Містерії демократії
Originally posted by ihorhulyk at Містерії демократії
Ілюстрація: caricatura.ru
У певною мірою освіченого читача цей заголовок не мусить провокувати алюзій зі знаною книгою Алєксандра Дуґіна. Там - містерії Євразії, частково базовані на реальному історизмі, частково на надто буйній фантазії автора. У нас - мова про дивовижну трансформацію «найгіршої з форм правління», якій, однак, нема альтернативи.
Якось у розпалі чергових «праймеріз» у США тамтешня The International Herald Tribune опублікувала доволі симптоматичну статтю «Обітування Америки». Опус, мабуть, виглядав би прохідним, якби не його сповнені скепсису висновки, що, на нашу думку, є повчальними для українців. Не з точки зору тотального мавпування американських зразків, до якого вдаються наші політики, а з точки зору досвіду майбутнього виборця, якому цих політиків наділяти владою.
Так от, Herald Tribune насамперед констатує сумний, на думку його автора, екс-міністра оборони Вільяма Коена, факт: щонайменше 70 відсотків американців уважають, що їхня країна просувається «не у тому керунку». Цікаво, який відсоток американців міг би відповісти конкретніше, куди слід рухатися Штатам? Відповіді, далебі, тут не знаходимо, однак почитуємо яскраву характеристику того, що мешканці супердержави вважають неправильним.
Насамперед, - політику, точніше, стиль поведінки тих, хто одягає шати політиків. «Політичний процес США, схоже, й надалі буде скидатися за стилем на телевікторину… Питання вартості стрижки або автентичності сміху позбавляє кандидата (у президенти - Авт.) можливості серйозно поміркувати про Китай, що піднімає голову, Росію, яка відроджується, або ж виробити життєздатну глобальну стратегію боротьби з тероризмом».
Безумовно, «клоунада», у яку перетворили своє ремесло не тільки американські політики, але й і їхні адепти у країнах зовсім юної демократії, - лише верхівка айсберга, доволі коштовна, зате ефективна. Вона слугує своєрідною завісою, що ховає від людських очей підводні течії справжнього процесу, позбавленого шоу-складових, запальних промов, яскравих жестів.
Там, за лаштунками, провадять серйозні чоловічі розмови, укладають сумнівні з точки зору моралі угоди, обговорюють політичні оборудки. Відтак, з невинними виразами облич, бажано в патріотичному антуражі, політики виходять на публіку, аби спробувати популярно пояснити виборцям те, що вже можна вважати доконаним фактом.
До слова, їхні зусилля, здебільшого, не є марними. Бодай через те, що ці люди знають (принаймні, їхні консультанти, мабуть, обов’язково їм підказують) доволі просту річ. «Стан обивателя, - пише про неї російський письменник Андрєй Бітов, - полягає у його переконаності, що він знає все. Тому ним легко керувати і позбавляти усілякої незалежності. Він стає жертвою піару, паритету і всіх цих технологій».
Спробуйте-но порозмовляти із завсідниками львівської «клюмби» і ви переконаєтеся, що нема у світі освідомленіших у політиці людей. Найприкріше, що їхні кумири говорять своїм симпатикам те, чого вони хочуть від них почути, - жодним словом не заікаючись про вразливі, зате найнагальніші проблеми. У цьому контексті доволі цинічними виглядають заклики до «об’єднання країни»: в Галичині серед словесних перлів політиків з «демократичного табору» ми легко можемо вловити мотиви навіть інтегрального націоналізму Донцова. Відтак на Сході, десь у Донецьку чи Луганську, вони ж промовляють російською, з «малороссийским оканьем», зате дуже стараються…
«Цінності та чесноти, які зробили Америку джерелом сили, стабільності і натхнення для всього світу, перебувають у жалюгідному стані», - висновує Коен. А що казати нам, - адже ні цінностей, ні чеснот своєї нації наші політики не поділяють. Хіба про людське око…
Ігор Гулик
Мистерии демократии
В определенной мере образованного читателя этот заголовок не должен провоцировать аллюзии с известной книгой Александра Дугина. Там - мистерии Евразии, частично основанные на реальном историзме, частично на слишком буйной фантазии автора. У нас - речь об удивительной трансформации «худшей из форм правления», которой, однако, нет альтернативы.
Как-то в разгар очередных «праймериз» в США местная The International Herald Tribune опубликовала довольно симптоматическую статью «Обетование Америки». Опус, пожалуй, выглядел бы проходным, если бы не его испополнные скепсиса выводы, что, по-моему, являются поучительными для украинцев. Не с точки зрения тотального копирования американских образцов, к которому прибегают наши политики, а с точки зрения опыта будущего избирателя, которому этих политиков предстоит наделять властью.
Так вот, Herald Tribune констатирует печальный, по мнению его автора, экс-министра обороны Уильяма Коэна, факт: по меньшей мере 70 процентов американцев считают, что их страна продвигается "не в том направлении". Интересно, какой процент американцев мог бы ответить конкретнее, куда следует двигаться Штатам? Ответа, увы, здесь не находим, однако видим яркую характеристику того, что жители супердержавы считают неправильным.
