Хотіли як краще
Для тих, хто збирається в подорож Україною з компанією «Акорд-тур».
Вітчизняний ринок туристичних послуг, прямо скажемо, не надто різноманітний: приблизно однаковий набір поїздок Україною, приблизно однакові ціни, от тільки перелік фірм чималий. Тим цікавішою видалася задумка «Акорд-туру» збирати в одну групу туристів з різних регіонів країни. Завдяки умілому менеджменту це їм вдається. Назви турів «Красавица Гуцулия», «Ожерелье Гуцульщины», «Изюминки Закарпатья» та наповнення рекламних буклетів ваблять.
Ми вибрали «Красавицу»: Львов, Княждвир, Коломыя, Косов, Крыворивня, Верховина, Ворохта, Яремче, Квасы, Рахов, Деловое, Ивано-Франковск, Львов. Тривалість - 4 дні. Що з того вийшло - далі.
Перше запитання виникає ще дорогою до Львова: чи не простіше дістатися Коломиї з Івано-Франківська? Та по порядку. День перший. Група складалася з-понад 11 осіб, які приїхали з Криму, Дніпропетровська, Черкас, Вінниці, Києва, Молдови. На дорогу до Львова кожен витратив 12-20 годин. Ще 2-4- години очікування початку подорожі (о 6-8-й ранку, вивантажившись із поїзда, не дуже погуляєш незнайомим містом).
О 10-30 рушаємо. Обідаємо в Рогатині. Фантазуємо, який-то він праліс із казковим чудо-теремом - наш перший пункт подорожі (так написано в програмці, що її надіслали кожному). Зустрічають ворота на запорі. Чимчикуємо лісом пішки. Поспішаємо, бо ще ж музеї чекають. Нашвидкоруч клацаємо фотоапаратами. Ось і будиночок - теж на запорі. Хвилин через 20 возом приїхав дідок, неквапно розвернувся, ще хвилин через 10 сказав, що може відкрити будиночок. Група на той час розбрелася. Нарешті заходимо. Дві кімнатки, заповнені чучелами звірів. Фотографуємось. Про екскурсію вже ніхто і не згадує. Збираємо гроші «за вхід», аби дідусь не подумав, що приїхали сюди за кількасот кілометрів, щоб влаштувати безкоштовну фотосесію. Зібралися на вихід, аж тут захекана жіночка, вона й мала відкрити нам той будиночок. На прохання розповісти що-небудь про заповідник та експонати, отримали у відповідь здивований погляд, мовляв, я ж прибігла відкривати, а ви ще й розповідь хочете. З тим і поїхали далі.
Коломиї дістаємося після 16-ої (усього подолали трохи більше 200 км). Поспішаємо. На черзі - відвідання музеїв. Та хай там екскурсовод хоч акробатичні трюки демонструє, людина, яка понад добу провела дорозі, задоволення від того не отримає. До того ж на другу екскурсію ми запізнилися (у музейників закінчився робочий день). Умовили екскурсовода. Але жінка більше думала про родину, яка очікує мамусю, аніж про те, щоб вселити в наші душі гордість за талановитий і майстровитий гуцульський народ і його промисли. Говорила вона з такою швидкістю, що навіть Тіна Канделакі в «Самом умном» позаздрила б. Нарешті готель. Пристойний. Вечеряємо залишками домашніх бутербродів. Дехто намагався прогулятися вечірніми вуличками. Швиденько повернулися. Освітлення катма, людей також. Куди йти і що споглядати - незрозуміло.
День другий. Снідаємо, завантажуємося в автобус. Він вихляє закрученими вуличками, і тут помічаємо, що місто вельми гарне - он цікавий фасад, тут скульптура, пам’ятна дошка. А ми ж так нічого і не побачили та не дізналися про нього. Пізно, уже на трасі. Що проїхали Косів, дізналися з таблички, яку побачили у вікно. Що це центр народних промислів - відомо з інтернет. А детальніше? Що в’їхали в Криворівню, дізналися, коли зупинилися. Хата-граджа замкнена. Ні тобі дідуся з конячкою, ні захеканої тітоньки, собаки й ті нас проігнорували, хоч би одна голос подала.
Зустріч з Романом Кумликом (на фото) - як бальзам на душу. Упродовж години чоловік своєю грою, співом, приповідками і приспівками розповів про побут і вдачу гуцулів більше, аніж попередні екскурсоводи і гіди разом узяті.
