217. ЛИСТ ДО М. Я. МАКАРОВА. 9 листопада 1860. С.-Петербург
Друже мій єдиний!
Коли бить, то треба бить так, щоб боліло. А то не поможеш, а тілько нашкодиш. (Чернеча аксіома, та вона тепер і нам до ладу). Ликеря збрехала перед вами, передо мною і перед К[атериною] І[ванівною]. За це вона повинна хоч украсти, а послать (от имени неизвестного) в Чернигов на цель известную. Кроме вещей, которые я вас просив спалить при її очах, треба, щоб вона заплатила за квартиру 14 руб., за ключ, ею потерянный, 1 руб.
Ще раз прошу вас, яко искреннейшего моего друга, зробіть, як умієте, і швидче. Амінь.
Щирий ваш Т. Шевченко
9 ноября.
Примітки
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 189).
Вперше надруковано в книзі: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. - С. 170 (з кількома незначними відступами від автографа).
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. - К., 1929. - Т. 3. - С. 199.
Ликеря збрехала перед вами, передо мною і перед К[атериною] І[вановною]. - Саме нещирість і непорядність Ликери Полусмакової зрештою змусили Шевченка порвати стосунки з нею. В близькому оточенні ці її вади були помічені відразу, ще до Шевченкового сватання. Дочка Н. М. Забіли так передає спогади матері про залишену в її сім’ї служницю Карташевських: «Лукерья оказалась особой ленивой, неряшливой и необыкновенно ветреной... Ходила она всегда нечесанная и неумытая, что, однако, не мешало ей заниматься собою... и заводить интриги с соседними лакеями, таскавшими ей в карманах жареную дичь...» (Киевская старина. - 1890. - № 2. - С. 176). Н. М. Забіла в листі до М. Я. Макарова від З серпня 1860 р. теж висловлювала невдоволення поводженням Ликери: «Вы напрасно просили меня прочитать Ликерии часть Вашего письма: она, пока я пообедала, утащила Ваше письмо, лежавшее на комоде, прочитала все и на другой день только возвратила, хотя вместе с нами везде его искала; и вместо того, чтобы исправиться после Вашего увещания, она завела „вечерниці“. Мы ляжем спать, я велю ей ложиться, она посидит немного и пошла, и в третьем часу только возвращалась; разговаривает, поет, хохочет с солдатами... Она такая изворотливая лгунья, такая голова умная и душа черная...» (Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття // Життя й революція. - 1926. - № 9. - С. 80). Н. М. Забіла звертала на це й увагу Шевченка, «стараясь всеми силами удержать увлекающегося и наивно-доверчивого поэта от гибельного для него шага... Однако это не приводило ни к чему: Шевченко верил только своей „Ликері“ и раздражался против матери за ее, как он предполагал, панские предрассудки... в результате между ними из простых и дружественных установились холодно-вежливые отношения» (Киевская старина. - 1890. - № 2. - С. 177 - 178).
Як повідомив П. I. Зайцев, «в собрании С. В. Лазаревского хранится ее (Ликерина. - Ред.) безграмотная, нецензурного свойства записка, в которой она насмехается над письмами к ней поэта, говоря, что его «записками издес неихто ненужаеца» (Русский библиофил. - 1914. - № 1. - С. 21). Оригінал записки зберігається в ІЛ (ф. 1, № 273). Див.: Листи до Тараса Шевченка. - С. 168.
...послать (от имени неизвестного) в Чернигов на цель известную. - Див. примітку до листа до М. Я. Макарова від 31 жовтня 1860 р.
Кроме вещей, которые я вас просив спалить при її очах... - Бурхлива емоційна реакція Шевченка, інтимні почуття якого були грубо ображені непорядністю Ликери, засвідчена в мемуарах сучасників. Під час драматичної зустрічі з Ликерою в домі Н. М. Забіли в присутності А. М. Маркевича «он вдруг поднял кверху обе руки, затопал ногами и не своим голосом в исступлении закричал: - Так убирайся ж ти од мене!.. бо я тебе задавлю!.. (Лукерья стрелою вылетела из комнаты). Усе оддай мені!.. усе оддай!., до нитки оддай!.. І старих подраних черевиків я тобі не подарую!..» (Киевская старина. - 1890. - № 2. - С. 182).