Парресія та фаріонесія: дощертна одвертість реторики та свободи слова

[harnack]

Реторичний троп "парресія" (латиною: "licentia"):

Quod licet Iovi, non licet bovi:
Отого не збагне лиш дурень безголовий!
Чи мабуть - лиш буйвіл махровий,
Чи малодушний маламаскаль вбогий!

Як ти собі отого дозволяєш, ГА? По-християнськи: що дозволено Ягвови - не дозволено ґоєви!) - також має тотожний етимон із реторикою, іронією, Фаріонихою, "

Comments

[harnack]

Зважмо - чому українці мусіли шукати притулок в Московії: вони б були воліли будувати Україну (але неомаскалята - невдячні!):

Ото давно я отеє підкреслював: 2007.10.13 | harnack

Бідні діти москвогенної РУЇНИ - нікуди дітись, хіба в Московію!
Ось що каже Костомаров про духовний стан Дмитра та "пєчальну судьбу Малоросії":

Отец Данила был ктитором Кирилловскою монастыря и, вероятно, проживал в самом Киеве. Одаренный от природы живым воображением и глубиною чувства, Данило предался религиозной созерцательности и решился постричься. Печальная судьба Малороссии, как видно, содействовала такому настроению: кругом себя он видел кровь, слезы, нищету; одна беда влекла за собой другую беду, и не предвиделось исхода плачевному состоянию края. В Киеве даже учение не могло идти своим обычным порядком. Естественно было предаться мысли о непрочности земных благ и искать пристанища в иноческой жизни. В 1668 году Данило был пострижен в Киевском Кирилловском монастыре игуменом Мелетием Дзиком 2 и наречен Димитрием. Несмотря на молодость, он скоро обратил на себя внимание своим необыкновенным даром слова; 25-ти лет от роду, в 1675 году, он был посвящен в Густынском монастыре Лазарем Барановичем в иеромонахи. С этих пор начались странствования Димитрия из монастыря в монастырь, из края в край. Где только он не поселялся, там начинал говорить поучения, и к нему стекались толпы народа; слава о новопоявившемся знаменитом проповеднике переходила из города в город. Архиепископ Лазарь Баранович перевел его из Густынского монастыря к себе в Чернигов, и Димитрий пробыл около двух лет проповедником при Лазаре Барановиче.

Про Руїну варто задуматись та заміркуватись:

Руїна - історичний період занепаду України-Руси, що стався після Переяславської угоди 1654 року. Порушивши Переяславської статті, Москва перебрала на себе неделеговані їй повноваження, про що свідчать фатальні для України-Руси наслідки Анрусівського договору 1667 року. За цим договором Україна-Русь була поділена навпіл по Дніпру: Московія привласнила Лівобережну частину України-Руси, а Прабережна Україна-Русь й Білорусія закріплювались за Польщею. Причому, гетьмани Лівобережної України-Руси призначались московським царем і були ставлениками Москви з резиденцією у Батурині, а гетьмани Правобережної України-Руси призначались польським королем і були ставлениками Польщі, з резиденцією у Чигирині. Лише кошові отамани Запорожської Січі почувалися вільними від зобов'язань як перед Москвою, так і перед Польщею, і вели суто визвольну війну, повставши на захист українського народу. І далі:
Петро Дорошенко (ставленик Польщі) - гетьман Правобережної України-Руси 1665-1676 років. Після зрадницького Андрусівського договору П.Дорошенко повстав проти Польщі й Московії, намагався повернути Україні-Русі втрачені права, звертаючись по допомогу до Туреччини й Криму.
Іван Брюховецький (ставленик Московії) - гетьман Лівобережної України-Руси 1663-1668, вбитий козаками за зраду у 1668 році. Брюховецький підписав так звані "Московські статті" 1665р., які значно обмежили права України-Руси. Брюховецький наводнив Україну-Русь москалями, що продовжувалось за наступного гетьмана-маріонетки 1672-1687 років московського ставленика І.Самойловича.