Весняне загострення
Originally posted by ihorhulyk at Весняне загострення
Ілюстрація: fraza.ua
Владімір Путін, мабуть, дуже хотів би бути схожим Вінстона Черчилля у Фултоні, а вийшла карикатура, максимально наближена до Адольфа Алоїзовича у Мюнхені. У тому то весь фокус: історія вдруге повторюється, як фарс.
Ранжир не лордівський, а такого собі екс-кайзерівського єфрейтора, у принципі цілком порівнюваного із підполковником-невдахою, якого за сумнівних обставин потурили з КГБ.
Потік погроз, окозамилювання, відвертої брехні і ще відвертішої пропаганди не має бути підставою для серйозного сприйняття. Це - клініка, причому у стадії хронічного загострення (кажуть, таке трапляється навесні), концентрат страху і нічних жахів людини, до якої на схилі літ у снах приходять «криваві хлопчики». Їх багато, тисячі - афганці, чеченці, інгуші, дагестанці, мешканці будинків на Каширському шосе, матроси з «Курська», а ще - Політковская, Літвінєнко. Останнім часом - Бандера, знищений духовним наставником учорашнього велемовного ритора - Сташинським. Цей, мабуть, буває щоночі, бо українці, які традиційно були «хохлами» тепер набули іншої клички - «бандєровци».
Страх треба вихлюпнути, поділитися ним з людьми. Бажано тими, хто просто-таки бажає почути те, що сказав учора Путін. Бажано під грім овацій і вигуки екзальтованих адептів. Щоб в прямому ефірі, щоб на всю планету. А раптом хтось затремтить також...
Пнучись на один щабель із «батьком холодної війни», автором Фултонівської промови, Путін геть заплутався в часі і в обставинах. Він загубився серед власного народу, мізки якого настільки вправно окуповані Кісєльовим та компанією, що, в принципі, не можуть сприймати іншої лексики, лише демагогію про особливу місію народу-богоносця, про суцільну світову змову проти «матушкі-Расеї», про правоту Кремля (апріорі) у всіх земних справах.
Путін забув, що має справу із поколінням постмодерну, і саме тому його риторичні вправи сприймаються у світовому контексті як художній твір шизофреніка, не позбавлений права на існування, але маргінальний через свою безсенсовість. Як оце написала вчора Оксана Забужко: «Росія - це не тільки "автозаправка". Це ще й безпрецедентне за масштабом ПРОМИСЛОВЕ ВИРОБНИЦТВО СИСТЕМНОГО МАРЕННЯ на підставі новітніх технологій. Така собі велетенська "фабрика божевілля", у тому числі й на експорт... Війна йде насправді - між здоровим глуздом і епідемією індукованого божевілля».
Я розумію, що ВВП звертався, у першу чергу, до громадян власної держави. Бо, мабуть, навіть увірувавши у власні словесні пасажі, у самотужки вибудовані історичні алюзії та метафори, він все ж сумнівається, що поза вдячним колом російських слухачів не знайдеться мільйон не те що скептиків, а нещадних критиків цієї відвертої маячні про «антисемітизм», «ксенофобію» «бандерівців», про «історічєскіє теріторіі» Московії, про світову «змову» тощо. Особливо про непогрішність і миролюбність імперії, про її людинолюбство. Учора весь цей псевдопафос забарвився кров’ю українського прапорщика із російським прізвищем Кокурін.
Не вийшло з Путіна навіть натяку на Черчілля. Не той персонаж, та й слухацька публіка якась здрібніла, щоб не сказати геть ница. Гобліни, жіріновскіє, константінови, - так, кримінальна шушера, куди там до академічної аудиторії лорда. Маргінес, на кшталт того, хто роззявивши рота вісімдесят років тому слухав такого ж кримінальника у пивнушках Мюнхена, а відтак, після першої «перемоги» над Судетами, вже боготворив його.
Чим завершилося - відомо. Яким буде фінал вчорашньої авантюри, гадаю, теж. Причому, він буде значно швидшим, аніж у Другій світовій. Тому що, по-перше, людство вже навчене гірким досвідом, а, по-друге, весняне загострення мине, хай навіть пацієнтові доведеться певний час побути у гамівній сорочці. От тільки не знаю, хто виступатиме у ролі санітарів: ті, проти кого так відважно метав стріли Владімір Путін, чи ті, хто завзято і вірнонопіддано аплодував йому. Чому б їм, рятуючи власні шкури, остаточно не з’їхати з глузду?..
