
Не відразу, та все ж таки хан погодився, розуміючу безвихідь власного становища. З початку до хана ставилися поважно, і він ще плекав надії на реалізацію своїх амбітних планів, якщо не в Криму, то в Персії. Але з часом ставлення до нього зазнало негативних змін, значною мірою завдяки князю Потьомкіну, що ненавидів Шагіна, можливо через банальні ревнощі. Поступово з поважного гостя хан перетворився ледь не на бранця, якого тримали подалі від Криму та Санкт-Петербургу. Потьомкін блокував всі спроби хана зв’язатися зі своїми прихильниками у Криму, так само як одержати аудієнцію у імператриці.
Втративши надії, хан попросив дозволу виїхати в Туреччину, куди вже перебралися всі його родичі, що не схотіли переходити в російське підданство. Цілий рік росіяни не давали відповіді, аж поки мабуть не переконалися, що хана чекає не зовсім теплий прийом, не зважаючи на доброзичливий лист від султана, яким він погоджувався прийняти Шагіна. В січні 1787 року хана відвезли до Хотина, де і передали турецьким військовим. Того ж року за велінням султана хан був страчений.
Отже, війни не було, але палац зазнав великих втрат внаслідок … реставраційних робіт. Імператриця зробила ханський палац своєю резиденцію в Криму, де вона зустрічала згодом представників інших монарших сімей та послів інших держав. За велінням Потьомкіна почалися відновні роботи, які проводилися випадковими людьми. В якості реставраторів працювали офіцери російського військового гарнізону… Деякі будівлі, щоб не відновлювати знесли, значною мірою переробили інтер’єри у відповідності до власних смаків і переконань, яке воно повинно бути східне мистецтво…
Бахчисарайській палац став черговим прикладом майстерності Російської імперії у захопленні територій (палац дістався без бою), та безталанності у керуванні цими територіями...
Вийшовши з палацового комплексу, ми одразу потрапили під обстріл пропозицій скуштувати національні татарські страви у ресторанах навколо…
Ми пристали на пропозицію привітного хлопця, що обіцяв столик з видом на палац. Поїли за таким цікавим столом, за який сідають з ногами (звісно не на столі, а на лавах : ), було смачно. Хлопець нас ще й сфотав нашим фотіком, приємна людина.
Після смачного обіду ми були готові далі відкривати історичні скарби Бахчисараю, але про це наступного разу.
З довідників найбільшою атракцією є Ханський палац, також Чуфут-кале та печерний монастир. З описів найбільше нас приваблював саме Ханський палац, GPS координати N44⁰44’55.90’’, E033⁰52’55.50’’
37 км - це зовсім поруч… Забігаючи наперед, скажу, що Крим мені здався дуже зручним для поїздок. Найдовший шлях з Миколаївки до Судаку зайняв лише 2 години. «Лише», тому що звичайна поїздка з Черкас до Києва займає не менш ніж 2,5 години. Кримські відстані мені сподобались, як і дороги, за весь час я піймав лише одну невелику яму. Дороги якісно відрізняються від іншої України + заправки з нормальним бензином (shell) буквально на кожному кроці. Проте є тут одне «але»: дороги і серпантини - це різні речі ;).
Прочитавши за півгодини шляху інформацію з довідників про Бахчисарай, ми чекали на зустріч з містом, що є перлиною Кримсько-татарської культури.
Чесно зізнаюсь, мене цікавили татари - які вони? Якось незвично, що в країні, де я живу, також живе геть інший етнос, не схожий на нас. Інший народ, інша культура, відчуття наче в іншій країні.
Перша зустріч з іншою культурою була раптовою та не досить приємною. За даними навігатора ми вже наближались до Ханського палацу, аж раптом до машини підбігають двоє хлопців, чимось схожих на циган, розмахують руками і кажуть (швидше кричать) «дальше єхать нєльзя, там нємєцкіє танкі! там нєт парковкі», але емоційно це було близьким до німецьких танків.
Трохи пригальмував, але злякавшись таких емоцій, та побачивши, що жодних заборонних знаків немає, я поїхав далі. Навздогін я почув, що «всьо равно вас аттуда гаі виганіт».
Як виявилося, хлопці, що «контролюють» менш привабливу ділянку дороги - більш віддалену від Палацу, намагалися нас «розвести».
