Бузувірство нон-стоп
Originally posted by ihorhulyk at Бузувірство нон-стоп
Ілюстрація: The Week
Зло, оголене у своїй сутності, втрачає здатність
маскуватися під добро. І замість донедавньої мішанини
добра і зла наступає ясність, в якій добро
стає нарешті спроможним мобілізуватися.
Мирослав Маринович
Колись, років так із десять тому, усі російські ЗМІ тиражували повідомлення про випадок зі спаленням цілої священичої родини у тверському селі Прямухіно. Отець Андрєй Ніколаєв, його дружина і трійко малолітніх дітей згоріли заживо...
Свого часу італійський письменник Мандзоні стверджував "Ніщо так не псує народ, як звичка до ненависті". Культивація ненависті, - цього доволі ницого поняття, якщо воно не супроводжується природним антонімом - любов'ю, - властива не тільки нашим північно-східним сусідам, але й доволі цивілізованим націям Старої Європи. Однак суттєвою є відмінність контекстів. На Захід від українського Чопа добре засвоїли уроки порівняно недавньої історії, коли нагнітання ненависті оберталося якраз супроти адептів таких суспільних доктрин. У пострадянській Росії, яка до того ж несе хрест сповненого "кривавими хлопчиками" столітнього минулого, навпаки - доктрина ненависті є основою будь-якого режиму - чи то самодержавства, чи комуністичної диктатури, чи так званої керованої демократії Путіна.
Мені заперечать, мовляв, навіщо обгрунтовувати бузувірський вчинок затуманених самогоном голів, що ладні продавати за випивку колоди зі зрубів власних домівок, високими теоріями облаштування держави? Я не відкидаю банально-побутових мотивацій тверського злодіяння, поза тим, у ньому чітко простежується життєвий триб "відсутності гальм", коли йдеться про ближнього. Стереотип стосунків вояка-федерала і чеченських мешканців; зажерливого чинуші і безправного прохача; всесильного "царя-батюшкі" і його підлеглих "смєрдов" поступово перекочовує у Російське Нечорнозем'я, у сибірські простори, на Далекий Схід. Тисячі молодиків пройшли "добру школу" - спочатку в Афганістані, відтак - в Ічкерії, Абхазії, тепер,не дай Боже, у Криму - і продовжують втілювати її уроки в безпросвітті тисяч прямухіних. Це не синдром мілітариста-свавільника, це - єдиний, на думку тисяч, спосіб вижити, вивищитися, взяти своє…
Спосіб, в ефективності якого посилено переконує аудиторію російська верхівка. Бо що таке імперія? Це, за визначенням одного з російських філософів, "трансляція певного зразка на увесь простір". Цим зразком для росіян, принаймні, більшості з них, не надто перейнятих високими матеріями, є, за історичною традицією, керівник держави. Якщо він дозволяє собі "мочити у сортирі чеченських повстанців", якщо за його згодою злітають у повітря авта провідників моджахедів у будь-якому куточку земної кулі, якщо підозри в організації найрезонансніших злочинів падають саме на ВВП, - то, скажіть-но, чи не показовим є цей "певний зразок"? Хіба не переконливими є слова Путіна на прес-конференції в Ново-Огарьово: "Ось я хочу, щоб ви однозначно мене розуміли: якщо ми приймемо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян, і нехай спробує хтось із числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, яких, за якими ми будемо стояти позаду, не спереду, а позаду. Нехай вони спробують стріляти в жінок і дітей".
Незабутній академік Микола Амосов колись написав у своєму щоденнику: «Росія ніколи не буде розвинутою. Це не той народ. Будь-який союз України з Росією недоцільний і особливо вбивчий в економичній царині... Ось я, росіян "до мозга костей", та я вам кажу: нічого доброго Україну не чекає, якщо вона піде в Росію».
Чи може стати авторитетом в російських умовах церква? Чи можуть її священики покладатися на імунітет святості та недоторканості? Тоді запитаймо себе, чи засудив найвищий клір із Загорська бодай один нелюдський вчинок у Чечні? І матимемо відповідь на запитання про харизму РПЦ. Вона давно перетворилася на інструмент, який "транслює певний взірець на увесь простір", куди сягають її амбітні плани. Та що казати? Все сказав Кіріл Гундяєв: "Будем надеяться на то, что миссия российских воинов по защите свободы и самобытности этих людей и самой их жизни не встретит ожесточенного сопротивления, которое приведет к крупномасштабным столкновениям".