Ігор Гулик
Весеннее обострение
Владимир Путин, видимо, очень хотел бы быть похожим Уинстона Черчилля в Фултоне, а вышла карикатура, максимально приближенная к Адольфу Алоизовичу в Мюнхене. В том то весь фокус: история повторяется, как фарс.
Ранжир не лордовский, а некоего экс-кайзеровского ефрейтора, в принципе вполне сравнимого с подполковником-неудачником, по сомнительным обстоятельствам уволенного из КГБ.
Ливень угроз, очковтирательства, откровенной лжи и еще более откровенной пропаганды не должен основанием для серьезного восприятия. Это - клиника, причем в стадии хронического обострения (говорят, такое случается весной), концентрат страха и ночных кошмаров человека, к которому на склоне лет в снах приходят «кровавые мальчики». Их много, тысячи - афганцы, чеченцы, ингуши, дагестанцы, русские жители домов на Каширском шоссе, матросы «Курска», а еще - Политковская, Литвиненко. В последнее время - Бандера, подло убитый духовным наставником вчерашнего велеречивого ритора - Сташинским. Этот, пожалуй, бывает каждую ночь, потому что украинцы, которые традиционно были «хохлами», теперь получили другую кличку - «бандеровцы».
Страх надо выплеснуть, поделиться им с людьми. Желательно теми, кто просто-таки желает услышать то, что сказал вчера Путин. Желательно под гром оваций и возгласы восторженных адептов. Чтоб в прямом эфире, чтоб на всю планету. А вдруг кто-то задрожит также...
Тужась на одну ступень с «отцом холодной войны», автором Фултоновськой речи, Путин совсем запутался во времени и в обстоятельствах. Он затерялся среди собственного народа, мозги которого настолько мощно оккупированы Кисельовим и компанией, что, в принципе, не могут воспринимать другой лексики, лишь демагогию об особой миссии народа-богоносца, о сплошном мировом заговоре против «матушки-Рассеи», о правоте Кремля (априори) во всех земных делах.
Путин забыл, что имеет дело с поколением постмодерна, и именно поэтому его риторические упражнения воспринимаются в мировом контексте как художественное произведение шизофреника, не лишенное права на существование, но маргинальное из-за своей безсмысленности. Как это написала вчера Оксана Забужко: «Россия - это не только "автозаправка". Это еще и беспрецедентное по масштабу ПРОМЫШЛЕННОЕ ПРОИЗВОДСТВО СИСТЕМНОГО БРЕДА на основании новейших технологий. Этакая огромная "фабрика безумия", в том числе и на экспорт... Война идет на самом деле - между здравым смыслом и эпидемией индуцированного безумия».
Я понимаю, что ВВП обращался, в первую очередь, к гражданам собственной страны. Потому что, видимо, даже уверовав в собственные словесные пассажи, лично выстроенные исторические аллюзии и метафоры, он все же сомневается, что вне благодарного круга российских слушателей не найдется миллион не только скептиков, а беспощадных критиков этой откровенного бреда о «антисемитизме», «ксенофобии» «бандеровцев», об «исторических территориях» Московии, о мировом «заговоре» и т.п. Особенно о непогрешимости и миролюбии империи, о ее человечности. Вчера весь этот ложный пафос обагрился кровью украинского прапорщика с русской фамилией Кокурин.
Не получилось у Путина даже намека на Черчилля. Не тот персонаж, и слушательская публика какая-то измельчавшая, чтобы не сказать совсем подленькая. Гоблины, жириновские, константиновы, - так, уголовная шушера, куда ей до академической аудитории лорда. Маргинес, вроде того, кто разинув рот, восемьдесят лет назад слушал такого же уголовника в пивнушках Мюнхена, а затем, после первой «победы» над Судетами, уже боготворил его.
Чем завершилось - известно. Каким будет финал вчерашней авантюры, думаю, тоже. Причем, он придет значительно быстрее, чем во Второй мировой. Потому что, во-первых, человечество уже научено горьким опытом, а, во-вторых, весеннее обострение пройдет, пусть даже пациенту придется некоторое время побыть в смирительной рубашке. Вот только не знаю, кто выступат в роли санитаров: те, против кого так лихо метал стрелы Владимир Путин, или те, кто упорно и верноноподдано аплодировали ему. Почему бы им, спасая собственные шкуры, окончательно не сойти с ума?..
