Колоніальні війни
Originally posted by ihorhulyk at Колоніальні війни
Велика Британія ось уже тридцять з гаком років відзначає перемогу над Аргентиною у так званій Фолклендські (Мальвінській війні). І хоча той конфлікт тривав трохи більше двох місяців, у ньому полягло дев’ять сотень вояків, серед них - один морський піхотинець, українець за походженням Іван Новак.
Лондон залишив за собою право юрисдикції над жменькою островів і двомастами тамтешніх мешканців, бажання яких залишатися громадянами Об’єднаного Королівства й стало причиною колотнечі біля берегів Аргентини. Тепер Альбіон має клопіт з Гібралтаром, іспаномовні аборигени якого також проти втрати британського громадянства.
В Аргентині та Іспанії ці конфлікти називають не інакше, як колоніальними, а політику Букінгемського палацу - неоімперіалістичною. Однак, видається, не все однозначно у сучасному світі, оскільки, Лондонові, мабуть, не розходилося на кількох сотнях квадратних кілометрів терену на краю світу, а радше, і це постійно наголошують у Британії, на пошанівку людських прав.
Тут, вочевидь, дається взнаки подвійність „демократичних” стандартів, якими, зазвичай, можна поспекулювати на догоду моментові і власним амбіціям правлячих кіл. Покласти на вівтар перемоги учетверо більше жертв, аніж тих, хто з різних причин не бажає визнавати аргентинського суверенітету, погодьтеся, не вельми гуманно. Зате саме у час Фолклендського конфлікту рейтинги Маргарет Тетчер, - тодішньої господарки Давнінг-стріт, зросли неймовірно. Тож британський істеблішмент тепер може з цілковито чистим серцем вшановувати пам’ять героїв тієї, м’яко кажучи, не вельми зрозумілої війни.
За роки, що минули з часу завершення війни між Лондоном та Буенос-Айресом, практика колоніальних війни збагатилася і урізноманітнилася. Причому, з однаковими, як на мене, ви слідами для владоможців колишніх метрополій. Приклад Путіна, який зумів обійняти кремлівський престол завдяки розв’язанню другої кампанії у Чечні, сьогодні, після Криму, видається банально-хрестоматійним.
Лише Штатам не таланить у цьому сенсі. Мабуть, не надто вдалим був початок - в’єтнамська війна, але її неуспіх можна списати на цілковито іншу диспозицію сил у світі, порівняно з тією, яка склалася зараз. Власне, з огляду на відсутність потуги колишнього СРСР, Вашингтон легковажно спробував свої сили в Іраку та Афганістані, але йому довелося піти звідти ні з чим. Виправдальна риторика Білого дому не передбачала особливих винаходів - захист американців від зазіхань терористів Аль-Каїди, приклади успішних атентатів супроти американських дипломатичних представництв, військових залог і суден. Але домінантою пропагандистської кампанії залишалося невгамовне бажання Америки „демократизувати” все, що рухається у цьому світі, і цей акцент, на наш погляд, спричинив катастрофу. Тотальна війна з Бін Ладеном утратила свій моральний підтекст боротьби „добра зі злом”, оголивши небажані для спільноти риси меркантильності і світового домінування. З локального конфлікту вона перетворилася на „війну цивілізацій”, і у цьому сенсі іракську кампанію можна вважати праобразом, не дай Боже, третьої світової війни. Привидом, який знову забовванів, тепер на Півдні України...
Москва послуговується схожим з Британією колоніальним мотивом захисту „русскоязичного” населення. Але воно, на відміну від мешканців далеких Фолклендів, воліє мати в кишені паспорти громадян Євроунії.
Колоніальні війни триватимуть і надалі, оскільки вічною залишатиметься потреба еліт виглядати кращими в очах своїх виборців, аніж дбати про опінію серед цивілізованого світу. От тільки чи справді це так? Відповідь дав Андрєй Макарєвіч: "Що ж, будемо сидіти за своїм знову збудованим парканом у своєму середньовіччі і надувати щоки, і громадяни планети знову будуть дивитись на нас з острахом і ворожістю, як на невідомих тварин. Не вперше. Не полишає відчуття, що життя своє я прожив дарма".
