Де взяти святих?
Originally posted by ihorhulyk at Де взяти святих?
Ілюстрація: m-tatarchenko.vkursi.com
Як і слід було передбачити, склад нового уряду, виведений спочатку на кастинг Майдану, а відтак схвалений парламентом, спричинив хвилю невдоволення. Інакше й не може бути: скільки людей, стільки ж думок. Попри те, що представники громадського сектора отримали у Кабміні смертників левову частку посад, я чомусь схильний уважати, вслід за Станіславом Бєлковскім, що «прогресивна громадськість - це, здебільшого, ошусти у масі своїй». Але, як би там не було, прецедент врахування «елітами» «третього сектора» можна розцінювати лише за позитив.
Мрійники, звісно, хотіли б шукати серед спільноти ідеальних персонажів, таких собі безтілесних істот, що мешкають у світі без оточення, родини, зв’язків, взагалі, бажано біографій. Але це, м’яко кажучи, фантастика. В уряд, як і, зрештою, у новий парламент (вибори якого, без сумніву, архіактуальні), і в президентський фотель ми посадимо плід нинішніх наших обставин. Хіба би сталося неймовірне і ЄС та Америка імпортували б до Києва і провінцій десятки тисяч гарвардських хлопчиків (бажано із добрими батогами). Утім, смію передбачити, це був би десант камікадзе, а, радше, обставини і тубільці хутко б перемололи їхні уявлення про світ, стосунки між людьми, перетворивши вихованців традиційної для цивілізованого світу системи на банальних совків і казнокрадів.
Тому мусимо жити з тим, що маємо, визнавши рацію за Нельсоном Манделою, який парадоксально сформулював цей виклик для нинішньої України: «Ніколи не забувайте, що святий - это грішник, який старається».
Власне, на ці «старання» новий Кабмін має обмаль часу, його каденція, мабуть, обмежиться кількома місяцями. Тож до президентських виборів і ми мусимо зробити певні висновки з того, настільки наблизилися схвалені учора особи до нашого розуміння святості (відповідності займаним посадам, узагалі - адекватності). Бо перший революційний досвід вже підтвердив, що певні персонажі, яких похапцем кинуло у фотелі, зокрема, силових відомств, не здатні втямливо реагувати на речі, здавалося б, очевидні. Крим - цей специфічний заказник на українській території, - перший зразок такого неадеквату. Я розумію, «тріумфальна хода» української революції суттєво відрізняється обставинами від знаменитої «тріумфальної ходи» большевиків. Але, борони Боже, нас від повторення лєнінських експериментів. Та все ж навіть з мізерною дрібкою лояльно налаштованих до нової влади силовиків, врахувавши чинник кримських татар і свідомого населення (серед них - і росіян, що мешкають на півострові і не бажають ескалації конфлікту) можна було б уникнути очевидних провокацій.
Те ж стосується і Галичини, - спокійного, на перший погляд, острівця серед океану всеукраїнських пристрастей. Але мотивації певних політичних і громадських середовищ тут також є доволі сумнівними з точки зору основних завдань революції. І тут елемент свідомого провокаторства присутній, та так, що іноді видається, що дійові особи ретельно взялися за виконання плану, озвученого Клюєвим у відомій телефонній розмові з Колєсніковим: мовляв, не переймайся, все буде ок, варто лише, щоб у Львові була така ж погода, як в Донецьку...
Усе, звісно, перемелеться. Святих ми не знайдемо, як і марні наші надії, що вже завтра прокинемося у цілковито новій країні. Святі - у лавах Небесної сотні. А країну змінювати нам. Довго й марудно, з розчаруваннями і втіхами, ненавистю і любов’ю, пристрастями і самозреченням. Одне слово, так, як це буває у кожного. Бо це - життя яким воно є.
Ігор Гулик
Где взять святых?
Как и следовало предполагать, состав нового правительства, которое сначала вывели на кастинг Майдана, а затем одобрили на сессии парламента, вызвал волну недовольства. Иначе и не может быть: сколько людей, столько же мнений. Несмотря на то, что представители общественного сектора получили в Кабмине смертников львиную долю должностей, я почему-то склонен считать, вслед за Станиславом Белковский, что «прогрессивная общественность - это, в основном, жулики в массе своей». Но, как бы то ни было, прецедент учета «элитами» «третьего сектора» можно расценивать только как позитив.
Мечтатели, конечно, хотели бы искать среди общества идеальные персонажи, некие бесплотные существа, обитающие в мире без окружения, семьи, связей, желательно вообще без биографий. Но это, мягко говоря, фантастика. В правительство, как и, в конце концов, в новый парламент (выборы которого, без сомнения, архиактуальны), и в президентское кресло мы посадим плод нынешних наших обстоятельств. Разве что случится невероятное, и ЕС с Америкой импортируют в Киев и провинции десятки тысяч гарвардских мальчиков (желательно с хорошей плетью). Впрочем, смею предположить, это был бы десант камикадзе. Скорее всего обстоятельства и туземцы быстро бы перемололи их представления о мире, отношениях между людьми, превратив воспитанников традиционной для цивилизованного мира системы на банальных совков и казнокрадов.
