Тараканівський форт
Назву села пов’язують не з нашими рудими хатніми тваринками, а з татарським ханом. Той ніби колись зупинявся в цих краях, і цей факт було увічнено в найменуванні села - Татароханів. Але цікавить нас не село, що у передмісті Дубно, а розташований в тутешньому лісочку величезний форт.
Хресним батьком Тараканівського монстру став видатний, як пишуть в енциклопедіях, генерал-інженер Едуард Тотлебен. Одним з найяскравіших епізодів його біографії стала оборона Севастополя 1854-го року.
Кримська війна, як відомо, Російською імперією була з тріском програна. Головним чинником поразки вважалась технічна відсталість, яку вирішили побороти військовими реформами 1860-70-х років. Складовою реформ стала реорганізація інженерних військ, а також грандіозний план зведення системи оборонних споруд.
Рішення про реформи ухвалюються за особистої участі Олександра II. Імператор зійшов на престол під час війни і з її наслідками боровся чи не все своє правління. Варто лише сказати, що 14 років поспіль понищений війною, інфляцією, корупцією держбюджет Росії залишається дефіцитним.
На особливій нараді 1873-го було схвалено план Тотлебена з будівництва лінії оборони західного кордону імперії. Проект передбачав укріплення існуючих фортець в Івангороді, Варшаві, Бресті, Бендерах і зведення нових фортів біля Дубно і Проскурова. Дубенське укріплення мало захищати залізничний вузол і тракт Київ-Радзивилів.
Нова війна з Туреччиною на деякий час зупинила реалізацію плану, але згодом роботи знову відновили. Упродовж 1885-90-го років основні роботи під Дубно було виконано. Керував будівництвом військовий інженер Борисов.
Споруда являє собою великий штучний пагорб, у якому із бетону, цегли й чавуну звели комплекс приміщень. Це сотня казематів найрізноманітніших потреб. Оточував периметр сухий рів і насип головного валу з вогневими позиціями. Кожна зі стін периметру мала десь 200-250 метрів довжини, глибина ровів - до шести метрів.
Вали штучно обсаджували кущами й деревами - задля маскування. Ті буйні парослі в наші дні підсилюють аналогії форту з захованими в джунглях індійськими чи камбоджійськими храмами.
Потрапити до середини можна було через висувний металевий міст. До безпечних казематів вели широкі підземні нахилені галереї. Вони й досі є дуже цікавим атракціоном для непосвячених: прохід в абсолютній темряві загадковим лазом догори на дивно рівною підлогою неабияк лоскоче нерви.
Озброєння фортеці - десять шестидюймових гармат, вісім капонірних гармат, кулемети, мортіри. Гарнізон складався з артилерійської і двох піхотних рот. Цей загін міг би два місяці протриматись без зовнішньої допомоги. Окрім трьох колодязів діяв водогін, була влаштована вентиляційна система. Згодом встановили також гасову електростанцію, проклали телефон.
Третина казематів, зокрема і в центральній двоповерховій казармі, призначались для проживання. П’ять казематів виділялись під шпиталь, окрім господарських приміщень лазні, пральні, пекарні обладнали й гарнізонну церкву. Її внутрішній розпис було виконано в традиційному російсько-візантійському стилі.
Вартувало все це циклопічне творіння величезні гроші. Навіть якщо вважати, що виділені 66 мільйонів рублів пішли на кілька фортець - все одно споруда вийшла «золотою». З огляду на тодішній курс рубля - це, як я прикинув, 51 тонна золота! Значну частину з тих коштів, за віковим російським звичаєм розікрали.
Готовий форт у 1890-му відвідує наступний російський імператор Олександр III. Після того візиту продовжуються добудови, які триватимуть ще 15 років. Увесь цей час споруду використовують як склад. Тодішня військова доктрина передбачала, що Дубенський напрямок не настільки потребує захисту, у порівнянні з північчю.
У 1905-му Тараканівський форт стає гарнізонною в’язницею. А за своїм прямим призначенням комплекс так і не служив.
За всю свою історію укріплення пережило, якщо я не помиляюсь, лише дві військові кампанії. Попри те, що через прикордонне Дубно кілька разів проходили війська, полководці воліли залишити неприступний форт у спокої. (Це, до речі, вічне моє питання щодо призначення неприступних фортець. Які значно легше було обійти, ніж класти на штурмі сотні людських життів).
Понівечений під час війн 1914-1920-го років форт намагаються використовувати поляки (до 1939-го Дубно в складі західноукраїнських земель входило до складу відродженої Польської держави). Від тих часів залишились написи польською. Зрештою, написів у Тараканівському форті не бракує, причому найактуальнішого змісту.
У повоєнні часи форт служив для цілей радянських спецорганів, також його використовували як стрільбище. Каземати фортеці під склади намагались якось використовувати військові, проте не довго. Цікаво, що споруда й досі перебуває на армійському балансі. Мертвим рядком, як я розумію.
Мертвий форт і досі вражає. Помітна схожість Тараканівської споруди з Брестською фортецею. Це й не дивно - обидві споруди були складовою єдиної оборонної лінії, до обидвох доклав руку Тотлебен. Лише з Бреста в наш час зробили молельню, а з Тараканова - вигрібну яму.
Попри вигідне розташування (Дубно - місто вузлове, знаходиться на перетині трас міжнародного значення, відстань до форту від траси - метрів 300) нічого, аби перетворити цей унікальний об’єкт на туристичну атракцію так і не зроблено. І правильно: тих фортець в Україні як гною. Плюс-мінус одна - ніхто не помітить.
Тараканів на Google-картах. Проїзд на автомобілі від Києва - 380 км (біля 4,5 годин дороги), від Рівного - 50 км, від Львова - 160 км.
p.s. Три роки тому чи не заміткою про Тараканівський форт почалися мої фотомандри. Знімкував я тоді мобільником, а писав... Якось писав одним словом. Доведеться згодом всі ті спроби переповісти заново.
Здається, це було цілу вічність тому.