(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 28]
Ми вже знаємо, що він вельми зрадів, коли Куліш видав свою «Граматку» і глянув на неї, як на перший промінь світа, що блисне в народній масі темній, задавленій крепацтвом. Ще більш радів він, коли на Україні р. 1858 - 60 знявся рух і праця коло недільних шкіл. Рух той, дійсно, був значний: в такому невеликому місті, як Полтава, було тоді зорганізовано п’ять недільних, дві суботних задля жидів і одна щоденна школа задля народу. Навіть невеличкі повітові міста позаводили у себе хлоп’ячі й дівочі школи недільні. В Кременчузі коло шкіл запопадливо працював Петро Стронін: в Хоролі - Модест Димський: в Лубнах - Шевич: в Херсоні - Коленко Надежда: в Чернігові - Тризна і т. д. Ледві чи було на Україні таке місто, де б не було школи недільної. Тоді сама собою стала очевидною потреба книжок українських і науки мовою українською.
І з’явились українські букварі, спершу Кулішова «Граматка», а потім у Полтаві О. Строніна. Остання Шевченка не вдовольняла.
«Скажіть мені, - говорив він одному свойому знайомому, - задля кого вона написана? Я не знаю задля кого, але не задля тих, кого треба навчати розуму?» 1262
Поет взявся компонувати елементарні книжки задля народу і скомпонував свій «Южно-русский Букварь» 1263. Буквар той займає 24 сторінки, іп 32: заведено туди «Отче наш», молитву Єфрема Сирина і Символ Віри. Через те й мусив він перейти через дві цензури - світську і духовну. Остання почала була змагатися. Мусив хорий Шевченко надягти фрак і їхати до петербурзького митрополита Сидора та благати дозволу 1264. Митрополит не відмовив і 21 листопада цензура дала дозвіл друкувати буквар.
Після «Букваря» Шевченко гадав скомпонувати і видати аритметику такої величини і на таку ж ціну, 3 коп., як і «Буквар»: потім етнографію і географію по 5 коп., далі - історію України по 10 коп. за примірник. «Якби Біг поміг оце мале діло зробити, то велике і само зробилось би», - писав він до Чалого 4 січня р. 1861 1265.
Коли «Буквар» був надрукований, Шевченко, не виходячи вже через недуг з хати, взявся розсилати його по Україні. Тисячу примірників він відіслав в Полтаву до Ткаченка, щоб віддав тому, хто кермує недільними школами 1266. Другу тисячу прислав в Київ до М. К. Чалого, пишучи до його: «Я і чув, 1 читав, що митрополит Арсеній (Москвин) дуже возревновав о сільських школах і жалкує, що не печатають дешевих букварів. Покажіть йому мій «Буквар», і якщо вподобає, то я пришлю хоч 3000, звичайно, за гроші, бо се не моє добро, а добро наших убогих воскресних шкіл». А ті 1000 примірників прохав д. Чалого розпустити по повітових школах 1267.
Покладаючи таку надію на Арсенія, Шевченко не відав, що отець Москвин був запеклий обруситель і ворог світської освіти. Про школи він «ревнував» тільки про парафіяльні, та й то більш як про декорацію свого піклування, а тим часом змагався і словом і ділом проти організації по селах Київщини світських шкіл. По його наказу Київська консисторія видала (правда, вже після смерті Шевченка) за № 5955 такий циркуляр, щоб потай оповістити попів, аби вони усіма силами не давали дирекції світських шкіл заводити свої школи по селах. Попам велено було прихиляти своїх парафіян, щоб вони цуралися світських шкіл, коли ж урядники міністерства освіти заведуть свою школу світську в якому селі, так щоб попи і громади не давали задля тієї школи ні хати, ні книжок, ні дітей 1268.
До того ж треба сказати, що д. Чалий не вдався з Шевченковим «Букварем» до митрополита, а перепоручив сю справу отцю Петру Лебединцеву, чоловікові хоч трохи й прихильному до української ідеї, але занадто вже обережному. Отець Петро не пішов простою стежкою, а кинувся «політиковати»... «Політика» та довела до такого лишень скутку, що отець Москвин, глянувши на «Буквар» і не беручи його до рук, тільки й промовив: «А! Южнорусский...» На сьому і край! 1269
До єпископа Чернігівського Філарета подав того «Букваря» Тризна. Глянувши на «Буквар», єпископ мовив Тризні, що треба віддати спершу на розгляд консисторії. «Як не поверни, - писав 31 січня Тризна до Шевченка, - а від Філарета нічого не діждешся. Директор (шкіл світських) теж мнеться і каже, що «Букварів» в училище мало треба».
