Хроніка знищення Кам’янець-Подільського Замкового мосту. Частина 1

Aug 15, 2013 11:12

Оригинал взят у kp_hronika в Хроніка знищення Кам'янець-Подільського Замкового мосту. Частина 1
Є у Кам’янці-Подільському стародавній Замковий міст, що з'єднує Старе місто зі Старим замком:



Його вік українські та польські науковці рахують з 2 століття нашої ери, вважаючи міст найстаршим у Центрально-Східній Європі. І якщо це так, то міст старший за Софію Київську! Вже одне це мало би змусити приділити цій пам'ятці особливу увагу і докласти всіх зусиль для її збереження і реставрації: не кожна країна може похвалитися антично-середньовічним мостом!
І хоча скептики (серед яких більшість - це кам’янецькі історики) дату 2 століття заперечують, але й жодної іншої дати обґрунтувати не можуть. Тому в різних документах, статтях, інтерв’ю можна зустріти і 2 століття, і 12, і 14.

Одна з цікавинок мосту - він стоїть вздовж річки, бо з'єднує правий берез р.Смотрич з її правим берегом: річка утворює петлеподібний закрут, в якому і знаходиться Старе місто:




Ще одна цікавинка - міст сполучає два заповідники: Національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець" (генеральний директор Василь Фенцур) та Державний історичний музей-заповідник (директор Віктор Травінський). У обох заповідників проблем чимало: постійно то там, то тут або горить, або руйнується.

Вже 30 років, з 1980 р. Замковий міст "офіційно" знаходиться в аварійному стані. Насправді ж "стаж аварійності" можна помножити на 10. Адже міст не був розрахований на артилерійський обстріл, якого зазнав 1672 року, на танкові колони другої світової та важкі автопоїзди післявоєнних часів, що йшли по транзитній трасі Хмельницький-Чернівці.

Фахівці стверджують, що міст пережив 13 будівельних етапів - з 2-го до 20-го століть. Вони гадають, що в перші століття нашої ери на гребені скельного перешийку було побудовано муровані пілони з дерев'яним переходом:



За часів середньовіччя пілони з'єднали стрілчастими арками:



Коли турки здобували Кам'янець в 1672 р., вони сильно пошкодили міст, після чого реконструювали його, перетворивши на перехід-греблю. Арковий міст обмурували з обох боків високими товстими мурами, а проміжки між арками засипали землею впереміж з камінням. Ззовні міст виглядав як потужний мур:



Але всередині конструкція утворилася не вельми надійна. Земля під арками з часом просідала, ущільнювалась і "видавлювала" бічні мури зсередини. Їй "допомагала" ще й вода, яка потрапляла всередину мосту, зволожуючи і ущільнюючи засипку. Вода потрапляла в міст і з боку Старого міста, і від Старого замку, що лежать вище від мосту: дорога з обох боків мосту має підйом. А під час другої світової по мосту необхідно було прогнати німецькі танки. Німці - не слов'яни, "на авось" нічого не роблять. Вони не ризикнули пропускати мостом, що знаходився в "сідловині", танкову колону, і поверх мостових арок зробили триметрову кам'яно-земляну насипку впереміж з цементним розчином. Рівень полотна мосту підняли на 3 м і танкам не довелося газувати, щоб подолати підйом перед островом. Таким чином поверх мосту ліг товстий шар землі - додаткові 2 тисячі тонн зайвої ваги на мостові арки. Ось таким є сьогодні міст зсередини:



Проблеми мосту почались на початку 18 ст., коли вода вирвала чималий шмат скелі під мостом. Двічі, в другій половині 19 століття, бічні мури обвалювалися, один раз майже на половину довжини мосту. Тоді й дізналися, що всередині мосту знаходяться арки. У 20 ст. процес руйнацій прискорився через техногенні навантаження. В 1980 р. рух по мосту закрили. Пообіцяли, що проведуть його дослідження і реставрацію.

До досліджень залучили провідних фахівців-мостобудівельників. Їх висновки керівництву міста не сподобались. Міст потребував серйозного ремонту. А оскільки він є пам’яткою архітектури, мова йшла про реставрацію. А це довше і дорожче. Крім того, щоб розпочати справжню реставрацію, треба закрити по мосту не лише транспортний, а й пішохідний рух. Отже, треба зробити об'їзну дорогу. Ці проблеми були відомі ще 1980 року. І кожна команда "батьків міста" відкладала її вирішення, думаючи, що запасу міцності мосту "на її вік вистачить". Але, керуючись інстинктом самозбереження, кожна команда удавала, що намагається вирішити проблему. Найпростіший шлях - обмежити/закрити рух по мосту.

