Між брехнею та піаром
Originally posted by ihorhulyk at Між брехнею та піаром
Тішимо себе ілюзією, що проблеми - не вічні, що вони зникнуть, розтануть, як «роса на сонці». У крайньому випадку, дивимося уперед: може, через кілька років всі наші негаразди виглядатимуть смішними й жалюгідними.
Поміж тим, поведінка багатьох знакових постатей вітчизняного політикуму саме в умовах війни дає підстави для значно похмуріших прогнозів. Світова практика, досвід США та Європи нічого не навчили доморощених провідників, і вони, наперекір здоровому глузду, продовжують вибудовувати перед зневіреним народом піщані замки.
Річ у тім, що народові у скрутні часи варто казати правду, аби ще раз не прокинутися якось уранці від брязкоту розбитих шибок і революційних вигуків юрби. Томас Ворд описував такі прогнози дещо апокаліптично: „Смерть країни - як це парадоксально не звучить - починається не зі смерті народу, що тягне цю країну, як баржу широкою рікою... Смерть країни починається з брехні, яскравої і квітчастої, але від цього жахливішої своїм відчайдушним хамством”.
Мені видається, що саме війна мала б змусити наших державців до правди. Може, вони бояться, що їхні симпатики вжахнуться реалій, відсахнуться від політичних сил, яких досі вважали конструктивними? Але варто усвідомити, що війна - на те й війна, що не зволікатиме з наслідками: у такі часи усе утаємничене досить швидко виринає на поверхню, і поставши перед лицем смерті країни, не матимемо часу для „розкрутки” чергової піар-кампанії. До того ж, політикам не варто обманюватися: результати соціологічних зрізів громадської думки вже давно свідчать про негативний крен у бік остороги до всього і вся, - залишилися лише хіба церква і родина, яким ще ймуть віри.
Найгірше, що у тотальній навалі брехні та піару тонуть здорові думки та ініціативи - вони просто відкидаються, девальвуються стрімкіше за гривню. Все, як у казці про хлопчика, що лякав односельців вовками...
Ми кажемо про потребу нової еліти, нових ідей, а як відрізнити їх від банального самовихваляння чи прагнення заробити політичні бонуси? Та й чи чутно голос невідомих „рятівників” нації, позбавлених доступу до телеканалів, газет, не підкріплених грошовими ін’єкціями залаштункових олігархів?
Ми хочемо суспільного очищення, і нам пропонують розмаїті рецепти такого катарсису: від анархії до „сильної руки”. Усе в „яскравих та квітчастих” обгортках, усе - зі стовідсотковою гарантією. Але прискіпливіше гляньмо на тих, хто озвучує ці пропозиції, чи не зауважимо, бува, знайомих персонажів? Переформатувавшись (перефарбувавщись?) у різнобарвні рухи, вони виконуватимуть волю тих же господарів-грошодавців, знову годуватимуть обіцянками, а відтак - не виконавши їх, спишуть все на наше з вами розчарування та нездатність до змін. Бо "влада як «доступ до годівнички», що лише опосередковано впливала на повсякдення пересічної громадянки чи громадянина, перетворилася на Злого Царя, який через вторинний переділ майна акумулює ресурси, на даючи нічого взамін і прямою аґресією придушує протести, які повторювано виникають через наступ на чиїсь приватні інтереси. Влада стала ще страшнішою, недоступнішою, тотальнішою, але, водночас - і ближчою та відчутнішою" (Тамара Злобіна).
Ігор Гулик Ілюстрація: mk.ru
Между ложью и пиаром
Возрадуемся иллюзией, что проблемы - не вечные, что они исчезнут, растают, как «роса на солнце». В крайнем случае, смотрим вперед: может, через несколько лет все наши проблемы будут выглядеть смешными и жалкими.
Между тем, поведение многих знаковых фигур отечественного политикума именно в условиях войны дает основания для значительно более мрачных прогнозов. Мировая практика, опыт США и Европы ничему не научили доморощенных проводников, и они, вопреки здравому смыслу, продолжают выстраивать перед отчаявшимся народом песчаные замки.
Дело в том, что народу в трудные времена следует говорить правду, чтобы еще раз не проснуться однажды утром от дребезга разбитых стекол и революционных возгласов толпы. Томас Уорд описывал такие прогнозы несколько апокалиптические: "Смерть страны - как это парадоксально ни звучит - начинается не со смерти народа, влекущего эту страну, как баржу широкой рекой... Смерть страны начинается со лжи, яркой и цветастой, но от этого ужасной своим отчаянным хамством".