Такі звістки про «Буквар» вже ж не радували хорого Шевченка: а тут ще й Куліш, як оповідає д. Чалий1270, заходився іронізовати, що «Шевченко почав «Кобзарем», а скінчив «Букварем».
Чи придатен був Шевченків «Буквар», чи ні, з погляду педагогічного і національно-освітнього, про се й я не говоритиму, але не Кулішевим би устам личило іронізовати над Шевченковими заходами коло освіти народної. Шевченкові спонукання завжди були чистими, високоблагородними, він ніколи не відвертався від народу, від його темноти і злидарства, а навпаки, завжди любив народ, завжди тужив і страждав з народом, з його тугою і його стражданнями. Шевченко, і се його величезна заслуга віковічна, і нас, людей інтелігентних, повернув лицем до народа і примусив нас полюбити народ незрадливо. За Шевченком, як се відомо було Кулішу дуже добре, дійсно не було «зерна неправди за собою».
1262 Русская речь. - 1861. - № 19 - 20. [Лесков Н. Последняя встреча і последняя разлука з Шевченко].
1263 «Букварь южнорусский». - Ред.
1264 Киев[ский] телегр[аф]. - 1875. - № 25. [Козачковський А. Из воспоминаний о Т. Г. Шевченко].
1265 Основа. - 1862. - Кн. VI. - С. 26.
1266 Древняя и новая Россия. - 1875. - № 6. [С. 196. Лист від 4 січ. 1861 р.].
1267 Основа. - 1862. - Кн. V. - С. 26. [Лист від 4 січ. 1861 р.].
1268 Зоря. - 1887. - № 7. - С. 236.
1269 Див. у Чалого, с. 181.
1270 Киевская старина. - 1895. - Кн. II. В тому листі Шевченко віщовав, що з Орловського «будуть люде». Віщовання його справдилося: Орловський, як знаємо, став відомим художником, але задля України з того не вийшло користі.
Коментар
За Шевченком ... дійсно не було «зерна неправди за собою». Вислів з поезії Шевченка «Доля» (1857).
«Великомученице кумо!» - Перший рядок вірша «Н. Т.», присвяченого Надії Тарновській, «кумі».
Попередня Наступна
Ми вже знаємо, що він вельми зрадів, коли Куліш видав свою «Граматку» і глянув на неї, як на перший промінь світа, що блисне в народній масі темній, задавленій крепацтвом. Ще більш радів він, коли на Україні р. 1858 - 60 знявся рух і праця коло недільних шкіл. Рух той, дійсно, був значний: в такому невеликому місті, як Полтава, було тоді зорганізовано п’ять недільних, дві суботних задля жидів і одна щоденна школа задля народу. Навіть невеличкі повітові міста позаводили у себе хлоп’ячі й дівочі школи недільні. В Кременчузі коло шкіл запопадливо працював Петро Стронін: в Хоролі - Модест Димський: в Лубнах - Шевич: в Херсоні - Коленко Надежда: в Чернігові - Тризна і т. д. Ледві чи було на Україні таке місто, де б не було школи недільної. Тоді сама собою стала очевидною потреба книжок українських і науки мовою українською.
І з’явились українські букварі, спершу Кулішова «Граматка», а потім у Полтаві О. Строніна. Остання Шевченка не вдовольняла.
«Скажіть мені, - говорив він одному свойому знайомому, - задля кого вона написана? Я не знаю задля кого, але не задля тих, кого треба навчати розуму?» 1262
Поет взявся компонувати елементарні книжки задля народу і скомпонував свій «Южно-русский Букварь» 1263. Буквар той займає 24 сторінки, іп 32: заведено туди «Отче наш», молитву Єфрема Сирина і Символ Віри. Через те й мусив він перейти через дві цензури - світську і духовну. Остання почала була змагатися. Мусив хорий Шевченко надягти фрак і їхати до петербурзького митрополита Сидора та благати дозволу 1264. Митрополит не відмовив і 21 листопада цензура дала дозвіл друкувати буквар.
Після «Букваря» Шевченко гадав скомпонувати і видати аритметику такої величини і на таку ж ціну, 3 коп., як і «Буквар»: потім етнографію і географію по 5 коп., далі - історію України по 10 коп. за примірник. «Якби Біг поміг оце мале діло зробити, то велике і само зробилось би», - писав він до Чалого 4 січня р. 1861 1265.