Ігор Гулик
Изуверство нон-стоп
Зло, обнаженное в своей сущности, утрачивает возможность
маскироваться под добро. И вместо недавней мешанины
добра и зла приходит ясность, где добро
в конце концов может мобилизоваться.
Мирослав Маринович
Когда-то, лет десять назад, все российские СМИ тиражировали сообщение о случае с поджегом и гибелью целой семьи священника в тверском селе Прямухино. Отец Андрей Николаев, его жена и трое малолетних детей сгорели заживо...
В свое время итальянский писатель Мандзони утверждал: "Ничто так не портит народ, как привычка к ненависти" . Культивация ненависти, - этого довольно никчемного понятия, если она не сопровождается естественным антонимом - любовью, - присуща не только нашим северо-восточным соседям, но и достаточно цивилизованным нациям Старой Европы. Однако существенным является различие контекстов. К западу от украинского Чопа хорошо усвоили уроки сравнительно недавней истории, когда нагнетание ненависти оборачивалось как раз против адептов таких общественных доктрин. В постсоветской России, которая к тому же несет крест полного "кровавыми мальчиками" столетнего прошлого, наоборот - доктрина ненависти является основой любого режима - самодержавия, коммунистической диктатуры, так называемой управляемой демократии Путина.
Мне возразят, мол, зачем обосновывать изуверский поступок затуманенных самогоном голов готовых продавать за выпивку бревна из срубов собственных домов, высокими теориями обустройства государства? Я не исключаю банально-бытовых мотиваций тверского злодеяния, кроме того, в нем четко прослеживается жизненный образ "отсутствия тормозов", когда речь идет о ближнем. Стереотип отношений воина-федерала и чеченцев; алчного чинуши и бесправного просителя; всесильного "царя-батюшки" и его подчиненных "смердов" постепенно перекочевывает в Российское Нечерноземье, в сибирские просторы, на Дальний Восток. Тысячи молодых прошли "хорошую школу" - сначала в Афганистане, затем - в Ичкерии, Абхазии, теперь, не дай Бог, в Крыму - и продолжают воплощать ее уроки в безпросветности тысяч Прямухино. Это не синдром милитариста-беспредельщика, это - единственный, по мнению тысяч, способ выжить, возвыситься, взять свое...
Способ, в эффективности которого усиленно убеждает аудиторию российская верхушка. Ведь что такое империя? Это, по определению одного из русских философов, "трансляция определенного образца на все пространство". Этим образцом для русских, по крайней мере, большинства из них, не слишком озабоченных высокими материями, является, по исторической традиции, глава государства. Если он позволяет себе "мочить в сортире чеченских повстанцев", если с его согласия взлетают в воздух машины проводников моджахедов в любой точке земного шара, если подозрения в организации резонансных преступлений падают именно на ВВП, - то, скажите-ка, не показателен ли этот "определенный образец"? Разве не убедительны слова Путина на прес-конференции в Ново-Огарево: "Вот я хочу, чтобы вы однозначно меня поняли: если мы примем такое решение, то только для защиты украинских граждан, и пусть попробует кто-то из числа военнослужащих стрелять в своих людей, которых, за которыми мы будем стоять сзади, не впереди, а сзади. Пусть они попробуют стрелять в женщин и детей".
Незабвенный академик Николай Амосов когда-то написал в своем дневнике: «Россия никогда не будет развитой. Это не тот народ. Любой союз Украины с Россией нецелесообразен и особенно убийственный в экономическом плане... Вот я, россиянин до мозга костей, но я вам говорю: ничего хорошего Украину не ждет, если она пойдет в Россию».
Может ли стать авторитетом в российских условиях церковь? Могут ли ее священники полагаться на иммунитет святости и неприкосновенности? Тогда спросим себя, осудил ли высокий клир с Загорска хоть один нечеловеческий поступок в Чечне? И получим ответ на вопрос о харизме РПЦ. Она давно превратилась в инструмент, который "транслирует определенный образец на все пространство", куда устремлены ее амбициозные планы. Да что говорить? Все сказал Кирилл Гундяев: "Будем надеяться на то, что миссия российских воинов по защите свободы и самобытности этих людей и самой их жизни не встретит ожесточенного сопротивления, которое приведет к крупномасштабным столкновениям".