Ми зупинилися майже напроти входу в палац… Відразу підійшов хлопець татарин з бейджем «кондуктор»/ «контролер»/ «фонд допомоги жертвам репресій» (я не розібрав, що написано) і запропонував заплатити за стоянку. Знаків платної парковки не було, але інша культура, чуже місто, краще не зв’язуватися. На думку хлопця ми були винні 20 грн… Я вирішив трохи поторгуватися і знизив апетити до 15 грн… Раптом зовсім неочікувано в діалог втрутилася Олена (моя тиха і скромна дружина) зі словами «давайте за десять». Без жодного слова сперечання, хлопець-татарин погодився. Отака в мене дружина! :) Віддам належне і татарину, виявився не жлобом.
Ханський Палац у Бахчисараї був збудований як родова резиденція династії Ґераїв - правителів Кримського ханату. Протягом двох із половиною століть (з 1532 до 1783 р.) Бахчисарайський Палац був центром політичного, духовного й культурного життя держави кримських татар. - поцупив звідси.
На мене палац справив дуже приємне враження… Реально круто, наче потрапив у якусь східну казку… Для заглиблення в атмосферу слухаємо музику:
Велика палацова мечеть (Хан-Джамі):
Двір засаджений деревами, кущами та квітами - красиво і доглянуто!
«Залізні двері» іменовані також порталом Алевіза. Залізні вони чи дерев’яні - для мене значення не має, а от те, що навколо дверей,- вражає. До речі час спорудження - 1503 рік.
Пам'ятник створений видатним італійським зодчим, відомим на Русі під прізвиськом Фрязін або Алевіз Новий. Цікава історія його створення. Московський князь Іван III вирішив запросити італійських майстрів, зокрема Алевіза, для прикрашання Кремля і будівництва московських соборів. З цією метою було направлене посольство під керівництвом Дмитра Ларіна. Їхав італієць уторованим шляхом через Крим. Тут і прихопив його хан Менглі-Гирей: за його розпорядженням посольство по дорозі до Московії було затримане, і з червня 1503 по вересень 1504 року перебувало в Бахчисараї. У цей час і створювався Алевізом портал залізних дверей. Потім хан відпустив італійського майстра з листом до Івана III: «Менглі-Гирєєво царево слово великому князю Івану, брату моєму, уклін...» Далі хан хвалить Алевіза: «добрий майстер, не як інші майстри, вельми великий майстер».
Більше року пропрацював майстер на Герая і, мабуть, створив не тільки цей багато орнаментований, пишний портал у традиціях венеціанського Ренесансу. На жаль, про інше ми навряд чи колись дізнаємося. Час безслідно поглинув багато споруд палацового комплексу. Більше почитати можна тут
Інший ракурс з нами «в нагрузку»:
Добре, що ми їздили з друзями (які люблять, щоб їх фотали і фотають у відповідь), тому проблем з тим, щоб нас сфотали, не було.
Ці 2 будівлі - дюрбе (усипальні), в яких поховані 16 ханів:
Ми обліпили засохлий фонтан у гаремі:
Поруч з цікавим деревом, що плететься по стіні:
Далі трошки інтер’єрів.
Такі мушарабі прикрашали будинки заможних городян. Ці різьблені дерев'яні грати не лише надзвичайно декоративні: в умовах південного клімату вони затінюють вікна, створюючи прохолоду усередині приміщення. Крім того, вони приховували обличчя жінок, які мали проводити життя в затворництві.
Частина інтер’єру малої палацової мечеті (XVI століття): міхраб (ніша у стіні мечеті), вказує напрям, де знаходиться Кааба в Мецці. Під час молитви до міхраба повертаються обличчям.
Цікаво, звідки там зірка Давида нагорі?
Інтер'єр літньої альтанки:
У центрі альтанки - квадратний мармуровий басейн з фонтаном, схожим на кришталеву квітку: струменями води, що сильно б'ють на чотири сторони, він наповнює чотирикутний мармуровий басейн. Кожен струмінь має символічне значення. Верхній, найсильніший струмінь оповідає про розквіт життєвих сил в молодості. Три струмені нижче говорять про різноманітність життєвих устремлінь і турбот: сили і енергії не позичати, але це вже не те нестримне молоде завзяття, що б'є через край. Нижні струмені говорять про в'янення і мудрість, вони величаво спокійні.
Дивлюсь на фото і думаю, яким чином хан покарав би прибиральників за такий срач у фонтані і навколо?
Наступне фото - легендарний фонтан сліз, відомий значною мірою завдяки твору О.Пушкіна «Бахчисарайський фонтан», а також поезії А.Міцкевича і Л.Українки.
