ПАТРІОТИЗМ ТА ІДІОТИЗМ (інспіровано чудовою книгою «Смаки раю»)
ПАТРІОТИЗМ ТА ІДІОТИЗМ
«Патріотизм - останнє пристановище будь-якого негідника». Знаменитий афоризм англійського критика, лексикографа і поета часів Просвітництва Семюела Джонсона через надмірне цитування дещо втратив у гостроті; однак він правильний так само для наших часів, як і для XVIII століття.
Є чимало яскравих прикладів, що підтверджують думку Джонсона, - кожного разу, коли урядовцям, чиновникам, політикам треба виправдати власну ницість або просто дурість, вони вдаються до патріотичної аргументації.
Один з таких прикладів подибуємо у «Смаках раю» - чудовій розвідці німецького вченого Вольфганга Шивельбуша, присвяченій «соціальній історії прянощів, збудників та дурманів». Українською книга вийшла 2007 року у видавництві «Критика»; без перебільшень майстерний переклад здійснив Юрко Прохасько.
Шивельбуш аналізує неабиякий вплив прянощів, кави, чаю, тютюну на розвиток європейської цивілізації. Зокрема, він пише, що у XVIII столітті кава була для Німеччини вкрай невигідною статтею імпорту: споживання зростало, а своїх колоній з плантаціями, як у Нідерландів і Франції, німці не мали, тож країна «мусила вдовольняти свій попит на каву коштом імпорту, який забезпечували посередники. У такий спосіб із країни витікали велетенські суми. Здебільшого вони осідали у голандських і французьких скринях, адже їхні плантації виробляли достатньо кави, щоб не лише задовольнити власний попит, але й експортувати її третім країнам...»
Зрештою, держава не вигадала нічого кращого за обмеження споживання, тобто вирішення проблеми за рахунок громадян: «вище мито на каву, державна монополія на її продаж і смаження, ба навіть прямі заборони».
Найцікавіше, однак, те, як намагалися виправдати недалекоглядну політику:
«Самих тільки економічних причин цієї нової політики було замало, щоби вона стала прийнятною для населення. Її треба було зодягнути в ідеологічні, в цьому випадку - патріотичні, шати. /.../ Каву проголосили ненімецьким напоєм не тільки через відтік грошей з країни, який робив її біднішою, а й через те, що вона витіснила освячений традицією національний напій - пиво». Надалі автор цитує дуже прикметний документ: спеціальний декрет (!) проти кави:
«Віддавайте багатим братам нашої нації [голландцям] свої гроші за дрова й вино, якщо вам заманеться, але більше не витрачайте грошей на каву. Увесь [посуд] для пиття, зокрема, чашки й звичайні невеликі мисочки, всі млинки, пристрої для смаження, одним словом, усе, до чого можна прив’язати слово «кава», буде знищено та потрощено на шматки, аби пам’ять про їх знищення вразила наших нащадків».
І це ще не все. Каві віднайшли замінник - цикорій. Гіркотою смаку він нагадував заборонений напій, однак, вочевидь, будь-хто, хто колись куштував його, підтвердить, що навіть порівнювати їх не можна. Втім, цикорій почали пропагувати як такий собі правильний, патріотичний замінник кави, кращий за оригінальний напій:
«Raison d’etre (сенс існування - фр.) кави з цикорію було графічно представлено на упакуванні. На задньому тлі бачимо екзотичний краєвид і корабель, що везе мішки кави, а на передньому - німецького селянина, який сіє цикорій і відмахується жестом руки від корабля. Напис говорить: «Здорові та багаті без вас!»
Зараз уся ця історія нагадує анекдот, та у різних формах, з різними наслідками вона повторювалася і повторюється до сьогодні. Думаю, кожний читач проведе власні аналогії.
Доктор Джонсон був правий. Патріотизм - останнє пристановище негідників - і, додам від себе, бовдурів.
Дмитро Десятерик
«Патріотизм - останнє пристановище будь-якого негідника». Знаменитий афоризм англійського критика, лексикографа і поета часів Просвітництва Семюела Джонсона через надмірне цитування дещо втратив у гостроті; однак він правильний так само для наших часів, як і для XVIII століття.
Є чимало яскравих прикладів, що підтверджують думку Джонсона, - кожного разу, коли урядовцям, чиновникам, політикам треба виправдати власну ницість або просто дурість, вони вдаються до патріотичної аргументації.
Один з таких прикладів подибуємо у «Смаках раю» - чудовій розвідці німецького вченого Вольфганга Шивельбуша, присвяченій «соціальній історії прянощів, збудників та дурманів». Українською книга вийшла 2007 року у видавництві «Критика»; без перебільшень майстерний переклад здійснив Юрко Прохасько.
Шивельбуш аналізує неабиякий вплив прянощів, кави, чаю, тютюну на розвиток європейської цивілізації. Зокрема, він пише, що у XVIII столітті кава була для Німеччини вкрай невигідною статтею імпорту: споживання зростало, а своїх колоній з плантаціями, як у Нідерландів і Франції, німці не мали, тож країна «мусила вдовольняти свій попит на каву коштом імпорту, який забезпечували посередники. У такий спосіб із країни витікали велетенські суми. Здебільшого вони осідали у голандських і французьких скринях, адже їхні плантації виробляли достатньо кави, щоб не лише задовольнити власний попит, але й експортувати її третім країнам...»
Зрештою, держава не вигадала нічого кращого за обмеження споживання, тобто вирішення проблеми за рахунок громадян: «вище мито на каву, державна монополія на її продаж і смаження, ба навіть прямі заборони».
Найцікавіше, однак, те, як намагалися виправдати недалекоглядну політику:
«Самих тільки економічних причин цієї нової політики було замало, щоби вона стала прийнятною для населення. Її треба було зодягнути в ідеологічні, в цьому випадку - патріотичні, шати. /.../ Каву проголосили ненімецьким напоєм не тільки через відтік грошей з країни, який робив її біднішою, а й через те, що вона витіснила освячений традицією національний напій - пиво». Надалі автор цитує дуже прикметний документ: спеціальний декрет (!) проти кави:
«Віддавайте багатим братам нашої нації [голландцям] свої гроші за дрова й вино, якщо вам заманеться, але більше не витрачайте грошей на каву. Увесь [посуд] для пиття, зокрема, чашки й звичайні невеликі мисочки, всі млинки, пристрої для смаження, одним словом, усе, до чого можна прив’язати слово «кава», буде знищено та потрощено на шматки, аби пам’ять про їх знищення вразила наших нащадків».
І це ще не все. Каві віднайшли замінник - цикорій. Гіркотою смаку він нагадував заборонений напій, однак, вочевидь, будь-хто, хто колись куштував його, підтвердить, що навіть порівнювати їх не можна. Втім, цикорій почали пропагувати як такий собі правильний, патріотичний замінник кави, кращий за оригінальний напій:
«Raison d’etre (сенс існування - фр.) кави з цикорію було графічно представлено на упакуванні. На задньому тлі бачимо екзотичний краєвид і корабель, що везе мішки кави, а на передньому - німецького селянина, який сіє цикорій і відмахується жестом руки від корабля. Напис говорить: «Здорові та багаті без вас!»
Зараз уся ця історія нагадує анекдот, та у різних формах, з різними наслідками вона повторювалася і повторюється до сьогодні. Думаю, кожний читач проведе власні аналогії.
Доктор Джонсон був правий. Патріотизм - останнє пристановище негідників - і, додам від себе, бовдурів.
Дмитро Десятерик