Історичну садибу в Середньому замість «розкрутки» практично знищили
Originally posted by pan_baklazhan at Історичну садибу в Середньому замість «розкрутки» практично знищили
Селище Середнє Ужгородського району відоме не лише в Закарпатті, а й в Україні, насамперед, руїнами сторожової вежі-донжону, яку нерідко називають «замком тамплієрів». І хоча не всі історики погоджуються з екзотичною версією приналежності оборонної споруди до загадкового лицарського ордену, вона робить Середнє привабливим для відвідувачів. Особливий сплеск популярності замок пережив після виходу в світ книги та екранізації Дена Брауна «Код да Вінчі». Тоді про «замок тамплієрів» писали практично всі часописи країни, він регулярно потрапляв до «топів» місць України, які слід відвідати. Та на жаль, влада селища практично не скористалася моментом, і сьогодні цікавому окові відкриється та ж картина, що й роки тому - захаращеність всередині вежі, мінімум облаштованості навколо. Про те, аби руїни замку були взяти під належний догляд, фахово законсервовані, а місцевість була досліджена археологами, можна лише помріяти…
Нещодавно, після низки публікацій в ЗМІ, стало відомо, що у 2003 році згідно з Охоронним договором № 7, підписаним від імені Служби охорони культурної спадщини Дмитром Глебою, руїни фортеці передалися у користування приватному підприємцю Маріанні Кручаниці, яка мала “відновити та реставрувати» історичну пам’ятку, й надалі «утримувати її в належному санітарному, протипожежному та технічному стані». Через 12 років селищна рада звернулася до користувача об’єкту з вимогою забезпечити неухильне виконання договору, та відповіді так і не отримала. Відтак, сільрада вирішила звернутися до суду про визнання даного об’єкту безгоспним. Що з цього вийшло, наразі невідомо…
Не вирішується й проблема з видатним місцевим виноробним підприємством «Леанка», яке через дорогу ліцензію не виходить на повну потужність. Відтак, й славетні старовинні підвали приймають гостей не так часто, як могли б. Через невирішення вищезгаданих проблем Середнє, яке знаходиться поміж Ужгородом та Мукачево, і могло б стати популярним туристичним місцем, наразі перебуває осторонь мандрівних шляхів. А шкода, адже тут є на що подивитись - старовинне «торгове містечко» й зараз не позбавилось ознак свого шляхетного минулого.
Та, на жаль, стрімко позбавляється. Вкрай неприємною для любителів пам’яток закарпатського минулого буде інформація про майже знищення старовинної садиби, що знаходиться в Середньому неподалік чоловічого францисканського монастиря св. Луки та монастиря сестер Згромадження Ісуса. Ще кілька років тому тут стояв одноповерховий палац із двома гостроверхими вежами, які потребували негайного ремонту.
(фото з Гуглу, кінець 2000-х рр.)
Сьогодні ж від веж не лишилося й сліду. Від садиби збереглися лише стіни, дах же наче зрізано ножем. В такому вигляді, зрозуміло, будівля не має інтересу ні в кого - окрім хіба що нечисленних любителів старовинної архітектури, яким лишається хіба заносити подібні руїни в скорботний список втрачених цінностей. Адже йдеться про будинок барона Гіланьї, який увійшов в історію Угорщини. В грудні 1805 року в палаці Гіланьї в Середньому перебувала святиня угорського народу - корона святого Іштвана. Її ховали від військ Наполеона, який якраз взяв столицю Австрії Відень. З політичних міркувань керівництво габсбургської імперії вирішило сховати корону в надійному місці, яким обрали стіни мукачівського замку. Корону, в опломбованому 13-ма печатками ящику, під посиленою охороною, доставили до Мункача, де вона й зберігалася до березня 1806 року. По дорозі до фортеці було зо два десятки зупинок, в тому числі в Ужгороді, Середньому та Мукачеві. Через понад сторіччя, в 1911 році, на стіні палацу було урочисто відкрито освячену пам’ятну дошку, з зображенням корони в керамічній рамці, з написом «У цьому будинку зберігали святу корону 10-11 грудня 1805 р., коли її, ратуючи від Наполеона, доставили в Мукачівський замок». Згідно історичних документів, угорська святиня зберігалася там ще й 10 та 11 березня 1806 року. Про обставини перебування корони святого Іштвана на теренах Закарпаття в буремний наполеонівський період написав кілька років тому берегівський історик Валерій Разгулов.
Юридичним власником палацу Гіланьї останні 20 років є такий собі пан Годьмаші. Він викупив будинок у родини Курак, у котрої це житло реквізувала радянська влада, спочатку надавши будинок родині вчителів, а в 1970-х облаштувавши в ньому дитячий садок. Після відкриття нового дитсадка згідно з рішенням суду будівлю повернули власникам - родині Курак, яка й продала колишній палац ужгородцю Годьмашу. Той, в свою чергу, за припущенням Валерія Разгулова, є підставною особою, що діє в інтересах колишнього директора заводу "Електродвигун" Йожефа Горвата, власника чималої кількості нерухомості на Ужгородщині. За таких обставин сподіватись на реставрацію історичної споруди в сучасних правових умовах марно.
