Не по кишені
Originally posted by ihorhulyk at Не по кишені
Український вимір глобальних негараздів дещо специфічний. Його особливості не тільки у присутності абсолютно безвідповідальної політичної еліти, яка не складає собі труду взятися за бодай ескізне окреслення «плану для нації», його біда ще й у непомірних апетитах владоможців, здатних для втілення цієї жаги на брутальність і беззаконня. Але перекладати усе тільки на правлячий клас було б, принаймні, некоректним. Позаяк, знано, що «народ заслуговує тієї влади, яку має», і, вочевидь, ті, хто намагаються визначати для країни правила гри, не впали нам на голову з Місяця, і, дякувати Богові, не нав’язані окупантом.
Коли один із моїх знайомих повернувшись із заробітчанських європ, дістався в Україні нормальної грошової посади, я тільки тішився його успіхові. Але минуло буквально півроку, і приятель знову зібрався у світи. Я було взявся його переконувати, мовляв, порахуй, адже тут ти дістаєш значно більше, не переймаєшся легалізацією, тут родина, - він просто сказав, що звик до іншої якості життя, яка «там» дається йому меншим коштом.
Якось директор Інституту демографії і соціальних досліджень Елла Лібанова на сторінках «Дзеркала тижня» висловила погляд на ту ж проблему, лише з дещо іншої точки зору: «Ми стали меткими, нічим не стримуваними споживачами. В результаті Україна, яка займає одне з останніх місць в Європі за рівнем ВВП на душу населення, - серед лідерів з продажу дорогих автомобілів. Населення дозволяє собі демонструвати неймовірний попит на побутову техніку, дороге житло - невиправдане дороге житло».
У нас полюбляють говорити про «середній клас», мовляв, це - основа, зацікавлена у подальшому розвитку країни, той грунт, на якому базується її добробут. Але чомусь, окреслюючи поняття, беруть до уваги лише позірний рівень життя представників цієї «серединки». І маємо, що той, хто сидить по вуха у кредитах, зате володіє усіма атрибутами цього прошарку, - взятими у борг, віртуальними, «заставними», - визначає мейнстрім у суспільстві, стає предметом неабияких заздрощів для тих, хто, до прикладу, сяк-так перебивається у двокімнатній квартирі на Сихові, але не винен нікому жодної копійки… Є й феномен, коли "злидні" у пристойному помешканні пересічного громадянина, який дістається до місця праці на шикарному авто, стають головним мотивом його невдоволення: він живе в Україні, працює, здебільшого, «по-українськи», податки платить взагалі невідомо як, але хоче європейських стандартів. Але… «Спочатку слід збудувати Голландію, а вже потім вирішувати питання маріхуани», - як резонно зауважувала Валєрія Новодворская.
У принципі, стиль поведінки владців цілком і повністю відображає стиль життя їхніх виборців. Лише з на порядок вищою шкалою споживацтва, і не до порівняння ширшими можливостями втілення своїх захцянок.
Ігор Гулик. Ілюстрація: subscribe.ru
Не по карману
Украинское измерение глобальных проблем несколько специфическое. Его особенности не только в присутствии совершенно безответственной политической элиты, которая не составляет себе труда заняться хоть эскизным обозначением «плана для нации», его беда еще и в непомерных аппетитах власть предержащих, готовых для утоления этой жажды на беспредел и беззакония. Но винить во всем только на правящий класс был бы, по крайней мере, некорректным. Да, конечно, «народ заслуживает той власти, которую имеет», и, очевидно, те, кто пытаются определять для страны правила игры, не упали нам на голову с Луны, и, слава Богу, не навязанны оккупантом.
Когда один из моих знакомых, вернувшись из заробитчанских европ, осел в Украине на нормальной денежной должности, я только радовался его успеху. Но прошло буквально полгода, и приятель снова собрался в миры. Я принялся было его убеждать, мол, посчитай, ведь здесь ты получаешь значительно больше, тебя не достают проблемы легализации, здесь семья, - он просто сказал, что привык к другому качеству жизни, которое «там» дается ему меньшими средствами.
Как-то директор Института демографии и социальных исследований Элла Либанова на страницах «Зеркала недели» высказала взгляд на ту же проблему, только с несколько иной точки зрения: «Мы стали шустрыми, ничем не сдерживаемыми потребителями. В результате Украина, которая занимает одно из последних мест в Европе по уровню ВВП на душу населения, - среди лидеров по продаже дорогих автомобилей. Население позволяет себе демонстрировать невероятный спрос на бытовую технику, дорогое жилье - неоправданно дорогое жилье».
У нас любят говорить о «среднем классе», мол, это - основа, заинтересованная в дальнейшем развитии страны, это почва, на которой базируется ее благосостояние. Но почему-то, определяя понятие, учитывают лишь кажущийся уровень жизни представителей этой «серединки». И получается, что тот, кто сидит по уши в кредитах, зато обладает всеми атрибутами этого слоя, - взятыми в долг, виртуальными, «залоговыми», - определяет мейнстрим в обществе, становится предметом неоправданной зависти для тех, кто, к примеру, кое-так перебивается в двухкомнатной квартире на Сыхове, но не должен никому ни копейки... Есть и феномен, когда "нищета" в приличном доме обывателя, приезжающего на работу на шикарном авто, становится главным мотивом его недовольства: он живет в Украине, работает, основном, «по-украински», налоги платит вообще неизвестно как, но хочет европейских стандартов. Но... «Сначала следует построить Голландию, а уже потом решать вопрос марихуаны», - как резонно замечала Валерия Новодворская.
В принципе, стиль поведения власть имущих целиком и полностью отражает стиль жизни их избирателей. Только с на порядок высшей шкале потребительства, и не в пример более широкими возможностями воплощения своих прихотей.
