Ржищів
Для багатьох назва цього містечка, що на півдні Київщини співзвучна з іржанням коня. І не дарма: пишуть навіть про цілий ряд легенд на цю тему. Цілого ряду не знайшов, але одна точно є:
Важкий був бій українських козаків з ворогами. Одного тяжко пораненого козака виніс кінь на кручу та заржав. Подивився козак навколо на рідну землю, на Дніпро, що ніс внизу води свої. Відчув, що помирає та й мовив до коня: «Ржи ще». З того часу звуть люди це місце Ржищев.
Символом міста є вже знайомий нам біноклевидний посуд. Він є і на гербі міста (здалека більш схожий на літеру “Н”), а в центрі Ржищева на додачу споруджено величезну біноклевидну скульптуру. Посуд той - слід від ніби-то праукраїнської трипільської цивілізації.
Люди дійсно віддавна оселилися в цих місцях, чому підтвердженнями є неймовірна кількість знайдених тут артефактів.
А за часів Київської Русі на цьому місці було укріплене городище. В Іпатіївському літописі за 1151-й рік є згадка про Іван-город. Цей рік і вважається роком заснування Ржищева.
Руське поселення на Іван-горі знищили орди Батия. Лише за кілька століть по тому на цьому місці відродилося місто.
Польська влада турбувалась про укріплення своїх південно-східних кордонів. Король Сигізмунд I в 1506-му році ухвалює рішення про побудову на Дніпрі укріпленого міста, нарікає його Ржищевим й надає право на самоуправління - Маґдебургію.
Багатьом, між іншим, у назві міста відчувається щось польське - “вжище”, тобто торговище.
Зручне розташування дійсно сприяло місцевій торгівлі завжди.
В часи Хмельниччини Ржищів - сотенне місто Канівського полку. На той час управління здійснює вже не обраний магістрат, а військова адміністрація. У Ржищеві в грудні 1853-го року зустрічаються Богдан Хмельницький і Василь Бутурлін, російський посол.
Можливо, що саме тут майбутні союзники у війні проти Польщі домовились про особливий характер угоди: заприсягалися лише козаки. Натомість московський уряд ніякою клятвою себе не обмежував. За таку вигідну угоду Бутурліна нагородив цар, а його скульптура пліч-о-пліч з Хмельницьким прикрашає Арку дружби народів в Києві.
З ржищевської фортеці вирушає у свій реваншевий похід польський король Ян II Казимир. Біля Іван-гори поляки будують міст через Дніпро. Навколо Ржищева також була встановлена сторожа на той випадок, коли з Києва московські воєводи вишлють військо проти короля. Через Дніпро польська армія переходила трьома ватагами. Першою командував сам король, другою відомий польський отаман Степан Чернецький.
З того походу нічого не вийшло, Росія і Польща підписують Андрусівський мир в 1667-му році, чим, зокрема, чи не до наших днів ділять Україну на ліво- і правобережну. Ржищів залишається під Польщею.
В ті роки Ржищів належить польсько-російському роду Вороничів. Ні про яке самоврядування вже не йдеться. Власники міста засновують Ржищівський православний монастир. Війни та повстання сильно винищили Ржищів - на початок XVIII ст. у містечку лише кілька десятків будинків.
У 1709-му році універсалом гетьмана Івана Скоропадського Ржищів із навколишніми землями жалується митрополичій Софійській катедрі. В цей час поселення знову вважається важливим для торговельного шляху з Києва на південь.
Ржищів активно заселяють євреї та поляки. В місті будується костел. Він мав вигляд добре влаштованої фортифікаційної споруди: стіни двохметрової товщини, бійниці для гармат, сторожові башти по кутках навколишньої огорожі, яка мала висоту до трьох метрів. Навкруги костьол оточувала болотиста місцевість і тільки з південної сторони можна було дістатись через перехідний міст. Під костьолом містився великий мурований підвал, по стінах якого були вимурувані печери на 2.5 метри вглибину і в один метр в ширину. Сюди закладались цинкові труни з покійниками багатих поляків, там їх і замуровували. З підвалу виводили три підземні ходи. До нашого часу костьол не зберігся. Його останні руїни знищено в 1984 році.
