Найкрасивіша церква Харкова
Оригинал взят у ne_znaiko в Найкрасивіша церква Харкова
Перша дерев`яна церква Святого Дмитрія була збудована в Харкові в середені 17 століття. Тоді ця місцина була слободою Гончарівка за річкою Лопань. За деякими свідченнями в будинку навпроти мешкав Квітка-Основ`яненко і в цій церкві вінчався. Церква не раз горіла, відбудовувалася знову в дереві, потім, на початку 19 ст., в камені. За проектом архітекторів Васильева і Ярославського храм в стилі ампір мав не дуже великі розміри. Та місто росло, поглинуло і Гончарівку, і Холодну гору, збагатіло вокзалом, будувалося, кількість населення зростала. Церкву було добудовано в середені 19 ст, та на його кінець вона знову потребувала розширення і реконструкції. За проектом Ловцова храм збільшив свою місткість з 800 до 2100 людей. Гармонійне поєднання готичних, візантийських та староукраїнських елементів декору зробило цей храм найкрасивішим в місті. Про це лишилося багато свідчень, де захоплені оглядачі пишуть про неї як про найгарнішу, найграційнішу, найкращу в місті.
Дмитрівську церкву було зачинено в 1930 році. Віряни і священники зазнали репресій. Приміщення передали клубу "Автодор". Церковні бані, зовнішній і внутрішній декор були знищені. після війни в приніщенні влаштували кінотеатр Спорт.
Зараз будівля належить православній церкві УП, яка намагається відродити місце молитви. Про відродження архітектурної перлини мова, на жаль, не йде.
Споруджується нова церковна баня, але будівництво просувається дуже повільно.
Чи можливе відродження такого вишуканого мистецького витвору з руїни, на яку його перетворили? Можливо, в цьому випадку, хоча і хімерна, але надія є. На відміну від інших видатних споруд Харкова, від яких не лишилося і натяку. Ті роки, коли Харків був столицею радянської України були найбільш ворожими до релігиї. Місто, яке мало ткий статус повинно було стати зразком нової ідеології. Саме тоді Харків зазнав найбільшої і невідновної руйнації старовинних і найційніших пам`яток.
Хоча тоді ж тут з`явлилися зразки новітньої архітектури, взірець конструктивізму Держпром і пам`ятник Шевченку, чим теж слід завдячувати столичному статусу міста, все ж таки гордість харківців цим статусом свідчить про не дуже добру обізнаність історією міста. Розтиражований бренд Перша столиця говорить про Харків як саме про радянську столицю, а цей час був випробуванням для всієї країни, нищенням і спортворенням обличчя міста.
Ми маємо, чим пишатися, але не цим. Вважаю, що не варто повторювати штампи, краще поміркувати, що за ними стоїть.
Коли доводиться чути ностальгічні спогади про різні дрібниці радянського побуту, завжди відчуваю смуток. Я розумію, що людям притаманна ностальгія за власною молодістю. Але я, якщо і відчуваю щось побідне, то це ностальгія за тим, чого я не бачила, але воно могло бути. Воно повинно було лишитися і продовжувати дарувати втіху очам. Але натомість лишається пам`ятник варварській втісі руйновати красу.
Всередину церкви потрапити не вдалося. Там не лишилося нічого від минулої краси, її остаточно знищили в 1966 році, обдерши розписи зі стін, які до до того були лише побілені. Це можна побачити на фото на сайті храму: http://uapc.org.ua/parafiyi/svyato-dmytrivska-parafiya-harkiv/
Перша дерев`яна церква Святого Дмитрія була збудована в Харкові в середені 17 століття. Тоді ця місцина була слободою Гончарівка за річкою Лопань. За деякими свідченнями в будинку навпроти мешкав Квітка-Основ`яненко і в цій церкві вінчався. Церква не раз горіла, відбудовувалася знову в дереві, потім, на початку 19 ст., в камені. За проектом архітекторів Васильева і Ярославського храм в стилі ампір мав не дуже великі розміри. Та місто росло, поглинуло і Гончарівку, і Холодну гору, збагатіло вокзалом, будувалося, кількість населення зростала. Церкву було добудовано в середені 19 ст, та на його кінець вона знову потребувала розширення і реконструкції. За проектом Ловцова храм збільшив свою місткість з 800 до 2100 людей. Гармонійне поєднання готичних, візантийських та староукраїнських елементів декору зробило цей храм найкрасивішим в місті. Про це лишилося багато свідчень, де захоплені оглядачі пишуть про неї як про найгарнішу, найграційнішу, найкращу в місті.
Дмитрівську церкву було зачинено в 1930 році. Віряни і священники зазнали репресій. Приміщення передали клубу "Автодор". Церковні бані, зовнішній і внутрішній декор були знищені. після війни в приніщенні влаштували кінотеатр Спорт.
Зараз будівля належить православній церкві УП, яка намагається відродити місце молитви. Про відродження архітектурної перлини мова, на жаль, не йде.
Споруджується нова церковна баня, але будівництво просувається дуже повільно.
Чи можливе відродження такого вишуканого мистецького витвору з руїни, на яку його перетворили? Можливо, в цьому випадку, хоча і хімерна, але надія є. На відміну від інших видатних споруд Харкова, від яких не лишилося і натяку. Ті роки, коли Харків був столицею радянської України були найбільш ворожими до релігиї. Місто, яке мало ткий статус повинно було стати зразком нової ідеології. Саме тоді Харків зазнав найбільшої і невідновної руйнації старовинних і найційніших пам`яток.
Хоча тоді ж тут з`явлилися зразки новітньої архітектури, взірець конструктивізму Держпром і пам`ятник Шевченку, чим теж слід завдячувати столичному статусу міста, все ж таки гордість харківців цим статусом свідчить про не дуже добру обізнаність історією міста. Розтиражований бренд Перша столиця говорить про Харків як саме про радянську столицю, а цей час був випробуванням для всієї країни, нищенням і спортворенням обличчя міста.
Ми маємо, чим пишатися, але не цим. Вважаю, що не варто повторювати штампи, краще поміркувати, що за ними стоїть.
Коли доводиться чути ностальгічні спогади про різні дрібниці радянського побуту, завжди відчуваю смуток. Я розумію, що людям притаманна ностальгія за власною молодістю. Але я, якщо і відчуваю щось побідне, то це ностальгія за тим, чого я не бачила, але воно могло бути. Воно повинно було лишитися і продовжувати дарувати втіху очам. Але натомість лишається пам`ятник варварській втісі руйновати красу.
Всередину церкви потрапити не вдалося. Там не лишилося нічого від минулої краси, її остаточно знищили в 1966 році, обдерши розписи зі стін, які до до того були лише побілені. Це можна побачити на фото на сайті храму: http://uapc.org.ua/parafiyi/svyato-dmytrivska-parafiya-harkiv/