Игорь Гулык
Ілюстрація: The Week
Зло, оголене у своїй сутності, втрачає здатність
маскуватися під добро. І замість донедавньої мішанини
добра і зла наступає ясність, в якій добро
стає нарешті спроможним мобілізуватися.
Мирослав Маринович
Колись, років так із десять тому, усі російські ЗМІ тиражували повідомлення про випадок зі спаленням цілої священичої родини у тверському селі Прямухіно. Отець Андрєй Ніколаєв, його дружина і трійко малолітніх дітей згоріли заживо...
Свого часу італійський письменник Мандзоні стверджував "Ніщо так не псує народ, як звичка до ненависті". Культивація ненависті, - цього доволі ницого поняття, якщо воно не супроводжується природним антонімом - любов'ю, - властива не тільки нашим північно-східним сусідам, але й доволі цивілізованим націям Старої Європи. Однак суттєвою є відмінність контекстів. На Захід від українського Чопа добре засвоїли уроки порівняно недавньої історії, коли нагнітання ненависті оберталося якраз супроти адептів таких суспільних доктрин. У пострадянській Росії, яка до того ж несе хрест сповненого "кривавими хлопчиками" столітнього минулого, навпаки - доктрина ненависті є основою будь-якого режиму - чи то самодержавства, чи комуністичної диктатури, чи так званої керованої демократії Путіна.
Мені заперечать, мовляв, навіщо обгрунтовувати бузувірський вчинок затуманених самогоном голів, що ладні продавати за випивку колоди зі зрубів власних домівок, високими теоріями облаштування держави? Я не відкидаю банально-побутових мотивацій тверського злодіяння, поза тим, у ньому чітко простежується життєвий триб "відсутності гальм", коли йдеться про ближнього. Стереотип стосунків вояка-федерала і чеченських мешканців; зажерливого чинуші і безправного прохача; всесильного "царя-батюшкі" і його підлеглих "смєрдов" поступово перекочовує у Російське Нечорнозем'я, у сибірські простори, на Далекий Схід. Тисячі молодиків пройшли "добру школу" - спочатку в Афганістані, відтак - в Ічкерії, Абхазії, тепер,не дай Боже, у Криму - і продовжують втілювати її уроки в безпросвітті тисяч прямухіних. Це не синдром мілітариста-свавільника, це - єдиний, на думку тисяч, спосіб вижити, вивищитися, взяти своє…
Спосіб, в ефективності якого посилено переконує аудиторію російська верхівка. Бо що таке імперія? Це, за визначенням одного з російських філософів, "трансляція певного зразка на увесь простір". Цим зразком для росіян, принаймні, більшості з них, не надто перейнятих високими матеріями, є, за історичною традицією, керівник держави. Якщо він дозволяє собі "мочити у сортирі чеченських повстанців", якщо за його згодою злітають у повітря авта провідників моджахедів у будь-якому куточку земної кулі, якщо підозри в організації найрезонансніших злочинів падають саме на ВВП, - то, скажіть-но, чи не показовим є цей "певний зразок"? Хіба не переконливими є слова Путіна на прес-конференції в Ново-Огарьово: "Ось я хочу, щоб ви однозначно мене розуміли: якщо ми приймемо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян, і нехай спробує хтось із числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, яких, за якими ми будемо стояти позаду, не спереду, а позаду. Нехай вони спробують стріляти в жінок і дітей".
Незабутній академік Микола Амосов колись написав у своєму щоденнику: «Росія ніколи не буде розвинутою. Це не той народ. Будь-який союз України з Росією недоцільний і особливо вбивчий в економичній царині... Ось я, росіян "до мозга костей", та я вам кажу: нічого доброго Україну не чекає, якщо вона піде в Росію».
Чи може стати авторитетом в російських умовах церква? Чи можуть її священики покладатися на імунітет святості та недоторканості? Тоді запитаймо себе, чи засудив найвищий клір із Загорська бодай один нелюдський вчинок у Чечні? І матимемо відповідь на запитання про харизму РПЦ. Вона давно перетворилася на інструмент, який "транслює певний взірець на увесь простір", куди сягають її амбітні плани. Та що казати? Все сказав Кіріл Гундяєв: "Будем надеяться на то, что миссия российских воинов по защите свободы и самобытности этих людей и самой их жизни не встретит ожесточенного сопротивления, которое приведет к крупномасштабным столкновениям".