Игорь Гулык
Ілюстрація: fraza.ua
Владімір Путін, мабуть, дуже хотів би бути схожим Вінстона Черчилля у Фултоні, а вийшла карикатура, максимально наближена до Адольфа Алоїзовича у Мюнхені. У тому то весь фокус: історія вдруге повторюється, як фарс.
Ранжир не лордівський, а такого собі екс-кайзерівського єфрейтора, у принципі цілком порівнюваного із підполковником-невдахою, якого за сумнівних обставин потурили з КГБ.
Потік погроз, окозамилювання, відвертої брехні і ще відвертішої пропаганди не має бути підставою для серйозного сприйняття. Це - клініка, причому у стадії хронічного загострення (кажуть, таке трапляється навесні), концентрат страху і нічних жахів людини, до якої на схилі літ у снах приходять «криваві хлопчики». Їх багато, тисячі - афганці, чеченці, інгуші, дагестанці, мешканці будинків на Каширському шосе, матроси з «Курська», а ще - Політковская, Літвінєнко. Останнім часом - Бандера, знищений духовним наставником учорашнього велемовного ритора - Сташинським. Цей, мабуть, буває щоночі, бо українці, які традиційно були «хохлами» тепер набули іншої клички - «бандєровци».
Страх треба вихлюпнути, поділитися ним з людьми. Бажано тими, хто просто-таки бажає почути те, що сказав учора Путін. Бажано під грім овацій і вигуки екзальтованих адептів. Щоб в прямому ефірі, щоб на всю планету. А раптом хтось затремтить також...
Пнучись на один щабель із «батьком холодної війни», автором Фултонівської промови, Путін геть заплутався в часі і в обставинах. Він загубився серед власного народу, мізки якого настільки вправно окуповані Кісєльовим та компанією, що, в принципі, не можуть сприймати іншої лексики, лише демагогію про особливу місію народу-богоносця, про суцільну світову змову проти «матушкі-Расеї», про правоту Кремля (апріорі) у всіх земних справах.
Путін забув, що має справу із поколінням постмодерну, і саме тому його риторичні вправи сприймаються у світовому контексті як художній твір шизофреніка, не позбавлений права на існування, але маргінальний через свою безсенсовість. Як оце написала вчора Оксана Забужко: «Росія - це не тільки "автозаправка". Це ще й безпрецедентне за масштабом ПРОМИСЛОВЕ ВИРОБНИЦТВО СИСТЕМНОГО МАРЕННЯ на підставі новітніх технологій. Така собі велетенська "фабрика божевілля", у тому числі й на експорт... Війна йде насправді - між здоровим глуздом і епідемією індукованого божевілля».
Я розумію, що ВВП звертався, у першу чергу, до громадян власної держави. Бо, мабуть, навіть увірувавши у власні словесні пасажі, у самотужки вибудовані історичні алюзії та метафори, він все ж сумнівається, що поза вдячним колом російських слухачів не знайдеться мільйон не те що скептиків, а нещадних критиків цієї відвертої маячні про «антисемітизм», «ксенофобію» «бандерівців», про «історічєскіє теріторіі» Московії, про світову «змову» тощо. Особливо про непогрішність і миролюбність імперії, про її людинолюбство. Учора весь цей псевдопафос забарвився кров’ю українського прапорщика із російським прізвищем Кокурін.
Не вийшло з Путіна навіть натяку на Черчілля. Не той персонаж, та й слухацька публіка якась здрібніла, щоб не сказати геть ница. Гобліни, жіріновскіє, константінови, - так, кримінальна шушера, куди там до академічної аудиторії лорда. Маргінес, на кшталт того, хто роззявивши рота вісімдесят років тому слухав такого ж кримінальника у пивнушках Мюнхена, а відтак, після першої «перемоги» над Судетами, вже боготворив його.
Чим завершилося - відомо. Яким буде фінал вчорашньої авантюри, гадаю, теж. Причому, він буде значно швидшим, аніж у Другій світовій. Тому що, по-перше, людство вже навчене гірким досвідом, а, по-друге, весняне загострення мине, хай навіть пацієнтові доведеться певний час побути у гамівній сорочці. От тільки не знаю, хто виступатиме у ролі санітарів: ті, проти кого так відважно метав стріли Владімір Путін, чи ті, хто завзято і вірнонопіддано аплодував йому. Чому б їм, рятуючи власні шкури, остаточно не з’їхати з глузду?..