Ігор Гулик
Колониальные войны
Великобритания вот уже тридцать с лишним лет отмечает победу над Аргентиной в так называемой Фолклендской (Мальвинской) войне. И хотя этот конфликт длился чуть более двух месяцев, в нем погибло девятьсот воинов, среди них - один морской пехотинец, украинец по происхождению Иван Новак.
Лондон оставил за собой право юрисдикции над горсткой островов и двумястами местных жителей, желание которых оставаться гражданами Соединенного Королевства и стало причиной потасовки у берегов Аргентины. Теперь у Альбиона проблема с Гибралтаром, испаноязычные аборигены которого также против потери британского гражданства.
В Аргентине и Испании эти конфликты называют не иначе, как колониальными, а политику Букингемского дворца - неоимпериалистической. Однако, представляется, не все однозначно в современном мире, поскольку, Лондону, видимо, не зависело на нескольких сотнях квадратных километров территории на краю света, а скорее, и это постоянно подчеркивают в Британии, на уважении человеческих прав.
Здесь, очевидно, сказывается двойственность "демократических" стандартов, которыми, как правило, можно поспекулировать в угоду моменту и собственным амбициям правящих кругов. Положить на алтарь победы в четыре раза больше жертв, чем тех, кто по разным причинам не желает признавать аргентинского суверенитета, согласитесь, не очень гуманно. Зато именно в время фолклендского конфликта рейтинги Маргарет Тэтчер, - тогдашней хозяйки Даунинг-стрит, выросли невероятно. Поэтому британский истеблишмент теперь может с совершенно чистым сердцем чтить память героев той, мягко говоря, не очень понятной войны.
За годы, прошедшие со времени окончания войны между Лондоном и Буэнос-Айресом, практика колониальных войн обогатилась и разнообразилась. Причем, с одинаковыми, как по мне, результатами для властьимущих бывших метрополий. Пример Путина, сумевшего занять кремлевский престол благодаря победево второй кампании в Чечне, сегодня, после Крыма, кажется банально-хрестоматийным.
Только Штатам не везет в этом смысле. Видимо, не слишком удачным было начало - вьетнамская война, но ее неуспех можно списать на совершенно иную диспозицию сил в мире, по сравнению с той, которая сложилась сейчас. Собственно, учитывая отсутствие бывшего СССР, Вашингтон легкомысленно попробовал свои силы в Ираке и Афганистане, но ему пришлось уйти оттуда ни с чем. Оправдательная риторика Белого дома не предусматривала особых изобретений - защита американцев от посягательств террористов Аль-Каиды, примеры успешных атентатов против американских дипломатических представительств, гарнизонов и судов. Но доминантой пропагандистской кампании оставалось неуемное желание Америки "демократизировать" все, что движется в этом мире, и этот акцент, на наш взгляд, стал причиной катастрофы. Тотальная война с Бин Ладеном потеряла свой моральный подтекст борьбы "добра со злом", обнажив нежелательные для общества черты меркантильности и мирового доминирования. Из локального конфликта она превратилась в "войну цивилизаций", и в этом смысле иракскую кампанию можно считать праобразом, не дай Бог, третьей мировой войны. Призрак который снова замаячил, теперь на юге Украины...
Москва пользуется схожим с Британией колониальным мотивом защиты "русскоязычного" населения. Но оно, в отличие от жителей далеких Фолклендов, предпочитает иметь в кармане паспорта граждан Евроунии.
Колониальные войны продолжатся, поскольку вечной будет оставаться потребность элит выглядеть лучше в глазах своих избирателей, чем заботиться об позитивном имидже среди цивилизованного мира. Воттолько действительно ли это так? Ответил Андрей Макаревич: "Ну что ж, будем сидеть за своим вновь выстроенным забором в своем средневековье и надувать щеки, и граждане планеты снова будут смотреть на нас с опаской и неприязнью, как на неведомых зверьков. Не впервой. Не покидает тяжелое ощущение, что жизнь свою я прожил зря".
