І ось так буває також...
Харківський суд визнав факти тортур у міліції
Автор - Наталя ГОНЧАРОВА
Апеляційний суд Харківської області виправдав двох обвинувачуваних у потрійному вбивстві, визнавши, що правоохоронці катуванням змусили їх узяти на себе чужу провину. Юристи відзначають, що це рішення майже безпрецедентне для України, - і водночас сумніваються, що в міліції порушать справу проти «своїх».
Білими нитками
За розслідуванням убивства, що сталося 2009 р., без перебільшення стежило все місто, адже тоді, 5 лютого, на Салтівці (спальний район Харкова) знайшли відразу три тіла. Двоє чоловіків і старенька жінка загинули на одному й тому самому перехресті, одночасно, від численних ножових поранень - і місцеві жителі заговорили про появу «серійного вбивці». Уже за пару днів після трагедії правоохоронці, аби заспокоїти місто, відзвітували: злочинців затримано. Ними виявилися двоє чоловіків - 20 і 24 років, які нібито скоїли жахливий злочин, щоби здобути грошей на наркотики. Вже за кілька місяців справа була в суді… і майже відразу почала розсипатися.
Обвинувачувані відмовилися від свідчень, які давали під час попереднього слідства, заявивши, що всі зізнання з них вибили силою. Адвокати знайшли чимало порушень з боку міліції.
«Це й те, що хлопців незаконно утримували протягом кількох діб у райвідділі, і те, що в обох є алібі - вони тієї ночі знаходилися далеко від місця злочину, і ще багато чого… У суді демонструвалося відео зі слідчого експерименту: на місці скоєння злочину слідчий прямо підказує підозрюваним, як вони нібито вбивали. Серед протоколів зізнання немає жодного, який би власноруч написав мій підзахисний, - скрізь стоять лише його підписи. Кров жертв на ножі, яким нібито було скоєно вбивство, з’являється уже під час слідства, а не з самого початку - експерти довели, що її нанесли штучно… І таких „недоліків“ у справі багато», - зауважує адвокат одного з колишніх обвинувачуваних Олександр Дорохов.
«Зручні» підозрювані
Олександра Макарова та Дмитра Дорофєєва, котрі, якщо вірити суду, невинно просиділи в СІЗО майже 2,5 року, звільнили. Їхні адвокати вважають: хлопці просто ідеально підходили для того, щоби сфальсифікувати справу, тому їх і обрали на роль «злочинців». Шукати же справжнього вбивцю, скоріш за все, не було часу - справа занадто гучна і відзвітувати за нею треба було чимскоріше, припускають юристи.
«Обидва хлопці мешкали неподалік від місця злочину, стояли на обліку як раніше засуджені - зокрема за крадіжки, обидва вживали наркотики», - пояснює Олександр Дорохов.
Самі колишні в’язні та їхні рідні уникають спілкування з пресою. На відміну від родичів загиблих, які чекали вироку про довічне ув’язнення, а сьогодні впевнені, що суд відпустив на волю справжніх злочинців. Родичам загиблих також відмовлено у відшкодуванні моральних і матеріальних збитків: одна родина заявляла позов більше ніж на 750 тис. грн, інша - більше ніж на 100 тис. грн. Алла Коваленко, мати одного із загиблих, сподівається, що Верховний суд задовольнить касаційну скаргу, яку прокуратура області має намір подати протягом місяця.
Судитися з міліцією - марно
В обласному управлінні МВС уникають відповіді на питання про подальшу долю правоохоронців, які вели справу. Заступник начальника управління Андрій Стародубцев лише обіцяє провести внутрішню перевірку. Адвокати колишніх ув’язнених не виключають, що домагатимуться порушення кримінальної справи стосовно правоохоронців і вимагатимуть від міліції відшкодування моральних збитків.
Проте незалежні експерти вважають, що в обох випадках шанси виграти справу - мізерні. Юрист Юрій Вишневецький пояснює: громадянин, який зазнав шкоди від правоохоронців, найчастіше має вимагати компенсації від держави, а не від приватної особи, а це і є найбільш складним.
За останні 10 років у Харкові дійшли до суду лише дві справи, у яких жертви міліцейського свавілля намагалися отримати відшкодування. Перша - справа Олександра Рижикова: він залишився інвалідом після того, як у нього вистрелив міліціонер. Тоді, у серпні 2006 р., черговий сержант на станції метро відкрив стрілянину по людях: загинули дівчина-касирка і брат Олександра, сам міліціонер також застрелився. Олександр ледь вижив після важких поранень. Щоб домогтися компенсації в 350 тис. грн від обласного управління МВС, чоловікові довелося судитися три роки.
Другий позов подавав тракторист Михайло Жиденко, який застрелив міліціонера і був виправданий. У 2008 р. за кримінальною справою суд, що тривав два роки, визнав: чоловік захищався від правоохоронця, який фізично знущався над ним і його дружиною. Проте домогтися відшкодування моральних збитків чоловікові досі не вдалося.
