naer
in
ua_travels
Досвід сільського туризму
Кілька тижнів тому я мала нагоду отримати досвід сільського туризму в одному із найпрекрасніших районів України - на Прикарпатті.
За планом vlotko, який є ініціатором і організатором проекту, подорож почалася із невеличкої екскурсії Коломиєю, куди прибув поїзд.
Навряд чи за пару годин можна скласти повне враження про це чудове містечко, але навіть окремі риси роблять його цікавим.
Яйця :)
Музей Гуцульщини
І домашній музей самого vlotko:
Але основна частина програми була зосереджена в селі Вижній Березів.
Це таке звичайне українське село, прихисток народної душі та культури. Тут мало молоді, хоча багато старих та дітей. Тут кажуть "Слава Йсу!" замість "Доброго дня!" (хоча ввечері можна казати "Добрий вечір!", сюрприз :) ). Тут люди борються за виживання і по них видно, як важко їм це дається. Але у них світлі добрі очі, у їх голосі вчувається привітність, хоча й трохи знасторожена. Багато чого тут забуто, як і повсюди, багато втрачено. Майже неможливо знайти майстра, здатного виготовити новий камінь для жорен, обшукаєшся гончарів, ткачів, знахарів, знавців народного фолькльору тощо. Але все одно там є справжнє життя, справжня душа, за якою варто вирушити в подорож із квапливих галасливих міст.
Варто сказати, що селу пощастило із цим проектом, бо в нього хоч по-трохи почнуть приїзджати люди, говорити про нього, писати, привозити туди гроші, врешті решт. А скільки таких сіл забуто і поступово втрачається в глушині?
Варто сказати, що організатор проекту Володя не тільки відновлює старі традиції та предмети побуту, він долучає до участі і інших сільских жителів. Одні показують, як правильно доїти корову
Інші катають на конях
Треті допомагають пекти хліб у печі, відновлювати ткацький станок, організовувати все нові і нові види діяльності.
Але все ж таки найбільше вкладається у все це сам Володя, з відчутною допомогою милої дівчини Оленки.
В проекті задіяні два будинки - старий і новий. В новому можна спати, є туалет, душ, гаряча вода, затишні кімнатки з видом на сад за вікнами.
В старому будинку відбувається найцікавіше
За три вихідних, проведених в Березові, ми багато чого встигли.
Лущили та мололи кукурудзу
Носили воду в дерев'яних ведрах
Спілкувались зі свинкою
Доїли корову
Готували та їли зі спільної тарілки бануш (та багато інших страв). Дерев'яними ложками!
В природньому світлі свічки.
Другого дня ми ходили в гори і потрапили у надзвичайно мальовничу грозу!
Хмара поглинає долину
Біля села є джерело з дуже солоною водою. Настілько солоною, що це хіба що не 99% розчин. Спробуєш трошки тої води, і вже ладен випити літр звичайної)
З цієї води з давніх давен виварювали сіль і продавали її по всії Україні, в тому числі і у Києві.
Несподіваним і надзвичайно швидким виявився процес вибивання вершкового масла із сметани - все вийшо легко, як по маслу))
Загалом, було дуже цікаво і приємно. Залюбки повторю цю подорож через деякий час, коли пори року і нові знахідки Володі згенерують нові цікаві види занять.
За планом vlotko, який є ініціатором і організатором проекту, подорож почалася із невеличкої екскурсії Коломиєю, куди прибув поїзд.
Навряд чи за пару годин можна скласти повне враження про це чудове містечко, але навіть окремі риси роблять його цікавим.
Яйця :)
Музей Гуцульщини
І домашній музей самого vlotko:
Але основна частина програми була зосереджена в селі Вижній Березів.
Це таке звичайне українське село, прихисток народної душі та культури. Тут мало молоді, хоча багато старих та дітей. Тут кажуть "Слава Йсу!" замість "Доброго дня!" (хоча ввечері можна казати "Добрий вечір!", сюрприз :) ). Тут люди борються за виживання і по них видно, як важко їм це дається. Але у них світлі добрі очі, у їх голосі вчувається привітність, хоча й трохи знасторожена. Багато чого тут забуто, як і повсюди, багато втрачено. Майже неможливо знайти майстра, здатного виготовити новий камінь для жорен, обшукаєшся гончарів, ткачів, знахарів, знавців народного фолькльору тощо. Але все одно там є справжнє життя, справжня душа, за якою варто вирушити в подорож із квапливих галасливих міст.
Варто сказати, що селу пощастило із цим проектом, бо в нього хоч по-трохи почнуть приїзджати люди, говорити про нього, писати, привозити туди гроші, врешті решт. А скільки таких сіл забуто і поступово втрачається в глушині?
Варто сказати, що організатор проекту Володя не тільки відновлює старі традиції та предмети побуту, він долучає до участі і інших сільских жителів. Одні показують, як правильно доїти корову
Інші катають на конях
Треті допомагають пекти хліб у печі, відновлювати ткацький станок, організовувати все нові і нові види діяльності.
Але все ж таки найбільше вкладається у все це сам Володя, з відчутною допомогою милої дівчини Оленки.
В проекті задіяні два будинки - старий і новий. В новому можна спати, є туалет, душ, гаряча вода, затишні кімнатки з видом на сад за вікнами.
В старому будинку відбувається найцікавіше
За три вихідних, проведених в Березові, ми багато чого встигли.
Лущили та мололи кукурудзу
Носили воду в дерев'яних ведрах
Спілкувались зі свинкою
Доїли корову
Готували та їли зі спільної тарілки бануш (та багато інших страв). Дерев'яними ложками!
В природньому світлі свічки.
Другого дня ми ходили в гори і потрапили у надзвичайно мальовничу грозу!
Хмара поглинає долину
Біля села є джерело з дуже солоною водою. Настілько солоною, що це хіба що не 99% розчин. Спробуєш трошки тої води, і вже ладен випити літр звичайної)
З цієї води з давніх давен виварювали сіль і продавали її по всії Україні, в тому числі і у Києві.
Несподіваним і надзвичайно швидким виявився процес вибивання вершкового масла із сметани - все вийшо легко, як по маслу))
Загалом, було дуже цікаво і приємно. Залюбки повторю цю подорож через деякий час, коли пори року і нові знахідки Володі згенерують нові цікаві види занять.