Верховину пролітаємо як на крилі птаха. Без зупинки й інформації. А там же є на що подивитися. Обідаємо у Ворохті, замовляємо грибну юшку, та щоб не придивлялися, що там у тарілках плаває, в кафе вимкнули світло (кажуть, в усьому селищі). «Стара Ворохта», заявлена в тій-таки програмці, там і лишилася. Ні костелів, ні вілл екскурсантам не показували. Зате групу підняли на вершину трамплінів зі штучним покриттям, де якраз тренувалися молоді спортсмени (на фото). За півгодини ми вже внизу, скуповуємо сувеніри. Ще за півгодини - в готелі. На годиннику - 16-та. Зайняти себе нічим. Навкруги на сотні метрів суцільне будівництво (поблизу Буковель, інфраструктура працює на нього). Є річка, та дві-три години берегом не гулятимеш.
Запитання: чому не зробили зупинки-прогулянки у Косові, Верховині, Ворохті?
День третій. Кінна прогулянка. Хто не ризикнув залізти на той транспортний засіб (а таких половина) - приречені на споглядання водоспаду Пробій та вештання сувенірним ринком упродовж трьох годин. Хто не знає - ринок і водоспад знаходяться за околицею Яремче. Чому змерзлих людей не провели бодай до кафе?
Даля - Ясіня, Кваси, Рахів - їх «за традицією» пролітаємо. Фото біля водоспаду - 5 хв., стояти на трасі заборонено (тоді навіщо його внесли до програми?).
Далі - Музей екології гір. Двері відчинені, але екскурсовода немає в принципі (варіанти на вибір - захворіла, у відпустці, вийшла, сьогодні не буде). Знайомила з експозицією дівчинка-касир. Старанно читала текст з листочка, не всі слова розбирала, деякі перекручувала, про що йдеться в деяких вітринах - узагалі не мала уявлення, за 20 хв. самодіяльне шоу скінчилося (зауваження, що, можливо, варто перерахувати вартість екскурсійних послуг, організатори «не почули»). І тут настав момент «Х». Групу прорвало: ми сміялися з себе (що лишається робити ошуканим), жартували з найменших дрібниць, трембітали - гули в трембіту (музейний експонат, торкатися заборонено), фотографувалися з манекенами, вигадували назви експонатам і вітринам. Веселилися як діти!
Село Ділове, тут стоїть пам’ятний знак - Географічний центр Європи. 10 хв. на фото. Обід. У колибі страви місцевої кухні. Якщо маєте проблеми зі шлунком - не ризикуйте. Правда, у вівторок, четвер і суботу має бути (за меню) овочевий суп, у середу, п’ятницю і неділю - грибна юшка. Богорач - навариста м’ясна юшка зі спеціями, нею ми і перекусили.
На настійливу вимогу екскурсантів на зворотному шляху робимо зупинку в Рахові. Інформації - де і що можна оглянути - нуль цілих і нуль десятих. До речі, побачили там оригінальний пам’ятник гуцулу з написом «Знаймо - хто смо». Місцеві пояснили: «хто смо є» означає «хто ми є». чому немає останньої букви - не знають. Тепер уже на прохання групи зупиняємося в Квасах (хоча це було заявлено в програмі) скуштувати «квасної» води. Смачна.
На цьому день не скінчився. Десь о восьмій вечора до готелю заселилися малолітні «червоношкірі», які гасали знизу вгору, вздовж і впоперек (будівля дерев’яна і чутність абсолютна), доки опівночі вчителька не позамикала їх у кімнатах.
День четвертий. Гарна погода. Чудова екскурсія Івано-Франківськом. Яблучний струдель і кава - просто неймовірної смакоти. Тригодинний(!) переїзд до Львова (140 км). Екскурсія Львовом. Місто Лева абсолютно чарівне, з надзвичайною позитивною енергетикою. Гуляти неквапно!
Отже, за 4 дні ми мали 5 повноцінних екскурсій (з восьми заявлених), Жодного(!) виходу - прогулянки малими містами, кількасот кілометрів зайвого шляху автобусом, сумарно 4,5 год. безцільного вештання сувенірними ринками. І знайомство з Гуцульщиною з вікна автобуса. А хотілося ж безпосередньо доторкнутися, відчути, проникнутися.
Та людина живе сподіванням на краще, тож чекатимемо позитивних змін і в програмі конкретного туру, і в туристичній галузі взагалі.