З 1980 р і дотепер транспортний рух по мосту періодично то відкривають, то закривають. Відкривають перед черговими виборами або іншими "знаменними" датами:



Закривають, коли щось трапляється (валиться, протікає):



І тоді починають активно "досліджувати" і "ремонтувати" міст до чергової події, з нагоди якої міст знову відкривають.

В 1987 р. обвалилася частина внутрішньої арки мосту. В 1996 р. обрушився шмат скелі під мостом. Після сильних злив на стінах мосту проступають вологі плями і виростає трава:



Це свідчить, що вода, яка знаходиться всередині, шукає виходу. Фахівці кажуть, що бічні мури під тиском внутрішньої засипки випучуються і можуть обвалитися, як у 19 столітті. Але психологія людей зрозуміла - може обвалиться, а може й ні, чому саме зараз? Напевно, міст ще постоїть, нехай цю проблему вирішують прийдешні керівники.

Міст зв’язує Старе місто з мікрорайоном Підзамче, де мешкає близько семи тис. населення Кам’янця. Кожного ранку мостом ідуть і їдуть десятки і десятки людей - на роботу, до школи, бо шлях через Старе місто найкоротший. Ввечері люди вертаються. На Підзамчі мешкає й нинішній мер міста М.Сімашкевич.

Яких тільки аргументів не наводили вчені, архітектори і конструктори, в тому числі й зарубіжні, щоб переконати міське керівництво: треба раз і назавжди вирішити проблему Замкового мосту - зробити зручну і якісну об’їзну дорогу, а на мості провести якісну реставрацію, щоб пам’ятка стала «візиткою» заповідника і більше не створювала проблем.

Але не хотять кам’янчани їздити в об’їзд! Звичка - друга натура. І всі аргументи, що міст може стати пам’яткою ЮНЕСКО, додати Кам'янцю міжнародної слави, розбиваються о звичку! А знайти контраргументи при бажанні просто, було би бажання.

Останнім часом про Замковий міст особливо багато говорять у зв’язку з тим, що міське керівництво запровадило плату за проїзд по мосту і поставило «митницю», в чесність якої не вірять:




Гроші, буцім-то підуть на реставрацію і "покращення" транспортного сполучення в місті. Такі митниці вже були в історії мосту, і всі вони наказали довго жити. А проблема аварійності мосту залишилась.

Мало хто вірить, що міська влада насправді хоче врятувати міст. Скоріше за все, вона не дуже усвідомлює і його унікальність «для історії людства», і стан аварійності. Влада такими вічними категоріями не мислить, вона вирішує нагальні питання. Треба - влаштовує на чергове свято ралі по аварійному мосту, треба - просить грошей на реставрацію.

До 1996р. мостом займалися українські мостобудівники і реставратори. В 1980 і 1984 рр. вони довго і серйозно досліджували міст і встановили, що бічні мури мосту випучуються, і що цей процес прогресує. Чергові дослідження провели в 1994 році. Виявилось, що обвалилася одна з внутрішніх арок мосту: це "списали" на землетрус у Румунії в 1987 р. Але після обвалу 1996 року частини скелі під мостом фахівці забили на сполох. Їм вдалося привернути до мосту увагу міжнародної спільноти. Спочатку порятунком мосту разом з українськими фахівцями опікувалися поляки, а згодом проблему мосту підняли на світовий рівень: зусиллями українських і польських фахівців міст було включено до Списку пам’яток світу, що перебувають під загрозою знищення і знаходяться під опікою фонду World Monuments Fund .

Включення будь-якої пам'ятки до цього списку в світі розцінюється як важливий крок, що наближує об’єкт до порятунку: пам'ятка попадає в поле уваги міжнародної спільноти і ініціює державу, на території якої вона знаходиться, до реалізації програми порятунку. Ці ініціативи неодмінно підтримуються фондом, який своєю чергою сприяє пошуку інвестицій. Так відбувається в усьому світі. Але не у нас!

Пострадянська психологія інша: люди звикли, що можна отримувати все, нічого не вкладаючи. Від Фонду, очевидно, чекали солідного фінансового «вливання», яким можна було розпорядитися на власний розсуд. Приблизно такі сподівання були і на номінування Кам'янця до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Дивна річ! У нас чомусь вважають, що іноземці перед тим, як приїхати подивитись на наші визначні пам'ятки, повинні спочатку оплатити їх реставрацію, а потім вже наповнювати гаманці наших же турагенцій, готельєрів і рестораторів. А вони там, на заході (чомусь!) не поспішають вкладати кошти в те, що ми самі не цінуємо.