Поэтому мы должны жить с тем, что имеем, признав правоту Нельсона Манделы, который парадоксально сформулировал этот вызов для нынешней Украины: «Никогда не забывайте, что святой - это грешник, который старается».
Собственно , на эти «старания» у нового Кабмина мало времени, его каденция, видимо, ограничится несколькими месяцами. Поэтому до президентских выборов и мы должны сделать определенные выводы о том, насколько приблизились одобрены вчера лица к нашему пониманию святости (соответствию занимаемым должностям, вообще - адекватности). Потому что уже первый революционный опыт подтвердил, что определенные персонажи, которых поспешно бросили на должности, в частности, в силовых ведомствах, не способны нормально реагировать на, казалось бы, очевидные вещи. Крым - этот специфический заказник на украинской территории, - первый образец такого неадеквата. Я понимаю, что «триумфальное шествие» украинской революции существенно отличается по обстоятельствам от знаменитого «триумфального шествия» большевиков. Но упаси нас Господь нас от повторения ленинских экспериментов. И все же даже с мизерной группой лояльно настроенных к новой власти силовиков, учитывая фактор крымских татар и сознательного населения (среди них - и русских, проживающих на полуострове и не желающих эскалации конфликта) можно было бы избежать очевидных провокаций.
То же касается и Галичины, - спокойного, на первый взгляд, островка среди океана всеукраинских страстей. Но мотивации определенных политических и общественных сил здесь также довольно сомнительны с точки зрения основных задач революции. И тут элемент сознательного провокаторства присутствует, да настолько, что иногда кажется, что действующие лица тщательно взялись за выполнение плана, озвученного Клюевым в известном телефонном разговоре с Колесниковым: мол, не расстраивайся, все будет ок, нужно только, чтобы во Львове была такая же погода, как в Донецке...
Все, конечно, перемелется. Святых мы не найдем, как и бесполезны наши надежды на то, что уже завтра проснемся в совершенно новой стране. Святые - в рядах Небесной сотни. А страну менять нам. Долго и кропотливо, с разочарованиями и радостями, ненавистью и любовью, страстями и самоотречением. Словом, так, как это бывает у каждого. Потому что это - жизнь как она есть.
Игорь Гулык
Ілюстрація: m-tatarchenko.vkursi.com
Як і слід було передбачити, склад нового уряду, виведений спочатку на кастинг Майдану, а відтак схвалений парламентом, спричинив хвилю невдоволення. Інакше й не може бути: скільки людей, стільки ж думок. Попри те, що представники громадського сектора отримали у Кабміні смертників левову частку посад, я чомусь схильний уважати, вслід за Станіславом Бєлковскім, що «прогресивна громадськість - це, здебільшого, ошусти у масі своїй». Але, як би там не було, прецедент врахування «елітами» «третього сектора» можна розцінювати лише за позитив.
Мрійники, звісно, хотіли б шукати серед спільноти ідеальних персонажів, таких собі безтілесних істот, що мешкають у світі без оточення, родини, зв’язків, взагалі, бажано біографій. Але це, м’яко кажучи, фантастика. В уряд, як і, зрештою, у новий парламент (вибори якого, без сумніву, архіактуальні), і в президентський фотель ми посадимо плід нинішніх наших обставин. Хіба би сталося неймовірне і ЄС та Америка імпортували б до Києва і провінцій десятки тисяч гарвардських хлопчиків (бажано із добрими батогами). Утім, смію передбачити, це був би десант камікадзе, а, радше, обставини і тубільці хутко б перемололи їхні уявлення про світ, стосунки між людьми, перетворивши вихованців традиційної для цивілізованого світу системи на банальних совків і казнокрадів.
Тому мусимо жити з тим, що маємо, визнавши рацію за Нельсоном Манделою, який парадоксально сформулював цей виклик для нинішньої України: «Ніколи не забувайте, що святий - это грішник, який старається».
Власне, на ці «старання» новий Кабмін має обмаль часу, його каденція, мабуть, обмежиться кількома місяцями. Тож до президентських виборів і ми мусимо зробити певні висновки з того, настільки наблизилися схвалені учора особи до нашого розуміння святості (відповідності займаним посадам, узагалі - адекватності). Бо перший революційний досвід вже підтвердив, що певні персонажі, яких похапцем кинуло у фотелі, зокрема, силових відомств, не здатні втямливо реагувати на речі, здавалося б, очевидні. Крим - цей специфічний заказник на українській території, - перший зразок такого неадеквату. Я розумію, «тріумфальна хода» української революції суттєво відрізняється обставинами від знаменитої «тріумфальної ходи» большевиків. Але, борони Боже, нас від повторення лєнінських експериментів. Та все ж навіть з мізерною дрібкою лояльно налаштованих до нової влади силовиків, врахувавши чинник кримських татар і свідомого населення (серед них - і росіян, що мешкають на півострові і не бажають ескалації конфлікту) можна було б уникнути очевидних провокацій.