Игорь Гулык
Український вимір глобальних негараздів дещо специфічний. Його особливості не тільки у присутності абсолютно безвідповідальної політичної еліти, яка не складає собі труду взятися за бодай ескізне окреслення «плану для нації», його біда ще й у непомірних апетитах владоможців, здатних для втілення цієї жаги на брутальність і беззаконня. Але перекладати усе тільки на правлячий клас було б, принаймні, некоректним. Позаяк, знано, що «народ заслуговує тієї влади, яку має», і, вочевидь, ті, хто намагаються визначати для країни правила гри, не впали нам на голову з Місяця, і, дякувати Богові, не нав’язані окупантом.
Коли один із моїх знайомих повернувшись із заробітчанських європ, дістався в Україні нормальної грошової посади, я тільки тішився його успіхові. Але минуло буквально півроку, і приятель знову зібрався у світи. Я було взявся його переконувати, мовляв, порахуй, адже тут ти дістаєш значно більше, не переймаєшся легалізацією, тут родина, - він просто сказав, що звик до іншої якості життя, яка «там» дається йому меншим коштом.
Якось директор Інституту демографії і соціальних досліджень Елла Лібанова на сторінках «Дзеркала тижня» висловила погляд на ту ж проблему, лише з дещо іншої точки зору: «Ми стали меткими, нічим не стримуваними споживачами. В результаті Україна, яка займає одне з останніх місць в Європі за рівнем ВВП на душу населення, - серед лідерів з продажу дорогих автомобілів. Населення дозволяє собі демонструвати неймовірний попит на побутову техніку, дороге житло - невиправдане дороге житло».
У нас полюбляють говорити про «середній клас», мовляв, це - основа, зацікавлена у подальшому розвитку країни, той грунт, на якому базується її добробут. Але чомусь, окреслюючи поняття, беруть до уваги лише позірний рівень життя представників цієї «серединки». І маємо, що той, хто сидить по вуха у кредитах, зате володіє усіма атрибутами цього прошарку, - взятими у борг, віртуальними, «заставними», - визначає мейнстрім у суспільстві, стає предметом неабияких заздрощів для тих, хто, до прикладу, сяк-так перебивається у двокімнатній квартирі на Сихові, але не винен нікому жодної копійки… Є й феномен, коли "злидні" у пристойному помешканні пересічного громадянина, який дістається до місця праці на шикарному авто, стають головним мотивом його невдоволення: він живе в Україні, працює, здебільшого, «по-українськи», податки платить взагалі невідомо як, але хоче європейських стандартів. Але… «Спочатку слід збудувати Голландію, а вже потім вирішувати питання маріхуани», - як резонно зауважувала Валєрія Новодворская.
У принципі, стиль поведінки владців цілком і повністю відображає стиль життя їхніх виборців. Лише з на порядок вищою шкалою споживацтва, і не до порівняння ширшими можливостями втілення своїх захцянок.
Ігор Гулик. Ілюстрація: subscribe.ru
Не по карману
Украинское измерение глобальных проблем несколько специфическое. Его особенности не только в присутствии совершенно безответственной политической элиты, которая не составляет себе труда заняться хоть эскизным обозначением «плана для нации», его беда еще и в непомерных аппетитах власть предержащих, готовых для утоления этой жажды на беспредел и беззакония. Но винить во всем только на правящий класс был бы, по крайней мере, некорректным. Да, конечно, «народ заслуживает той власти, которую имеет», и, очевидно, те, кто пытаются определять для страны правила игры, не упали нам на голову с Луны, и, слава Богу, не навязанны оккупантом.
Когда один из моих знакомых, вернувшись из заробитчанских европ, осел в Украине на нормальной денежной должности, я только радовался его успеху. Но прошло буквально полгода, и приятель снова собрался в миры. Я принялся было его убеждать, мол, посчитай, ведь здесь ты получаешь значительно больше, тебя не достают проблемы легализации, здесь семья, - он просто сказал, что привык к другому качеству жизни, которое «там» дается ему меньшими средствами.
Как-то директор Института демографии и социальных исследований Элла Либанова на страницах «Зеркала недели» высказала взгляд на ту же проблему, только с несколько иной точки зрения: «Мы стали шустрыми, ничем не сдерживаемыми потребителями. В результате Украина, которая занимает одно из последних мест в Европе по уровню ВВП на душу населения, - среди лидеров по продаже дорогих автомобилей. Население позволяет себе демонстрировать невероятный спрос на бытовую технику, дорогое жилье - неоправданно дорогое жилье».
У нас любят говорить о «среднем классе», мол, это - основа, заинтересованная в дальнейшем развитии страны, это почва, на которой базируется ее благосостояние. Но почему-то, определяя понятие, учитывают лишь кажущийся уровень жизни представителей этой «серединки». И получается, что тот, кто сидит по уши в кредитах, зато обладает всеми атрибутами этого слоя, - взятыми в долг, виртуальными, «залоговыми», - определяет мейнстрим в обществе, становится предметом неоправданной зависти для тех, кто, к примеру, кое-так перебивается в двухкомнатной квартире на Сыхове, но не должен никому ни копейки... Есть и феномен, когда "нищета" в приличном доме обывателя, приезжающего на работу на шикарном авто, становится главным мотивом его недовольства: он живет в Украине, работает, основном, «по-украински», налоги платит вообще неизвестно как, но хочет европейских стандартов. Но... «Сначала следует построить Голландию, а уже потом решать вопрос марихуаны», - как резонно замечала Валерия Новодворская.
В принципе, стиль поведения власть имущих целиком и полностью отражает стиль жизни их избирателей. Только с на порядок высшей шкале потребительства, и не в пример более широкими возможностями воплощения своих прихотей.
Игорь Гулык