Деякі українські фахівці, історики архітектури і реставратори, на щастя, думають інакше. В 1996 р. Замковий міст став об’єктом українсько-польської співпраці, започаткованої київським архітектором, багаторічним дослідником і реставратором Кам’янця, завідуючою відділом реставрації Київського НДІ теорії та історії архітектури і містобудування (НДІТІАМ) Ольгою Пламеницькою. Було укладено угоду про співпрацю щодо реставрації мосту між НДІТІАМ та Варшавським НДІ доріг і мостів. А 1999 р. було утворено український добродійний фонд «Замковий міст» (президент Ольга Пламеницька) та польську фундацію «Most» (президент Януш Римша), метою яких було розроблення проекту реставрації споруди і виведення її з аварійного стану.

В 1997 р. розпочалися дослідження мосту, що виконувались Київським інститутом НДІТІАМ (О.Пламеницька), Київським реставраційно-технологічним центром «Конрест» (директор Юлія Стріленко) та Варшавським інститутом доріг і мостів (Януш Римша). Ці дослідження задокументовано відеозйомкою. Коли фахівці дійшли спільної думки щодо концепції протиаварійних робіт і реставрації, у Кам'янці в червні 1999 р. було зібрано міжнародну нараду, де представлено концепцію і прийнято резолюцію, яка дала можливість перейти до наступного етапу роботи - в рамках діяльності спеціально утворених українського та польського добродійних фондів:





Саме в результаті цієї роботи, у 1998 р. виникла ідея - включити міст до всесвітнього списку пам'яток архітектури, що перебувають під загрозою знищення. В «активах» України на той час були лише дослідження мосту, але цього було достатньо, щоб розпочати перший етап - подати аварійний міст до списку. Ольга Пламеницька опрацювала змістовну частину «Анкети», а "Конрест" виступив офіційною установою, що подала об’єкт до списку і забезпечила оформлення, переклад і відправку матеріалів. В короткий термін було підготовлено пропозицію, що включала опис стану мосту, характеристику проблеми збереження, бюджет робіт. Все було перекладено на англійську мову, завізовано в Держбуді України та НІАЗі (віза НІАЗу - єдиний внесок заповідника в роботу) і влітку 1999 р. відправлено до Нью-Йорка:






















Після розгляду документації Замковий міст серед численних претендентів було визнано достатньо аварійним для включення до списку. Звичайно, це була радісна подія, але предмет радості був вельми сумнівним - аварійний стан споруди.

Українська сторона отримала лист-повідомлення про включення мосту до списку 2000 року, перелік об’єктів, які потрапили до списку, а також книгу з їх описом:






Найважливіша інформація містилася в листах фонду WMF. Керівництво фонду повідомляло про велику вірогідність включення Замкового мосту до списку:





а також про те, що для отримання фінансової допомоги на реставрацію необхідно оновити запит, в якому відобразити зміни, що сталися за минулий рік на об’єкті і надати опис проведених державою робіт:















Оскільки нічого не було зроблено і писати було нічого, з поданням вирішили почекати.

Наступного 2001 року було підготовлено нову пропозицію для отримання ґранту на реставрацію мосту:











Оскільки необхідно було вказати обсяг виконаних по мосту робіт, до категорії «досягнень» попала затверджена 2000 року «Перспективна програма консерваційних і реставраційних робіт по комплексу Старого і Нового замків та Замкового мосту», розроблена інститутом НДІТІАМ в 1999 р. (автор О.Пламеницька), у складі якої Замковий міст був частиною загальної програми реставрації комплексу фортифікацій і на яку лише передбачалося відкрити довгострокове фінансування.




По великому рахунку це не було конкретними заходами по реставрації мосту, але у нас не бачать суттєвої різниці між словом і ділом. Кумедно, але до «активів» України у боротьбі за збереження мосту включили навіть відеосюжет про міст та інтерв’ю з О.Пламеницькою, зняті у Кам’янці польським телеканалом «Polonia» для польського телебачення. Щоб не виглядати вже зовсім смішно, до переліку «практичних реставраційних робіт» 2000 року, виконаних на мості, включили проведені реставраційні роботи на суму аж 66 тис. гривень ! (12 тис. доларів). «Підсилили» свої активи також повідомленням про те, що до Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО було подано номінацію «Старе місто», яку було зареєстровано в попередньому списку під № 864. Тепер, через 13 років, ми можемо лише посміятися з цього останнього пункту.

Отже, з моменту подання мосту до списку (літо 1999 р.) до підготовки наступного запиту (лютий 2001 р.) власне на аварійний міст було витрачено смішну суму - 66 тисяч гривень. Решта - це були паперові заходи, яким щонайменше вірять у світі.

Тому немає нічого дивного, що WMF відхилив пропозицію 2001 року. Але коректно запропонував її поновлювати, інформуючи про нові заходи, здійснені державою Україна.