В 1793-му році Ржищів відходить до Росії. Після адміністративної реформи 1866-го місто стає волосним центром. В цей час очевидно зміщуються акценти - знову набирає ваги православний чоловічий монастир, будується новий храм.
Троїцька церква зведена в 1860-му році за підтримки графині Дзялинської (у дівоцтві - Воронич). Церква цегляна, тинькована, чотиристовпна, тринавова, з дзвіницею над притвором. Увінчана приземистим цибулястої форми куполом на восьмигранному барабані. Дзвіниця завершена шатром із слухами. Великі вікна обрамлені наличниками, кути підкреслені пілястрами. На північній стіни - розпис ХІХ ст. В інтер'єрі - розписи 1970-их. В західній частині центральної нави розташовані хори.
Неподалік є ще одна церква. З нею пов’язані не просто легенди, а містичні історії - з привидами та іншими неприємними мешканцями. Мова про Покровську церкву, яка була затоплена при заповненні Канівського водосховища. Влітку до неї можна дістатись лише на човні.
Волосний Ржищів був не таким вже маленьким на той час містечком - біля п’яти тисяч мешканців. В місті будуються невеличкі мануфактури, цукровий, винокурний і чавунний заводи, три цегельні. А на Дніпрі розбудовується велика перевалочна база.
До Ржищева привозили сіль, ліс, мануфактуру, метал, а вивозили хліб, цукор, пиво, вино, машини. Чотири рази на рік тут відбувались ярмарки.
В Ржищеві діють гімназія, земська школа, народне училище. Кілька років тут вчителював Соломон Рабинович, знаний нам як автор “Тев’є-молочара” Шолом-Алейхем.
В місцевій школі вже у радянські часи навчався майбутній молодогвардієць Олег Кошовий (як і в сусідньому Каневі).
На той час Ржищів - районний центр. Цей статус місто втратить в 1963-му році. Через віддаленість від залізниці розвиток гальмується (в 1926-му році тут мешкає 7500 жителів, в 2001-му 8400).
Трагічні дні пережило місто у часи другої світової. Майже місяць Ржищевський плацдарм боронила 26-а армія, захищаючи одну з природних переправ через Дніпро. В 1943-мц цей же район було вибрано для форсування Дніпра радянськими військами. Кілька місяців, аж до початку 1944-го року тут точилися бої.
Ржищів на МЕТА-картах. Проїзд на автомобілі від Києва - 80 км (біля 1,5 години дороги), від Черкас - 105 км. Неподалік варто подивитись на музеї Трипілля, парк Кагарлика, пам’ятники Канева й Тарасову гору.
В наші дні Ржищів - скоріше туристичне містечко. Тут активно розвивається зелений туризм, майже два десятки садиб готових прийняти гостей. Можна порибалити, покататись на велосипеді, повалятись на пляжі. А ще тут можуть навчити готувати традиційні українські страви чи гончарству. Все - за привабливими цінами (скажімо, проживання на особу коштуватиме біля 70 грн). Можна винайняти і цілий будиночок за 400-800 грн. на добу.
У Ржищеві проходить щорічний (будемо вважати) етно-фестиваль “Трипільське коло”. Цього року він вже відгудів.
Дніпро, старенький дебаркадер, левино-жовті береги
Лежать, на кігті похиливши, зелену гриву шелюги.
В пісок причалює пирога.
Хтось варить юшку, дим і дим.
Суха, порепана дорога повзе, як спраглий крокодил.
В Дніпрі купається Купава.
Мені ще рочків, може, три.
А я чекаю пароплава із-за трипільської гори.
(Ці рядки написала Ліна Костенко, уродженка Ржищева.)