129. ЛИСТ ДО М. С. ЩЕПКІНА. 9 - 10 лютого 1858. Нижній Новгород
I
ДОЛЯ
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене маленького за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
- Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, - ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма,
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли, у нас нема
І йоти кривди за собою!
Ходімо ж, доленько моя,
Мій друже щирий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава...
А слава - заповідь моя!
II
МУЗА
І ти, пречистеє, святеє,
Ти чадо неба молодеє,
Мене ти в пéлену взяла,
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим повила.
І колихала, і співала,
І чари діяла... і я...
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала!
І всюди, зоренько моя,
Ти непорочною сіяла.
Не помарніла в чужині
В далекій неволі,
У кайданах пишалася,
Як квіточка в полі.
Із казарми смердячої
Чистою, святою
Вилетіла, як пташечка,
І понадо мною
Полинула, заспівала
Тихесенько, мило...
Мов живущою водою
Душу окропила.
І я живу, і надо мною
Своєю Божою красою
Витаєш ти, мій херувим,
Золотокрилий серафим!
Моя порадонько святая,
Моя ти доле молодая!
Витай зо мною уночі,
І вдень, і звечера, і рано,
Не покидай мене, учи,
Учи неложними устами
Хвалити правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
А як умру, моя святая!
Не кинь мене. А положи
Свого ти сина в домовину
І хоть єдиную сльозину
В очах безсмертних покажи.
III
СЛАВА
А ти, циндре, орандарко,
Перекупко п’яна!
Де ти в чорта забарилась
З своїми лучами?
У Версалі над злодієм,
Мабуть, розпустила...
Чи з ким іншим мизкаєшся
З нудьги та з похмілля?
Сідай лишень коло мене
Та витнемо з лиха!
Гарнесенько обіймемось,
Та любо, та тихо
Поцілуємось... Та й теє...
Та й поберемося,
Моя крале мальована!
Бо я таки й досі
Волочуся за тобою.
Ти хоч і пишалась,
І з п’яними королями
По шинках шаталась,
І курвила з солдатами
Під Севастополем...
Та мені про те байдуже...
Мені, моя доле,
Дай хоч глянути на тебе,
І, і пригорнутись
Під крилом твоїм. І любо
З похмілля заснути.
9 февраля
1858.
Друже мій єдиний!
Яка оце тобі сорока-брехуха на хвості принесла, що я тут нічого не роблю, тілько бенкетую. Брехня. Єй же богу, брехня! Та й сам таки подумай гарненько. Хто ж нас шануватиме, як ми самі себе не шануєм? Я ж уже не хлопець нерозумний. І од старості, слава Богу, ще не одурів, щоб таке вироблять, як ти пишеш. Плюнь, мій голубе сизий, на цю паскудну брехню і знай, коли мене неволя і горе не побороло, то сам я не звалюся. А тобі велике, превелике спасибі за щирую любов твою, мій голубе сизий, мій друже єдиний. Я аж заплакав на старість, як прочитав твоє письмо, полное самой чистой, некупленной любви. Ще раз спасибі тобі, моє серце єдинеє!
Я послав тобі письмо харковського директора. Тетяся цілує тебе, як батька рідного, і просить, щоб ти робив з нею, як тебе Бог навчить. На Варенцова нема надії. Дерево, та ще й дубове. Оставайся здоров, мій милий друже. Незабаром прибуду до тебе, а поки що люби мене, оклеветанного твоего щирого друга
Т. Шевченка.
10 февраля
1858.
Хоча ти і не велів, а я таки не втерпів, чмокнув сегодня разочок нашу любую Тетясю. Чмокни гарненько за мене благородного Сергея Тимофеевича.
Примітки
{ Доля }
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 8).
Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1885. - № 2. - С. 334), де вміщено без тексту триптиха та з помилковим визначенням адресата: «До М. О. Максимовича».
Вперше введено до збірника творів (помилково - як лист до М. О. Максимовича) у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. - СПб., 1911. - Т. 2. - С. 423.
Перші три сторінки автографа займає триптих «Доля», «Муза», «Слава», текст якого має різночитання з остаточним у «Більшій книжці» і має дату «9 февраля 1858», на четвертій - лист з датою «10 февраля 1858».
Відповідь на лист М. С. Щепкіна від 6 лютого 1858 р. (Аисти до Тараса Шевченка. - С. 106 - 108).
М. С. Щепкін відповів на цей лист близько 15 лютого 1858 р. (див.: Там само. - С. 110 - 111).
Яка оце тобі сорока-брехуха на хвості принесла, що я тут нічого не роблю, тілько бенкетую. - Відповідь на дружнє застереження М. С. Щепкіна в листі від 6 лютого 1858 р.: «Ти, кажуть, друже, кутнув трохи? Никакая пощечина меня бы так не оскорбила. Бог тебе судья! Не щадишь ты и себя, и друзей твоих» (Листи до Тараса Шевченка. - С. 108). 11 лютого 1858 р. Шевченко записав у щоденнику: «М. С. Щепкин с сокрушением сердца пишет мне о моем безалаберном и нетрезвом существовании... Благодарю тебя, мой старый, мой добрый, но чем тебя разуверить, не знаю». Можливо, на доказ того, що в Нижньому Новгороді він не припиняє поетичної роботи, Шевченко надіслав М. С. Щепкіну в цьому листі свій щойно створений триптих, записаний до щоденника 9 лютого 1858 р.
Я послав тобі письмо харковського директора. - Лист І. О. Щербини до Шевченка нині не відомий. М. С. Щепкін, сповіщаючи, що «получил твое письмо и приложенное при нем письмо Щербины» й одразу ж надіслав до Харківського театру репертуар і умови К. Б. Піунової, водночас застерігав її від нерозважного переїзду до Харкова (Листи до Тараса Шевченка. - С. 110 - 111).
Варенцов - О. П. Варенцов.
Сергей Тимофеевич - С. Т. Аксаков.
Варіанти
Гарнесенько обіймемось, Та любо, та тихо Поцілуємось / Гарнесенько обіймемось Поці[луємось?]
Журнал Шевченка: 8, 9 лютого.