Ігор Гулик
Изуверство нон-стоп
Зло, обнаженное в своей сущности, утрачивает возможность
маскироваться под добро. И вместо недавней мешанины
добра и зла приходит ясность, где добро
в конце концов может мобилизоваться.
Мирослав Маринович
Когда-то, лет десять назад, все российские СМИ тиражировали сообщение о случае с поджегом и гибелью целой семьи священника в тверском селе Прямухино. Отец Андрей Николаев, его жена и трое малолетних детей сгорели заживо...
В свое время итальянский писатель Мандзони утверждал: "Ничто так не портит народ, как привычка к ненависти" . Культивация ненависти, - этого довольно никчемного понятия, если она не сопровождается естественным антонимом - любовью, - присуща не только нашим северо-восточным соседям, но и достаточно цивилизованным нациям Старой Европы. Однако существенным является различие контекстов. К западу от украинского Чопа хорошо усвоили уроки сравнительно недавней истории, когда нагнетание ненависти оборачивалось как раз против адептов таких общественных доктрин. В постсоветской России, которая к тому же несет крест полного "кровавыми мальчиками" столетнего прошлого, наоборот - доктрина ненависти является основой любого режима - самодержавия, коммунистической диктатуры, так называемой управляемой демократии Путина.
Мне возразят, мол, зачем обосновывать изуверский поступок затуманенных самогоном голов готовых продавать за выпивку бревна из срубов собственных домов, высокими теориями обустройства государства? Я не исключаю банально-бытовых мотиваций тверского злодеяния, кроме того, в нем четко прослеживается жизненный образ "отсутствия тормозов", когда речь идет о ближнем. Стереотип отношений воина-федерала и чеченцев; алчного чинуши и бесправного просителя; всесильного "царя-батюшки" и его подчиненных "смердов" постепенно перекочевывает в Российское Нечерноземье, в сибирские просторы, на Дальний Восток. Тысячи молодых прошли "хорошую школу" - сначала в Афганистане, затем - в Ичкерии, Абхазии, теперь, не дай Бог, в Крыму - и продолжают воплощать ее уроки в безпросветности тысяч Прямухино. Это не синдром милитариста-беспредельщика, это - единственный, по мнению тысяч, способ выжить, возвыситься, взять свое...
Способ, в эффективности которого усиленно убеждает аудиторию российская верхушка. Ведь что такое империя? Это, по определению одного из русских философов, "трансляция определенного образца на все пространство". Этим образцом для русских, по крайней мере, большинства из них, не слишком озабоченных высокими материями, является, по исторической традиции, глава государства. Если он позволяет себе "мочить в сортире чеченских повстанцев", если с его согласия взлетают в воздух машины проводников моджахедов в любой точке земного шара, если подозрения в организации резонансных преступлений падают именно на ВВП, - то, скажите-ка, не показателен ли этот "определенный образец"? Разве не убедительны слова Путина на прес-конференции в Ново-Огарево: "Вот я хочу, чтобы вы однозначно меня поняли: если мы примем такое решение, то только для защиты украинских граждан, и пусть попробует кто-то из числа военнослужащих стрелять в своих людей, которых, за которыми мы будем стоять сзади, не впереди, а сзади. Пусть они попробуют стрелять в женщин и детей".
Незабвенный академик Николай Амосов когда-то написал в своем дневнике: «Россия никогда не будет развитой. Это не тот народ. Любой союз Украины с Россией нецелесообразен и особенно убийственный в экономическом плане... Вот я, россиянин до мозга костей, но я вам говорю: ничего хорошего Украину не ждет, если она пойдет в Россию».
Может ли стать авторитетом в российских условиях церковь? Могут ли ее священники полагаться на иммунитет святости и неприкосновенности? Тогда спросим себя, осудил ли высокий клир с Загорска хоть один нечеловеческий поступок в Чечне? И получим ответ на вопрос о харизме РПЦ. Она давно превратилась в инструмент, который "транслирует определенный образец на все пространство", куда устремлены ее амбициозные планы. Да что говорить? Все сказал Кирилл Гундяев: "Будем надеяться на то, что миссия российских воинов по защите свободы и самобытности этих людей и самой их жизни не встретит ожесточенного сопротивления, которое приведет к крупномасштабным столкновениям".
Игорь Гулык