НКМЗ. В гостях у Термінатора
Є місто-свято, місто-базар, місто-курорт, місто-баян, місто-зона, місто-сад. Краматорськ - місто-завод. І був заводом мало не від першого свого дня.
Хоча ні. Є ще місто-вокзал. Це - також про Краматорськ. Залізнична станція Краматорська з’явилась на новій колії Курськ-Харків-Ростов у 1868-му. За десять років до роз’їзду добудували гілку на Донбас - станція перетворилась на вузлову. Будинки навколо станції розрослися в селище, нинішній Краматорськ.
Серйозне виробництво забабахали в Краматорську в 1885-му. Це був завод вогнетривів Едгара Адельмана. А перший машинобудівний завод заклали в 1896-му.
В 1929-34-му будується новий машинобудівний гігант, гідний індустріальних планів нової радянської епохи. Завод назвуть Новокраматорським машинобудівним - НКМЗ. Дещо пізніше додадуть - імені Сталіна.
Донбаський «Уралмаш» за планом мав переплюнути не лише свого уральського колегу, але й закордонні аналоги. Скажімо, сталеливарні потужності НКМЗ мали становити 43 тис. тонн на рік проти 24 найбільшого цеху німецького заводу Круппа чи 35 - американської Мести.
Як і на більшості масштабних будов того часу, роботи виконувались комсомольцями на передньому плані, зеками - на задньому та закордонними спеціалістами за лаштунками. Хоч саме НКМЗ будувався переважно без прямої участі іноземних інженерів - необхідні кадри вже були на інших місцевих виробництвах.
А от імпортного обладнання, придбаного за золото, вистачало. Його пуск і налагодження без відповідних фахівців-інженерів обійшлися теж недешево в різних сенсах цього слова.
Переповідають напівкомічний випадок, коли через невідповідність американської та метричної систем (про що наші забули) якісь там ролики не входили в шарики. Недолік за допомогою рук та якоїсь там матері вдалося усунути. Ще б пак: незапуск, поломка і т.п. прирівнювались до диверсії.
Військова продукція з перших днів роботи НКМЗ була найважливішою. Спеціальна сталь, валки, артилерійські установки, бронетехніка (навіть напівміфічні бронетрактори). Після війни - стартове обладнання для ракет, елементи підводних човнів, пускових установок, шахт. За офіційною статистикою продукція ВПК складала 30%. Але знаючи ту офіційну статистику можна вважати, що подібні замовлення були основою життєдіяльності НКМЗ.
Випускалась також і мирна продукція - ферми для мостів, прохідницьке обладнання, гідростати, вали для електростанцій, крани, екскаватори, комбайни, прокатні стани. Коротше кажучи - все. На мій нетехнічний, але все ж хлопський розум мова йде про повний цикл: від литва й прокату до останньої гайки в готовому агрегаті.
В наші дні переважну більшість продукції виготовляють під замовлення. Вартість контракту - також питання договірне. Менеджери заводу намагаються використати переваги у нищій собівартості, буквально «вигризаючи» замовлення на світових ринках.
В цехах готової продукції можна спостерігати цілі квартали ящиків з адресою доставки «Китай», «Індія», «Росія». Потепління в стосунках з останньою усіляко вітається в індустріальних колах - ще б пак, величезний та звичний для роботи ринок (понад 50% експорту підприємства).
(Чесно кажучи, ми, мешканці не східних регіонів України не завжди вірно оцінюємо ступінь впливу Росії на вітчизняний ринок праці, а отже - на настрої людей).
Пробний запуск прохідницького шахтного комбайну
НКМЗ називають «містоутворюючим підприємством». Майже 50% міського виробництва - продукція заводу. Його територія 339 га, між цехами доречно пересуватись хіба на авто чи навіть залізницею. Адже лише власних колій тут понад 100 км!
І все це господарство - приватна власність. Завод з 1994-го є закритим акціонерним товариством. Спершу його акціонував колектив ну а далі - самі розумієте. Середня зарплата - понад три тис. грн. Менеджмент заводу намагається ув’язати оплату праці всіх працівників з комерційними та виробничими результатами.
При цьому великий акцент робиться на внутрішні інвестиції. Зупинка у переоснащенні вірно розуміється як крок до загибелі. А гинути такому гіганту не можна ніяк - падіння буде рівносильне руйнівному землетрусу.
НКМЗ на Google-картах. Місто Краматорськ Донецької області. Проїзд на автомобілі від Києва - 624 км (біля 9 годин дороги), від Донецька - 100 км, від Харкова - 204.
Поїздка організована Українським журналістським фондом за сприяння Донецької ОДА.
Бонус-трек