Перший кінофільм про Шевченка
Двосерійний німий історико-біографічний фільм «Тарас Шевченко» (189 хв., 17 ч.), поставлений 1926 року Петром Чардиніним за сценарієм Михайла Панченка та Дмитра Бузько на Одеській кінофабриці Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Оператор Борис Завелєв, художник Василь Кричевський. Натурні зйомки проводили в історичних місцях, де бував Шевченко, а також на Кавказі, який згадувався в його поемах. Головну роль Шевченка грали чотири актори; від 18 років до останніх днів - геніальний Амвросій Бучма, театральний актор родом з Західної України. У ролях: Василь Людвинський (Тарас у дитинстві), Василь Дорошенко (Шевченко-підліток), Микола Панов (батько Тараса), Мусій Джура (дід Тараса), Матвій Ляров (Енгельгардт), Іван Замичковський (Щепкін), Б. Лісовий (Жуковський), А. Мальський (дяк), Володимир Лисовський, Іван Худорлєєв (Микола I), Віктор Добровольський (Олександр II), Юрій Шумський, Іван Капралов, Наталя Ужвій (Ярина).
Стрічка мала широкий успіх і прокат не лише в СРСР, а й по всьому світу, особливо в країнах масової еміґрації. Демонструвалася в Канаді, США, Польщі, Чехословаччині, Румунії. Канада не мала ще дипломатичних відносин з «країною Рад», тому для прокату картину придбало діаспорне товариство «Український робітничо-фермерський дім». Польська цензура пропустила фільм на західноукраїнські землі у понівеченому вигляді, скоротила з 17 до 12 частин, вбачаючи у стрічці більшовицьку пропаґанду. Це, а також довільний переклад текстових рядків, викликало характерний для доби протест радянських діячів культури.
Кадр з кінофільму «Тарас Шевченко», 1926. Шевченко - А. Бучма
У 1930-і роки фільм затаврували яко ворожий, націоналістичний, контрреволюційний, антирадянський, «вороги українського народу ховалися за спину старих режисерів і проводили у фільмах свої фашистські ідеї» (з газетної публікації 1937 року). Щоб відвести напади, сам Бучма мусив заявити, що сценарій «з боку художньої й історичної правди був наскрізь брехливий. Образ поета накреслений в сценарії спотворено, схематично і мертво» (1939). Натомість наприкінці життя він назве картину «Тарас Шевченко» своєю найкращою роллю. Після хрущовської відлиги фільм повернувся до прокату і отримав у критиків присуд, що «незважаючи на композиційні вади сценарію та статичність режисури, фільм правдиво відтворював тяжке й героїчне життя поета-революціонера і мав велике пізнавальне значення».
Стрічка мала широкий успіх і прокат не лише в СРСР, а й по всьому світу, особливо в країнах масової еміґрації. Демонструвалася в Канаді, США, Польщі, Чехословаччині, Румунії. Канада не мала ще дипломатичних відносин з «країною Рад», тому для прокату картину придбало діаспорне товариство «Український робітничо-фермерський дім». Польська цензура пропустила фільм на західноукраїнські землі у понівеченому вигляді, скоротила з 17 до 12 частин, вбачаючи у стрічці більшовицьку пропаґанду. Це, а також довільний переклад текстових рядків, викликало характерний для доби протест радянських діячів культури.
Кадр з кінофільму «Тарас Шевченко», 1926. Шевченко - А. Бучма
У 1930-і роки фільм затаврували яко ворожий, націоналістичний, контрреволюційний, антирадянський, «вороги українського народу ховалися за спину старих режисерів і проводили у фільмах свої фашистські ідеї» (з газетної публікації 1937 року). Щоб відвести напади, сам Бучма мусив заявити, що сценарій «з боку художньої й історичної правди був наскрізь брехливий. Образ поета накреслений в сценарії спотворено, схематично і мертво» (1939). Натомість наприкінці життя він назве картину «Тарас Шевченко» своєю найкращою роллю. Після хрущовської відлиги фільм повернувся до прокату і отримав у критиків присуд, що «незважаючи на композиційні вади сценарію та статичність режисури, фільм правдиво відтворював тяжке й героїчне життя поета-революціонера і мав велике пізнавальне значення».