Українсько-польська співпраця набирала обертів. У 1999 р. під патронаром національних комітетів ICOMOS України і Польщі було створено добродійні фонди - "Замковий міст" (президент Ольга Пламеницька) і "Most" (президент Януш Римша). У квітні 2000 р. у Варшаві відбулася зустріч прем'єр-міністрів Польщі та України Єжи Бузека та Віктора Ющенка, на якій президенти обох фондів, український архітектор О.Пламеницька (на фото) і польський інженер Я.Римша презентували концепцію реставрації мосту як результат чотирирічної співпраці, яка вийшла на новий рівень і потребує державної підтримки:



Прем'єри домовились про 50-відсоткову дольову участь у фінансуванні підготовки проекту реставрації. Його вартість була обрахована, а кошторис за рекомендацією польської сторони пройшов експертизу Держбуду України. Польська сторона готова була фінансувати роботи за умови, що українські та польські фахівці опрацюють спільну концепцію реставрації і будуть спільно її реалізовувати.

В очікуванні фінансування з боку Польщі українська сторона надала "гарантії" дольового фінансування роботи і навіть підготувала проект постанови Кабміну з приводу фінансування реставрації мосту:






Але постанова не вийшла.

Польща свої зобов’язання виконала стовідсотково:






Натомість Україна на початку 2001 року вирішила про свої обіцянки скромно забути.

Українським "внеском" у проект стала лише офіційна видача завдання на реставрацію мосту:





... підписаного в тому числі й директором НІАЗу Василем Фенцуром, а наступним кроком - лист Фенцура до президента фонду "Замковий міст" з проханням розробити за кошти Уряду Польщі проект ліквідації аварійного стану відповідно до реставраційного завдання:




Український та польський фонди уклали угоду про спільне виконання проекту, визначили склад його виконавців - висококваліфікованих фахівців профільних інституцій - інститутів НДІТІАМ, Укрпроектреставрація, реставраційного центру "Конрест", Київського інституту "Будпроект" та Варшавського НДІ доріг і мостів:





Проект був розроблений за польські кошти міжнародною групою фахівців в рамках діяльності українського і польського благодійних фондів. Але у черговому поданні від України на отримання гранту від WMF його представили як здійснене офіційне «досягнення» України.

І все було би добре, якби розробленому міжнародною групою фахівців проекту інженерної реставрації мосту дійсно дали хід.
В жовтні 2001 р. міжнародний творчий колектив під егідою фонду «Замковий міст» і фундації «Most» (у складі архітекторів-реставраторів, інженерів-конструкторів, технологів та інженерів-будівельників) завершив підготовку проекту інженерної реставрації пам’ятки:




Проект передбачав три стадії реалізації. Перша - ліквідація аварійного стану з частковою реставрацією, наступні стадії - чергові реставраційні етапи. Суть проекту полягала в демонтуванні бічних мурів, завдяки яким всередині мосту накопичується волога. Адже перехопити потоки грунтових вод зі Старого міста та замкового пагорбу - технічно і економічно на межі можливого. Усунення обмурування відкривало прекрасну пам'ятку - унікальну на теренах Центрально-Східної Європи! Вартість інжереної реставрації мосту з повною ліквідацією його аварійності, осушенням і реставрацією унікальних середньовічних конструкцій (1 етап) коштувала 1 мільйон 680 тисяч гривень. Вся документація, опрацьована міжнародним колективом, включала сім томів - історичні дослідження, обгрунтування архітектурно-інженерного рішення, ескізний проект, архітектурний робочий проект з інженерним рішенням, робочий проект організації будівництва, кошторис.

Після завершення у 2001 р. розроблення проекту і його офіційних слухань депутатським корпусом Кам’янця-Подільського з'явилась надія, що робота буде просуватися:











Роботу було сприйнято дуже позитивно, і мер міста Олександр Мазурчак подякував фонду "Замковий міст" за роботу, яка, на його думку, повинна була продовжуватися:




Після цього в листопаді 2001 р. проект розглянули на засіданні вченої ради НІАЗу та містобудівної ради Кам'янця-Подільського:






Тут головував директор НІАЗу Василь Фенцур. Фондам подякували за виконану роботу, а в рішенні ради несподівано з'явилась пропозиція - НІАЗу розробити "альтернативні варіанти" проекту. Проект рішення ради готував Василь Фенцур. Після цього про проект, розроблений міжнародним колективом високопрофесійних фахівців... забули на більш ніж два роки.

Що ж відбулося за цей час? Про це і про інше - в частині 2.

Ігор Зелениця

разрушение, Василий Фенцур, Каменец-Подольский, ЮНЕСКО, скандал, центр

Previous post Next post
Up
[]