Ігор Гулик
Весеннее обострение
Владимир Путин, видимо, очень хотел бы быть похожим Уинстона Черчилля в Фултоне, а вышла карикатура, максимально приближенная к Адольфу Алоизовичу в Мюнхене. В том то весь фокус: история повторяется, как фарс.
Ранжир не лордовский, а некоего экс-кайзеровского ефрейтора, в принципе вполне сравнимого с подполковником-неудачником, по сомнительным обстоятельствам уволенного из КГБ.
Ливень угроз, очковтирательства, откровенной лжи и еще более откровенной пропаганды не должен основанием для серьезного восприятия. Это - клиника, причем в стадии хронического обострения (говорят, такое случается весной), концентрат страха и ночных кошмаров человека, к которому на склоне лет в снах приходят «кровавые мальчики». Их много, тысячи - афганцы, чеченцы, ингуши, дагестанцы, русские жители домов на Каширском шоссе, матросы «Курска», а еще - Политковская, Литвиненко. В последнее время - Бандера, подло убитый духовным наставником вчерашнего велеречивого ритора - Сташинским. Этот, пожалуй, бывает каждую ночь, потому что украинцы, которые традиционно были «хохлами», теперь получили другую кличку - «бандеровцы».
Страх надо выплеснуть, поделиться им с людьми. Желательно теми, кто просто-таки желает услышать то, что сказал вчера Путин. Желательно под гром оваций и возгласы восторженных адептов. Чтоб в прямом эфире, чтоб на всю планету. А вдруг кто-то задрожит также...
Тужась на одну ступень с «отцом холодной войны», автором Фултоновськой речи, Путин совсем запутался во времени и в обстоятельствах. Он затерялся среди собственного народа, мозги которого настолько мощно оккупированы Кисельовим и компанией, что, в принципе, не могут воспринимать другой лексики, лишь демагогию об особой миссии народа-богоносца, о сплошном мировом заговоре против «матушки-Рассеи», о правоте Кремля (априори) во всех земных делах.
Путин забыл, что имеет дело с поколением постмодерна, и именно поэтому его риторические упражнения воспринимаются в мировом контексте как художественное произведение шизофреника, не лишенное права на существование, но маргинальное из-за своей безсмысленности. Как это написала вчера Оксана Забужко: «Россия - это не только "автозаправка". Это еще и беспрецедентное по масштабу ПРОМЫШЛЕННОЕ ПРОИЗВОДСТВО СИСТЕМНОГО БРЕДА на основании новейших технологий. Этакая огромная "фабрика безумия", в том числе и на экспорт... Война идет на самом деле - между здравым смыслом и эпидемией индуцированного безумия».
Я понимаю, что ВВП обращался, в первую очередь, к гражданам собственной страны. Потому что, видимо, даже уверовав в собственные словесные пассажи, лично выстроенные исторические аллюзии и метафоры, он все же сомневается, что вне благодарного круга российских слушателей не найдется миллион не только скептиков, а беспощадных критиков этой откровенного бреда о «антисемитизме», «ксенофобии» «бандеровцев», об «исторических территориях» Московии, о мировом «заговоре» и т.п. Особенно о непогрешимости и миролюбии империи, о ее человечности. Вчера весь этот ложный пафос обагрился кровью украинского прапорщика с русской фамилией Кокурин.
Не получилось у Путина даже намека на Черчилля. Не тот персонаж, и слушательская публика какая-то измельчавшая, чтобы не сказать совсем подленькая. Гоблины, жириновские, константиновы, - так, уголовная шушера, куда ей до академической аудитории лорда. Маргинес, вроде того, кто разинув рот, восемьдесят лет назад слушал такого же уголовника в пивнушках Мюнхена, а затем, после первой «победы» над Судетами, уже боготворил его.
Чем завершилось - известно. Каким будет финал вчерашней авантюры, думаю, тоже. Причем, он придет значительно быстрее, чем во Второй мировой. Потому что, во-первых, человечество уже научено горьким опытом, а, во-вторых, весеннее обострение пройдет, пусть даже пациенту придется некоторое время побыть в смирительной рубашке. Вот только не знаю, кто выступат в роли санитаров: те, против кого так лихо метал стрелы Владимир Путин, или те, кто упорно и верноноподдано аплодировали ему. Почему бы им, спасая собственные шкуры, окончательно не сойти с ума?..
Игорь Гулык