Перебування Шевченка у Вільно. О. Пріцак
У Вільні Т.Шевченко здобув два досвіди: по-перше, ступив на шлях професійного вишколу - пройшов науку під керівництвом справжніх малярів, а по-друге, відкрив людську гідність у собі і вперше зустрівся з національною проблемою, що опісля переродилася в нього у концепцію національної гідності.
Взимку 1829-1830 р. у Вільні перебував відомий маляр-портретист Франческо Лампі, в якого пані віденського вищого світу замовляли свої портрети. Серед них була і Софія, жінка Павла Енгельгардта, власника Шевченка, яка, знаючи про малярський талант Тараса, вирішила використати нагоду і виховати собі власного портретиста. Тараса трохи причепурили і наказали ходити на лекції. Отже шістнадцятилітній Шевченко мав змогу дістати основи малярства від майстра світової слави. Він мусив справити позитивне враження на Лампі, бо той перед від’їздом до Відня поручив Тараса своєму віленському колезі Янові Рустемові (1762-1835). За походженням вірменин зі Стамбула, він був відомим професором малюнку Віленського університету 1. Отого вчителя, у якого Тарас працював до кінця свого перебування у Вільні, він пізніше, на вигнанні, прихильно згадував у листі (від 10 лютого 1855 р.) до свого польського друга Бронислава Залєського:
Ти питаєш мене, чи можеш узяти пензель і палітру: на це відповідати Тобі й радити досить мені тяжко, бо я давно Твоїх рисунків не бачив, і тепер можу Тобі те тілько сказати, що мовляв колись учням своїм старий Рустем, професор рисування при бувшому віленському університеті: «Шість років рисуй і шість місяців малюй, і будеш мистцем». І я вважаю раду Його за слушну: взагалі недобре передчасно за фарби братись. Перша умова малярства - рисунок і круглота, друга - колорит. Не здобувши твердості в рисунку, братися за фарби - це все одно, що вночі шляху шукати 2.
Портрет і рисунок, вивчені Шевченком у Вільні, лишилися до кінця його життя найбільш досконалим виявом мистецької творчості.
Але на час його перебування у Вільні припадає ще важливіший (з точки зору нашої теми) здобуток Шевченка. Як багато поколінь студентів перед ним і після нього, він - тоді шістнадцяти-сімнадцятилітній - щоб вивчити чужу країну і культуру, заприязнився з дівчиною-полькою Ядвигою (Дзюня, Дуня) Гусіковською (Gąsikowska). Вона походила з Варшави, але по смерті батьків жила в тітки у Вільні. Хоч Дуня працювала швачкою, вона була грамотною і цікавилась тодішнім бурхливим культурно-політичним рухом студентства. А це були дуже вагомі роки польського національного відродження. Вільно - батьківщина Адама Міцкевича - лише кілька років тому пережила страшний розгром. Членів товариства філоматів і філаретів заарештували та вивезли отой цвіт молоді углиб Росії. Міцкевич мусив покинути свій край. Але тепер вибухнуло повстання у Варшаві, і вся молодь Вільна була охоплена системою агітаційної сітки. Дзюня за традицією польської жінки відмовилася вживати іншої мови як польської. Це ж змусило Тараса вивчити польську мову, що опісля дуже йому придалося. Під керуванням Дзюні він зачитувався творами Міцкевича та польською революційною літературою. Вони простудіювали разом також деякі писання історика й публіциста Йоахима Лелевеля.
Дзюня була бідною, як і Тарас, але - це тільки тепер стало йому ясно - вона мала основну людську цінність: волю. Вона не була кріпачкою, вона була вільною. «Я [тоді] уперше прийшов до думки, - так опісля розповідав Шевченко своєму другові-добродієві маляреві Іванові Сошенкові, - чому і нам, нещасним кріпакам, не бути такими ж людьми, як і інші свобідні верстви».3 Детронізація царя Миколи I як польського короля зробила перший прорив у властивому для кріпака, яким був Шевченко, пресекулярному міфі православного і династичного легалізму. Він зрозумів, що цар - це чужий сатрап, і що Росія - це поневолювач народів. Тарас уперше почув і збагнув лозунг польських повстанців «За нашу і вашу свободу» і опісля застосував його до української дійсності 4.
Тарас на все життя зберіг добру пам’ять про Дзюню. У своєму «Журналі» 5 вересня 1857 р. він записав: «Уві сні бачив церкву святої Анни в Вільні та любу Дуню, чорнобриву Гусіковську, як молилась у цій церкві» 5.
1. Повне видання творів Тараса Шевченка у 14 томах. - Чікаго: Видавництво Миколи Денисюка. 1958-1963. (Тут у тексті цитується: Твори, вид. Денисюка. - Т. 11. - С. 48-52; Спогади про Тараса Шевченка, упорядкували Василь Бородін та Микола Павлюк. - Київ, 1982, цитується: Спогади. - С. 51 (спогади Михайла Чалого, 1816-1907); Jerzy Jędrzejewicz. Noce ukraińskie, albo rodowód geniusza. - Варшава, 1970. - С. 86-87.
2. Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у шести томах, ред, Микола Гудзій. - Київ, 1964 (цитується: Твори, ред. Гудзій). - Т. 6. - С. 110 = укр. пер. Твори, вид. Денисюка. - Т. 10. - С. 110-111. /34/
3. Спогади.-С. 51-52.
4. Jędrzejewicz. Noce.., . - С. 91.
5. Твори, ред, Гудзій. - Т.5. - С. 118 - Твори, вид.Денисюка. - Т. 9. - С. 127.
Омелян Пріцак. Шевченко - пророк. - К., 1993. - С. 3-5.