Селище Середнє Ужгородського району відоме не лише в Закарпатті, а й в Україні, насамперед, руїнами сторожової вежі-донжону, яку нерідко називають «замком тамплієрів». І хоча не всі історики погоджуються з екзотичною версією приналежності оборонної споруди до загадкового лицарського ордену, вона робить Середнє привабливим для відвідувачів. Особливий сплеск популярності замок пережив після виходу в світ книги та екранізації Дена Брауна «Код да Вінчі». Тоді про «замок тамплієрів» писали практично всі часописи країни, він регулярно потрапляв до «топів» місць України, які слід відвідати. Та на жаль, влада селища практично не скористалася моментом, і сьогодні цікавому окові відкриється та ж картина, що й роки тому - захаращеність всередині вежі, мінімум облаштованості навколо. Про те, аби руїни замку були взяти під належний догляд, фахово законсервовані, а місцевість була досліджена археологами, можна лише помріяти…
Нещодавно, після низки публікацій в ЗМІ, стало відомо, що у 2003 році згідно з Охоронним договором № 7, підписаним від імені Служби охорони культурної спадщини Дмитром Глебою, руїни фортеці передалися у користування приватному підприємцю Маріанні Кручаниці, яка мала “відновити та реставрувати» історичну пам’ятку, й надалі «утримувати її в належному санітарному, протипожежному та технічному стані». Через 12 років селищна рада звернулася до користувача об’єкту з вимогою забезпечити неухильне виконання договору, та відповіді так і не отримала. Відтак, сільрада вирішила звернутися до суду про визнання даного об’єкту безгоспним. Що з цього вийшло, наразі невідомо…
Не вирішується й проблема з видатним місцевим виноробним підприємством «Леанка», яке через дорогу ліцензію не виходить на повну потужність. Відтак, й славетні старовинні підвали приймають гостей не так часто, як могли б. Через невирішення вищезгаданих проблем Середнє, яке знаходиться поміж Ужгородом та Мукачево, і могло б стати популярним туристичним місцем, наразі перебуває осторонь мандрівних шляхів. А шкода, адже тут є на що подивитись - старовинне «торгове містечко» й зараз не позбавилось ознак свого шляхетного минулого.
Та, на жаль, стрімко позбавляється. Вкрай неприємною для любителів пам’яток закарпатського минулого буде інформація про майже знищення старовинної садиби, що знаходиться в Середньому неподалік чоловічого францисканського монастиря св. Луки та монастиря сестер Згромадження Ісуса. Ще кілька років тому тут стояв одноповерховий палац із двома гостроверхими вежами, які потребували негайного ремонту.
(фото з Гуглу, кінець 2000-х рр.)
Сьогодні ж від веж не лишилося й сліду. Від садиби збереглися лише стіни, дах же наче зрізано ножем. В такому вигляді, зрозуміло, будівля не має інтересу ні в кого - окрім хіба що нечисленних любителів старовинної архітектури, яким лишається хіба заносити подібні руїни в скорботний список втрачених цінностей. Адже йдеться про будинок барона Гіланьї, який увійшов в історію Угорщини. В грудні 1805 року в палаці Гіланьї в Середньому перебувала святиня угорського народу - корона святого Іштвана. Її ховали від військ Наполеона, який якраз взяв столицю Австрії Відень. З політичних міркувань керівництво габсбургської імперії вирішило сховати корону в надійному місці, яким обрали стіни мукачівського замку. Корону, в опломбованому 13-ма печатками ящику, під посиленою охороною, доставили до Мункача, де вона й зберігалася до березня 1806 року. По дорозі до фортеці було зо два десятки зупинок, в тому числі в Ужгороді, Середньому та Мукачеві. Через понад сторіччя, в 1911 році, на стіні палацу було урочисто відкрито освячену пам’ятну дошку, з зображенням корони в керамічній рамці, з написом «У цьому будинку зберігали святу корону 10-11 грудня 1805 р., коли її, ратуючи від Наполеона, доставили в Мукачівський замок». Згідно історичних документів, угорська святиня зберігалася там ще й 10 та 11 березня 1806 року. Про обставини перебування корони святого Іштвана на теренах Закарпаття в буремний наполеонівський період написав кілька років тому берегівський історик Валерій Разгулов.
Юридичним власником палацу Гіланьї останні 20 років є такий собі пан Годьмаші. Він викупив будинок у родини Курак, у котрої це житло реквізувала радянська влада, спочатку надавши будинок родині вчителів, а в 1970-х облаштувавши в ньому дитячий садок. Після відкриття нового дитсадка згідно з рішенням суду будівлю повернули власникам - родині Курак, яка й продала колишній палац ужгородцю Годьмашу. Той, в свою чергу, за припущенням Валерія Разгулова, є підставною особою, що діє в інтересах колишнього директора заводу "Електродвигун" Йожефа Горвата, власника чималої кількості нерухомості на Ужгородщині. За таких обставин сподіватись на реставрацію історичної споруди в сучасних правових умовах марно.