Прежде всего, - политику, точнее, стиль поведения тех, кто одевает тоги политиков. «Политический процесс США, похоже, и в дальнейшем будет походить по стилю на телевикторину... Вопрос стоимости стрижки или подлинности смеха лишает кандидата (в президенты - Авт.) возможности серьезно подумать о Китае, поднимающем голову, возрождающейся России, или выработать жизнеспособную глобальную стратегию борьбы с терроризмом».
Безусловно, «клоунада», в которую превратили свое ремесло не только американские политики, но и их адепты в странах совсем юной демократии, - лишь верхушка айсберга, достаточно дорогая, зато эффективна. Она служит своеобразной пеленой, скрывающий от человеческих глаз подводные течения настоящего процесса, лишенного шоу-составляющих, пламенных речей, ярких жестов.
Там, за кулисами, ведут серьезные мужские разговоры, заключают сомнительные с точки зрения морали соглашения, обсуждают политические сделки. Потом, с невинными выражениями лиц, желательно в патриотическом антураже, политики выходят на публику, чтобы попробовать популярно объяснить избирателям то, что уже можно считать свершившимся фактом.
К слову, их усилия по большей части не напрасны. Хотя бы из-за того, что эти люди знают (по крайней мере, их консультанты, пожалуй, обязательно им подсказывают) довольно простую вещь. «Состояние обывателя, - пишет о ней российский писатель Андрей Битов, - заключается в его убежденности, что он знает все. Поэтому им легко управлять и лишать всякой независимости. Он становится жертвой пиара, паритета и всех этих технологий».
Попробуйте-ка поговорить с завсегдатаями львовской «клюмбы» и вы убедитесь, что нет в мире более изощренных в политике людей. Самое обидное, что ихние кумиры говорят своим симпатикам то, чего они хотят от них услышать, - ни словом не заикаясь об уязвимых, зато насущных проблемах. В этом контексте довольно циничными выглядят призывы к «объединению страны»: в Галичине среди словесных перлов политиков с «демократического лагеря» мы легко можем уловить мотивы даже интегрального национализма Донцова. Потом, на Востоке, где-то в Донецке или Луганске, они же говорят на русском, с «малороссийским оканьем», зато очень стараются...
«Ценности и добродетели, которые сделали Америку источником силы, стабильности и вдохновения для всего мира, находятся в плачевном состоянии», - заключает Коэн. А что говорить нам, - ведь ни ценностей, ни добродетелей своей нации наши политики не разделяют. Разве что для вида...
Игорь Гулык
Ілюстрація: caricatura.ru
У певною мірою освіченого читача цей заголовок не мусить провокувати алюзій зі знаною книгою Алєксандра Дуґіна. Там - містерії Євразії, частково базовані на реальному історизмі, частково на надто буйній фантазії автора. У нас - мова про дивовижну трансформацію «найгіршої з форм правління», якій, однак, нема альтернативи.
Якось у розпалі чергових «праймеріз» у США тамтешня The International Herald Tribune опублікувала доволі симптоматичну статтю «Обітування Америки». Опус, мабуть, виглядав би прохідним, якби не його сповнені скепсису висновки, що, на нашу думку, є повчальними для українців. Не з точки зору тотального мавпування американських зразків, до якого вдаються наші політики, а з точки зору досвіду майбутнього виборця, якому цих політиків наділяти владою.
Так от, Herald Tribune насамперед констатує сумний, на думку його автора, екс-міністра оборони Вільяма Коена, факт: щонайменше 70 відсотків американців уважають, що їхня країна просувається «не у тому керунку». Цікаво, який відсоток американців міг би відповісти конкретніше, куди слід рухатися Штатам? Відповіді, далебі, тут не знаходимо, однак почитуємо яскраву характеристику того, що мешканці супердержави вважають неправильним.
Насамперед, - політику, точніше, стиль поведінки тих, хто одягає шати політиків. «Політичний процес США, схоже, й надалі буде скидатися за стилем на телевікторину… Питання вартості стрижки або автентичності сміху позбавляє кандидата (у президенти - Авт.) можливості серйозно поміркувати про Китай, що піднімає голову, Росію, яка відроджується, або ж виробити життєздатну глобальну стратегію боротьби з тероризмом».
Безумовно, «клоунада», у яку перетворили своє ремесло не тільки американські політики, але й і їхні адепти у країнах зовсім юної демократії, - лише верхівка айсберга, доволі коштовна, зате ефективна. Вона слугує своєрідною завісою, що ховає від людських очей підводні течії справжнього процесу, позбавленого шоу-складових, запальних промов, яскравих жестів.
Там, за лаштунками, провадять серйозні чоловічі розмови, укладають сумнівні з точки зору моралі угоди, обговорюють політичні оборудки. Відтак, з невинними виразами облич, бажано в патріотичному антуражі, політики виходять на публіку, аби спробувати популярно пояснити виборцям те, що вже можна вважати доконаним фактом.