Те ж стосується і Галичини, - спокійного, на перший погляд, острівця серед океану всеукраїнських пристрастей. Але мотивації певних політичних і громадських середовищ тут також є доволі сумнівними з точки зору основних завдань революції. І тут елемент свідомого провокаторства присутній, та так, що іноді видається, що дійові особи ретельно взялися за виконання плану, озвученого Клюєвим у відомій телефонній розмові з Колєсніковим: мовляв, не переймайся, все буде ок, варто лише, щоб у Львові була така ж погода, як в Донецьку...
Усе, звісно, перемелеться. Святих ми не знайдемо, як і марні наші надії, що вже завтра прокинемося у цілковито новій країні. Святі - у лавах Небесної сотні. А країну змінювати нам. Довго й марудно, з розчаруваннями і втіхами, ненавистю і любов’ю, пристрастями і самозреченням. Одне слово, так, як це буває у кожного. Бо це - життя яким воно є.
Ігор Гулик
Где взять святых?
Как и следовало предполагать, состав нового правительства, которое сначала вывели на кастинг Майдана, а затем одобрили на сессии парламента, вызвал волну недовольства. Иначе и не может быть: сколько людей, столько же мнений. Несмотря на то, что представители общественного сектора получили в Кабмине смертников львиную долю должностей, я почему-то склонен считать, вслед за Станиславом Белковский, что «прогрессивная общественность - это, в основном, жулики в массе своей». Но, как бы то ни было, прецедент учета «элитами» «третьего сектора» можно расценивать только как позитив.
Мечтатели, конечно, хотели бы искать среди общества идеальные персонажи, некие бесплотные существа, обитающие в мире без окружения, семьи, связей, желательно вообще без биографий. Но это, мягко говоря, фантастика. В правительство, как и, в конце концов, в новый парламент (выборы которого, без сомнения, архиактуальны), и в президентское кресло мы посадим плод нынешних наших обстоятельств. Разве что случится невероятное, и ЕС с Америкой импортируют в Киев и провинции десятки тысяч гарвардских мальчиков (желательно с хорошей плетью). Впрочем, смею предположить, это был бы десант камикадзе. Скорее всего обстоятельства и туземцы быстро бы перемололи их представления о мире, отношениях между людьми, превратив воспитанников традиционной для цивилизованного мира системы на банальных совков и казнокрадов.
Поэтому мы должны жить с тем, что имеем, признав правоту Нельсона Манделы, который парадоксально сформулировал этот вызов для нынешней Украины: «Никогда не забывайте, что святой - это грешник, который старается».
Собственно , на эти «старания» у нового Кабмина мало времени, его каденция, видимо, ограничится несколькими месяцами. Поэтому до президентских выборов и мы должны сделать определенные выводы о том, насколько приблизились одобрены вчера лица к нашему пониманию святости (соответствию занимаемым должностям, вообще - адекватности). Потому что уже первый революционный опыт подтвердил, что определенные персонажи, которых поспешно бросили на должности, в частности, в силовых ведомствах, не способны нормально реагировать на, казалось бы, очевидные вещи. Крым - этот специфический заказник на украинской территории, - первый образец такого неадеквата. Я понимаю, что «триумфальное шествие» украинской революции существенно отличается по обстоятельствам от знаменитого «триумфального шествия» большевиков. Но упаси нас Господь нас от повторения ленинских экспериментов. И все же даже с мизерной группой лояльно настроенных к новой власти силовиков, учитывая фактор крымских татар и сознательного населения (среди них - и русских, проживающих на полуострове и не желающих эскалации конфликта) можно было бы избежать очевидных провокаций.
То же касается и Галичины, - спокойного, на первый взгляд, островка среди океана всеукраинских страстей. Но мотивации определенных политических и общественных сил здесь также довольно сомнительны с точки зрения основных задач революции. И тут элемент сознательного провокаторства присутствует, да настолько, что иногда кажется, что действующие лица тщательно взялись за выполнение плана, озвученного Клюевым в известном телефонном разговоре с Колесниковым: мол, не расстраивайся, все будет ок, нужно только, чтобы во Львове была такая же погода, как в Донецке...
Все, конечно, перемелется. Святых мы не найдем, как и бесполезны наши надежды на то, что уже завтра проснемся в совершенно новой стране. Святые - в рядах Небесной сотни. А страну менять нам. Долго и кропотливо, с разочарованиями и радостями, ненавистью и любовью, страстями и самоотречением. Словом, так, как это бывает у каждого. Потому что это - жизнь как она есть.
Игорь Гулык