Берегівська лікарня - яскравий представник чехословацького функціоналізму
Історія лікарні в Берегові налічує вже не одне століття. Місцевий історик Валерій Разгулов свого часу зробив цікаве дослідження цього закладу. Наприкінці ХVII - початку XVIII століть в місті вже існував Дім милосердя, який в ході церковної реформи взяли під свою опіку місцеві протестанти. В 1715 році він був повернений разом з усім майном католикам, і знаходився недалеко від римо-католицького собору Всіх Святих. У відповідності з уставом Дому милосердя, всі нещасні та хворі могли знайти під його дахом притулок і покаяння. І таких людей, судячи по всьому, було багато, оскільки у 1739 році в місті спалахнула епідемія чуми, а у 1742 р. - епідемія тифу. (До того часу відносяться масові захоронення на нинішній площі Героїв, виявлені влітку 1973 року під час риття траншей для міських комунікацій). Після смерті графа Ансельма Ференца Шонборна, його вдова Марія-Терезія Монтефорті дарує 1000 форинтів для ремонту приміщень Дому милосердя, в результаті чого в 1756 році були добудовані чотири приміщення. Але з часом приміщення приходить в запустіння, і у 1773 році міська рада передає його та належні угіддя в компетенцію римо-католицької общини міста. Поступово Дім милосердя розширювався, до початку ХХ століття були збудовані нові лікувальні палати. Ці приміщення, датовані в документах 1912 роком, з типовими для того часу архітектурними деталями, такими, як контрфорси, товсті стіни тощо до сих пір функціонують, в них розміщуються різні відділення лікарні та допоміжні приміщення.
Великі позитивні зміни в житті лікарні сталися в період, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини (1920-1939 рр.). В 1934 році чехословацька влада розпочала грандіозне по тих часах будівництво хірургічно-гінекологічного корпусу. Будівництво завершилося в 1936 році (про що свідчить пам’ятна дошка на вході в будівлю, яка нині є Пам’яткою архітектури місцевого значення). В Музеї Берегівщини зберігся рисунок кінця 1924-го року, на якому зображена майбутня лікарня. Вочевидь, той проект був взятий за основу, адже зведена через дванадцять років суттєво відрізняється - так, попередньо у лікарні передбачався гостроверхий червоний дах (замінений на плаский), округлі виступи по кутах також не були втілені.
Відтак, будівля стала типовим, без еклектичних вкраплень, представником функціоналістського стилю. (Для довідки: Функціоналізм - архітектурний напрям, різновид раціоналізму, що виник у 1920-х роках у Німеччині. Основні вимоги функціоналізму: обумовленість зовнішнього виду будівлі її конструкцією і внутрішнім плануванням, які, у свою чергу, визначаються її практичним призначенням (функцією). Архітектори-функціоналісти прагнули до типізації житлового будівництва, спорудження великих житлових комплексів на вільних територіях. Був популярним стилем в 1920-30 рр., в різних країнах, як в Європі, так і в СРСР, зокрема, й на території великих міст Української РСР. В Чехословаччині тих часів також набув великої популярності, архітектура того часу доволі широко зустрічається й на Закарпатті, особливо в Ужгороді).
В Музеї Берегівщини є також фотографії лікарні одразу після її побудови в 1936 році.
Після введення нової лікарні в дію число пацієнтів, що лікувались на стаціонарі, збільшилось. При фарбуванні будівельники уникли білого кольору, який пригнічуючи діє на хворих. Кожен поверх, а також чоловіче відділення у східному крилі споруди, як і жіноче у західному, мали різні характерні окраси. В усій будівлі підлога була вистелена кольоровими кахельними плитками. В коридорах були встановленні електричні годинники та телефони, по стінах йшли водопроводи з питною водою. В кожній палаті (вони були різні, від одномісних до кімнат з 2, 4, 6 й 10 ліжками) були умивальники з теплою та холодною водою. Кожне відділення мало кухню з паровою плитою для підігрівання, та двома електричними плитами для готування їжі. Поруч із кухнею містилася ванна кімната, із звичайною та сидячою ваннами, умивальниками та регулярною подачею теплої води. Палати були обладнані системою виклику лікаря - хворий тиснув на кнопку, і в коридорі загоралася лампочка, яка давала знати черговим, з якої палати йде виклик. В свою чергу, хворому в палаті сигналом лампочки повідомляли, що виклик прийнятий. Про ці технічні дива (не забуваймо, що йдеться про першу половину минулого століття!) писав відомий берегівський лікар Бертолон Ліннер (а оприлюднив через багато років вище згаданий історик В. Разгулов), погруддя якому сьогодні стоїть поруч із цим корпусом лікарні.
Слід відмітити, що цікавим об’єктом є лікарняний парк, в якому ростуть три бургундські дуби віком 200-300 років. Найстаріший з дубів перебуває в критичному стані, і потребує кваліфікованого догляду, який би подовжив існування дерева.
Цікавим також є ставок на околиці лікарні, про якій навіть не всі берегівчани (молоді чи такі, що не так давно живуть в нашому місті) й знають. Можливо, цей ставок за чехів був елементом рекреаційної інфраструктури. На його давнє походження вказують залізобетонні шлюзи, що з’єднують водоймище з Верке, а також викладений камінням периметр (так само чехи ошляхетнили й міський канал). Можна помріяти (а краще - докласти власних зусиль), аби набережна Верке, що йде вздовж лікарні і нині знаходиться у вкрай занедбаному стані, буде облаштована як годиться європейському місту, і стане прогулянковою зоною, включаючи й цей ставок.