Автор - Наталя ГОНЧАРОВА
Апеляційний суд Харківської області виправдав двох обвинувачуваних у потрійному вбивстві, визнавши, що правоохоронці катуванням змусили їх узяти на себе чужу провину. Юристи відзначають, що це рішення майже безпрецедентне для України, - і водночас сумніваються, що в міліції порушать справу проти «своїх».
Білими нитками
За розслідуванням убивства, що сталося 2009 р., без перебільшення стежило все місто, адже тоді, 5 лютого, на Салтівці (спальний район Харкова) знайшли відразу три тіла. Двоє чоловіків і старенька жінка загинули на одному й тому самому перехресті, одночасно, від численних ножових поранень - і місцеві жителі заговорили про появу «серійного вбивці». Уже за пару днів після трагедії правоохоронці, аби заспокоїти місто, відзвітували: злочинців затримано. Ними виявилися двоє чоловіків - 20 і 24 років, які нібито скоїли жахливий злочин, щоби здобути грошей на наркотики. Вже за кілька місяців справа була в суді… і майже відразу почала розсипатися.
Обвинувачувані відмовилися від свідчень, які давали під час попереднього слідства, заявивши, що всі зізнання з них вибили силою. Адвокати знайшли чимало порушень з боку міліції.
«Це й те, що хлопців незаконно утримували протягом кількох діб у райвідділі, і те, що в обох є алібі - вони тієї ночі знаходилися далеко від місця злочину, і ще багато чого… У суді демонструвалося відео зі слідчого експерименту: на місці скоєння злочину слідчий прямо підказує підозрюваним, як вони нібито вбивали. Серед протоколів зізнання немає жодного, який би власноруч написав мій підзахисний, - скрізь стоять лише його підписи. Кров жертв на ножі, яким нібито було скоєно вбивство, з’являється уже під час слідства, а не з самого початку - експерти довели, що її нанесли штучно… І таких „недоліків“ у справі багато», - зауважує адвокат одного з колишніх обвинувачуваних Олександр Дорохов.
«Зручні» підозрювані
Олександра Макарова та Дмитра Дорофєєва, котрі, якщо вірити суду, невинно просиділи в СІЗО майже 2,5 року, звільнили. Їхні адвокати вважають: хлопці просто ідеально підходили для того, щоби сфальсифікувати справу, тому їх і обрали на роль «злочинців». Шукати же справжнього вбивцю, скоріш за все, не було часу - справа занадто гучна і відзвітувати за нею треба було чимскоріше, припускають юристи.
«Обидва хлопці мешкали неподалік від місця злочину, стояли на обліку як раніше засуджені - зокрема за крадіжки, обидва вживали наркотики», - пояснює Олександр Дорохов.
Самі колишні в’язні та їхні рідні уникають спілкування з пресою. На відміну від родичів загиблих, які чекали вироку про довічне ув’язнення, а сьогодні впевнені, що суд відпустив на волю справжніх злочинців. Родичам загиблих також відмовлено у відшкодуванні моральних і матеріальних збитків: одна родина заявляла позов більше ніж на 750 тис. грн, інша - більше ніж на 100 тис. грн. Алла Коваленко, мати одного із загиблих, сподівається, що Верховний суд задовольнить касаційну скаргу, яку прокуратура області має намір подати протягом місяця.
Судитися з міліцією - марно
В обласному управлінні МВС уникають відповіді на питання про подальшу долю правоохоронців, які вели справу. Заступник начальника управління Андрій Стародубцев лише обіцяє провести внутрішню перевірку. Адвокати колишніх ув’язнених не виключають, що домагатимуться порушення кримінальної справи стосовно правоохоронців і вимагатимуть від міліції відшкодування моральних збитків.
Проте незалежні експерти вважають, що в обох випадках шанси виграти справу - мізерні. Юрист Юрій Вишневецький пояснює: громадянин, який зазнав шкоди від правоохоронців, найчастіше має вимагати компенсації від держави, а не від приватної особи, а це і є найбільш складним.
За останні 10 років у Харкові дійшли до суду лише дві справи, у яких жертви міліцейського свавілля намагалися отримати відшкодування. Перша - справа Олександра Рижикова: він залишився інвалідом після того, як у нього вистрелив міліціонер. Тоді, у серпні 2006 р., черговий сержант на станції метро відкрив стрілянину по людях: загинули дівчина-касирка і брат Олександра, сам міліціонер також застрелився. Олександр ледь вижив після важких поранень. Щоб домогтися компенсації в 350 тис. грн від обласного управління МВС, чоловікові довелося судитися три роки.
Другий позов подавав тракторист Михайло Жиденко, який застрелив міліціонера і був виправданий. У 2008 р. за кримінальною справою суд, що тривав два роки, визнав: чоловік захищався від правоохоронця, який фізично знущався над ним і його дружиною. Проте домогтися відшкодування моральних збитків чоловікові досі не вдалося.