До слова, їхні зусилля, здебільшого, не є марними. Бодай через те, що ці люди знають (принаймні, їхні консультанти, мабуть, обов’язково їм підказують) доволі просту річ. «Стан обивателя, - пише про неї російський письменник Андрєй Бітов, - полягає у його переконаності, що він знає все. Тому ним легко керувати і позбавляти усілякої незалежності. Він стає жертвою піару, паритету і всіх цих технологій».
Спробуйте-но порозмовляти із завсідниками львівської «клюмби» і ви переконаєтеся, що нема у світі освідомленіших у політиці людей. Найприкріше, що їхні кумири говорять своїм симпатикам те, чого вони хочуть від них почути, - жодним словом не заікаючись про вразливі, зате найнагальніші проблеми. У цьому контексті доволі цинічними виглядають заклики до «об’єднання країни»: в Галичині серед словесних перлів політиків з «демократичного табору» ми легко можемо вловити мотиви навіть інтегрального націоналізму Донцова. Відтак на Сході, десь у Донецьку чи Луганську, вони ж промовляють російською, з «малороссийским оканьем», зате дуже стараються…
«Цінності та чесноти, які зробили Америку джерелом сили, стабільності і натхнення для всього світу, перебувають у жалюгідному стані», - висновує Коен. А що казати нам, - адже ні цінностей, ні чеснот своєї нації наші політики не поділяють. Хіба про людське око…
Ігор Гулик
Мистерии демократии
В определенной мере образованного читателя этот заголовок не должен провоцировать аллюзии с известной книгой Александра Дугина. Там - мистерии Евразии, частично основанные на реальном историзме, частично на слишком буйной фантазии автора. У нас - речь об удивительной трансформации «худшей из форм правления», которой, однако, нет альтернативы.
Как-то в разгар очередных «праймериз» в США местная The International Herald Tribune опубликовала довольно симптоматическую статью «Обетование Америки». Опус, пожалуй, выглядел бы проходным, если бы не его испополнные скепсиса выводы, что, по-моему, являются поучительными для украинцев. Не с точки зрения тотального копирования американских образцов, к которому прибегают наши политики, а с точки зрения опыта будущего избирателя, которому этих политиков предстоит наделять властью.
Так вот, Herald Tribune констатирует печальный, по мнению его автора, экс-министра обороны Уильяма Коэна, факт: по меньшей мере 70 процентов американцев считают, что их страна продвигается "не в том направлении". Интересно, какой процент американцев мог бы ответить конкретнее, куда следует двигаться Штатам? Ответа, увы, здесь не находим, однако видим яркую характеристику того, что жители супердержавы считают неправильным.
Прежде всего, - политику, точнее, стиль поведения тех, кто одевает тоги политиков. «Политический процесс США, похоже, и в дальнейшем будет походить по стилю на телевикторину... Вопрос стоимости стрижки или подлинности смеха лишает кандидата (в президенты - Авт.) возможности серьезно подумать о Китае, поднимающем голову, возрождающейся России, или выработать жизнеспособную глобальную стратегию борьбы с терроризмом».
Безусловно, «клоунада», в которую превратили свое ремесло не только американские политики, но и их адепты в странах совсем юной демократии, - лишь верхушка айсберга, достаточно дорогая, зато эффективна. Она служит своеобразной пеленой, скрывающий от человеческих глаз подводные течения настоящего процесса, лишенного шоу-составляющих, пламенных речей, ярких жестов.
Там, за кулисами, ведут серьезные мужские разговоры, заключают сомнительные с точки зрения морали соглашения, обсуждают политические сделки. Потом, с невинными выражениями лиц, желательно в патриотическом антураже, политики выходят на публику, чтобы попробовать популярно объяснить избирателям то, что уже можно считать свершившимся фактом.
К слову, их усилия по большей части не напрасны. Хотя бы из-за того, что эти люди знают (по крайней мере, их консультанты, пожалуй, обязательно им подсказывают) довольно простую вещь. «Состояние обывателя, - пишет о ней российский писатель Андрей Битов, - заключается в его убежденности, что он знает все. Поэтому им легко управлять и лишать всякой независимости. Он становится жертвой пиара, паритета и всех этих технологий».
Попробуйте-ка поговорить с завсегдатаями львовской «клюмбы» и вы убедитесь, что нет в мире более изощренных в политике людей. Самое обидное, что ихние кумиры говорят своим симпатикам то, чего они хотят от них услышать, - ни словом не заикаясь об уязвимых, зато насущных проблемах. В этом контексте довольно циничными выглядят призывы к «объединению страны»: в Галичине среди словесных перлов политиков с «демократического лагеря» мы легко можем уловить мотивы даже интегрального национализма Донцова. Потом, на Востоке, где-то в Донецке или Луганске, они же говорят на русском, с «малороссийским оканьем», зато очень стараются...
«Ценности и добродетели, которые сделали Америку источником силы, стабильности и вдохновения для всего мира, находятся в плачевном состоянии», - заключает Коэн. А что говорить нам, - ведь ни ценностей, ни добродетелей своей нации наши политики не разделяют. Разве что для вида...
Игорь Гулык