Игорь Гулык
Велика Британія ось уже тридцять з гаком років відзначає перемогу над Аргентиною у так званій Фолклендські (Мальвінській війні). І хоча той конфлікт тривав трохи більше двох місяців, у ньому полягло дев’ять сотень вояків, серед них - один морський піхотинець, українець за походженням Іван Новак.
Лондон залишив за собою право юрисдикції над жменькою островів і двомастами тамтешніх мешканців, бажання яких залишатися громадянами Об’єднаного Королівства й стало причиною колотнечі біля берегів Аргентини. Тепер Альбіон має клопіт з Гібралтаром, іспаномовні аборигени якого також проти втрати британського громадянства.
В Аргентині та Іспанії ці конфлікти називають не інакше, як колоніальними, а політику Букінгемського палацу - неоімперіалістичною. Однак, видається, не все однозначно у сучасному світі, оскільки, Лондонові, мабуть, не розходилося на кількох сотнях квадратних кілометрів терену на краю світу, а радше, і це постійно наголошують у Британії, на пошанівку людських прав.
Тут, вочевидь, дається взнаки подвійність „демократичних” стандартів, якими, зазвичай, можна поспекулювати на догоду моментові і власним амбіціям правлячих кіл. Покласти на вівтар перемоги учетверо більше жертв, аніж тих, хто з різних причин не бажає визнавати аргентинського суверенітету, погодьтеся, не вельми гуманно. Зате саме у час Фолклендського конфлікту рейтинги Маргарет Тетчер, - тодішньої господарки Давнінг-стріт, зросли неймовірно. Тож британський істеблішмент тепер може з цілковито чистим серцем вшановувати пам’ять героїв тієї, м’яко кажучи, не вельми зрозумілої війни.
За роки, що минули з часу завершення війни між Лондоном та Буенос-Айресом, практика колоніальних війни збагатилася і урізноманітнилася. Причому, з однаковими, як на мене, ви слідами для владоможців колишніх метрополій. Приклад Путіна, який зумів обійняти кремлівський престол завдяки розв’язанню другої кампанії у Чечні, сьогодні, після Криму, видається банально-хрестоматійним.
Лише Штатам не таланить у цьому сенсі. Мабуть, не надто вдалим був початок - в’єтнамська війна, але її неуспіх можна списати на цілковито іншу диспозицію сил у світі, порівняно з тією, яка склалася зараз. Власне, з огляду на відсутність потуги колишнього СРСР, Вашингтон легковажно спробував свої сили в Іраку та Афганістані, але йому довелося піти звідти ні з чим. Виправдальна риторика Білого дому не передбачала особливих винаходів - захист американців від зазіхань терористів Аль-Каїди, приклади успішних атентатів супроти американських дипломатичних представництв, військових залог і суден. Але домінантою пропагандистської кампанії залишалося невгамовне бажання Америки „демократизувати” все, що рухається у цьому світі, і цей акцент, на наш погляд, спричинив катастрофу. Тотальна війна з Бін Ладеном утратила свій моральний підтекст боротьби „добра зі злом”, оголивши небажані для спільноти риси меркантильності і світового домінування. З локального конфлікту вона перетворилася на „війну цивілізацій”, і у цьому сенсі іракську кампанію можна вважати праобразом, не дай Боже, третьої світової війни. Привидом, який знову забовванів, тепер на Півдні України...
Москва послуговується схожим з Британією колоніальним мотивом захисту „русскоязичного” населення. Але воно, на відміну від мешканців далеких Фолклендів, воліє мати в кишені паспорти громадян Євроунії.
Колоніальні війни триватимуть і надалі, оскільки вічною залишатиметься потреба еліт виглядати кращими в очах своїх виборців, аніж дбати про опінію серед цивілізованого світу. От тільки чи справді це так? Відповідь дав Андрєй Макарєвіч: "Що ж, будемо сидіти за своїм знову збудованим парканом у своєму середньовіччі і надувати щоки, і громадяни планети знову будуть дивитись на нас з острахом і ворожістю, як на невідомих тварин. Не вперше. Не полишає відчуття, що життя своє я прожив дарма".
