Ті, що уникають активних дієприкметників
Час від часу натрапляю на суперечки щодо вживання активних дієприкметників. В найрадикальніших випадках стверджується, що їх взагалі не існує
Активні дієприкметники теперішнього часу в українській мові не існують
в трохи поміркованіших порадах йдеться про те, що
Українській мові невластиві дієприкметники із суфіксами "-уч"/"-юч", "-ач"/"-яч", тому слів, подібних до "скануюча", "ріжучий", "спадаючий" тощо, необхідно уникати. Правильно "сканувальна мікроскопія", "різальний інструмент", "спадний графік".
Ще поміркованіший варіант можна зустріти в Антоненка-Давидовича, який розрізняє активні дієприкметники і віддієслівні прикметники
форм активних дієприкметників із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ящ- і -вш-немає в українській мові... Але ми знаємо багато слів із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ач-, -яч-, що походять від дієслів: лежачий («Лежачого не б`ють». - М. Номис), питущий («Я - не питущий, отже, не підкочуйтесь до мене з чаркою». - В. Кучер), невмирущий («Слався, горде комсомольське плем`я, невмируща молодість моя». - І. Нехода), трудящий, роботящий («А трудяще, а чепурне, а роботяще!» - Т. Шевченко) тощо. Хіба ці слова не є активні дієприкметники? Ні, це віддієслівні прикметники, що втратили дієслівні ознаки (час і вид) і означають уже не дію, як дієприкметники, а сталу властивість когось чи чогось.
Однак виникає питання:які для цього підстави? Можливо, фобія активних дієприкметників - це один із забобонів?. По-перше, можна натрапити на несприйняття і тих форм, які Антоненко-Давидович відніс би до нормальних віддієслівних прикметників. Наприклад, перший компонент пари визначаюче/визначуване іноді викликає несприйняття редакторів. Так само, намагання утвердити досить-таки неоковирне вірянин замість звичного віруючий, мабуть, продиктоване теж цією тенденцією. Сканувальна мікроскопія, різальний інструмент і спадний графік з прикладу вище також належать до цієї опери. До речі, навіть Антоненко-Давидович розглядає знаючий як дієприкметник і намагається його замінити на тямущий, але заміна навряд чи вдала, бо знання і тяма все ж різні речі, не кажучи вже про те, що в похідних від знаючий це зробити не вдасться, скажімо, у епістемології таки залишиться всезнаючий суб'єкт.
По-друге, намагання уникати навіть явних активних дієприкметників теж сумнівне. В багатьох випадках "роблячий щось" можна замінити конструкцією "який робить", але чи можна на цій підставі уникати активних дієприкметників навіть там, де вони вже, схоже, надійно утвердились? Наприклад, танцюючі пари виглядають цілком природно.
Загалом, наполеглива боротьба з активними дієприкметниками наводить на думку, що тут намагаються викорінити явище, яке вже досить широко присутнє в мові. Мабуть, це марна спроба, хіба ні? А якщо врахувати, що це породжує гіперкорекцію, коли в багатьох випадках редактори ладні мізки собі звихнути, шукаючи замінники ще й до віддієслівних прикметників, то краще визнати активні дієприкметники як паралельну форму
Активні дієприкметники теперішнього часу в українській мові не існують
в трохи поміркованіших порадах йдеться про те, що
Українській мові невластиві дієприкметники із суфіксами "-уч"/"-юч", "-ач"/"-яч", тому слів, подібних до "скануюча", "ріжучий", "спадаючий" тощо, необхідно уникати. Правильно "сканувальна мікроскопія", "різальний інструмент", "спадний графік".
Ще поміркованіший варіант можна зустріти в Антоненка-Давидовича, який розрізняє активні дієприкметники і віддієслівні прикметники
форм активних дієприкметників із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ящ- і -вш-немає в українській мові... Але ми знаємо багато слів із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ач-, -яч-, що походять від дієслів: лежачий («Лежачого не б`ють». - М. Номис), питущий («Я - не питущий, отже, не підкочуйтесь до мене з чаркою». - В. Кучер), невмирущий («Слався, горде комсомольське плем`я, невмируща молодість моя». - І. Нехода), трудящий, роботящий («А трудяще, а чепурне, а роботяще!» - Т. Шевченко) тощо. Хіба ці слова не є активні дієприкметники? Ні, це віддієслівні прикметники, що втратили дієслівні ознаки (час і вид) і означають уже не дію, як дієприкметники, а сталу властивість когось чи чогось.
Однак виникає питання:які для цього підстави? Можливо, фобія активних дієприкметників - це один із забобонів?. По-перше, можна натрапити на несприйняття і тих форм, які Антоненко-Давидович відніс би до нормальних віддієслівних прикметників. Наприклад, перший компонент пари визначаюче/визначуване іноді викликає несприйняття редакторів. Так само, намагання утвердити досить-таки неоковирне вірянин замість звичного віруючий, мабуть, продиктоване теж цією тенденцією. Сканувальна мікроскопія, різальний інструмент і спадний графік з прикладу вище також належать до цієї опери. До речі, навіть Антоненко-Давидович розглядає знаючий як дієприкметник і намагається його замінити на тямущий, але заміна навряд чи вдала, бо знання і тяма все ж різні речі, не кажучи вже про те, що в похідних від знаючий це зробити не вдасться, скажімо, у епістемології таки залишиться всезнаючий суб'єкт.
По-друге, намагання уникати навіть явних активних дієприкметників теж сумнівне. В багатьох випадках "роблячий щось" можна замінити конструкцією "який робить", але чи можна на цій підставі уникати активних дієприкметників навіть там, де вони вже, схоже, надійно утвердились? Наприклад, танцюючі пари виглядають цілком природно.
Загалом, наполеглива боротьба з активними дієприкметниками наводить на думку, що тут намагаються викорінити явище, яке вже досить широко присутнє в мові. Мабуть, це марна спроба, хіба ні? А якщо врахувати, що це породжує гіперкорекцію, коли в багатьох випадках редактори ладні мізки собі звихнути, шукаючи замінники ще й до віддієслівних прикметників, то краще визнати активні дієприкметники як паралельну форму