Зі шкільних часів в мене сформувався образ бахчисарайського фонтану як такої досить великої споруди в радянських традиціях фонтанобудування… Насправді фонтан невеличкий і водичка там не струменить, а крапає згори до низу. Існує красива легенда, яку і використав Пушкін, про те, що фонтан побудовано на честь загиблої улюбленої дружини хана… Краплі - то сльози за загиблою. Ця легенда є досить сумнівною.
Справа в тому, що якщо це дійсно так, чому написи на фонтані зовсім про інше: верхній напис на фонтані вихваляє хана-будівника, який «тонкістю розуму знайшов воду і влаштував чудовий фонтан». Нижній напис свідчить: «Там, в райському саду, праведні питимуть воду з джерела «Сельсебіль». У написах немає жодної згадки, кому присвячено фонтан.
Крім того подібна споруда знаходиться неподалік у Басейному дворику. Натрапили на неї випадково, відбившись від екскурсії, підозрюю, що екскурсовод навмисно оминула цей фонтан, щоб не пояснювати, чому є дублікат :)
Екскурсовод розповідала цікаві факти, але на жаль монотонним роботоподібним голосом. Відмічу, що інформація подавалася в позитивному ключі. Наприклад, багатоженство виправдовувалося тим, що всі дружини мали рівні умови і хан повинний був однаково добре забезпечувати кожну з них. Деякі хани мали менше 4-х дозволених дружин, бо не могли всіх забезпечити.
Під час екскурсії ми з групою на чолі з екскурсоводом весь час поспішали, ледь встигали фотати. У розділі культури кримсько-татарського народу екскурсовод помітно прискорилась, шкода, там багато цікавих експонатів… По закінченні розповіді, екскурсовод почала пропонувати якісь афродізіаки… На прохання пояснити, як йти до печерного монастиря, лише відмахнулася у непевному напрямку вигукнувши нахєр! «туда», з емоціями на обличчі відповідно до першого варіанту.
Палацовий комплекс поєднує різноманіття стилів: господарі добудовували, перебудовували палац у відповідності з модними течіями свого часу. На жаль, сьогодні можна побачити палац далеко не таким, яким він був за часів ханів. Багато споруд знищено, змінені інтер’єри і причиною тому зовсім не війна, оскільки при захопленні Криму російськими військами у 1783 році, останній хан - Шагін Ґерай геть не чинив опору, оскільки вважав росіян своїми союзниками…
Мене завжди цікавили історії розквіту і занепаду держав. Вирішив прочитати про Шагін Ґерая. Поблукавши просторами інтернету, знайшов скан цікавої книги дореволюційного видавництва …
Далі невеликий історичний екскурс, що проллє світло на особистість останнього кримського хана, а також на політичну ситуацію, що склалася наприкінці існування кримсько-татарської держави.
В середині XVIII століття Крим знаходився під сюзеренітетом оттоманської Порти, іншими словами був залежним державним утворенням. Росія домагалася незалежності Криму від Порти для того, щоб ослабити останню. У 1774 році, ще за попередника Шагіна Ґерая, внаслідок черги військових поразок Порта змушена була визнати незалежність Криму…
Під час перебування у Санкт-Петербурзі в якості посла від Кримського ханства, Шагін Ґерай (брат діючого хана) здобув прихильність імператриці, справивши на Єкатерину II дуже позитивне враження. В своїх листах до Вольтера Єкатерина зазначала (мовою оригіналу): «у нас здесь в настоящее время паша султан, брат независимого хана крымского; этот молодой человек 25 лет, умный и желающий себя образовать». В іншому листі: «крымский дофин - самый любезный татарин; он хорош собою, умен, образован не по-татарски; пишет стихи, хочет всё видеть и всё знать; все полюбили его».
Прийшовши до влади у 1777 році на російських багнетах, хан почав реформувати країну. Європейська освіта та життя у Петербурзі вплинули на хана, який захопився західною культурою і вирішив будувати незалежну (у дружбі з Росією) державу на європейський зразок.
Він залучив західних консультантів, вирішив перенести столицю з Бахчисараю у приморську Кафу (Феодосію), оскільки затишний та віддалений Бахчисарай не відповідав його амбітним планам… Почав розбудову регулярної армії, увівши загальну військову повинність. Побудував фабрику з виробництва пороху, планував у Кафі збудувати сталеливарний завод. Намагався реформувати систему державного управління, зменшивши роль беїв - крупних феодалів, що традиційно мали великий вплив на ханів та обмежували їхню владу, часом навіть скидали, приводячи до влади більш поступливих. Почав чеканити власні гроші, водночас посилив податковий тиск, оскільки нова армія, як і будівництво нової столиці потребували додаткових доходів. Хан захоплювався західним мистецтвом та віддавав перевагу європейському стилю життя - почав стригти бороду, їздив в кареті, а не на коні, як всі попередники. Він скасував шариатський суд і ввів цивільний, повністю зрівняв у правах представників усіх релігійних громад у державі.