Ігор Гулик
Колониальные войны
Великобритания вот уже тридцать с лишним лет отмечает победу над Аргентиной в так называемой Фолклендской (Мальвинской) войне. И хотя этот конфликт длился чуть более двух месяцев, в нем погибло девятьсот воинов, среди них - один морской пехотинец, украинец по происхождению Иван Новак.
Лондон оставил за собой право юрисдикции над горсткой островов и двумястами местных жителей, желание которых оставаться гражданами Соединенного Королевства и стало причиной потасовки у берегов Аргентины. Теперь у Альбиона проблема с Гибралтаром, испаноязычные аборигены которого также против потери британского гражданства.
В Аргентине и Испании эти конфликты называют не иначе, как колониальными, а политику Букингемского дворца - неоимпериалистической. Однако, представляется, не все однозначно в современном мире, поскольку, Лондону, видимо, не зависело на нескольких сотнях квадратных километров территории на краю света, а скорее, и это постоянно подчеркивают в Британии, на уважении человеческих прав.
Здесь, очевидно, сказывается двойственность "демократических" стандартов, которыми, как правило, можно поспекулировать в угоду моменту и собственным амбициям правящих кругов. Положить на алтарь победы в четыре раза больше жертв, чем тех, кто по разным причинам не желает признавать аргентинского суверенитета, согласитесь, не очень гуманно. Зато именно в время фолклендского конфликта рейтинги Маргарет Тэтчер, - тогдашней хозяйки Даунинг-стрит, выросли невероятно. Поэтому британский истеблишмент теперь может с совершенно чистым сердцем чтить память героев той, мягко говоря, не очень понятной войны.
За годы, прошедшие со времени окончания войны между Лондоном и Буэнос-Айресом, практика колониальных войн обогатилась и разнообразилась. Причем, с одинаковыми, как по мне, результатами для властьимущих бывших метрополий. Пример Путина, сумевшего занять кремлевский престол благодаря победево второй кампании в Чечне, сегодня, после Крыма, кажется банально-хрестоматийным.
Только Штатам не везет в этом смысле. Видимо, не слишком удачным было начало - вьетнамская война, но ее неуспех можно списать на совершенно иную диспозицию сил в мире, по сравнению с той, которая сложилась сейчас. Собственно, учитывая отсутствие бывшего СССР, Вашингтон легкомысленно попробовал свои силы в Ираке и Афганистане, но ему пришлось уйти оттуда ни с чем. Оправдательная риторика Белого дома не предусматривала особых изобретений - защита американцев от посягательств террористов Аль-Каиды, примеры успешных атентатов против американских дипломатических представительств, гарнизонов и судов. Но доминантой пропагандистской кампании оставалось неуемное желание Америки "демократизировать" все, что движется в этом мире, и этот акцент, на наш взгляд, стал причиной катастрофы. Тотальная война с Бин Ладеном потеряла свой моральный подтекст борьбы "добра со злом", обнажив нежелательные для общества черты меркантильности и мирового доминирования. Из локального конфликта она превратилась в "войну цивилизаций", и в этом смысле иракскую кампанию можно считать праобразом, не дай Бог, третьей мировой войны. Призрак который снова замаячил, теперь на юге Украины...
Москва пользуется схожим с Британией колониальным мотивом защиты "русскоязычного" населения. Но оно, в отличие от жителей далеких Фолклендов, предпочитает иметь в кармане паспорта граждан Евроунии.
Колониальные войны продолжатся, поскольку вечной будет оставаться потребность элит выглядеть лучше в глазах своих избирателей, чем заботиться об позитивном имидже среди цивилизованного мира. Воттолько действительно ли это так? Ответил Андрей Макаревич: "Ну что ж, будем сидеть за своим вновь выстроенным забором в своем средневековье и надувать щеки, и граждане планеты снова будут смотреть на нас с опаской и неприязнью, как на неведомых зверьков. Не впервой. Не покидает тяжелое ощущение, что жизнь свою я прожил зря".
Игорь Гулык