Мне кажется, что именно война должна заставить наших властителей к правде. Может, они боятся, что их сторонники ужаснутся реалий, откажутся от политических сил, которых до сих пор считали конструктивными? Но стоит осознать, что война - на то и война, что не будет медлить с последствиями: в такие времена все таинственное довольно быстро всплывает на поверхность, и представ перед лицом смерти страны, не будет времени для "раскрутки" очередной пиар-кампании. К тому же, политикам не стоит обманываться: результаты социологических срезов общественного мнения уже давно свидетельствуют о негативном крене в сторону предосторожности ко всему и вся, - остались только разве церковь и семья, которым еще верят.
Хуже всего, что в тотальном нашествии лжи и пиара тонут здравые мысли и инициативы - они просто отбрасываются, девальвируются стремительнее гривны. Все, как в сказке о мальчике, пугающем односельчан волками...
Мы говорим о необходимости новой элиты, новых идей, а как отличить их от банального самовосхваления или стремления заработать политические бонусы? Да и слышен ли голос неизвестных "спасителей" нации, лишенных доступа к телеканалам, газет, не подкрепленных денежными инъекциями закулисных олигархов?
Мы хотим общественного очищения, и нам предлагают разнообразные рецепты такого катарсиса - от анархии к "сильной руке". Все в "ярких и цветастых" обертках, все - со стопроцентной гарантией. Но внимательнее посмотрим на тех, кто озвучивает эти предложения, не заметим ли случайно знакомых персонажей? Переформатировавшись (перекрасившись?) в разноцветные движения, они будут выполнять волю тех же хозяев-спонсоров, снова кормить обещаниями, а следовательно - не выполнив их, спишут все на наше с вами разочарование и неспособность к изменениям. Потому что "власть как «доступ к кормушке», только опосредственно влияющая на быт простого гражданина или гражданки, превратилась во Злого Царя, который через вторичный передел имущества аккумулирует ресурсы, не давая взамен ничего, и прямой агрессией подавляет протесты, ритмично возникающие из-за атак на чьи-то личные интересы. Власть стала еще страшнее, недоступнее, тотальнее, но, одновременно - и ближе, ощутимее" (Тамара Злобина).
Игорь Гулык
Тішимо себе ілюзією, що проблеми - не вічні, що вони зникнуть, розтануть, як «роса на сонці». У крайньому випадку, дивимося уперед: може, через кілька років всі наші негаразди виглядатимуть смішними й жалюгідними.
Поміж тим, поведінка багатьох знакових постатей вітчизняного політикуму саме в умовах війни дає підстави для значно похмуріших прогнозів. Світова практика, досвід США та Європи нічого не навчили доморощених провідників, і вони, наперекір здоровому глузду, продовжують вибудовувати перед зневіреним народом піщані замки.
Річ у тім, що народові у скрутні часи варто казати правду, аби ще раз не прокинутися якось уранці від брязкоту розбитих шибок і революційних вигуків юрби. Томас Ворд описував такі прогнози дещо апокаліптично: „Смерть країни - як це парадоксально не звучить - починається не зі смерті народу, що тягне цю країну, як баржу широкою рікою... Смерть країни починається з брехні, яскравої і квітчастої, але від цього жахливішої своїм відчайдушним хамством”.
Мені видається, що саме війна мала б змусити наших державців до правди. Може, вони бояться, що їхні симпатики вжахнуться реалій, відсахнуться від політичних сил, яких досі вважали конструктивними? Але варто усвідомити, що війна - на те й війна, що не зволікатиме з наслідками: у такі часи усе утаємничене досить швидко виринає на поверхню, і поставши перед лицем смерті країни, не матимемо часу для „розкрутки” чергової піар-кампанії. До того ж, політикам не варто обманюватися: результати соціологічних зрізів громадської думки вже давно свідчать про негативний крен у бік остороги до всього і вся, - залишилися лише хіба церква і родина, яким ще ймуть віри.
Найгірше, що у тотальній навалі брехні та піару тонуть здорові думки та ініціативи - вони просто відкидаються, девальвуються стрімкіше за гривню. Все, як у казці про хлопчика, що лякав односельців вовками...
Ми кажемо про потребу нової еліти, нових ідей, а як відрізнити їх від банального самовихваляння чи прагнення заробити політичні бонуси? Та й чи чутно голос невідомих „рятівників” нації, позбавлених доступу до телеканалів, газет, не підкріплених грошовими ін’єкціями залаштункових олігархів?