Коли «Буквар» був надрукований, Шевченко, не виходячи вже через недуг з хати, взявся розсилати його по Україні. Тисячу примірників він відіслав в Полтаву до Ткаченка, щоб віддав тому, хто кермує недільними школами 1266. Другу тисячу прислав в Київ до М. К. Чалого, пишучи до його: «Я і чув, 1 читав, що митрополит Арсеній (Москвин) дуже возревновав о сільських школах і жалкує, що не печатають дешевих букварів. Покажіть йому мій «Буквар», і якщо вподобає, то я пришлю хоч 3000, звичайно, за гроші, бо се не моє добро, а добро наших убогих воскресних шкіл». А ті 1000 примірників прохав д. Чалого розпустити по повітових школах 1267.
Покладаючи таку надію на Арсенія, Шевченко не відав, що отець Москвин був запеклий обруситель і ворог світської освіти. Про школи він «ревнував» тільки про парафіяльні, та й то більш як про декорацію свого піклування, а тим часом змагався і словом і ділом проти організації по селах Київщини світських шкіл. По його наказу Київська консисторія видала (правда, вже після смерті Шевченка) за № 5955 такий циркуляр, щоб потай оповістити попів, аби вони усіма силами не давали дирекції світських шкіл заводити свої школи по селах. Попам велено було прихиляти своїх парафіян, щоб вони цуралися світських шкіл, коли ж урядники міністерства освіти заведуть свою школу світську в якому селі, так щоб попи і громади не давали задля тієї школи ні хати, ні книжок, ні дітей 1268.
До того ж треба сказати, що д. Чалий не вдався з Шевченковим «Букварем» до митрополита, а перепоручив сю справу отцю Петру Лебединцеву, чоловікові хоч трохи й прихильному до української ідеї, але занадто вже обережному. Отець Петро не пішов простою стежкою, а кинувся «політиковати»... «Політика» та довела до такого лишень скутку, що отець Москвин, глянувши на «Буквар» і не беручи його до рук, тільки й промовив: «А! Южнорусский...» На сьому і край! 1269
До єпископа Чернігівського Філарета подав того «Букваря» Тризна. Глянувши на «Буквар», єпископ мовив Тризні, що треба віддати спершу на розгляд консисторії. «Як не поверни, - писав 31 січня Тризна до Шевченка, - а від Філарета нічого не діждешся. Директор (шкіл світських) теж мнеться і каже, що «Букварів» в училище мало треба».
Такі звістки про «Буквар» вже ж не радували хорого Шевченка: а тут ще й Куліш, як оповідає д. Чалий1270, заходився іронізовати, що «Шевченко почав «Кобзарем», а скінчив «Букварем».
Чи придатен був Шевченків «Буквар», чи ні, з погляду педагогічного і національно-освітнього, про се й я не говоритиму, але не Кулішевим би устам личило іронізовати над Шевченковими заходами коло освіти народної. Шевченкові спонукання завжди були чистими, високоблагородними, він ніколи не відвертався від народу, від його темноти і злидарства, а навпаки, завжди любив народ, завжди тужив і страждав з народом, з його тугою і його стражданнями. Шевченко, і се його величезна заслуга віковічна, і нас, людей інтелігентних, повернув лицем до народа і примусив нас полюбити народ незрадливо. За Шевченком, як се відомо було Кулішу дуже добре, дійсно не було «зерна неправди за собою».
1262 Русская речь. - 1861. - № 19 - 20. [Лесков Н. Последняя встреча і последняя разлука з Шевченко].
1263 «Букварь южнорусский». - Ред.
1264 Киев[ский] телегр[аф]. - 1875. - № 25. [Козачковський А. Из воспоминаний о Т. Г. Шевченко].
1265 Основа. - 1862. - Кн. VI. - С. 26.
1266 Древняя и новая Россия. - 1875. - № 6. [С. 196. Лист від 4 січ. 1861 р.].
1267 Основа. - 1862. - Кн. V. - С. 26. [Лист від 4 січ. 1861 р.].
1268 Зоря. - 1887. - № 7. - С. 236.
1269 Див. у Чалого, с. 181.
1270 Киевская старина. - 1895. - Кн. II. В тому листі Шевченко віщовав, що з Орловського «будуть люде». Віщовання його справдилося: Орловський, як знаємо, став відомим художником, але задля України з того не вийшло користі.
Коментар
За Шевченком ... дійсно не було «зерна неправди за собою». Вислів з поезії Шевченка «Доля» (1857).
«Великомученице кумо!» - Перший рядок вірша «Н. Т.», присвяченого Надії Тарновській, «кумі».
Попередня Наступна