Та хан-реформатор виявився незручним практично для всіх:
- для простих кримчаків, яких лякали спроби хана змінити традиційний уклад життя, не задовольняла військова повинність та підвищення податків;
- для місцевої еліти, що не хотіла поступатися впливом на владу в країні;
- для Порти, яка бачила Крим своїми землями.
(Шагін Ґерай чимось нагадує гетьмана Скоропадського, що прийшовши на німецьких багнетах заходився будувати незалежну державу, але місцева еліта його не сприйняла.)
Із союзників залишалася тільки Росія…
Підбурювані беями та турецькими емісарами в країні почалися заворушення… Порта призначила свого хана (нагадує лівобережних і правобережних гетьманів), Шагін змушений був рятуватися в російському гарнізоні. Росіяни під приводом відновлення законної ханської влади увели в Крим війська, розігнавши бунтівників та полонивши організаторів. Але після проведення операції придушення заворушень, Шагіна як то кажуть «попросілі».
Мотивуючи тим, що невдячне населення не може зрозуміти таку прогресивну людину якою є хан, а також вказуючи на неспроможність ханом в подальшому контролювати ситуацію, росіяни запропонували відмовитися від ханства, запропонувавши навзамін матеріальне утримання 200 000 рублів на рік та в подальшому ханство у Персії… Слід зазначити, що представники роду Ґераїв були в великій шані не лише в Криму, але й за межами країни - адже рід Чинґіз-хана, до якого вони належали, був давнішим та шляхетнішим від багатьох інших династій Сходу - в тому числі й від турецької династії Османів. Тому можливість призначити Шагіна Ґерая ханом в Персії розглядалась урядом Єкатерини II як реальна перспектива.
Не відразу, та все ж таки хан погодився, розуміючу безвихідь власного становища. З початку до хана ставилися поважно, і він ще плекав надії на реалізацію своїх амбітних планів, якщо не в Криму, то в Персії. Але з часом ставлення до нього зазнало негативних змін, значною мірою завдяки князю Потьомкіну, що ненавидів Шагіна, можливо через банальні ревнощі. Поступово з поважного гостя хан перетворився ледь не на бранця, якого тримали подалі від Криму та Санкт-Петербургу. Потьомкін блокував всі спроби хана зв’язатися зі своїми прихильниками у Криму, так само як одержати аудієнцію у імператриці.
Втративши надії, хан попросив дозволу виїхати в Туреччину, куди вже перебралися всі його родичі, що не схотіли переходити в російське підданство. Цілий рік росіяни не давали відповіді, аж поки мабуть не переконалися, що хана чекає не зовсім теплий прийом, не зважаючи на доброзичливий лист від султана, яким він погоджувався прийняти Шагіна. В січні 1787 року хана відвезли до Хотина, де і передали турецьким військовим. Того ж року за велінням султана хан був страчений.
Отже, війни не було, але палац зазнав великих втрат внаслідок … реставраційних робіт. Імператриця зробила ханський палац своєю резиденцію в Криму, де вона зустрічала згодом представників інших монарших сімей та послів інших держав. За велінням Потьомкіна почалися відновні роботи, які проводилися випадковими людьми. В якості реставраторів працювали офіцери російського військового гарнізону… Деякі будівлі, щоб не відновлювати знесли, значною мірою переробили інтер’єри у відповідності до власних смаків і переконань, яке воно повинно бути східне мистецтво…
Бахчисарайській палац став черговим прикладом майстерності Російської імперії у захопленні територій (палац дістався без бою), та безталанності у керуванні цими територіями...
Вийшовши з палацового комплексу, ми одразу потрапили під обстріл пропозицій скуштувати національні татарські страви у ресторанах навколо…
Ми пристали на пропозицію привітного хлопця, що обіцяв столик з видом на палац. Поїли за таким цікавим столом, за який сідають з ногами (звісно не на столі, а на лавах : ), було смачно. Хлопець нас ще й сфотав нашим фотіком, приємна людина.
Після смачного обіду ми були готові далі відкривати історичні скарби Бахчисараю, але про це наступного разу.