Ми хочемо суспільного очищення, і нам пропонують розмаїті рецепти такого катарсису: від анархії до „сильної руки”. Усе в „яскравих та квітчастих” обгортках, усе - зі стовідсотковою гарантією. Але прискіпливіше гляньмо на тих, хто озвучує ці пропозиції, чи не зауважимо, бува, знайомих персонажів? Переформатувавшись (перефарбувавщись?) у різнобарвні рухи, вони виконуватимуть волю тих же господарів-грошодавців, знову годуватимуть обіцянками, а відтак - не виконавши їх, спишуть все на наше з вами розчарування та нездатність до змін. Бо "влада як «доступ до годівнички», що лише опосередковано впливала на повсякдення пересічної громадянки чи громадянина, перетворилася на Злого Царя, який через вторинний переділ майна акумулює ресурси, на даючи нічого взамін і прямою аґресією придушує протести, які повторювано виникають через наступ на чиїсь приватні інтереси. Влада стала ще страшнішою, недоступнішою, тотальнішою, але, водночас - і ближчою та відчутнішою" (Тамара Злобіна).
Ігор Гулик Ілюстрація: mk.ru
Между ложью и пиаром
Возрадуемся иллюзией, что проблемы - не вечные, что они исчезнут, растают, как «роса на солнце». В крайнем случае, смотрим вперед: может, через несколько лет все наши проблемы будут выглядеть смешными и жалкими.
Между тем, поведение многих знаковых фигур отечественного политикума именно в условиях войны дает основания для значительно более мрачных прогнозов. Мировая практика, опыт США и Европы ничему не научили доморощенных проводников, и они, вопреки здравому смыслу, продолжают выстраивать перед отчаявшимся народом песчаные замки.
Дело в том, что народу в трудные времена следует говорить правду, чтобы еще раз не проснуться однажды утром от дребезга разбитых стекол и революционных возгласов толпы. Томас Уорд описывал такие прогнозы несколько апокалиптические: "Смерть страны - как это парадоксально ни звучит - начинается не со смерти народа, влекущего эту страну, как баржу широкой рекой... Смерть страны начинается со лжи, яркой и цветастой, но от этого ужасной своим отчаянным хамством".
Мне кажется, что именно война должна заставить наших властителей к правде. Может, они боятся, что их сторонники ужаснутся реалий, откажутся от политических сил, которых до сих пор считали конструктивными? Но стоит осознать, что война - на то и война, что не будет медлить с последствиями: в такие времена все таинственное довольно быстро всплывает на поверхность, и представ перед лицом смерти страны, не будет времени для "раскрутки" очередной пиар-кампании. К тому же, политикам не стоит обманываться: результаты социологических срезов общественного мнения уже давно свидетельствуют о негативном крене в сторону предосторожности ко всему и вся, - остались только разве церковь и семья, которым еще верят.
Хуже всего, что в тотальном нашествии лжи и пиара тонут здравые мысли и инициативы - они просто отбрасываются, девальвируются стремительнее гривны. Все, как в сказке о мальчике, пугающем односельчан волками...
Мы говорим о необходимости новой элиты, новых идей, а как отличить их от банального самовосхваления или стремления заработать политические бонусы? Да и слышен ли голос неизвестных "спасителей" нации, лишенных доступа к телеканалам, газет, не подкрепленных денежными инъекциями закулисных олигархов?
Мы хотим общественного очищения, и нам предлагают разнообразные рецепты такого катарсиса - от анархии к "сильной руке". Все в "ярких и цветастых" обертках, все - со стопроцентной гарантией. Но внимательнее посмотрим на тех, кто озвучивает эти предложения, не заметим ли случайно знакомых персонажей? Переформатировавшись (перекрасившись?) в разноцветные движения, они будут выполнять волю тех же хозяев-спонсоров, снова кормить обещаниями, а следовательно - не выполнив их, спишут все на наше с вами разочарование и неспособность к изменениям. Потому что "власть как «доступ к кормушке», только опосредственно влияющая на быт простого гражданина или гражданки, превратилась во Злого Царя, который через вторичный передел имущества аккумулирует ресурсы, не давая взамен ничего, и прямой агрессией подавляет протесты, ритмично возникающие из-за атак на чьи-то личные интересы. Власть стала еще страшнее, недоступнее, тотальнее, но, одновременно - и ближе, ощутимее" (Тамара Злобина).
Игорь Гулык